Лексика іншомовного походження в українській мові. Запозичені слова в різних стилях мови.

Найбільшим джерелом, з якого вливалась до українського словника іншомовна лексика, була російська літературна мова. Тому у складі української лексики є багато слів, утворених за зразками морфологічної структури відповідних слів у російській мові. Наприклад: укр. втілення відповідає російському воплощение; укр. відродження — російському возрождение.

У словниковому складі української мови особливе місце займають запозичення грецького походження. Вони означають:

а) назви рослин, тварин — кедр, мигдаль, мак, кит, крокодил;

б) назви побутових предметів — парус, миска, ванна, баня;

в) поняття церковно-релігійного вжитку — вівтар, архангел, ангел, амвон, антихрист, ікона, келія, ієрей, ладан, демон, ідол, схима, літургія, келар, канон, монастир, піп;

г) терміни науки, культури, мистецтва — апостроф, граматика, діафрагма.

З грецької мови засвоєно чимало власних імен людей, наприклад: Софія, Харитина, Олена, Явдоха, Василь, Петро, Степан, Федір, Олександр.

В українській мові багато слів латинського походження. Ці слова належать переважно до понять науки, техніки, мистецтва, політичних і суспільних відносин, визначають медичну, юридичну термінологію. Наприклад: індустрія, реакція, мотор, меридіан, аргумент, префікс, ангіна, операція, ординатор.

З латинської мови також запозичені деякі власні імена людей, наприклад: Юлія, Клавдія, Мотря, Валерій, Віктор, Віталій, Павло, Марко.

Із французької мови запозичено слова, що стосуються побуту, назв одягу, науки, мистецтва, суспільно-політичних, технічних та військових понять. Наприклад: люстра, абажур, маскарад, браслет, одеколон, пудра, ридикюль.

Французькі запозичення характеризуються невідмінюваними формами на е, і, о: плісе, фойє, парі, жабо.

З німецької мови в українську прийшли деякі адміністративні, технічні, медичні, торговельні, військові, виробничі терміни; слова побуту, назви рослин, птахів, ігор тощо. Наприклад: штат, шахта, верстат, стамеска, штукатур.

Англійські запозичення вживають в українській лексиці, що стосується техніки, політики, спорту, мореплавства, транспорту, одягу, їжі, питва. Наприклад: тролейбус, комбайн, тунель, лідер, мітинг, бюджет, крокет, фініш, аут, бокс.

Чимало слів в українській мові засвоєно з італійської мови, наприклад: опера, бемоль, інтермеццо, бас, лібрето, арлекін, дебет, кредит, банк, вата, казарма, барикада.

З голландської мови засвоєні українською мовою переважно терміни мореплавства і суднобудування: гавань, шлюпка, матрос, боцман, рейд, верф.

Із скандинавських мов в українську ввійшло небагато слів, зокрема клеймо, дротик, оселедець, якір; власні імена Ігор, Олег, Аскольд та ін.

З тюркських та інших східних мов українська мова засвоїла слова сундук, гарба, сабантуй, могорич, чарка, балик, лапша, кавун, гарбуз, ізюм, халва.

Типи словників. Роль словників в підвищенні мовленнєвої культури.

Залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання розрізняють два типи словників: енциклопедичні словники і філологічні.

Енциклопедичні словники пояснюють не реєстрові слова, а позначувані ними відомості з різних сфер життя, науки, виробництва, мистецтва та характеризують відомих осіб, визначні історичні постаті. Є загальні енциклопедичні словники, в яких подаються відомості з різних галузей науки, техніки, культури тощо, і спеціальні, присвячені певній галузі науки: економіці, математиці, медицині тощо.

В філологічних (лінгвістичні) словниках предметом пояснення є слово. Залежно від того, з якої точки зору воно розглядається, лінгвістичні словники бувають різних типів.

1. Тлумачні словники, в яких дається пояснення значень слів з точки зору їх вживання в сучасній мові.

2. Перекладні словники, в яких подається переклад слів з однієї мови на іншу.Бувають двомовними, чотиримовними та ін.

3. Термінологічні, в яких пояснюються терміни з тієї чи іншої галузі науки. Вони бувають одно- і двомовні, перекладні.

4. Етимологічні словники, в яких пояснюється походження, розвиток і первинне значення слова.

5. Орфографічний словник подає правильний правопис, правильний наголос і правильні граматичні форми вміщених у ньому слів.

6. Орфоепічні словники дають одночасно і властиву слову правильну вимову, і наголос.

7. Словники іншомовних слів, які пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших мов.

8. Історичні словники, в яких подаються і пояснюються слова, що вживалися раніше.

9. Діалектологічні словники, в яких дається лексика, вживана в певній місцевості, на певній території.

10. Фразеологічні словники, в яких дається пояснення значень фразеологічних зворотів або подається їх переклад з однієї мови на іншу.

11. Синонімічні словники, в яких подаються синонімічні ряди, або гнізда, повнозначних слів даної мови

12. Частотні словники, в яких фіксується частота вживання слів і словоформ на підставі обстеження текстів або записаних уривків усного мовлення

13. Словники власних імен, в яких фіксуються вживані в даній мові власні імена

14. Обернені або зворотні словники, в яких слова розміщуються за алфавітом у зворотному порядку літер: не з початку слова, а з кінця.

15. Топонімічні словники, в яких описуються назви географічних об”єктів

16. Словники мови окремих письменників, в яких подаються й пояснюються всі вживані в творах того чи іншргр письменника слова.

Термін та його ознаки. Термінологія як система. Загальнонаукова, міжгалузева та вузькоспеціальна термінологія. Термінологія обраного фаху. Способи створення термінів.

Термін — це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини.

Термінологія — 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни; 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі.

Галузеві термінології називають терміносистемами, або термінологічними системами. Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:

1) логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки — а вони є в кожній науці, — то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);

2) мовними зв’язками (синонімічні, антонімічні, словотвірні, граматичні).

основні ознаки терміна:

1. Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми.

2. Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає.

3. Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми.

4. Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни переділяються на 3 групи:

1. Загальнонаукові терміни, які вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз.

2. Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях (економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність).

3. Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполуки, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад: авантитул, аграф, боковик, вакат, привка, ретуш.

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний знак.

2. Словотвірний - утворення термінів за допомоги префіксів (надвиробництво, пересупозиція), суфіксів (маркування, гумування, оборотність), складанням слів і основ (адрес-календар, гальванокліше, літературознавство, держава-монополія, матеріаломісткість), скороченням слів (СЕЗ - спеціальні економічні зони).

3. Синтаксичний - використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множник, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни.

4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція.