Внаслідок цих повстань уряд СРСР проголосив у вересні 1956 р. часткову амністію і багато

Учасників визвольних змагань повернулися в Україну.

Таким чином, український визвольний рух в післявоєнний період не тільки вистояв у

Боротьбі, але й досягнув успіхів. Більше десяти років збройно-політичної боротьби ОУН і УПА

З найбільшими потугами світу, боротьби, що велась в умовах мирної стабілізації в Європі і

Охоплювала значну частину території України – явище, значення якого не можна применшити.

Ці роки збройно-політичної боротьби ОУН-УПА вказують на великі джерела сили

Українського народу в боротьбі за свою незалежність, є значною подією в історії національно-

Визвольних змагань народів.

Таким чином, за короткий час український народ зумів відбудувати своє народне

Господарство, закладаючи в ньому підвалини для його подальшого економічного розвитку.

Одночасно тут чітко простежуються труднощі цього розвитку, що були викликані в усіх

Сферах життєдіяльності суспільства, зумовлені безроздільним пануванням командно-

Адміністративної системи, сталінсько-беріївської репресивної машини.

Результатом глибоких внутрішніх процесів, що проходили в українській спільноті віками,

Був національно-визвольний рух, діяльність ОУН. Це була неминуча ланка в історичному

Ланцюзі подій українства.

Тема 15.

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ В УКРАЇНІ В УМОВАХ

КОМУНІСТИЧНОГО ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ

(середина 1950-х – початок 1980-х рр.)

У 50-ті роки Україна вступила, перебуваючи в лещатах нелюдського тоталітарного

Режиму, який з нечуваною жорстокістю втілювала комуністична партія, зміцнюючи свою

Диктатуру. Духовна атмосфера республіки і надалі залишалася отруєною злочинами проти

Людини, її розуму, волі, гідності. Все це жахливо впливало на політичний, економічний,

Духовний стан української нації, її генофонд. Необхідність кардинальних змін в умовах

Післявоєнного світу розуміла радянська верхівка. Не згасала віра в крах тоталітарної

Комуністичної системи в очах мільйонів простих людей.

Лібералізація суспільного життя в Україні після смерті Й.Сталіна та її згортання.

Новий період в історії комуністичної держави розпочинається 5-го березня 1953 р. у зв’язку із

Смертю її кривавого вождя Й.Сталіна. Перед партійно-державним апаратом постала

Необхідність негайно знайти шляхи для вдосконалення комуністичної імперії, забезпечивши

Подальший її розвиток в нових історичних умовах світового прогресу. Старі методи для

Здійснення нових реформ вже не підходили, залишався лише шлях певної загальної

Лібералізації режиму зверху. Так командно-бюрократична система відразу визначила межі

Майбутньої “відлиги”. Для її здійснення залишалося знайти лідера, який би був наділений

Такими якостями, як політична сміливість, готовність до особистого ризику, віра в наявну

Систему та можливість її покращення. Подібні якості від природи мав М.Хрущов, якому після

- 226 -

Недовгої боротьби з конкурентами – Л.Берією, В.Молотовим, Л.Кагановичем, Г.Маленковим,

Членами т. зв. “колективного керівництва” – в липні 1953 р. і вручили мандат на реформи.

Для ідеологічного обґрунтування нових змін було допущено критику культу особи, зміст

Якої зводив недоліки і злочини тоталітарної комуністичної системи до збочень особи

Й.Сталіна. При цьому сам ініціатор десталінізації керувався принципом, що ім’я Сталіна

Невід’ємне від марксизму-ленінізму. У 1957 р. в розмові з редактором газети “Нью-Йорк

Таймс” М.Хрущов заявляв: “Сталін допустив багато помилок в останній період своєї

Діяльності, але він зробив багато хорошого для нашої країни, для нашої партії, для всього

Міжнародного робітничого руху. Наша партія, радянський народ пам’ятатимуть Сталіна і

Віддаватимуть йому належне.” Мине 30 років і це твердження М.Хрущова майже дослівно

Повторить Ніна Андрєєва у своєму неокомуністичному маніфесті “Не можу поступитися

Принципами”.