Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
|
Зовнішня політика Київської Руси
Содержание книги
- У ііі ст. Н. Е. Особливої могутності досягло плем’я аланів. Їх яскраво описав римський історик іv ст. Амман марцеллін. Зокрема, він сказав про них так:
- Україна в першій половині І тис. н.е.: Готія, Кримська Готія (Країна Дорі, Феодоро, Готські Клімати); Гунська імперія, Антське царство.
- У 395 році римська імперія остаточно розділилася на дві частини: західну Римську імперію (столиця – рим) і Східну Римську імперію (столиця – константинополь). Рим занепав остаточно у V ст.
- Подальші проблеми країни Дорі будуть зв’язані вже з посиленням русів.
- Моє пояснення гунської навали на європу, гадаю, надає тієї логіки цьому явищу, якої сучасним його поясненням якраз і недостає.
- У 602 році антська держава впала під тиском кочових племен аварів. Після цього анти В писемних джерелах уже не згадуються, а В літературі починає вживатися назва «слов’яни».
- Найпоширенішими є дві гіпотези: Середньо-дунайська та Карпато-дніпровська. На їхню користь промовляє найбільша кількість мовознавчих та археологічних фактів і її підтримує найбільша кількість учених.
- Таким чином, повідомлення нестора про переселення слов’ян у подунав’я може відноситися не раніше, ніж до V ст. Н. Е.
- Про ці події у 584 році Іоанн Ефезький писав так:
- Версія Середньо-дунайської прабатьківщини слов’ян розкритикована сучасною українською історіографію. Виклад відповідних критичних положень я зробила вище.
- І все ж таки, неправильно було вважати, що росіяни – це русифіковані угро-фіни. Значний внесок в їхню етногенезу зробили татари.
- Як бачимо, він, як археолог, бачив усі сучасні європейські етноси вже В 5 тис. До Н. Е.
- Каталізатором етногенетичних процесів у vііі – ІХ ст. Виступили два чинники:
- І все ж таки на кінець хіх ст. Перевага виявилася на боці антинорманістів, хоча залишалися не проробленими великі лакуни як методологічного й загальноісторичного, так і джерелознавчого характеру.
- По темі « ґенеза слов’яно-руської державності. Виникнення Київської Руси» читається проблемна лекція:
- Подібне значення це має й нині.
- Подивимося, чи маються В історичних джерелах свідчення про те, що українці й росіяни (русскіє) – не одне й те Ж.
- Щодо історичних уявлень росіян – автор теж точний: до Київської Руси росіяни дійсно привласнювали собі й візантію, і рим, об’явивши свою державу ще В хvі столітті «третім римом».
- Ще один претендент – поляки (за працею нормана дейвіса «боже ігрище: історія польщі»).
- На цьому перший том праці нормана дейвіса, В якій і днем з ліхтарем неможливо знайти української історії, закінчується.
- Державно-політичний устрій Київської Руси.
- Християнство і Київська Русь
- Правда, світ, як завжди В історії, виявить відносно Руси свою абсолютну невдячність. І марно йому дорікати за це. Світ є таким, яким він Є.
- Царська корона ярославу (В якості доказу висувається графітичний напис на стіні св. Софії, що Ярослав Мудрий є цар;
- Не признав літургії слов’яно-руського обряду, бо В ній згадувався папа, викреслений з грецьких богослужб ще В 1054 році.
- Зовнішня політика Київської Руси
- До часу правління аскольда джерела відносять і перше хрещення Руси. Але те «аскольдове хрещення», як відомо, значного сліду В історії Руси не залишило.
- Греки зобов’язалися заплатити по 12 гривен срібла на кожного воїна й надати дарунки для «великих князів», що володіли києвом, переяславом, любечем й деякими іншими містами.
- Князь Ігор Рюрикович (912 – 945 рр.).
- Переговори після акту церемоніалу Ольга проводила сама з імператором. Докладний зміст переговорів невідомий. Припускається, що йшлося про військову допомогу русів грекам та торгівлю.
- Великий князь святослав завойовник (964 – 972 рр. ).
- Другий похід на Болгарію (969 р.).
- Великий воїн, лицар без страху й закиду, вірний товариш вояків – таким був святослав. «поляжемо, а не осоромимо землі руської» – таке гасло залишив цей Великий князь нащадкам.
- Прийняття християнства як велика зовнішньополітична акція князя Володимира Святославовича.
- Однак не слід забувати про існування слов’янського варіанту християнства – того третього, «внутрішнього» шляху його постання, який мав вираз у слов’янській кирило-мефодіївській традиції.
- Після смерті Великого князя володимира після деякого часу боротьби між претендентами на великокняжий престол великим князем київським став старший син володимира Ярослав.
- Ярослав одружив з різними європейськими династіями всю свою рідню, за що історики прозвали його «тестем Європи».
- Входження Київської Руси в християнський світ.
- Перший чинник культурного впливу.
- Втім, незважаючи на те, що скандинавські впливи В Руси були менш помітними, ніж впливи християнського сходу, цей культурний чинник органічно вписував руську культуру В контекст культури європейської.
- Отже, поглиблення розколу між православ’ям і католицизмом перетворювало візантинізм у гальмо розвитку культури на всьому просторі Т. Зв. «візантійської співдружності націй».
- Письменство (перекладне й вітчизняне).
- Вважається, що ці книги не мають відношення до науки, як також і відкидають суто християнські уявлення про світ і людей. Але з такими висновками треба бути дуже обережними.
- Наші оригінальні літописи були добре відомі В Європі. Зокрема. Деякі з них увійшли до польських хронік. А деякі дісталися аж до англії, де були використані В хроніці матвія паризького.
- Архітектура і образотворче мистецтво, музика.
- Але існували також ще волинська й галицька архітектурні школи.
- З музичних інструментів княжої доби можна назвати такі: сурми. Роги, сопілки, дуди, гуслі, гудки, бубни, замарни (цимбали).
- З теми «визволення українських земель з-під влади золотої орди й боротьба за створення незалежної української держави (хі V – перша третина Х V і ст. )» читаються лекції:
- Західний напрям геополітики.
- Болеслав Тройденович (король Юрій ІІ).
* Загальна характеристика давньоруських зовнішньополітичних орієнтацій * Зовнішня політика перших Рюриковичів * Розквіт міжнародних зв’язків Руси за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого.
Загальна характеристика давньоруських зовнішньополітичних орієнтацій.
Зовнішня політика тісно пов’язана з процесом державотворення. Київська Русь мала свої періоди становлення (VІІ – поч. ІХ ст.), зростання (ІХ – Х ст.), розквіту (ІХ – перша третина ХІІ ст.), диференціації (середина ХІІ – середина ХІІІ ст.) і послідуючої за монголо-татарською навалою повільної трансформації, коли в її межах усе більш чітко починають проглядатися контури нових етносоціальних утворень. (друга половина ХІІІ – ХV ст.).
Найважливішою політичною віхою в життя держави Русь було об’єднання Рюриковичами основної маси слов’янського східноєвропейського етнічного масиву, а вирішальною культурною подією – прийняття обширного комплексу східно-християнської культури, що включило Русь у систему відповідного цивілізаційного світу. Все зазначене також мало велике значення у процесі формування та розвитку (ґенези) давньоруських зовнішньополітичних орієнтацій.
Відомий російський історик В.Пашуто, досліджуючи міжнародні зв’язки Київської держави, поділив усю історію її дипломатії на два основні етапи.
Перший – ранньофеодальний (ХІ – ХІ ст.), коли відносно єдина тоді дипломатична служба виконувала вже дві чітко визначені функції: внутрішню – імперську, покликану забезпечувати виконання васалітетних обов’язків неслов’янськими народами, що входили до складу Київської Руси, і зовнішню, або міжнародну – щодо зарубіжних країн.
Другий етап припадає вже на період феодальної роздробленості, який характеризувався в політичній сфері колективним сюзеренітетом найсильніших князів.
Отже, говорячи про добу Київської держави, першим зовнішньополітичним чинником в її історії слід уважати те, що зветься «приходом», або «призванням» варягів з русів.
Першими з’явились у Києві, в землях полян, згідно з джерелами та переказами, «мужі Рюрика» – Аскольд і Дір. У сучасній історичній літературі стверджується, що вже в середині ІХ ст. на цих землях виникло могутнє державне об’єднання, яке виходить на арену світової історії, утверджуючи себе у ролі важливого чинника тогочасної міжнародної політики. Аскольд проводив активну зовнішню політику. За часів його правління Русь міцно утвердилась на узбережжі Чорного моря, яке в тогочасних джерелах не випадково дістало назву «Руського моря». Головний напрям політичних інтересів Аскольда був спрямований на південь і південний схід, де знаходились найрозвинутіші на той час країни. У 852 – 853 рр. руське військо на прохання санарійців (населення Кахетії /Східної Грузії/) взяло участь у відсічі арабської інтервенції в Закавказзя. У 864 р. (або 865 р.) дружини київського князя доходять до м. Абесгун в Ісфагані (провінція Ірану), що на південному березі Каспію. Руські купці з’являлися в Багдаді – столиці Арабського халіфату, який переживав у той час найблискучішу пору своєї історії.
Проте головним зовнішньополітичними акціями князя Аскольда були його походи на Константинополь 860, 863, 866, 874 рр.
Так, 18 червня 860 р. флот русів кількістю 200 кораблів з’явився під Константинополем. Руси й до того, як свідчать історичні джерела, з’являлись на міжнародній арені, й їх дуже боялись. У греків у час появи русів під їхньою столицею імператор Михаїл знаходився в поході в Малій Азії, тому про облогу Константинополя як про щось страшне згодом згадував константинопольський патріарх Фотій. Руси над греками влаштували справжню різанину. Але дуже скоро флот русів відійшов, бо їх стало відомо, що імператор терміново повертається. Пізніше Фотій припише спасіння Константинополя захисту Божої Матері, іконою якої греки прикрилися. Руси на чолі з Аскольдом ще не раз наганяли жах на греків. Отже, південний напрям зовнішньої політики Руси й до появи на Київському княжому столі перших Рюриковичів слід уважати головним.
Другим зовнішньополітичним чинником Київської держави часів Аскольда були стосунки зі Степом. Це був дуже серйозний напрям і обидва князі ходили в похід проти печенігів, що тоді вперше з’явилися в Степу й загородили Києву прохід до Чорного моря. Печенігів «мужі Рюрика» розбили.
|
