Поняття норми права та її ознаки.

Норма права (правова́ норма) — загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Загальні ознаки норм права:

1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.

2. Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.

3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата — неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру — норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших — забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.

 

Види правових норм.

 

Правові норми розрізняють по:
1. Галузевої приналежності;
2. Виконуваної функції в правовому регулюванні:
а) регулятивні (розраховані на правомірне поводження, установлюють юридичні права й обов'язки учасників регульованих суспільних відносин);
б) правоохоронні (розраховані на неправомірне поводження й завжди містять санкції, застосовувані до правопорушників);
3. Рівню правового регулювання:
а) норми матеріального права (прямо, безпосередньо регулюють суспільні відносини, визначаючи юридичні права й обов'язки їхніх учасників);
б) норми процесуального права (визначають порядок, процедуру реалізації норм матеріального права);
4. Характеру диспозиції:
а) уповноважуючі (вказують на можливість робити певні дії);
б) зобов'язуючі (указують на необхідність робити певні дії),
в) заборонні (указують на необхідність утримуватися від здійснення певних дій);
5. Способу встановлення диспозиції:
а) імперативні (правило поведінки встановлюється державою);
б) диспозитивні (установленою державою правило поведінки діє лише тоді, коли учасники регульованих суспільних відносин самі не встановили для себе іншого правила);
6. Призначенню в правотворчості:
а) первинні;
б) похідні (детализирующие, що конкретизують первинні),
7. Дії в просторі:
а) загальні (загальнодержавні);
б) місцеві;
в) регіональні;
г) локальні;
8. Дії в часі:
а) постійні;
б) тимчасові;
9. Дії по колу осіб:
а) загальні (поширюються на все населення країни);
б) спеціальні (поширюються на певне коло осіб);
в) виняткові (роблять вилучення із загальних і спеціальних);
10. Юридичній чинності:
а) норми законів;
б) норми підзаконних актів.