Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Причини розвитку рефрактерності до діуретиків
· Зменшення внутрішньосудинного об'єму; · Нейрогормональна активація; · Зворотна реабсорбція Na+ після зниження об'єму; · Гіпертрофія дистальної частини нефрону; · Зниження канальцевої секреції (ниркова недостатність, приймання нестероїдних протизапальних препаратів); · Зниження перфузії нирок (низький викид); · Порушення кишкового всмоктування пер-оральних форм діуретиків; · Недотримання режиму приймання препарату або дієти (високе споживання натрію). Лікування рефрактерності до діуретиків · Нормалізація споживання Na+/H2О і спостереження за електролітним складом крові; · Заповнення дефіциту рідини за наявності гіповолемії; · Підвищення дози і/або частоти приймання діуретиків; · Використання внутрішньовенної інфузії (ефективніше за приймання всередину або болюсне введення). Комбінована терапія: · Фуросемід + гідрохлоротіазид; · Фуросемід + спіронолактон; · Комбінація діуретика з допаміном або добутаміном; · Зменшення дози або використання дуже низьких доз ІАПФ; · Якщо вищевказані способи не ефективні, можливе проведення ультрафільтрації або гемодіалізу. Вторинні ефекти, взаємодія лікарських засобів До них належать нейрогормональна активація, особливо ренінангіотензин-альдостеронової та симпатичної нервової системи, гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіпохлоремічний алкалоз, що призводять до важких аритмій, нефротоксичності та посилення ниркової недостатності. Надмірний діурез може зменшувати венозний тиск, ТЗЛА, діастолічне наповнення, що проявляється зменшенням ударного об'єму та серцевого викиду, особливо у пацієнтів з важкою СН і переважно діастолічною недостатністю, а також з ішемічною дисфункцією правого шлуночка. БЕТА-БЛОКАТОРИ Показання та обґрунтування для використання бета-блокаторів Дотепер не проводилося досліджень ефективності бета-блокаторів за наявності ГСН, спрямованих на вивчення негайної зміни в клінічному стані. ГСН необхідно вважати протипоказанням для терапії лікарськими препаратами цієї групи. Практичне використання У пацієнтів з ГСН і вологими хрипами в легенях (не тільки в базальних відділах) бета-блокатори потрібно використовувати з обережністю. За необхідності у хворих без вологих хрипів у легенях з ознаками ішемії або тахікардією рекомендують проводити внутрішньовенне введення метопрололу.
Проте у пацієнтів з ГІМ, стан яких на фоні ГСН швидко стабілізується, бета-блокатори слід призначати якомога раніше, у хворих з ГСН на тлі ХСН — відразу після стабілізації стану (зазвичай протягом 3-4 днів). Перша доза бісопрололу карведилолу метопрололу сукцинату і небівололу для прийому всередину має бути невеликою, потім її поступово збільшують. Інотропні засоби Клінічні показання Інотропні засоби рекомендовані за наявності периферійної гіпоперфузії (артеріальна гіпотензія, погіршення функції нирок) незалежно від наявності застійних явищ у легенях і набряку легенів, рефрактерних до терапії діуретиками і вазодилататорами в оптимальних дозах. Допамін У низьких дозах (<2 мкг/кг/хв внутрішньовенно) допамін діє переважно на периферичні допамінергічні рецептори та знижує периферійний опір. Вазодилатація спостерігається в нирках, органах черевної порожнини, судинах коронарного і церебрального русла і супроводжується поліпшенням ниркового кровоплину, швидкості клубочкової фільтрації, підвищенням діурезу і виділенням натрію, посиленням відповіді на діуретини. У дозах (>2 мкг/кг/хв внутрішньовенно) допамін стимулює бета-адренергічні рецептори з одночасним посиленням скоротливості міокарда та серцевого викиду. За умови введення в дозах >5 мкг/кг/хв допамін діє на а-адренорецептори, підсилюючи периферичний'судинний опір, що потенційно корисно за гіпотензії, але шкідливо за наявності ГСН. Добутамін Добутамін є засобом з позитивною інотропною дією, заснованою переважно на стимуляції β-адренорецепторів і α1-адренорецепторів, що викликає дозозалежну позитивну інотропну та хронотропну дію, рефлекторне підвищення симпатичної нервової активності і судинного опору. У низьких дозах добутамін індукує помірну вазодилатацію артерій, що призводить до збільшення ударного об'єму внаслідок зниження післянавантаження. Тиск у легеневій артерії і тиск заклинювання зазвичай знижуються. Посилення діурезу, що спостерігається за інфузії добутаміну пацієнтам із СН, обумовлене посиленням ниркового кровотоку у відповідь на підвищення серцевого викиду.
Практичне використання Допамін може використовуватися як інотропний засіб (>2 мкг/кг/хв внутрішньовенно) за умови ГСН, яка супроводжується гіпотензією. Інфузія низьких доз допа-міну (<2-3 мкг/кг/хв) здатна поліпшити нирковий кровоток і підсилити діурез за умови ХСН з гіпотензією і олігурією. Тривала інфузія добутаміну (понад 24-48 год) асоційована з розвитком толерантності і частковою втратою гемо-динамічного ефекту. Закінчення терапії добутаміном може вносити певні складнощі внаслідок розвитку зворотної гіпотензії, застійних явищ, дисфункції нирок. Цього можна уникнути за умови поступової відміни препарату (тобто, поступове зменшення дози на 2 мкг/кг/хв щодня) і оптимізації пер-оральної вазодилатуючої терапії, наприклад використовуючи ІАПФ. Левосимендан Левосимендан — новий представник цього класу препаратів, котрий має два основні механізми дії: підвищення чутливості до Са2+ контрактильних протеїнів кардіоміоцитів, що зумовлює позитивну інотропну дію, а також активацію м'язових К+ - каналів, що призводить до периферійної вазодилатації. Є дані, що левосимендан має також помірну інгібуючу активність до фосфодіестерази. Препарат рекомендовано пацієнтам із СН з малим викидом унаслідок систолічної дисфункції без значної гіпотензії. Левосимендан використовують у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії протягом 6-24 год, але ге-модинамічні ефекти зберігаються понад 48 год після закінчення інфузії. Тахікардія і гіпотензія описані за умови інфузії високих доз левосимендану, що не дозволяє застосовувати припарат, коли CAT нижче 85 мм рт. ст. Важливою рисою левосимендану є можливість реалізації його позитивних гемоди-намічних ефектів (підвищення ударного викиду, зниження тиску наповнення ЛШ, системного судинного опору та опору в легеневих судинах за незначного зниження AT) на тлі супутнього використання бета-блокаторів.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; просмотров: 102; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.96.97 (0.006 с.) |