Поняття цивільного судочинства (процесу) та його завдання.(самостійно).

Цивільне процесуальне право — це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення пра­восуддя в цивільних справах територіальними судами загальної юрисдикції. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження в цивіль­них справах, встановлений Цивільним процесуальним кодексом та іншими законами України. Цей порядок складається з провадження по розгляду і вирішенню справ у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження, тобто з провадження в цивільних справах.

Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільного процесуального права визначається:

· системою процесуальних дій, які виконуються судом, учасниками процесу;

· змістом, формою, умова­ми виконання процесуальних дій;

· системою цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, які визначають зміст цивільних процесуальних дій;

· гарантіями реалізації цивільних процесуальних прав і обов'язків.

Сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків та процесуальних дій по їх реалізації становить зміст процесуальної діяльності суб'єктів ци­вільних процесуальних правовідносин:

· судів — по розгляду і вирішенню ци­вільної справи, по перевірці законності та обгрунтованості постановленого у справі рішення;

· осіб, які беруть участь у справі, — по захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав, державних і громадських інтересів;

· інших учасників процесу — по сприянню судові і особам, які беруть участь у справі, в здійсненні покладених на них процесуальних функцій.

Питання про предмет регулювання цивільного процесуального права в науці цивільного процесу вирішується неоднозначно. Положення, що та­ким предметом є тільки процесуальні дії суду і учасників процесу, не від­повідає цивільному процесуальному законодавству, численні норми якого визначають процесуальні права і обов'язки таких осіб. Не відповідає ЦПК включення до предмета цивільного процесуального права тільки цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, якими визначаються також процесуальні дії.

Викликає заперечення концепція, за якою в предмет регулювання ци­вільного процесуального права включаються суспільні відносини, що вини­кають в процесі несудового порядку розгляду цивільних справ (в третей­ському, товариському судах та ін.). У діяльності по застосуванню права такими органами і організаціями реалізуються загальні із судочинством функції — правозахисна, запобіжна і виховна, але способи і методи їх ре­алізації різні. Численні організаційні й функціональні принципи мають специфічний характер: третейське провадження не притаманне судочинст­ву. Процесуальний порядок судочинства в цивільних справах виступає фор­мою здійснення правосуддя, провадження в громадських судах не є правосуддям. Судочинству надано пріоритет перед іншими формами захисту пра­ва — адміністративною і громадською — суддя при розгляді заяви про видачу виконавчого листа перевіряє законність і обгрунтованість рішень третейського суду (ст. 18 Положення про третейські суди), встановлена підвідомчість судові всіх пов'язаних між собою вимог, якщо навіть деякі з них підвідомчі господарському суду.

Правовідносини, які складаються між територіальним судом загальної юрисдикції і учасниками цивільного процесу, відрізняються від правовід­носин, що складаються між господарським судом (який також здійснює правосуддя) і учасниками господарського процесу. В господарському суді спори вирішуються суддею одноособове. Порядок ведення засідання виз­начається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями — суддею, голо­вуючим у засіданні (ст. 74 ГПК). Спрощений процесуальний порядок роз­гляду справ, встановлений обов'язковий претензійний порядок, інші пра­вила підсудності, тощо. Отже, система норм права, які врегульовують цивільне судочинство, і система норм права, що врегульовують порядок провадження в інших юрисдикційних органах, відрізняються за предметом правового регулювання і не поєднані в одній галузі. Вони становлять са­мостійні процесуальні галузі права — цивільно-процесуальну, адміністра­тивно-процесуальну, господарсько-процесуальну, нотаріально-процесу­альну, громад сько-процесуальну.

Але господарське судочинство і цивільне судочинство згідно зі ст. 124 Конституції України здійснюються відповідно спеціальними і територіаль­ними судами, які складають систему судів загальної юрисдикції, тому вре­гульований законом порядок здійснення судочинства зазначеними судами має бути уніфікований шляхом створення єдиного кодексу, який визначав би процесуальний порядок діяльності наявних і створених в майбутньому як територіальних, так і спеціальних судів загальної юрисдикції.

Це потрібно зробити ще й тому, що районні (міські) суди, військові суди гарнізонів, господарські суди Автономної Республіки Крим, обласні, міст Києва та Севастополя відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2531-ІП від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до За­кону Укра'їни «Про судоустрій України» (п. 2) складають єдину систему міс­цевих судів.

Такі ЦПК функціонують у Азербайджанській Республіці і Угорській Республіці.

Важливим елементом розбудови правової держави і громадянського суспільства в Україні є створення дійового механізму захисту конституційних прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. У разі порушення прав громадян або організацій з боку інших осіб і при відсутності добровільного поновлення порушеного права виникає об'єктивна необхідність застосування відповідних способів захисту права стосовно зобов'язаної сторони.

Будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за охороною свого права і захистити його відповідним способом, передбаченим законом. Спосіб захисту права - категорія матеріального права. У новому Цивільному кодексі України встановлені такі способи захисту цивільних прав, як визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; при­мусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ч. 2 ст. 16 ЦК). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК).

Від поняття „спосіб захисту права" відрізняється поняття „форма захисту права". Форма захисту права - категорія процесуального характеру. Під формою захисту права слід розуміти визначену законом діяльність компетентних органів по захисту права, яка полягає у встановленні фактичних обставин цивільної справи, застосуванні норм права, ви­значенні способу захисту права і винесенні рішення. Засто­сування перерахованих у законі способів захисту права, тобто визначених примусових заходів до порушника права, може здійснюватися не однією, а кількома формами захисту права.

Різноманіття форм захисту права спричиняється впливом ряду факторів - специфікою прав, які підлягають захисту чи охороні; складністю чи, навпаки, простотою пізнання право­відносин і прав, які належить захищати, рівнем розвитку демократичних процесів у суспільстві, правовими традиціями.

Чинне законодавство України передбачає судову, гро­мадську, адміністративну, нотаріальну форми захисту та самозахист цивільних прав і законних інтересів громадян і організацій.

Громадська форма захисту права передбачає розв'язання спору між суб'єктами уповноваженими громадськими орга­нізаціями (профспілками, комісіями по трудових спорах тощо). Різновидом громадської форми захисту є третейські суди, які не наділені судовою владою, оскільки не здійснюють правосуддя, а створюються для розгляду і вирішення кон­кретної справи в цивільних і господарських правовідносинах.

Адміністративна форма захисту права полягає в тому, що у випадках, передбачених законом, Президент України, органи виконавчої влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування мають право прийняти рішення про захист та відновлення цивільних прав у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом (ст. 17 ЦК).

Нотаріальна форма захисту права передбачає діяльність нотаріусів та інших уповноважених державою осіб відповідно до визначеної законом процедури по захисту і охороні прав та інтересів як фізичних, так і юридичних осіб, яка здійсню­ється за вимогою правомочних осіб і під державним контролем (нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі - ст. 18 ЦК).

Згідно з новим цивільним законодавством однією із форм захисту цивільних прав є самозахист. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Формами самозахисту є необхідна оборона; завдання шкоди у стані крайньої необхідності за умови, що завдана шкода менша, ніж та, яка загрожувала; притримання майна кредитором до виконання зобов'язання.

Судова форма захисту права є найбільш ефективною. Це пов'язано з тим, що судовий захист здійснюють спеціальні органи - суди. Вони вирішують заявлені вимоги, і їх діяльність детально регламентована нормами матеріального і проце­суального права. Вона забезпечує надійні гарантії законності, встановлення реально існуючих прав і обов'язків осіб, які беруть участь у розгляді цивільної справи.

Діяльність судів є демократичною формою захисту права, орієнтованою насамперед на захист прав і законних інтересів громадян, а також у визначених межах - і організацій. Право на судовий захист - конституційне право. Кожному гаран­тується право на захист його прав і свобод судом (ст.55 Конституції України).

Судова влада в Україні здійснюється у формі цивільного, господарського та кримінального судочинства. Розгляд цивільних прав здійснюється судами в процесі цивільного судочинства (цивільного процесу).

Цивільний процес - це сукупність процесуальних дій суду та інших учасників процесу, яка здійснюється в установ­леному законом порядку в процесі здійснення правосуддя в цивільних справах.

Цивільний процес визначає порядок провадження в цивільних справах у відповідності з нормами цивільно-процесуального права.

Згідно зі ст.15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист пору­шених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Суди розглядають ці справи в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Таким чином, згідно з цивільно-процесуальним законодавством із сфери цивільного судочинства виключено провадження по розгляду і вирішенню справ у спорах, що виникають з адміністративно-правових відносин. З прийнят­тям Адміністративно-процесуального кодексу дана категорія спорів буде розглядатися спеціалізованими судами в адміні­стративному процесі.

У процесі порушення цивільних справ, їх підготовки до судового розгляду та розгляду судом, перегляду рішень і ухвал суду, перегляду справ за ново виявленими та винятковими обставинами і виконання рішень з цих справ виникають цивільні процесуальні правовідносини. Діяльність учасників процесу на всіх названих стадіях здійснюється в установ­леному законом порядку і у визначеній формі.

Цивільне судочинство — це врегульований нормами цивільного процесу­ального права порядок провадження в цивільних справах, який визначаєть­ся системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами — судом і учасниками процесу.

Завданням цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирі­шення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством (ст. 2 ЦПК).