Сутність і соціокультурне призначення філософії

Сутність і соціокультурне призначення філософії

Філософія (від грецького – любов до мудрості) – це наука про всеза-гальні закономірності, яким підкорені як буття (природа і сусп.), так і мис-лення людини, процесс пізнання.
Термін “Ф.” вперше зустрічається у Піфагора; в якості особої науки її вперше виділив Платон.
Ф. являється однією із форм сусп. свідомості, визначається в остаточно-му підсумку екон.відносинами сусп.
Предметом філософії є виявлення найбільш загальних закономірностей розв. світу, виражених в принципах, філ.законах та категоріях. Предметом ф. є не тільки визначення наявного і минулого, але й можливого і май-бутнього. Предмет ф. характер-изується своїм гуманістичним хар-ром, бо в центрі його змісту перебу-ває людина.
Основним питанням ф. як особли-вої науки є проблема відношення мислення до буття, свідомості до ма-терії.
Основне питання ф. дає можливість правильно орієнтуватись в історико-філ. процесі, визначати сутність будь-якої філ.системи. Основне питання ф. підкреслює, що всі явища світу умов-но поділяєються на дві основні сфери – матеріальну і духовну. Вони утво-рюють єдність, якою характеризуєть-ся усе, що існує в світі.
Питання про рух і розвиток – це важливе питання про те, в якому стані знаходиться світ, чи розв. він і людська сутність. В залежності від вирішення питання про рух і розви-ток виникають дві протилежні кон-цепції- діалектика (вчення про розвиток) і метафізика (заперечує або спотворює розвиток).
Основні функції філософії:
- світоглядна;
- іносеологічна;
- методологічна;
- логічна;
- критична;
- практично-перетворювальна та ін.
Ф. сприяє розвитку самосвідомості людини, розумінню місця і ролі наукових відкриттів у системі загального розвитку людської к-ри, дає тим самим масштаб для їх оцінки та зв’язку окремих ланок знання в єдності світогляду.

Філософія наука чи форма розвитку світоглядного знання.

Філософія (від грец. phileo — люблю і sophia — мудрість) -це загальносвітоглядна теорія. Об'єктом її пізнання є взаємовідношення людини і світу, причому людина і світ розглядаються в своїх найзагальніших (гранично загальних) і найсуттєвіших характеристиках. Предметом філософії є відношення "мислення — буття". Філософія є одночасно і системою знань (тобто впорядкованою і цілісною їх сукупністю), і пошуком розв'язання корінних світоглядних питань, бо вони невичерпні й остаточна відповідь на них ніколи не досягається. На це вказує і саме слово "філософія" - не просто "мудрість" як завершене, "готове" знання, а "любов до мудрості", вічне прагнення до повного розуміння сутності світу і сутності самої людини.

Множинність філософського знання характеризує його як світоглядне знання. Що ж таке світогляд? Світогляд — це система гранично узагальнених поглядів на світ і місце в ньому людини, на відношення людини до навколишньої дійсності і самої себе. Зумовлені цими поглядами життєві позиції людей, їх переконання, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації та ідеали теж включаються до світогляду. Все це не просто знання, а й оцінка людиною світу й самої себе.

Ціннісний характер світоглядного знання зумовлений поєднанням у ньому інтелектуально-розумового компоненту з почуттєво-емоційним. Це вказує на наявність у його змісті постійних спонук до дій, що й надає його формі характеру життєвої програми, а самому світоглядному знанню рис знання-переконання. Світогляд - це своєрідна інтегративна цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту й дій, критичного сумніву і свідомої переконаності. Інтегральний характер світогляду передбачає структурну його складність, наявність у ньому різноманітних шарів і рівнів, з-поміж яких насамперед вирізняються емоційно-психологічний (світовідчуття) і пізнавально-інтелектуальний (світорозуміння) рівні. Іноді ще вирізняють такий рівень як світосприйняття, до якого відносять досвід формування пізнавальних уявлень про світ з використанням наочних образів (сприйнять).

Можна сказати, що світогляд це загалом систематизований комплекс уявлень, оцінок, установок, що забезпечують цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини зїїжиттєвими позиціями, програмами, які сприяють її активним діям. Цим самим світогляд інтегрує пізнавальну, ціннісну і спонукально-діяльну установки людини.

Всі ці функції світогляд здійснює на різноманітних рівнях щодо ступеня загальності (світогляд особистості, груповий, класовий, національний, а також професійний таін.) або ступеня історичного розвитку (античний, середньовічний і т.д.) чи ступеня теоретичної "зрілості" (стихійно-повсякденний, "життєвий", філософсько-теоретичний).

Світогляд не зводиться до сукупності готових, раз і назавжди даних істин (догм). Він перебуває в постійному процесі вдосконалення. Теоретичною підставою для цього є визнання діалектичного взаємозв'язку абсолютної і відносної істин. Наслідками визнання абсолютної істини мають бути впевненість у принциповій можливості пізнання світу, а відносної — постійні сумніви, пошуки, праця над удосконаленням свого світогляду і терпимість у ставленні до інших.

Як форма світогляду філософія відрізняється від інших його типів — міфології і релігії (докладно див. про це в § 2). Вона має спільні риси з наукою — в одних філософських вченнях вони більше виражені, в інших менше. В той же час філософія як особливе явище духовної культури відмінна від спеціальних наук.

Спільною з наукою є її пізнавальна установка (прагнення до пізнання істини), теоретична форма знання. Це виявляється в оперуванні загальними поняттями, категоріями, прагненні довести свої положення, раціональну аргументацію, звертанні, головним чином, по розуму — а не до уяви (як міфологія) і не до віри (як релігія).

Відмінність філософії від спеціальних наук полягає в тому, що кожна з них досліджує якийсь "фрагмент" дійсності, окрему галузь явищ. Філософія ж, як було сказано, розглядає найбільш загальні питання світорозуміння. її предмет — не окремі явища, а світ в цілому (не в розумінні простої суми всіх речей, а в розумінні їх загального зв'язку, загальних законів буття в розвитку).

Кожна окрема наука прагне розглядати свій предмет цілком об'єктивно, таким, яким він є сам по собі, усуваючи момент суб'єктивності. Філософія ж не тільки не усуває суб'єктивність, а для неї відношення "людина-світ", "суб'єкт-об'єкт", саме є її власною проблемою.

Функціональна структура світогляду.

Подальшої своєї конкретизації світосприйняття дістає на рівні світорозуміння. Тут образ світу набуває рис картини світу. Відповідно до типу світогляду, в межах якого й засобами якого вона здійснюється, картина світу може бути міфологічною або релігійною, буденною або філософською, художнюю або науковою. Світорозуміння може бути буденно-масовим і теоретичним. Перше найбільш загальне, зберігає традиції, не вимагає глибокого обґрунтування. Друге ж виражає прагнення людини до теоретичного обґрунтування своїх знань про дійсність та людську поведінку, щоб надати своїм висновкам дійсної загально значущості.Віра, надія, любов складають функціональну структуру світогляду.

Віра дозволяє людині включати в свій духовний світ і своє практичне життя те, що не ввіходить безпосередньо до складу її життєвого досвіду. Віра поєднує в собі можливе й дійсне, вона здатна переводити неможливе у вимір можливого.

Надія – це мрія, тобто перенесення себе за допомоги уяви в світ можливого, у здійснення якої людина повірила.

І віра, і надія знаменують собою різні форми поєднання ідеального й реального, різні щаблі відданості людини чомусь, що виходить безпосередню за межі її досвіду, її матеріально-життєвих потреб та інтересів. Але в любові все це набуває свого завершення.

Сутність і соціокультурне призначення філософії

Філософія (від грецького – любов до мудрості) – це наука про всеза-гальні закономірності, яким підкорені як буття (природа і сусп.), так і мис-лення людини, процесс пізнання.
Термін “Ф.” вперше зустрічається у Піфагора; в якості особої науки її вперше виділив Платон.
Ф. являється однією із форм сусп. свідомості, визначається в остаточно-му підсумку екон.відносинами сусп.
Предметом філософії є виявлення найбільш загальних закономірностей розв. світу, виражених в принципах, філ.законах та категоріях. Предметом ф. є не тільки визначення наявного і минулого, але й можливого і май-бутнього. Предмет ф. характер-изується своїм гуманістичним хар-ром, бо в центрі його змісту перебу-ває людина.
Основним питанням ф. як особли-вої науки є проблема відношення мислення до буття, свідомості до ма-терії.
Основне питання ф. дає можливість правильно орієнтуватись в історико-філ. процесі, визначати сутність будь-якої філ.системи. Основне питання ф. підкреслює, що всі явища світу умов-но поділяєються на дві основні сфери – матеріальну і духовну. Вони утво-рюють єдність, якою характеризуєть-ся усе, що існує в світі.
Питання про рух і розвиток – це важливе питання про те, в якому стані знаходиться світ, чи розв. він і людська сутність. В залежності від вирішення питання про рух і розви-ток виникають дві протилежні кон-цепції- діалектика (вчення про розвиток) і метафізика (заперечує або спотворює розвиток).
Основні функції філософії:
- світоглядна;
- іносеологічна;
- методологічна;
- логічна;
- критична;
- практично-перетворювальна та ін.
Ф. сприяє розвитку самосвідомості людини, розумінню місця і ролі наукових відкриттів у системі загального розвитку людської к-ри, дає тим самим масштаб для їх оцінки та зв’язку окремих ланок знання в єдності світогляду.

Познавательные статьи:



Коммуникативные барьеры и пути их преодоления

Рынок недвижимости. Сущность недвижимости

Решение задач с использованием генеалогического метода

История происхождения и развития детской игры