Економічний і політичний розвиток Київського князівства.

1. Наслідки роздробленості:

· Децентралізація управлінської системи відкрила нові можливості для прискореного розвитку автономних князівств і земель;

· Зміна напрямків економічних зв”язків і відносин:

Новгород, Полоцьк, Ростов, Суздаль з північними землями німців через Балтику; * Київ і прилеглі князівства прагнули до Центральної Європи та Візантії;

· Економічні інтереси поступово розводили північно-східні та південно–західні регіони Київської Русі;

2. Київ приваблював всіх, як святиня, як древня легендарна історія, як місто слави:

Ø Брат Мстислава Володимировича Ярополк хотів відновити звичай і віддати стіл сину Мстислава - Всеволоду (через переведення останнього до Переяслава) – викликало це боротьбу 2-х генеологічних ліній: Мономаховичів і Ольговичів;

Ø Тимчасові успіхи Ізяслава Мстиславовича (на деякий час йому вдалося поширити свою владу на Київ, Новгород, Переяслав, Володимир – Волинський, Смоленськ, Гродненське князівство);

Ø Спроби Юрія Долгорукого захопити Київ:

* 1149 р. – він захопив Київ і був вигнаний через рік;

* 1155-1157 р. – знову захопив Київ;(але не склав ряду – договору з столицею, порушивши традиції віче, яке захищало свої інтереси, тому на 5-й день після бенкету помер – похований у Видубицькому монастирі

(був отруєний).

3. Наміри Андрія Боголюбського (в 1169 р. при допомозі кочівників і ляхів він штурмом взяв Київ, намагався самостійно вирішувати долю міста – хотів зробити його другорядним – це вступило в протиріччя з корпоративізмом князів Середнього Подніпров”я -- був убитий)

4. Тимчасове відновлення корпоративного управління (1180-1202р.):

· співправителі були рівними;

· фактично старшим серед них був Святослав Всеволодович – ініціатор походів на половців;

· перемоги 80-90-х відкинули половців за Сіверський Донець – це мало величезне стабілізаційне значення внутрішньої і зовнішньої політики;

· після смерті Святослава був запрошений до Києва Рюрик (Мономаховичі) – розбудова Києва; після спроби запросити в співправителі брата Рюрика Давида – розпочалася міжусобна боротьба;

· тільки за князювання Романа Мстиславовича політичне становище частково стабілізувалося.

5. Особливості економічного розвитку:

а) якісні зміни у обробці землі (перехід від розпушування до перевертання грунту);

б) зміна в плужній упряжці вола на коня – підвищення продуктивності праці;

в) започатковувалися районовані сорти зернових;

г) використовували дерев”яні ціпи для обмолоту зернових та жорна, відомі млини;

д) розвиток ремесел : залізообробка – 20 найменувань знарядь праці, 40 – найменувань побутових предметів (мечів, шоломів, кольчуг); вироби зі скла; зникає ліпна кераміка заміняє посуд виготовлений на гончарному крузі; деревообробне ремесло; ювелірне ремесло.

 

Економічний і політичний розвиток Чернігово – Сіверського князівства (землі сіверян, радимичів, в”ятичів)

 

1. Особливості розміщення Чернігівського князівства: будучи міцно зв”язаним з Центральною Руссю це князівство було буферною зоною між Північно-Східною та Центральною Руссю;

¨ Перша згадка – 907 р;

¨ Швидко збільшувалася територія приєднанням Суздальщини, Володимира, Рязані;

¨ Збільшувалося населення за рахунок міграцій, переселенців;

¨ Відокремилося, як окреме князівство в другій половині ХІІ ст. - управляв син Мудрого Святослав;

¨ Були неодноразові спроби консолідації Чернігівського і Київського князівств, які базувалися на спільних генеалогічних коренях – в цьому і суть стабілізації; (Давидовичі)

2. Особливості розпаду:

v безперервна міжусобна боротьба чернігівських і новгород-сіверських князів;

v руйнівні набіги половців – полонили населення, спалювали оселі;

v після невдалого походу новгород – сіверського князя Ігоря Святославовича 1185 р. - ще більше активізувалася навала кочівників, що не заважало міжусобицям;

v все швидше відбувалося дроблення князівства (Чернігівський, Сновський. Козелецький, Новгород – Сіверський уділи);

Наслідок: ослаблення кордону з боку північного сходу та степу, а одночасно активізації агресії північно – східних князівств і кочівників; звідси і втрачається і унеможливлюєтьс я консолідуюча роль центру української народності Києва і Київської землі; тому таким центром мусить стати регіон більш захищений від зовнішньої експансії;

3. Економічний розвиток:

¨ розвиток сільського господарства, як і в Київському князівстві (вирощення зернових, вирощення садів, овочів);

¨ вирощення великої рогатої худоби, свиней, птахів, збільшується вирощення коней і зменшується кількість вирощених волів;

¨ заняття бджільництвом.

 

Переяславське князівство (перша літописна згадка – 907 р., 1054 р. – центр князівства)

 

1 Особливості розташування:

Ø проживали сіверяни – територія від Дніпра до Псла – на сході; від верхів”їв Сули, Хоролу на півночі до Дніпра на півдні;

Ø згодом тут почали селитися берендеї, торки, турпеї, печеніги потім асимилювали;

Ø після князювання в Переяславі князі переходили князі до Києва;

2.Посилення князівства за Володимира Глібовича:

¨ активно воював з кочівниками у складі військ Київського князя Святослава 1184;

¨ захопив в полон половецького хана Кобяка;

¨ 1185 р. знищив половецький табір хана Кончака;

¨ 1187 р. – помер від застуди; більше гідних князів на Переяславщині не було;

3. Особливості розвитку:

v Відносно високий економічний розвиток окремих територій;

v Ставали тіснішими економічні зв”язки між регіонами, налагоджено товарообмін;

v Високий розвиток культури;

v Створені передумови утворення народності.

В літописах вперше згадується „Україна” 1187 р. у зв”язку з тугою всіх по смерті В. Глібовича; Основні міста, що відокремилися: Остерськ, Барус, Воїнь.

 

Галицьке князівство (землі хорватів, тиверців, дулібів)

1097 р. Галицька земля відокремилася від Києва. Князювали тут правнуки Я. Мудрого (Василько, Володар, Рюрик Ростиславовичі)

1. Вони зміцнили незалежне становище Галичини;

2. Приборкали опозиційне дворянство;

3. Укріпили Південно – Східні кордони печенігами, торками та берендеями;

n 1142 р. Володимирко Володарович об”єднав галицькі землі з центром у Галичі;

n Найвищого розвитку досягла Галичина при Ярославі Осмомислу (син Володмирка):

а) ходив походами на Київ з своїм тестем Ю. Долгоруким;

б) посилав свої полки проти половців-1183р.-полонив 20 половецьких ханів;

в) ставив заслін проти польських та угорських королів;

г) боровся за об”єднання руських земель.

Þ (В „Слові о полку Ігоревім” автор високо цінує Осмомисла, ставить його в приклад іншим князям).

Þ Після смерті Я. Осмомисла (1153 – 1187 р.) Галицьке князівство стало ареною міжусобної боротьби галицьких бояр, багато яких були в дружбі з угорськими або польськими феодалами;

Þ Угорський король Белла ІІІ захопив Галич і посадив на престол свого сина Андрія (галичани його вигнали в кінці ХІІ ст.)

Þ Князівство почало занепадати, як наслідок попереднього становища.

4. Заняття:

v високий рівень рільництва;

v використання водяних млинів (поширене використання в середині ХІІІ ст.);

v велика кількість ремісничих спеціальностей (кольчуги, замки складної конструкції – залізо обробне виробництво, ювеліри, гончарі, солеваріння), що вело до інтенсивного обміну;

v торгівля (тут проходив торговий шлях між Києвом та Ресенсбургом; Прибалтикою та Балканами і Візантією).

Висновок: Була слабка влада князів, тому росла роль віче, яке було формою участі міського населення в управлінні. В цей час росте роль боярства, заможних міщан, які вдавались до підкупу віче.

 

Волинське князівство (дуліби та білі хорвати; ворогами були-литовські племена).

(Ще у УІІ ст. на Волині було сформовано Дублінський союз, а наприкінці Х ст. увійшли до Києва)

1. Боярство формувалося із відданих князю людей, які за службу отримували землю від князя і це було відносним стабілізуючим фактором на даних територіях;

2. Управляли Мономаховичі;

3.В середині ХІІ ст. Волинь відділилась від Києва і розпалася на дрібні князівства, що ворогували; 1154 р. став Волинським князем Мстислав Ізяславович (правнук Мономаха):

· підкорив своїй владі місцеве боярство;

· втрутився в боротьбу за Київський престол (деякий час правив Києвом)

4. 1170-1205р. – Роман Мстиславович, котрий обрав інший державотворчий шлях:

Ø зробив ставку на служиле дворянство, а не на родовите і городян;

Ø при допомозі служилого дворянства розправився з противниками сильної централізованої влади;

Ø цим завоював прихильність простого народу, що потерпав від свавілля, жорстокості і міжусобної боротьби місцевої аристократії, чим укріпив свої позиції;

Ø з перспективою дивився не на Київ, а на Галич – 1199 р. об”єднав ці землі;

Ø походи на литовців – заставив працювати на себе;

Ø походи проти поляків та угрів – тому були з іноземцями мирні відносини

Висновок: сила його державі і силі його особистої влади.

 

Боротьба українських князівств із кочівниками.„Слово о полку Ігоревім”

 

1. Печеніги (тривалий час ці кочові племена скотарів загрожували набігами на південний схід Київської Русі):

· ці племена згадуються з часів Святослава;

· наслідки їх набігів надзвичайно тяжкі (велика кількість полонених, кровопролиття, руйнування господарства;

· остаточно розгромлені Я. Мудрим 1036 р. біля Києва. Після цієї поразки печеніги не оговтались;

· на честь перемоги, за свідченнями літописців, Ярослав побудував Софійський собор.

2. Половці (кипчаки) (розгром печенігів відкрив шлях для нових кочівників, ким і були половці) – з”явилися у другій половині ХІ ст.;

· племена тюркського походження, що проживали у степах між Волгою і Дунаєм;

· вели кочовий спосіб життя; (їх територія означена ритуальними кам”яними бабами)

· народ войовничий, постійно робив набіги на руські землі (з 1055-1236 р. було великих нападів і стільки ж відповідних дій, 30 разів брали участь в міжусобних війнах – тільки В. Мономах уклав 19 договорів)

· 1068 р.- наполи на Русь, для русичів ця битва була невдалою – відступили на Київщину, Чернігівщину – Київське віче стало вимагати від князя Ізяслава Ярославовича, щоб той дав зброю, коней для захисту міста. Князь, боячись народу, відмовив. * Кияни вигнали Ізяслава; * обрали своїх воєвод; * вигнали половців;

n Зусиллями братів (Святополка та Володимира Мономаха) Ізяслав повернувся;

n 1097 р. з”їзд в Любечі;

n 1103 р. переяславський князь В. Мономах та Святополк, який став київським князем, виступили спільно проти половців (20 половецьких ханів полягли в цій битві)

n ще були походи 1109,1110, 1111 роках – це принесло Мономаху славу охоронця руської землі переможені половці відійшли від кордонів Русі;

n руські князі встановлювали шлюбні відносини для покращання стосунків (Мстислав був одружений з дочкою Котяна (Тугоркана) – усобиці.

Висновок: Боротьба велася до навали монголо – татар, де виступили спільно деякі Руські князі і половецькі на Калці 1223 р.

„ Слово о полку Ігоревім” – кінець ХІІ ст., автор невідомий, хоч деякі історики називають 4 літописці, які могли б бути авторами (Петро Бориславич, ігумен Моісей, якийсь Галичанин, Святослав Всеволодович; є гіпотеза, що серед них син Я. Осмомисла - Володимир)

· 1184 р. переяславський князь Володимир Глібович вів бойові дії проти половців і полонив хана Кобяка.

· 1185 р. був розгромлений табір Кончака на Хоролі (потім половці розгромили Переяславщину)

· 1185 р. не дочекавшись підкріплення новгород-сіверський князь Ігор Святославович виступив сам проти половців з невеликою дружиною. Ця зухвалість обійшлася дуже дорого: він зазнав нищівної поразки на річці Каялі і опинився в полоні разом із сином Володимиром. Саме про ці події розповідає автор, осуджуючи князівські усобиці, які були причиною цих подій.

· 1186 р. Ігореві допомагає вибратися з полону половець Овлур (Лавур), а Володимир залишається в полоні, де його одружили на доньці половецького хана, лише з часом він повернувся до батька.

Автор цього твору закликає забути чвари, об”єднатись і захистити рідну землю.

 

Монголо – татарська навала.

 

На початку ХІІІ ст. об”єднані сили кочових племен монголо – татар під зверхністю Чингіс-хана (Тимучина) оволоділи Китаєм, поповнивши своє кінне військо китайськими майстрами по виготовленню баліст і таранів. Синові Джучі віддав землі в районі від Іртиша і на захід – тим самим вказав напрямок нових походів на Європу.

Ø В 1223 р. 30 тисячне військо під керівництвом Джебе і Субедея розпочали розвідувальний похід в європейському напрямку через половецькі степи (половці звернулися за допомогою до Русі)

Ø Роман Мстиславович привів тільки частину війська (із приведених частина не вступала в бій)

Ø 31.05.1223 р. – битва на Калці – поразка половців і русичів;

Ø Монголо – татари після перемоги пішли на Крим, захопили його і повернулися на батьківщину.

¨ 1235 р. відбувся в Каракурумі курултай, де було вирішено розпочати похід на Європу, цей похід очолив Батий (внук Чингіс-хана) 1237-1238 р. здійснив похід на Північно-Східну Русь.

¨ 1239 р. – взяв курс на Лівобережжя Дніпра; перші потерпіли поразку: Переяславське князівство;

¨ потім Чернігово – Сіверські землі.

¨ 1240 р. – розпочався похід на Київ, який управлявся тоді воєводою Дмитром, який був поставлений Данилом Романовичем:

Ø Монголо – татари взяли місто в облогу і запропонували внести викуп, але всі кияни вирішили обороняти своє місто;

Ø Були використані тарани, останній оплот – Десятинна церква під уламками якої загинули останні захисники;

Ø 6.12 1240 р. - місто було захоплене (10 тижнів і 4 дні захищали Київ)

Ø Після Києва монголо – татари пішли на Волинь та Галичину (весною 1241 р. вони спустошили Кам”янець, Із”яслав, Володимир, Галич. Добре укріплені райони взяти не змогли і обійшли їх – Данилів.

Причини швидкого захоплення Київської Русі:

1. Південно - Руські князі не врахували досвіду розгрому Північно – Східної Русі;

2. Ніяких кроків до об”єднання зроблено не було (кожен захищав своє місто) – приречені на поразку;

3. Монголо – татари везли з собою тарани і каменеметальні машини; велику кінноту; Монголо – татари продовжили шлях на Польщу, Чехію і Угорщину, Трансільванію; 1242 р. досягли кордонів Італії і повернулися назад.

· Монголо – татарська імперія називалася Золота орда;

· Майже всі князі визнали себе васалами Золотої орди;

· Платили данину (1/10 частину своїх прибутків)

Наслідки:

(погляди істориків відносно цього питання розділилися: Гумільов, Васильєв вважали позитивним загарбання монголо - татарами, інші – негативним):

1. Скоротилася кількість населення;

2. Знищенні і пограбовані 49 із 74 міст в 14 з них життя так і не відродилося;

3. Занепад ремесел (емалі, скані, зерні, черні і т. д.)

4. Консервація феодальної роздробленості;

5. Втрата державної незалежності;

6. Втрата обороноздатності (вторгнення німецьких, шведських, польських, угорських феодалів)

7. Відсталість від західноєвропейських держав;

8. Але розвиток слов”янських земель не зупинився – продовження в Галицько – Волинському князівстві.

 

Культура Київської Русі.

Перші вживання назви „Україна”

Термін „Україна” вперше згадується в Київському літописі за 1187 р., де „Україною” названо

Переяславську землю. Пізніше згадується ця назва у Галицько – Волинському літописах 1213 р. та 1279 р., і означало це поняття „край”, „країна”, „земля”. Ця самоназва закріпилася спочатку в мові й поняттях народу (народні пісні, думи); згодом побутує в середовищі освічених верств, потім проникає в дипломатичну сферу.

Це поняття вживають і поляки, і великоруси, і в Західній Європі. Це сталося в наслідок утворення в середині ХУІІ ст. Української козацької держави. Про це констатує вітчизняний історик Дорошенко, який зазначає, що з середини ХУІІ ст. входить в ужиток друга назва держави „Україна”, що колись мала географічне значення й позначала пограничні, окраїнні землі.

Ця назва проіснувала не дуже тривалий час, бо будучи розшматованою між Польщею і Росією, втрачає державне значення залишається тільки географічне.

У ХІХ ст. в ужиток знову входить термін „Україна”, „українець”, не тільки для Наддніпрянської України, але й для Галичини.