![]() Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву ![]() Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Публічний виступ. Жанри публічного виступу
Публічний виступ – це вид тексту мовлення, створений за законами риторики й орієнтований на переконання, що зумовлює його інтеграційну природу (письмово-усна форма реалізації, книжно-розмовний тип мовлення, підготовлено-імпровізаційний характер реалізації). Цей вид тексту різножанровий, як-от: доповідь, лекція, бесіда, конференція, а тому може бути орієнтований на різну кількість слухачів (учасників). Щоби належним чином підготуватися до публічного виступу, промовцю слід постійно розширювати коло своїх наукових знань, збагачувати свій життєвий досвід спостереженнями і роздумами. Пропедевтичною роботою до виступу має бути регулярне читання з подальшим обдумуванням прочитаного, конспектування потрібних матеріалів, цитат, висловів тощо. Основними етапами підготовки до виступу є: – обдумування теми, опрацювання і писемне оформлення її (тобто укладання плану, конспекту, написання тексту); – критичний аналіз завершеного тексту виступу; – тимчасовий „відхід” від теми, щоби вона уклалася в пам’яті, остаточно викристалізувалася; – виголошення теми. Джерелами під час підготовки до публічних виступів слугують: енциклопедичні та галузеві термінологічні словники, тлумачні словники, атласи, газети, журнали, наукові праці. Конспект – це короткий виклад матеріалу, що містить найсуттєвіші факти, положення й висновки. Текстуальний конспект– це виписка найважливіших положень у вигляді точно документованих цитат. Вільний конспект– це стислий виклад праці з основними, принциповими положеннями, висновками, формулюваннями. Цінним матеріалом для уточнення і пожвавлення публічного виступу може бути ілюстрація у вигляді цифрових показників, фактів, висловів, епітетів, віршів, прислів’їв, приказок, випадків з життя, фрагментів з фільмів тощо. Після пропедевтичної роботи обдумується порядок розташування окремих частин доповіді, визначається їх кількість, послідовність та обсяг. А кінцевим результатом підготовчого процесу є розгорнутий план доповіді. План – це порядок розміщення частин тексту (доповіді). Він складається так: аркуш паперу розподіляється на дві частини. Ліворуч пишеться назва розділу плану; праворуч, на більшій частині сторінки, викладаються основні формулювання, фактичні й цифрові дані тощо. Записи повинні бути чіткими, щоб їх одразу було видно. На одному аркуші, як правило, вміщуються матеріали одного розділу.
Щоби відновити у пам’яті зміст доповіді, послуговуються тезами. Тези – це коротко сформульовані основні положення доповіді (лекції). Тези містять лише принципові положення, які ще мають бути роз’яснені й обґрунтовані під час проголошення доповіді. Вони, як правило, позбавлені полеміки і фактичного матеріалу. Розгорнутий (повний) текст доповіді пишуть звичайно тоді, коли він потрібен не для одного виступу (приміром, лекція). Текст виступу пишуть повністю й тоді, коли він створюється на великому за обсягом і складному матеріалі, висвітлює ряд серйозних теоретичних проблем. Робота над текстом допомагає відшліфувати формулювання, опанувати матеріал. Вимагають написання розгорнутого тексту й офіційні доповіді, зокрема звітного характеру, проте мати готовий текст доповіді – не означає обов’язково читати його перед аудиторією. Кожен виступ, незалежно від жанру (доповідь, промова, лекція, бесіда), повинен підпорядковуватися логічним законам. У зв’язку з цим логічність викладу є необхідною умовою точного повідомлення про будь-що. Ідеться про композицію тексту. Композиція – це побудова тексту доповіді (в широкому розумінні), зумовлена її змістом, характером і призначенням. Отже, вибір матеріалу для доповіді, його розташування мають визначатися ідеєю виступу, внутрішньою логікою матеріалу; звідси й поділ його на частини (розділи), в основі яких міститься доказ. Доказ – це логічна дія, в процесі якої істинність певної думки обґрунтовується за допомогою інших думок, вірогідність яких доведена практикою. Найбільш правдивий і незаперечний доказ – це сукупність фактів, які обґрунтовують тезу, особливо якщо ці факти нові, актуальні, невідомі слухачам, якщо вони водночас і достатньо вірогідні, щоби не потребувати додаткового доведення. Користуючися під час доповіді термінами, доповідач повинен бути переконаний у тому, що слухачі знають їх і правильно розуміють. Виклад матеріалу доповіді здійснюється дедуктивним або індуктивним методом.
Метод – це чітко окреслений спосіб дій, що проводяться з певною метою (від лат. methodеs – „прийом, спосіб”). Дедуктивний метод забезпечує виклад матеріалу від загальних фактів до часткових, індуктивний – від часткових до загальних. Як правило, надається перевага дедуктивному методу, який забезпечує ознайомлення слухачів з головною ідеєю доповіді вже на початку виступу. Саме так будуються виступи з обговорення важливого (складного) питання, коли промовець одразу ж формулює основну тезу, а потім коротко аргументує її. Якщо ж тема виступу багатопланова, обсяг матеріалу великий, то його доцільніше викладати від часткового до загального, поступово підводячи слухачів до засвоєння головної думки. Кожен виступ (доповідь) складається з трьох етапів: – зачин – звернення до аудиторії; – виклад – текст доповіді; – кінцівка – заключна частина доповіді з підсумковим значенням. Поведінка кожного промовця під час доповіді має бути: – природною, позбавленою штучності й афектації; – доброзичливою, позбавленою суворості і зверхності. Переконливість – одна з найважливіших якостей будь-якого виступу. Вона має вирішальний вплив на слухачів, оскільки формує їх світогляд, посилює громадську активність, визначає спрямування їх думок і дій. Вона залежить від уміння промовця використовувати різні прийоми доведення матеріалу: порівняння, аналогії, посилання на авторитетні думки з певної галузі знань. Так, порівняння дозволяють слухачам по-новому „побачити” те чи інше відоме вже їм явище. Аналогія забезпечує конкретність і наочність викладу, схиляє слухачів на бік доповідача саме через свою загальнозрозумілість й очевидність. Посилання на думку авторитетів (цитування) також переконує аудиторію, якщо ці авторитети добре відомі слухачам і користуються у них повним визнанням. До того ж, щоби бути переконливим, доповідач має говорити про головне, не дозволяти слухачам відходити від теми (у своїх репліках і запитаннях), бути надзвичайно уважним до того, як слухачі реагують на сказане. Оратор – це декламатор, він не може перетворювати свою лекцію чи бесіду в художнє читання. Очевидно також, що треба остерігатися надмірної кількості віршованих цитат, метафор, алегорій, крилатих слів та інших художніх та естетичних елементів у публічній промові. Практика переконує, що надмірне використання образних засобів, декламація віршів, навіть досить талановитих, небезпечні для самого ж оратора і можуть залишити у слухачів неприємне враження про нього. Мовлення доповідача має відповідати таким вимогам: – точність формулювань – це сувора відповідність між словом і тим поняттям, яке цим словом позначається; – стислість, небагатослівність – це вживання слів, лише викликаних безпосередньо потребою доповіді (виступу); – доречність – це відповідність мовлення меті й умовам спілкування; – зрозумілість – це приступне (без труднощів у розумінні змісту) мовлення доповідача; – своєрідність – це вміння доповідача використовувати в мовленні аналогії, порівняння, епітети, евфемізми тощо; – виразність – це чітке, розбірливе, легко зрозуміле мовлення доповідача. Вербальний аспект доповіді супроводжується невербальним: жестами, мімікою, інтонацією.Жести – рухи рук або тіла, міміка – рух м’язів обличчя; інтонація – це ритмомелодійний лад мовлення, що залежить від підвищення або пониження тону при вимові.
На слухача впливають не тільки думки, уявлення, образи, пов’язані з проказуваними словами, а й звукове забарвлення слів – інтонація і красномовне мовчання, які актуалізують невисловлене. Інтонація і пауза самі по собі, без слів, мають силу емоційного впливу на слухачів. Жести і міміка, вміло використані доповідачем, уможливлюють посилення смислової виразності промови. Однак зайві, недоречні рухи заважають слухачам, не дають їм зосередитися, налаштовують їх на несерйозний лад; одноманітна жестикуляція втомлює слухачів, набридає їм; примітивні жести розцінюються як невихованість доповідача; незграбні рухи, недоладна міміка смішать аудиторію; рухи, розраховані на зовнішній ефект, не роблять честі промовцю (див.: 12, с.244). Залежно від змісту, призначення, способу проголошення і ситуації спілкування виділяють такі жанри (види) публічного мовлення: доповідь, промова, лекція, огляд, бесіда, диспут. Доповідь – публічне повідомлення на певну тему. Політична доповідь – одна з форм керівництва, мета якої повідомити про поточні завдання партії, загітувати масові зібрання на розв’язання нагальних проблем. Звітна доповідь – усне або письмове офіційне повідомлення уповноваженому зібранню про здійснення колективом (особою) роботи з метою проаналізувати й оцінити її результати. Ділова доповідь – усний виклад певних питань з висновками і пропозиціями. Промова – це агітаційний виступ на мітингах або масових зборах; він охоплює важливу тему, яка є предметом уваги всього загалу. Мітингова промова – це політичний агітаційний виступ, що присвячується суспільно значимій проблемі. Мітингова промова – заклична і завжди призначена для колективного вираження спільних, єдиних за характером почуттів і прагнень. Вона нерідко є своєрідною прелюдією до мобілізації колективних зусиль, спрямованих на реалізацію важливих і невідкладних цілей. Основні вимоги до промови і промовця: – промова виголошується чітко, дикція промовця повинна бути виразною; – голос у мітингових промовців посилюється і підвищується через просторовий фактор (більш або менш значну відстань між промовцем і слухачами); – враження від промови зростає, якщо промовець витримує паузи (логічні, психологічні, фізіологічні) протягом виступу;
– темп промови тим повільніший, чим більша аудиторія слухачів; – мовна манера промовця залежить як від ситуації мовлення, так і від характеру та емоційного змісту промови. Окрім мітингових, виділяють такі промови: судові, дипломатичні, виборчі, агітаційні, ювілейні. Агітаційна промова – це своєрідне усне роз’яснення фактів, подій, аби зорієнтувати слухачів на певні роздуми (дії). Агітаційна промова, щоби бути дієвою, повинна відповідати такому правилу: „Багато говорити й багато сказати – зовсім не те саме. Тому до виступів доводиться ретельно готуватися. Бувають вдалі експромти, але особливо на них розраховувати не слід” (12, с.249). Ювілейна промова – це виступ, присвячений на честь окремої особи, що має заслуги перед колективом (суспільством); виступ до ювілею підприємства, організації чи установи. Ця промова вирізняється урочистістю, сердечністю, святковістю, дружнім ставленням до ювіляра, хоча й містить елементи підсумків. Саме тут доречними є експромти, імпровізації, безпосередність і невимушеність у манері виголошення. Лекція – це своєрідна форма науково-теоретичної пропаганди, в якій міститься інформація про більш загальні й уже розв’язані проблеми; це вид ораторського мистецтва, публічного мовлення, що має на меті донести до слухачів певну суму знань. Тема, мета і основна проблема лекції – це три моменти, без точного визначення яких неможливий успішний публічний виступ. Огляд (міжнародний огляд) – це публічний виступ, у якому висвітлюються події за певний – порівняно незначний час. Цей виступ має інформаційно-коментаторський характер, оскільки окремі події, факти тощо згадуються досить побіжно (лише створюється загальна картина того, що є предметом огляду). Бесіда – це типово агітаційний виступ, що проводиться зазвичай з невеликою кількістю учасників і охоплює порівняно незначне коло актуальних питань. Диспут – це публічне обговорення питання (проблеми), яке ведуть опоненти.
|
||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 2498; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.143.7.195 (0.018 с.) |