П оказники , що використовуються при проведенні спільного аналізу витрат , обсягу діяльності і прибутку

 

 

Аналіз взаємозв’язку витрат, обсягу діяльності та прибутку в основному приваблює більшість людей, що вивчають менедж- мент. Менеджерам постійно потрібно приймати рішення про ціну реалізації, змінні і постійні витрати, про придбання та викорис- тання ресурсів. У зв’язку з тим, що все це впливає на прибутко- вість діяльності фірм, компаній, то це одночасно і буде об’єктом (сферою впливу) контролінгу. Якщо контролери не можуть дати точного і достовірного прогнозу про рівень доходів (виторгу) і затрат, їх рішення можуть завдати шкоди або навіть мати руйнів- ні наслідки. Як правило, ці рішення носять короткотерміновий характер: скільки одиниць продукції виготовляти; скільки робіт- ників найняти; змінювати ціну чи ні; чи затратити більше коштів на рекламу; скільки продукції реалізувати із знижкою. Проте де- які такі довгострокові рішення, як будівництво цеху або при- дбання обладнання, також приймаються на основі аналізу спів- відношення витрат, обсягу і прибутку.

Кожний контролер (менеджер) бажає знати можливі наслідки своїх рішень. Для цього необхідно провести спільний аналіз вза- ємозв’язку витрат, обсягу діяльності і прибутку. Це метод систе-

много дослідження з метою визначення обсягу реалізації продук- ції, що забезпечує потрібний прибуток, визначення величини прибутку при певному обсязі реалізації, визначення впливу зміни величини витрат, обсягу та ціни реалізації на прибуток, визна- чення оптимальної структури витрат.

Спільний аналіз вказаних показників (cost-volume-profit

analysis /CVP analysis/), будучи головним моментом при прийн-

ятті багатьох управлінських рішень, служить для досвідченого

менеджера засобом розкриття потенційного прибутку, якого мо-

же досягнути його фірма або компанія.

Методика спільного аналізу витрат, обсягу діяльності і прибу-

тку базується на обліку характеру поведінки витрат і направлена

на вивчення впливу на прибуток таких чинників, як продажна ці- на продукції (ціна реалізації), обсяг її виробництва і реалізації, змінні витрати в розрахунку на одиницю продукції, постійні ви- трати і асортимент продажу. Для його проведення, як правило, використовуються дані сегментованих звітів про результати гос- подарської діяльності, складених на основі застосування концеп- цій маржинального підходу.

Порядок розрахунку і призначення ряду показників, що вико-

ристовуються при проведенні спільного аналізу витрат, обсягу

діяльності і прибутку наведені нами в табл. 5.12. Їх застосування

дає менеджеру можливість обчислити передбачуваний прибуток

по кожному альтернативному напрямку дії без обов’язкового

складання звітності, завдяки чому істотно скорочується час на

проведення аналізу.

Для ілюстрації і короткого пояснення основних положень

методики спільного аналізу витрат, обсягу діяльності і прибутку

скористаємося початковими даними компанії «Астра», що ви-

робляє продукцію одного найменування (для спрощення мето-

дики аналізу).

Відношення маржинального прибутку до обсягу надходжень

від продажу іменуються як коефіцієнт виторгу або як коефіцієнт

маржинального прибутку (contribution margin ratio). Іноді дане

співвідношення називають коефіцієнтом прибутковості обсягу ді-

яльності (profit-volume ratio). Корисність цих коефіцієнтів полягає

в тому, що вони характеризують вплив на розмір маржинального

прибутку, а у разі стабільності постійних витрат, відповідно, і на

величину чистого прибутку (збитку), змін у виторгу від реалізації.

У даному прикладі коефіцієнт виторгу компанії рівний

 40 

0,2 

 або 20 %, тобто кожний долар, отриманий від збіль-

 200 

шення обсягу реалізації, дає приріст маржинального прибутку, як

 

проте і чистого, на 20 центів



1⋅ 0,2 або



1⋅ 20 % 

. Якщо в наступ-

100 % 

ному звітному періоді, в порівнянні з базовим, намічається збі- льшення надходжень від продажу на 50 000 дол, то можливий приріст маржинального прибутку на 10 000 дол (50 000 ⋅ 0,2). Об-

числення коефіцієнта виторгу, на думку менеджерів, необхідне для вибору найкращої (з точки зору отримання прибутку) струк- тури асортименту продукції, що реалізується. При рівності усіх інших показників менеджером віддається перевага тій структурі продажу, яка забезпечує найвищий коефіцієнт виторгу.