![]() Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву ![]() Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Зміст реабілітації дітей з функціональними обмеженнями
В Україні останнім часом інвалідність як соціальне явище при- вертає значну увагу органів виконавчої влади та суспільства. І ця тенденція викликана, передусім, проблемами, з якими стикається більшість інвалідів різних вікових груп, а також обумовлюється не- ухильним зростанням загальної кількості інвалідів. Досить згадати, що станом на 2008 р. в Україні нараховувалось близько 2 мільйонів осіб з функціональними обмеженнями. Чималий відсоток із них –
Проблеми соціальної незахищеності людей з функціональними обмеженнями чи з обмеженими можливостями є особливо актуаль- ними сьогодні, коли в процесі реформування нашого суспільства старі форми і методи соціальної підтримки таких громадян вияви- лися в більшості випадків непридатними, а нова система соціально- го захисту ще тільки створюється. Сутність терміну «реабілітація», яким спершу позначали віднов- лення честі і прав безвинно засуджених, дещо пізніше – відновлен- ня попередньої незаплямованої репутації чи повернення незаконно відібраних прав, а потім поняття „реабілітація” набуло виразно ме- дичного та соціального змісту. Цю смислову трансформацію свого часу і було відображено у Великій Радянській Енциклопедії, в якій зазначено, що крім лікувальних заходів (трудотерапія, лікувальна фізкультура, спортивні ігри, електролікування, грязелікування, ма- саж), що проводяться у відділеннях і центрах реабілітації при ве- ликих лікарнях та інститутах (травматологічних, психіатричних, кардіологічних та інших), реабілітація включає також заходи щодо розвитку в потерпілого основних навичок щодо самообслуговуван- ня (соціальна, побутова реабілітація) і підготовки інвалідів до тру- дової діяльності (професійна, виробнича реабілітація) [3].
Із наведених аспектів реабілітації найбільш розробленим був і тривалий час залишався медичний. Це наочно підтверджується численними дослідженнями [2]. Серед них значне місце посідає монографія О. Тарасова і М. Фонарьова „Реабілітація при дитячих хворобах”. У ній реабілітація трактується як сукупність медичних, соціально-економічних та інших заходів, спрямованих на макси- мально швидке і повноцінне відновлення здоров’я хворого та його ефективне і раннє повернення до звичайних умов життя, праці, на- вчання [3].
Тому цілком закономірно, що в Законі України „Про соціальні послуги” під реабілітацією розуміється ціла система медичних, про- фесійних, соціальних заходів, спрямованих на надання особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, допомоги у віднов- ленні ними порушених функцій організму, компенсації обмежень життєдіяльності, а також підтриманні оптимального фізичного, інтелектуального, психічного, соціального рівнів та якості життя для досягнення соціальної і матеріальної незалежності, соціально- професійної адаптації та інтеграції в суспільство [7]. Виходячи з того, що реабілітація відбувається в конкретних со- ціальних умовах і має комплексний характер, цілком правомірно ви- окремити її соціальну складову, що має найрізноманітніші аспекти соціальної роботи, а саму реабілітацію назвати соціальною. Тобто, слід розуміти під нею комплекс заходів, спрямованих на відновлення порушених чи втрачених індивідом суспільних зв’язків та відносин внаслідок стійкого розладу функцій організму (інвалідність) чи змі- ни соціального статусу (люди похилого віку, безробітні, біженці) [3].
Що ж стосується соціальної реабілітації інвалідів, то її визначе- но як систему відновлення соціальних зв’язків, соціального стату- су, працездатності через комплекс соціально-медичних, соціально- психологічних і соціально-правових заходів [2]. Інакше прийнято вважати її системою заходів, що сприяють оптимізації і коригуван- ню становища інваліда (дитини-інваліда) в сім’ї, трудовому колек- тиві, суспільстві. Це й зміна ставлення його до своїх вад, виховання у нього навичок самообслуговування, а також протезування, орте- зування, забезпечення засобами реабілітації з метою покращання рівня його життєдіяльності [7]. Загалом соціальну реабілітацію для окремої людини з особли- вими потребами фахівці здебільшого розглядають як шлях перетво-
Донедавна соціальна реабілітація складалась з окремих напрям- ків: медичного, соціально-психологічного та соціально-трудового. Однак практичний досвід соціальної роботи показав, що система соціальної реабілітації інвалідів може бути значно ефективнішою за умови оптимізації реабілітаційного процесу через організовану педагогічну діяльність. Навчання і виховання у цьому випадку ви- ступає як частина процесу соціального становлення людини і поля- гає в свідомому цілеспрямованому впливові на індивіда чи соціаль- ну групу з боку суб’єктів виховної діяльності – педагогів. Кажучи інакше, соціально-педагогічна реабілітація – це процес і результат, що відображає включеність людини з особливими потребами в на- вколишній соціум за умови цілеспрямованого педагогічного впли- ву. Під процесом соціально-педагогічної реабілітації розуміють ди- наміку розвитку явища, якості чи послідовності дій (педагогічних прийомів), взаємодії фахівців, спрямованої на досягнення певного соціально-педагогічного ефекту [6]. О. Безпалько, вводячи в соціальну реабілітацію медичний, пси- хологічний, професійний та педагогічний компоненти, визначає та- кож кілька її принципів, а саме: – здійснення реабілітаційних заходів на початку виникнення про- блеми; – безперервність та постійність їх проведення; – комплексний характер реабілітаційних програм; – індивідуальний підхід до визначення обсягу, характеру та змісту реабілітаційних заходів [1]. Соціальна реабілітація не може бути абстрактною, тому що в кожної людини з особливими потребами є свої специфічні пробле- ми, які потребують індивідуального підходу та вирішення їх під ке- рівництвом психолога і соціального педагога.
Законом України „Про реабілітацію інвалідів в Україні” перед- бачено створення Державною службою медико-соціальної експер- тизи та реабілітації інвалідів – Державної типової програми реа- білітації інвалідів на підставі державних соціальних нормативів у згаданій сфері, єдиних науково обґрунтованих критеріїв та вимог до реабілітаційних заходів. Зокрема, у ньому виокремлений гаранто- ваний перелік реабілітаційних заходів у складі послуг з медичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної і соціальної реабі- літації. Згідно із Законом, індивідуальна програма реабілітації роз- робляється медико-соціальною експертною комісією відповідно до Державної типової програми реабілітації інвалідів. Індивідуальною програмою передбачені такі види реабілітаційних заходів: – медичні (медикаментозне лікування, відновлювальна терапія, хірургічне втручання, протезування); – фізичні (відновлення, покращання, стабілізація, координація рухових дій, уміння користуватися протезами); – психологічні (психокорекція якостей і функцій інваліда, його мотивації до життєдіяльності та праці, навчання прийомів і ме- тодів психологічної саморегуляції); – професійні (професійне навчання, професійна адаптація); – трудові (раціональне працевлаштування); – соціальні(соціально-побутоваадаптація,соціально-середовищна орієнтація, соціальне обслуговування, забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призна- чення); – психолого-педагогічні (психологічна і педагогічна корекція роз- витку); – фізкультурно-спортивні (фізкультурно-спортивна підготовка та адаптація, організація і проведення фізкультурно-оздоровчих і спортивних занять) [7]. Відповідно до існуючої практики, розробка індивідуальної про- грами реабілітації складається з таких етапів: – проведення реабілітаційно-експертної діагностики; – оцінка реабілітаційного потенціалу, що має власний потенціал інваліда; – – визначення заходів, технічних засобів і послуг, що дають змогу від- новити порушені чи компенсувати втрачені здібності для виконан- ня побутової, пізнавальної діяльності, рухової активності тощо.
Як визначено положеннями Закону, учасниками реабілітацій- ного процесу є педагогічні, медичні, соціальні, музичні працівники, майстри виробничого навчання, реабілітаційні установи, інваліди, які проходять реабілітацію, батьки, законні представники інвалідів (у випадку недієздатності інваліда). Надзвичайно цінною для нашого дослідження є твердження А. Капської та А. Шевцова, що ефективність соціально-педагогічної реабілітації дітей і молоді з особливими потребами залежить, насам- перед, від адекватності створеного соціально-педагогічного середо- вища та його спроможності надати необхідну допомогу і підтримку в реабілітаційному процесі [2; 15]. Розгортанню соціальної роботи з людьми з особливими потре- бами, спрямованої на їх інтеграцію в суспільство, сприяє створення мережі реабілітаційних центрів, де здійснюється профорієнтація, проводиться професійне навчання, консультування з психологіч- них, правових і організаційних проблем, надається конкретна допо- мога по набуттю професії, навчанню й працевлаштуванню. Відповідно до наведених визначень суті інвалідності, проекту- ється соціальна реабілітації дитини з функціональним обмеженням. Реабілітація передбачає діагностику розвитку дитини одразу ж піс- ля появи у неї перших ознак відхилення у розвитку з метою своєчас- ного забезпечення сім'ї спеціальною допомогою. - Реабілітація у всіх її видах є результатом впливу на особистість, її окремі психічні і фізичні функції. - Реабілітація є наступним етапом після адаптації. Якщо адапта- ція розглядається як пристосування з використанням компен- саторних здібностей, то реабілітація – відношення, активізація особистості. Отже, потрібна опора на адаптивний апарат (фізіо- логічний, психологічний, біологічний, соціальний). - Реабілітацію дитини не можна розглядати при відмежуванні її від сім’ї, яка зобов’язана сприяти розкриттю реабілітаційних можливостей. - Соціальна реабілітація – неперервний, але обмежений за часом процес, протягом якого повинні з’явитися нові якісні характе- ристики дитини. - Аналізуючи різні думки щодо ставлення до дітей з обмеженими можливостями, доцільно виокремити ті аспекти життєдіяльності дитини, які є найбільш значущим для розкриття реабілітації як со- ціального процесу: 1. Ставлення до дефекту в дитини. Воно може проявлятися в та- ких категоріях, як усвідомлення (повне, часткове) чи не усві- домлене, сприйняття чи несприйняття (дитиною), пригніченість (стан), адаптація чи дезадаптація, депривація тощо. Зазначені категорії не є стабільними і піддаються змінам відпо- відно до рівня розвитку особистості, до того ж ставлення до власно- го дефекту обумовлене ставленням людей, що оточують дитину як індивіда й особистість.
1. Становище в сім’ї. Тут найбільш поширеними можуть бути ка- тегорії стійкості чи нестійкості, доброзичливості чи відчуження, гіпертоніки чи гіпотоніки (недостатня увага), афективність (над- мірність батьківського роздратування, незадоволення тощо), авторитарність виховання, гіперсоціальність (спроба будувати виховання за певною схемою), примус, репресія тощо. Таким чином, за сукупністю причин і факторів, які викликають сімейне благополуччя чи неблагополуччя, визначальним є стан між- особистісних відносин і традиції виховання в сім’ї. 2. Навички самообслуговування. У цьому випадку спектр опису в категоріях є досить широким і багато в чому пов’язаний із по- нятійним апаратом дитячої, вікової і педагогічної психології. Сюди належать: предметна діяльність, маніпулювання, дії, зона найближчого розвитку, уміння, навчання, наслідування, звички тощо. Прояви особистості дитини у сфері самообослуговування до- сить різноманітні. Одним із важливих індикаторів тут є можливість опосередкування, самостійного регулювання своєї поведінки. Розвиток навичок самообслуговування посідає особливе місце у вихованні і соціалізації. Зокрема, враховуюється той фактор, що у всіх дітей з відхиленнями у розвитку досить важко формуються дрібні ручні навички – дрібна моторика, координація рухів і орієн- тація у просторі.
3. Рухова активність. Цей аспект реабілітаційної діяльності є до- сить важливим для всіх категорій дитячої інвалідності, але він є удвічі значущим для дітей, котрі страждають дитячим церебраль- ним паралічем (ДЦП). Тому головними категоріями для цієї гру- пи можна назвати корекційні фізичні вправи, руховий режим, корекція помилкових установок опорно-рухового апарату (кінці- вок, частин хребетного стовпа та інші), подолання слабкості (гіпо- трофія, атрофія) окремих м’язових груп, поліпшення рухливості у суглобах (профілактика або розробка контрактур), розвиток предметно-маніпулятивної діяльності рук (пальців рук) та інші. Звертаючи увагу на одну із досить важливих особливостей ру- хового розвитку дітей, можна здійснити сильний вплив на їхній за- гальний розвиток, а також і на соціальну реабілітацію загалом. Це має вплив і на формування мовлення, психіки, інтелекту, таких ана- лізаторних систем, як зорова, слухова, тактильна, а також, у широ- кому розумінні, на їхню поведінку. Все це свідчить про те, що сфера рухової активності вбирає в себе додаткові категорії, які описують: а) розвиток мови за допомогою рухів – поєднання звуків і рухів, звуконаслідування, звукове забарвлення руху, рольові рухливі ігри, ритмізація рухової діяльності, дрібна моторика тощо; б) формування в процесі фізичного виховання просторових і часових уявлень типу: далі – ближче, вище – нижче, зліва – справа, більше – менше, багато-мало, швидко-повільно, часто-рідко та інше; в) вивчення у процесі реабілітаційної діяльності на заняттях з фі- зичної культури матеріалів, різних за фізичними властивостя- ми, що пов’язано з категоріями важкий – легкий, гладкий – шо- рохуватий, пластичний – крихкий тощо. 4. Пізнавальна активність. Насамперед, вона пов’язана зі стиму- ляцією сенсомоторного розвитку дитини. Розвиток сенсомотор- них функцій у поєднанні з емоційно-позитивним спілкуванням дитини є основою формування всіх психічних функцій, які пред- ставлені в категоріях: мова, увага, цілеспрямована діяльність, емоційна реакція, комплекс оживлення, мислення, уявлення та інші.
Досить часто у дітей, котрі належать до групи ДЦП, зустрічаєть- ся порушення формування однієї з важливих сенсомоторних функ- цій – фіксація зору на одному й тому ж предметі. Своєю чергою, це пов’язано з такими психічними категоріями, як зорова зосередже- ність і стеження за предметом, а у випадку прояву в дитини пози- тивних емоцій – з першими голосовими реакціям. На наступному етапі відбувається навчання дитини групуван- ню і зіставленню, що також закріплюється у відповідних категоріях. Якщо всі навички формуються у здорової дитини на третьому році життя, то у хворої – значно пізніше. Особливо важко відбувається процес оволодіння кольорами, який досить довго співвідноситься з предметом. Не менш важливим є навчання диференціювати форму пред- мета – коло, квадрат, куб, кульку та їх розміри. Виконуючи різно- манітні завдання, діти навчаються фіксувати увагу на тотожності і відмінності, оволодівають категоріями “такий”, “не такий”, “однако- вий”, “різний”, “великий”, “маленький” тощо. 5. Соціальна активність. Це поняття розуміється як складна ди- намічна функціональна система, яка характеризується сімейно- побутовою, комунікативно, суспільно-трудовою діяльністю, проявом духовних і фізичних здібностей людини в гармонії з соціальним середовищем, природою. Вона поєднує чималу кількість категорій медичної, валеологічної, екологічної спря- мованості: гігієна, здоровий спосіб життя, профілактика, пре- вентивний характер соціальної роботи, відносини з природою, забруднення навколишнього середовища, урбанізація, генетичні зміни, інвалідизація, соціум, діагностика та ін. Таким чином, в категорії галузі соціальної активності ми за- кладаємо ідею про те, що хвору дитину не можна розглядати поза сім’єю і середовищем. Це ще раз дозволяє підкреслити, що збере- ження і розвиток інтелектуального, творчого потенціалу, форму- вання у дитини-інваліда здатності і готовності до самодопомоги у власному життєзабезпеченні є важливим аспектом процесу соціаль-
Метою ранньої соціально-реабілітаційної роботи є: забезпечен- ня соціального, емоційного, інтелектуального і фізичного розвитку дитини, яка має відхилення, і спроба максимального розкриття її потенціалу для навчання. Це є головною метою. Другою важливою метою є попередження вторинних дефектів у дітей з відхиленнями у розвитку. Це може проявитися в результаті двох основних причин: або ж після невдалої спроби призупинити (купірувати) прогресування первинних дефектів за допомогою ме- дичного, терапевтичного чи навчального впливу, або ж у результаті порушення взаємовідносин між дитиною і сім’єю, викликаного, за- звичай, тим, що сподівання батьків стосовно дитини не виправда- лись. Третьою метою ранньої соціально-реабілітаційної роботи є абі- літація (пристосування) сім’ї, яка має дітей з відхиленнями у роз- витку, щоб максимально ефективно задовольнити потреби дитини. Для такої сім’ї має бути розроблена фахівцями індивідуальна про- грама, що відповідає потребам і стилям життєдіяльності сім’ї. Як допомогти сім’ї? Як розмовляти з дитиною і її батьками у цій ситуації? Що означає програма реабілітації? Це система заходів, які сприяють розвитку можливостей дитини і всієї сім’ї. Вона розробляється командою фахівців (лікарі, соціаль- ні працівники, педагоги, психологи) разом із батьками. У багатьох країнах такими програмами керує один спеціаліст. Це може бути один із названих вище. Він має відстежувати і координувати реабі- літаційну програму (спеціаліст-куратор). Програма може розроблятися на півроку, на рік, все залежить від віку та умов розвитку дитини. Спеціаліст-куратор періодично обговорює з батьками досягнуті результати, успіхи і невдачі, разом аналізують всі незаплановані по- дії, які відбулися за період реалізації програми. Лише після цього команда спеціалістів розробляє програму реабілітації на наступний період. Програма реабілітації передбачає не лише сприяння розвитку дитини, але й набуття батьками спеціальних знань, психологічну підтримку сім’ї, допомогу сім’ї щодо можливості відпочити, віднов- лення сил тощо.
Під час реалізації програми періодично проводиться моніторинг, регулярне відстеження ходу подій, за потреби, куратор сприяє бать- кам у подоланні труднощів, ведучи переговори з потрібними спеціа- лістами, представниками установ, роз’яснюючи права дитини і сім’ї. При цьому куратор має відвідувати сім’ю, щоб краще розібратися з труднощами, які з’являються у ході виконання програми. Таким чином, програма реабілітації має циклічний характер. Однією із важливих особливостей реабілітаційної програми має бути: 1) наявність міждисциплінарної команди спеціалістів, а не ходіння батьків по різних установах; 2) участь батьків у процесі реабілітації, що є найбільш складною проблемою; 3) увага спеціа- лістів спрямовується як на дітей, так і на батьків; 4) налагодження партнерства у реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями. Залежно від того, як взаємодіє спеціаліст з батьками, можна окреслити п’ять основних тактик соціально-реабілітаційної роботи. У практиці використовуються довготермінові і короткотерміно- ві моделі роботи. Серед короткотермінових варто назвати кризово- інтервентну і проблемно-орієнтовну моделі взаємодії. Кризовоінтервентна модель роботи з клієнтом передбачає надан- ня допомоги безпсередньо в кризовій ситуації. Самі кризові ситуації можуть бути обумовлені змінами в природному циклі чи випадко- вими травмуючими подіями. Проте, не зважаючи на індивідуальні відмінності і багатоаспектність причин, які призводять індивіда до кризового стану, його тривалість обмежена, як свідчить практика, приблизно 6–7 тижнями. І втручання спеціалістів у такий період є досить ефективним, оскільки в період кризової ситуації людина особливо сприйнятлива і швидко відгукується на прояв допомоги. В такий період використовуються як внутрішні, так і зовнішні ре- сурси. Незалежно від того, що призвело клієнта до кризового стану, завданням соціального працівника чи педагога є надання емоційної підтримки і спроба пом’якшити вплив стресової ситуації. Поява в сім'ї дитини з певними фізичними чи психічними ва- дами є також причиною таких стресів. З метою попередження не- гативних наслідків цієї проблеми, сім'ї надається допомога соціаль- ного педагога, який оперативно має входити в життєву ситуацію і допомогти мобілізувати всі сили на підтримку батьків і дитини.
Щоб попередити відмову від дитини і залучити сім'ю до процесу реабілітації, необхідно, щоб вона мала реальну уяву про перспекти- ви дитини і про ту роль, яку сім'я може відіграти в її житті. Голо- вним у цій ситуації є допомога сім'ї подолати пригніченість, розгу- бленість, відчай, допомогти батькам зайняти активну позицію щодо реабілітації дитини. З цією метою спеціаліст Центру надає освітню інформаційну до- помогу, яка дозволяє сім'ї “побачити” етапи відновлювального ліку- вання і перспективу дитини, повідомляє про можливості визнання тимчасової інвалідності і пов'язаних з нею пільг. Крім того, і соці- альний педагог, і соціальний працівник виступають посередниками між іншими спеціалістами, установами і сім'єю. Таким чином, соціальний педагог шляхом застосування про- світницької і посередницької допомоги досягає ефекту психологіч- ної підтримки, впливає на почуття сумніву і страху, які заважають контролю над ситуацією. Крім того, сім'я може бути залучена до програми сімейної терапії і навчальних тренінгів, метою яких є на- лагодження контактів між сім'ями та вирішення прихованих про- блем, які з'являються в кризових ситуаціях. Звичайно, що у кризовій ситуації кожна сім'я потребує особли- вої уваги і різного рівня активності в допомозі. Втручання в кризову ситуацію, зазвичай, є першою сходинкою у взаємодії соціального педагога з сім'єю, яка виховує дитину з осо- бливими потребами. Наступною сходинкою є проблемно-орієнтовна модель взаємодії, яка також належить до короткотермінової стра- тегії роботи, протяжність якої не перевищує 4 місяців і передбачає приблизно 10–12 контактів з клієнтом. Проблемно-орієнтовна модель має на меті вирішення суто прак- тичних питань, тобто зосередження лише на тій проблемі, яку усві- домить клієнт, над якою він готовий працювати. Саме в цей період клієнт переходить до вирішення ряду проблем самостійно, що свід- чить про результативність роботи спеціаліста. Ця технологічна модель застосовується як в індивідуальній, так і в груповій терапії, в тому числі і в роботі з сім'ями. Основний прин-
Соціальний педагог в межах цієї технологічної моделі поєднує в єдину систему методи роботи з окремим індивідом (одним із бать- ків чи дитиною), сім'єю загалом, а також із сім'єю і її найближчим оточенням. Звичайно, робота з усією сім'єю потрібна, якщо назріла кризова ситуація у стосунках членів сім'ї, порушився стиль вихо- вання, поганий психологічний клімат тощо. Важливим методом проблемно-орієнтовної моделі є укладання угоди між спеціалістом, який надає допомогу і клієнтом – в такому випадку сім'єю чи її окремим представником. Угода повинна мати: - опис стрижневої проблеми (чи проблем), яка має вирішуватись; - мету і завдання спроектованої роботи; - процедури і методики, які будуть застосовані; - вимоги до клієнта і спеціаліста, визначення ролей кожного з них у процесі вирішення проблеми (для соціального педагога – це, переважно, зустрічі, бесіди, листи, оформлення документів, те- лефонні контакти тощо); - обумовлюються також терміни спільної діяльності і дії на випа- док, якщо угода буде порушена однією зі сторін. У роботі з підлітками і молоддю укладання угоди надає відноси- нам відтінку “доброго”, ділового характеру. Звичайно ж, угода визначає відносини, а не їхній зміст. Хоча, на жаль, часто цей метод в роботі соціального педагога ігнорується. Довготривалі форми роботи потребують пролонгованого спіл- кування з клієнтом (від 4-х місяців і більше) і, переважно, базують- ся на психолого-соціальному підході. Психо-соціальна модель вза- ємодії з клієнтом передбачає повніше розуміння людей у контексті існуючої дійсності і використання цих знань у допомозі клієнту. Таким чином, основна ідея цієї моделі в тому, щоб зрозуміти люди- ну в ситуації, пов'язати її почуття, переживання, вчинки з впливом довкілля і, виявивши причинно-наслідкові зв'язки, знайти вихід із несприятливого становища. У межах цієї моделі аналізується не лише сучасне, але й минуле клієнта, для чого можна використати метод генограм сімейного дере- ва. Водночас, використовується метод індивідуальної роботи, оскіль- ки клієнт в психо-соціальній моделі часто займає пасивну позицію.
Використання у роботі соціального педагога різних моделей ме- тодів і форм роботи свідчить, що його участь у комплексній реабі- літації сімей, які виховують дітей з особливими потребами, з метою підвищення їх соціальної адаптації може давати помітні соціально значущі і педагогічні результати. В умовах низької мотивації звернення сімей за соціально- педагогічною, психологічною допомогою доцільно застосувати таку модель роботи з сім'єю, як патронаж (або послуга клієнту вдома). Така модель діяльності практикується педіатричними службами, центрами соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів. В межах патронажу можуть надаватися різні види освітньої, психо- логічної, посередницької допомоги. Саме патронаж дає змогу мобі- лізувати сім’ю на подолання проблем у природних умовах і може продовжуватися досить тривалий час. Здійснення патронажу потребує дотримання низки етичних принципів: самовизначення клієнта, добровільність прийняття до- помоги, конфіденційність, тому завжди слід інформувати сім'ю про візит спеціаліста і його цілі. Патронаж може проводитися з такими цілями: - діагностики: ознайомлення з умовами життя, вивчення можли- вих факторів ризику, дослідження проблемних ситуацій; - контролю: оцінка стану сім'ї і дитини, динаміка проблеми, аналіз ходу реабілітаційних заходів, виконання батьками рекомендацій тощо; - адаптивно-реабілітаційної допомоги (освітньої, психологічної, посередницької). При цьому соціальний педагог може завуалювати діагностичні і контрольні цілі, щоб сім'я не відчувала себе підконтрольною і за- лежною. Хоча в асоціальних сім'ях такі цілі не варто приховувати, оскільки ці сім'ї мають усвідомлювати невідворотність “втручання” спеціаліста у їхню життєдіяльність і виховання дітей-інвалідів. Патронаж має епізодичний характер або регулярний, залежно від розробленої стратегії щодо конкретної сім'ї. Таким чином, можна стверджувати, що патронаж – одна із форм роботи соціального педагога, яка проявляється у відвід- уванні клієнта вдома з діагностичними, контрольними адаптивно- реабілітаційними цілями, що дозволяє налагоджувати і підтримува-
Питання і завдання для самостійної роботи
1. Розкрити спільне і відмінне у різних тлумачення поняття «реа- білітація». 2. Назвати основні цілі соціальної реабілітації дітей з функціо- нальними обмеженнями. 3. Дати характеристику моделей соціально-реабілітаційної роботи з дітьми і їхніми сім'ями. 4. Скласти таблицю основних етапів реабілітації дітей з обмежени- ми фізичними можливостями.
Література
1. Безпалько О., Едель С. Підготовка волонтерів до роботи з дітьми обмеженими функціональними можливостями: Методичні ре- комендації // За ред. А. Й. Капської. – К: НПУ ім. М. П. Драго- манова, 2001. 2. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю з функціо- нальними обмеженнями: Навч.-метод. посіб. для соц. працівн. і соц. педагог. //3а ред. А. Й. Капської -К.:ДЦССМ, 2003. 3. Зайнятість молоді з функціональними обмеженнями / Яременко О., Бондарчук К., Комарова Н. та ін. – Державний інститут про- блем сім'ї та молоді, 2003. 4. Кротюк, Мистецтво як засіб психотерапії дітей та молоді з особливими потребами / Упорядн.: В. Певна, Н. Циганов. – Л.: ЛОЦ ССМ, 2001. 5. Мостіпан О. Державна політика щодо інвалідів і перспектива та пріоритети // Соціальлний захист. – 2002. – № 11. 6. На допомогу батькам, що мають дітей з особливими потребами / Борщевська Л. В., Зіброва А. В., Іванова І. Б. – К, 1999. 7. Про становище інвалідів в Україні та основи державної політи- ки щодо вирішення проблем громадян з особливими потребами: Державна доповідь.– К., 2002. – (Міністерство праці та соціаль- ної політики України; Міністерство охорони здоров'я України; Міністерство освіти і науки України та ін). 8. Социальная работа с инвалидами: Настольная книга для роди- телей / Под ред. Е. И. Холостовой. – М.: Институт социальной работы, 1998. 9. 10. Соціальна реабілітація дітей та молоді з особливими потребами: Інформац.-метод. збірн. – О.: ООЦССМ, 2001. 11. Соціальна реабілітація молоді з обмеженою дієздатністю / За ред. С. Толстоухової, І. Пінчук. – К: УДЦССМ, 2000. 12. Щербакова К. В. Петрочко Ж. В. Реабілітація дітей з функціо- нальними обмеженнями засобами мистецтва: Навч. посіб. – К.: ДЦСМ – ЕПУ ім. М. П. Драгоманова, 2002. 13. Що треба знати молоді з особливими потребами / За ред. Л. Се- ліванової. – Х.: ХОЦССМ, 2000. 14. Шевцов А. Г. Методичні основи організації соціальної реабіліта- ції дітей з вадами здоров’я: Монографія. – К.: НТІ «Інститут со- ціальної політики», 2004. 15. Войтенко В. П., Кошель Н. М. Інвалідність в Україні: демографічні студії. – К.: Науковий світ, 2008. – 197 с. — Бібліогр.: С. 192–194. 16. Журов В. В. Психолого-педагогічна профілактика релігійно- сектанської психічної інтоксикації інвалідів. – Ч., 2003. 17. Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»: За станом на 3 лютого 2006 року / Верховна Рада України. – К.: Парла- ментське видавництво, 2006. 18. Кравченко Р. І. Соціальна реабілітація інвалідів з розумовою від- сталістю: соціально-побутовий патронаж: Навч.-метод. посіб. / Всеукраїнська громадська організація «Коаліція захисту прав інвалідів та осіб із інтелектуальною недостатністю»; Благодійне товариство допомоги інвалідам та особам із інтелектуальною не- достатністю «Джерела». – К.: Март, 2007. 19. Ляшенко В. І. Формування життєвої компетентності дітей-інвалідів у центрах ранньої соціальної реабілітації: Дис... канд. пед. наук: 13.00.05. – Херсон, 2004. – 277 с. – Бібліогр.: С. 211–236. 20. Молчан О. І. Соціально-культурна реабілітація інвалідів юнаць- кого віку в умовах дозвілля: Дис... канд. пед. наук: 13.00.06. – К., 2003. – 202 с. – Бібліогр.: С. 162–180. 21. Система центрів соціальної реабілітації дітей з інвалідністю в Україні: Довідник / Інститут соціальної політики / А. Г. Шевцов (уклад.). – К.: НТІ «Інститут соціальної політики», 2003.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 821; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.188.195.81 (0.124 с.) |