Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
А як крилатий час наш відлетить, тоді звинем в дорогу білі шатра. Там жде ще нас остання -вічна ватра. ⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 6
Р. Кедр
- З тіла вбитого Карни вирвалося вогняне сяйво, і цей відблиск нескореної душі пронизав все небо і згас... Сонце, що схилялося до заходу, торкнулося промінням вбитого воїна. Величний душею, відійшов він до неба, забравши з собою надію на перемогу і останню опору синів Дгрітараштри. Сатьясена, князь Ангу, замовк розхвильовано і втер сльозу. Скільки минуло літ, а він все одно не міг стримати сліз при згадці про батькову смерть і не міг спокійно ані слухати ані переказувати цю пісню, яку склав візничий Наль на честь свого ратгіна. - А далі що, татусю? - прошепотів наймолодший з синів Сатьясени. Дітлахи - Далі? - сказав Сатьясена, - а далі було ось що... Як грім прокотилася по Курукшетрі звістка про загибель воєводи, і жах обійняв серця Кауравів.... - Зайшло наше сонце! - кричали ратгіни, - загинула доля Куру! Сатьясена трохи не зомлів, почувши це. А коли військо Куру почало швидкий відступ, сута Сатьясени, хлопчина з вулиці колісничних, плачучи повернув коней, і плакав також і юний ратгін, що втратив того дня усю свою родину. Дурьйодгані та його охоронцям не вдалося спинити втікачів. Лише перед самим табором сяк-так згуртувалось військо для відсічі, і лише темрява врятувала його від остаточного розгрому. Сатьясена, котрий став того дня князем Ангу, був на останній нараді в шатрі у Дурьйодгани, і чув, як благав брагман Кріпа, родич загиблого Дрони, вбитого горем князя Гастінапуру припинити битву і віддатись на милість переможців. Та відповів Дурьйодгана спокійно і гордо, що хоч і творив він у житті своєму зло, але вояцької чести не ламав ніколи і тим більше не стане принижуватись задля власного порятунку. "Порятунок для мене - битва! - мовив князь Гастінапуру, - загинувши сягну я неба, і простягне мені руку, наче рівному, відважний Вайкартана!" І всі вцілілі вельможі погодились з ним і попрохали призначити нового воєводу. Порадив Ашваттгаман поставити над військом Шалью, князя мадрів. Підвівся тоді Шалья і оповів про те, як було вбито Карну, а також про власне нечестя, і стогін прокотився межи воїнами. Та Дурьйодгана сказав: " У нас немає вибору! Погоджуйся, Шальє! " - Гаразд! - відповів тоді князь мадрів, - Великий Князю, все, що я маю — життя,
І Дурьйодгана заплакав, а Шалья дивився просто перед собою, і чорні очі його були сповнені болю. І князі, котрі лишилися в живих, дали один одному страшну присягу: не датися безчесному ворогу до брану, а гідно піти до неба. Сатьясена присягав разом з усіма, і голос князя, якому ледве минуло п'ятнадцять весен, тремтів від стримуваних ридань. І знову настав день, останній день Великої битви, і цей день залишив срібні нитки у білявому чубі Сатьясени. Він бачив, як загинув оточений ворогами Шалья. Наче втілений демон бився князь мадрів, на весь голос проклинаючи Пандавів та Арджуну. І, коли врешті упав він на землю, пронизаний списом, під'їхала до нього колісниця Арджуни, й мовив Крішна до Пхальгуни, що може врятувати життя його родичу. Підвівся тоді над силу Шалья і сказав голосно: - Крішна Васудева! Карна Вайкартана звелів передати тобі, що вмирає - Нічого іншого я й не очікував від Карни Вайкартани, - мовив Темноликий, - але Шалья плюнув кров'ю в його бік і засміявся. А тоді упав на окривавлену землю Курукшетри, обійнявши її, наче кохану дружину. І ніщо вже не могло зупинити загибель війська Куру. Жоден з князів не дався до брану, і майже всі кшатрії лишились на кривавому полі. Загинув би тут і зранений Сатьясена, який уже втратив до того часу колісницю і мав лише меч, а на тілі замість лат - скривавлену сорочку, аби не Наль та Чатьякі. Двоє візничіх, самі ледь тримаючись на ногах, винесли з бою зомлілого сина Карни і заховались з ним у комишах озера Двайпаяни А на другому боці озера коїлось ось що... Дурьйодгана, притиснутий ворогом до берега Двайпаяни, втратив усіх своїх воїнів та не втратив присутньости духу. Вже загинув і князь Шакуні зі своїми ґандгарцями, і хоробрий Шашуварман, і ті брати Дурьйодгани, що вціліли у попередні дні. Полягла у нерівній битві вірна охорона, і зостався Дурьйодгана один проти всіх... Не було поруч Карни, аби спитати поради, та знав нині і сам князь Гастінапуру, що йому робити. Сказав він звитяжним Пандавам, котрі оточили його, що ладен битися з кожним з них сам на сам, аби хоч так відплатити за загиблих друзів.
"Гаразд! - відповів йому Юдгіштгіра - ти говориш як кшатрій. Вибирай же зброю для поєдинку! Переможеш - матимеш волю! І Дурьйодгана вибрав палицю, якою володів найкраще. І сказав Юдгіштгірі Крішна: - Дурьйодгана не має собі рівних у бою на палицях! Для чого ти погодився, о - Не тривожся, о Крішно! - відповів замість брата Бгімасена, - я переможу - Не торкайся своїм поганим язиком Карни! - вигукнув князь Гастінапуру, - я вже Багато воїнів зійшлося подивитись на невиданий двобій. І раптом вийшов із гурту велет, вищий навіть за Бгімасену кшатрій зодягнений у блакитне, світловолосий, з вінком на голові - знаком миру. - Брате! - мовив він до Крішни, - не приймав я участи в битві, бо не хотів І Крішна обійняв старшого брата, а Юдгіштгіра сказав:" Дивись же, о Баларамо! " і подав знак до бою. Довго билися брати у перших, та з кожним ударом видніша ставала перевага Дурьйодгани, що боронився із завзятістю приреченого. Вже двічі князь Гастінапуру збивав з ніг Бгімасену, і той ледве підводився, сходячи кров'ю. І шепотів Дурьйодгана улюблену приказку загиблого друга про те, що найдорожче для арія - воля. Нині бився він за волю, а не за землі та багатство, і Джая, перемога, була на його боці. А Крішна шепнув до Арджуни: - У чеснім поєдинку Бгімасені ніколи не здолати сина Дгрітараштри! Тільки хитрістю він може перемогти! Але ж і Боги хитрістю перемогли асурів! Даремно Юдгіштгіра виявив милосердя до такого ворога! Нагадай, о Арджуно, Бгімасені про обітницю, яку він дав тоді, коли Дурьйодгана принизив Драупаді! Нехай переб'є Бгіма ворогу ноги палицею, і більше не матиме з ним клопоту! І Арджуна вдарив себе рукою по стегну, а Бгімасена зрозумів цей знак і наніс супротивнику удар, заборонений правилами поєдинку. Дурьйодгана упав на землю, і підійшов до нього розпалений боєм і спогадами Бгімасена. - Ти знущався над нами і над Драупаді, пес! - сказав він пораненому, - нині ж І з цими словами Бгіма ударив поверженого ворога ногою в обличчя. Гомін знявся серед воїнів Юдгіштгіри, і не " славу " переможцю вигукували вони, а слова ганьби. Грізно рушив до Бгімасени Баларама. - Ніколи, - вигукнув брат Крішни, - не було між аріями гидкішого за цей підлий Але Крішна обійняв брата і почав умовляти його пощадити Бгімасену. Зітхнув Баларама і мовив: - Нехай буде по-твоєму, брате, бо втрачену честь не відновиш ще одною смертю.
Похмуро слухали Пандави ці слова, але Крішна сказав усміхаючись: - Переможець завжди має рацію! Послухайте, адже не всі вас ганять! Дійсно, знайшлися серед воїнів і такі, що почали вихваляти Бгімасену, порівнюючи його з Індрою, котрий здолав демона Врітру. І не витримав душевної муки, сильнішої за біль у перебитих ногах, поранений Дурьйодгана. Сів він над силу і мовив гнівно до Крішни: - Немає у тебе сорому, жалюгідне створіння! Чи не ти підказав Арджуні подати - Мені жаль тебе, о Дурьйодгано! — відповів лагідно Крішна, - ти був грішником, - Та не треба мене жаліти! - вимовив князь Гастінапуру, - це мені шкода І Крішна порадив Пандавам піти геть, зоставивши Дурьйодгану самого вмирати. Мовчки лежав на землі князь Гастінапуру, і навіть стогону не зірвалось з його окривавлених вуст. Ще раз прошепотів він ім'я друга і став очікувати смерти. Так настала ніч. Та ось почулись чиїсь кроки зовсім поруч, і спитав Дурьйодгана не розплющуючи очей: - Хто ще прийшов глумитись над переможеним? До його вуст торкнулась баклажка з водою, і ламкий хлоп'ячий голос відповів: - Я Сатьясена, князь Ангу. Зі мною батькові візничі. Що ми можемо зробити для Дурьйодгана жадібно ковтнув води і відповів розчулено: - Сину Карни, мені вже не допоможеш! Рятуйся сам, бо вони вб'ють і тебе, аби - Я не залишу вас, - сказав Сатьясена, - сил у мене мало, і рани кривавлять, але я - Ні! - мовив Дурьйодгана, - мені не витримати болю! О, дитя моє, я помер би - - Є! - почулося з темряви.
- Ашваттгаман! - сказав умирущий, - Кріпа! Крітаварман! - Ми троє лишилися в живих! - заговорив Драуні, - ми чули, як радів ворог з твоєї - Що ти задумав, Драуні? - спитав хрипко Дурьйодгана. - Зараз переможці мирно сплять, - мовив Ашваттгаман, - вони навіть не виставили - Що ти говориш, небоже! - вигукнув Кріпа, та Ашваттгаман продовжив - Шляхетні Пандави на кожному кроці плямують себе підлістю і безчестям! Та - Іди, Ашваттгамане! - прошепотів Дурьйодгана, - Іди і зроби це! Але Сатьясену я І рушив син Дрони на страшну справу, а Сатьясена залишився доглядати пораненого, довкола якого кружляла смерть. А перед ранком почувся гуркіт колісниць - то повернулись троє воїнів. Дурьйодгана метався у передсмертному маренні і вже нікого не пізнавав. Став на коліна тоді Ашваттгаман і втер кров з чола Дурьйодгани. - Ганьба Крішні та Арджуні! — озвався, - тебе убив, о князю, безчесний ворог! Та - Я почув тебе, двічінароджений! — прошепотів раптом притомно Дурьйодгана, - і І з цими словами князь Гастінапуру пішов шукати Карну в позасвітті, а Сатьясена з обома візничими вирішили пробиратися у місто, бо їх непокоїла доля Радги і Адгіратги.
А потім на поле Куру прийшли жінки... Радга, дружина Адгігіратги, вже кілька днів знала, що її Васушена мертвий. Стріли, що вбили Карну, наче незримо пройшли крізь її тіло - настільки міцним був зв'язок матері з сином. І жінка почала готуватися до похорону. Вона продала свої прикраси, що їх дарував їй син щедрою рукою і цього якраз вистачило на дрова для п'яти вогнищ та на все необхідне для поховання.
Слуги-анги, яким вдалося врятуватися з табору, супроводжували матір Карни в її страшних пошуках. Першим вони знайшли Раму, якого Радга пізнала лише по одежі — гаптованій сорочці, що її подарувала перед битвою старшому онуку. Жінка довго дивилася на тіло і згадувала прекрасне лице Рами, що був так схожий на батька. А поруч голосила зовсім юна жінка шляхетного роду, з-під жалобного сарі якої випинався високий живіт майбутньої матері. Вона припадала до тіла, що лежало поруч з тілом Рами і вигукувала ім'я Абгіманью. - Абгіманью — то син Арджуни..., - прошепотів Адгіратга, сам трохи не плачучи. - А у Рами не було жони, - вимовила Радга, - пішла, отже, в землю кров Сина І Радга знову блукала по полю, заглядаючи мертвим в обличчя... Вона знайшла тіло Сушени, і анги віднесли його до місця поховання. Знайшла і Врішасену, що так і лежав у розбитій колісниці зі стрілою Арджуни в грудях. Та ніде не було ні Карни, ні Сатьясени, а сонце вже хилилося донизу. - О, великий Сур'я! - молитовно мовила Радга, - вкажи нам дорогу, аби дитя твоє Осторонь від куп мерців щось зблиснуло... Ще... - Сур'я вказує нам шлях! - мовила жінка, - ходімо, Адгіратго! Вони дійсно знайшли того, кого шукали. Карна загинув осторонь від битви, і тому мародери не торкнулись тіла, а зблискувала золота прикраса на шиї у мертвого. їх син лежав біля своєї колісниці прекрасний, як за життя. Тлін не торкнувся його обличчя. Білий з золотом стяг Ангу сповз набік і побагрянів від крови. Радга присіла поруч і обняла непорушне тіло. - Моє ти сонечко! - прошепотіла, - чи кликав ти мене в останню хвилину? - Радго! - озвався її чоловік, - йому стріляли в спину! - Мій син ніколи б не повернувся до ворога спиною! - різко мовила Радга. - Дивись-но, жінко! Його колісниця зав'язла в болоті! Він, мабуть, зійшов її - Отак його, отже, перемогли! - вирвалося у Радга, - аякже, весь Гастінапур нині Анги зробили ноші зі списів і вклали на них тіло Карни. Стрілу з грудей сина вийняв Адгіратга, а зі спини смертоносну зброю витягти не вдалося, і сута, плачучи, обламав стрілу біля самого тіла. Радга прикрила воїна окривавленим стягом Ангу. Жалобна процесія посувалася повільно. Радга йшла поруч з ношами, стиснувши вуста. Назустріч їм дибало якихось троє чоловіків, пошарпаних, закривавлених. В одного не було правиці, а страшний обрубок замотано якимось ганчір'ям. Трійця зупинилась, пропускаючи ноші. - Кого ховаєте, ненько? - лагідно спитав однорукий. - Карна Вайкартана йде в останню дорогу! - відповіла Радга, і троє воїнів земно - Він врятував нас від слонів Гхатоткачі! - Він один рушив на панчалів, і всі тоді побігли за його колісницею! - Він називав нас своїми дітьми! - Аби він не загинув, ми перемогли б! Напевне! - вигукнув однорукий піхотинець. - Я знаю, синочки, - зітхнула Радга, - проведете його? - А можна..., - завагався однорукий, - пані княгине, ми звичайні собі вояки... - Я не княгиня, а дружина сути, - сказала Радга, - а ось мій чоловік, колісничний. - Я - тригарт, - сказав однорукий, - кшатрій з війська князя Шашувармана. А ось Їм траплялись назустріч заплакані жінки і такі ж жалобні процесії. Раптом Радга здригнулась: просто на дорозі стояв паланкін княгині Ґандгарі, а стара мати Кауравів, що втратила всіх своїх синів, дивилась застиглим поглядом на поле Куру. її поштиво підтримував під лікоть вродливий юнак, зодітий у жовте, і дивною була та врода, що нагадувала небо перед грозою. - О, Крішно! - сказала Ґандгарі, - дивись же на справу рук своїх! Немає більше - Крішна..., - прошепотіла Радга, що заціпеніло слухала, - Джанардана... - Кого ховаємо? - звернувся до неї Темноликий. - Карна Вайкартана йде останнім шляхом, - через силу вимовила Радга. - А, - всміхнувся володар Двараки, - що ж... До зустрічі, нескорений... Радга затремтіла і подала носіям знак рушати. Крішна дивився їм услід та усміхався загадково і таємниче. Як завжди... Біля наготованих стосів носії опустили ноші. - Ну ось, - сказала Радга, - тепер зосталося тільки знайти Сатьясену... - Бабуся Радга! - почувся знайомий голос. Радга різко обернулась. Перед нею стояв Сатьясена, блідий і змарнілий, у скривавленій одежі. Його підтримував старий Чаті. Поруч спирався на саморобний костур Чатьякі, а йому за плече тримався Наль, якого Радга чудово знала. - Ти живий, дитя моє! - кинулася Радга до Сатьясени, - Боги, ви таки милосердні, - Я привіз їх сюди, - сказав Чаті, - узяв колісницю з палацових стаєнь... Там зараз таке коїться - хай Боги боронять... Нема у Гастінапурі родини, де не було б полеглих... Самі шудри, здається, блукають містом. Думаю я, сусіди, що треба вам покинути це князівство. Ніколи арії не переслідували родичів переможених, але від цих... переможців всього можна очікувати! Пандави втратили усіх своїх синів, чи пощадять вони сина Карни? - Напевне що ні, - мовила Радга, - Сатьясено, опісля похорону ми їдемо до Ангу і - Бабусю, - здивовано сказав Сатьясена, - чому ви говорите як воїн? - Я була б кращим воїном, аніж деякі князі! - буркнула Радга, - але за якісь гріхи в Вдвох із Сатьясеною Радга приготувала Карну до похорону, вбрала його у блакитний шовк, що так личив синьоокому арію. Тепер очі Карни закрилися навіки, а на вустах застиг гордовитий усміх, з яким він відійшов у вічність. Анги загорнули тіло у просочені мастями полотна і підняли на вершину стосу. Адгіратга мовив до Сатьясени: - Мій онучку, оце я підібрав біля його колісниці... Лук, яким він дорожив, та меч Сатьясена погладив " Віджаю ". - Це треба покласти у вогнище, - сказав. - Ні! - втрутилась Радга, - ми дамо йому і лук, і стріли! І меча дамо, аби не йшов - Звідки ви це знаєте, бабусю? - здивовано спитав юнак. - Я ж мати кшатрія! - зітхнула Радга, - та ще й якого! Чоловіченьку, - звернулась - Онде він, біля стосів, - мовив сута, - можна й починати, бо сонце вже низько... - Постривайте! - пролунав раптом владний жіночий голос. Лице Радги стало білішим від її сарі. Вона обернулась і побачила тендітну літню пані, теж зодіту в жалобу. За нею стояло п'ятеро воїнів, загледівши яких Сатьясена мимоволі схопився за меч. - Навіщо ти прийшла сюди?! - вигукнула дружина сути і стисла руки у безсилому - Мій молодший син убив мого старшого сина! - ламким голосом озвалась - Твій син убив мого сина! - вигукнула Радга, - убив підступно, з-за спини, бо не Жінка раптом помітила занадто пильний погляд Пхальгуни, і її аж пересмикнуло від огиди: - Чого так дивишся на мене, Арджуно, сину Прітги! Може тобі не соромно буде - Пані Радго..., - тихо сказав Арджуна. - Я не пані, а дружина сути! — вигукнула Радга, - ви принижували мого сина, - Вельмишановна Радго! - знову озвався Пхальгуна, - я не знав... Не знав, що - А знав би, то не стріляв би у безборонного? — єхидно спитала Радга. - Нині, - з мукою вимовив Арджуна, - коли поруч зі мною немає Крішни, мене Радга аж похитнулась від цих слів. Як і всі у Гастінапурі, вона наслухалася від князівської челяді багацько пліток про володаря Двараки. Одна й найголовніша оповідала, що вельможний родич княгині Прітги є втіленим божеством. Жінка наче вперше побачила змучене душевним болем лице Арджуни, сиві пасма в чубі переможця, карі очі, схожі на дві рани... Пхальгуна не тішився звитягою, він заздрив її мертвому сину... - Як загинули твої діти, князю? - раптом вихопилося у неї. - Абгіманью поліг у битві, - сказав Арджуна, анітрохи не здивувавшись цьому - Що ти говориш, Арджуно?! - вигукнув Бгімасена, а Юдгіштгіра й близнюки - Ти сам знаєш, брате, - озвався Пхальгуна, - що я говорю правду! - Іди, - мовила Радга до нього трохи не лагідно, - простися... Аби все склалося Арджуна підійшов до стосу, обережно піднявся по драбинці і підняв краєчок стягу Ангу, яким укрили Вайкартану. - Все життя ми суперничали з тобою, - сказав, дивлячись в мертве обличчя, - все Потім спустився на землю і відійшов до братів. І спалахнули чотири вогнища, і впала на землю зомліла Кунтідеві, і Сатьясена сухими очима дивився в полум'я, шепочучи молитву сонцепоклонників, і понуро дивилися на вогонь Пандави, зовсім не схожі на щасливих переможців. А ранком, коли біля вогнищ зостались тільки рідні, Радга зібрала до скринечок те, що лишилося від сина і онуків, Чаті підігнав колісницю, а вояки, котрі проводжали Карну в останню дорогу, роздобули в покинутому таборі вози й коней. Цим невеликим обозом Сатьясена, юний князь Ангу, і відбув до Чампи.
Минуло кілька літ, та все не гоїлась рана у серці єдиного зацілілого сина Карни. Сатьясена укріплював Чампу і навчав військо, набране з юних кшатріїв, котрі не приймали участи у битві. До піхотинців він призначив наставниками найманців Крітавармана, а ратгінів намагався вчити сам, повторюючи те, що колись говорив батько старшим братам та йому самому. Мешканці Чампи з жалем згадували про Сина Сонця. Карна був справедливим володарем, син же його намагався стати таким. Не раз, вирішуючи якусь складну справу, юний князь кликав на поміч батькову тінь... Обидві княгині часто нишком плакали, дивлячись, як передчасне змужніння змінює обличчя Сатьясени, а стара Радга наче вдруге віднайшла сина і часто, забуваючись, називала онука Васушеною. Тим часом не настало спокою у Бгаратаварші. Пандави захоплювали знекровлені Великою Битвою князівства одне за одним, а Гастшапуром за їх відсутньости правив намісник - зрадник Юютсу, єдиний з синів Дгрітараштри, котрий лишився в живих. На обличчі Юютсу так і зостався слід від бича Карни, тож гастінапурці продражнили його Рубцюватим Шудрою, а жоден сута з вулиці колісничних не став до нього на службу, і довелося наміснику наймати візничих у іншому місті. Арджуна ж захопив князівство тригартів і змусив до покори юного князя Сур'явармана, батько якого поліг на Курукшетрі. Наступною жертвою Непереможного стало князівство саувірів. Хоробрі підданці загиблого Джаяратги запекло бились за свою волю, і залилась кров'ю земля древнього Сінду. Та здолав і їх Арджуна, і лише невтішній Дугшалі, вдові Джаяратги і рідній сестрі загиблих Кауравів, вдалося вимолити у родича пощаду для нечисленних бранців. Сатьясена, котрому вивідачі доповідали про кожний крок убивці батька, очікував війни і готувався до неї. І ось загони великого воїна перетнули кордон Ангу, та шлях їм перегородило військо Сатьясени. Виїхав Пхальгуна перед свої лави і засурмив у мушлю, кличучи молодого князя на переговори. Та наче холодна рука стисла серце того, хто ніколи не відав страху, коли побачив він супротивника. Молодий ратгін з арійським луком в руках мав лице Карни, юного Карни тих часів, коли той виграв князівські змагання. - Скорися, Сатьясено! - мовив Арджуна, - війська у тебе - жменька, а й більші від Знайомим вогнем спалахнули сині очі молодого князя, і відповів він голосом Карни, і здригнувся від звуку того голосу Непереможний. - Найдорожче для арія - воля! Я битимусь з вами, сину Кунті, до перемоги, або до Зітхнув глибоко Арджуна і мовив: - Нині немає поруч зі мною Крішни, та все одно мало лишилося в душі моїй від - Але я хочу з вами битись! - вигукнув запально Сатьясена, - і ніколи не скорюся - Бо не хочу вдруге стріляти у власну совість! - відповів Арджуна і просурмив Сатьясена був вельми розчарований такою розв'язкою, хоч і розумів, що врятувався від видимої смерти. А час спливав, І ось уже помер старий Адгіратга, і Радга, невтішна мати Карни полинула шукати сина... Постаріли й обидві княгині-вдови: Сіта, котрій усе ж таки лишилась якась розрада, та зовсім посивіла від потрійного горя Аматасені. Молодий володар Ангу взяв собі жону кшатрійського роду, згодом одружився вдруге, мав від обох дружин кількох дітей, але все збирав і збирав звістки з Гастінапуру. А чутки та оповіді про Велику Битву линули землями Бгаратаварші, І безліч співців складало пісні про подвиги воїнів. Сатьясена любив слухати Наля, колишнього суту Карни, котрий і склав пісню про останній бій та загибель свого атіратги. Думав князь Ангу при тому про те, в яких світах блукає нині батьків невпокорений дух. Та інші пісні складались, аби догодити переможцям, і ось уже почув Сатьясена від захожого співця історію про те, ніби сини Дгрітараштри були втіленням демонів та асурів, а звитяжні Пандави - трохи не живими Богами. Довго не міг заснути опісля того князь Ангу, бо сліпий співець, не знаючи перед ким знаходиться, назвав і Карну втіленням зла. А коли врешті склепились очі Сатьясени, то наснився йому батько в окривавленій блакитній сорочці. Карна ніби намагався щось сказати, та розчув молодий князь лише два слова: Аріяна і Данапрі. І запросив тоді князь Ангу дванадцятьох брагманів, відомих святим життям, і уважно вислухали його двічінароджені. А Сатьясена підібрав дари, що мали велику цінність, але легко могли вміститись у дорожніх саквах, і віддав брагманам золоту скринечку, де зберігався попіл від поховального вогнища. - Мій батько, - мовив він, - вважав, що там, на берегах казкової Данапрі лишився Одного разу, подаючи милостиню мандрівним брагманам, син Карни пізнав серед них Ашваттгамана. Розповів йому Драуні, що розкаюється у вбивстві беззбройних, і сором та біль роз'їли йому душу. Запропонував князь залишитися у Чампі батьковому приятелю, та похитав головою старий брагман і сказав, що звершив він ще більший злочин. Засліплений гнівом, він побажав, аби пішла у землю кров кривоприсяжця Арджуни, та щоб і сліду на землі не зосталося від його роду. Для того звів Ашваттгаман руку на молоду вдову Абгіманью, князівну матс'їв, що носила дитину - останній паросток роду Пандавів. Бідолашна жінка померла, а життя онука Арджуни врятував Крішна одним зі своїх чародійських засобів. - Підлість породжує ще більшу підлість, - журно мовив старий, - ось бачиш, сину - То вас судили за це вбивство? — вимовив вражений Сатьясена. - Я сам себе засудив! - сказав Ашваттгаман і рушив у свою безкінечну дорогу. Мав Сатьясена і ще одного гостя з минулого. Якось слуги доповіли йому, що його хоче бачити паломник, котрий йде до святих місць. Вийшов до гостя князь Ангу і зі здивуванням пізнав Непереможного. Зовсім постарів Пхальгуна, лише карі очі його блищали давнім вогнем. Оповів він Сатьясені, що всі п'ятеро Пандавів та їхня жона Драупаді мандрують по святим місцям, аби закінчити життя десь у горах, в хижі самітника. - То хто ж нині править Гастінапуром? - спитав князь Ангу. - Мій онук Парікшіт, - відповів Арджуна, - син Абгіманью, останній з роду Куру. - А що сталося з пані Кунтідеві? Похилив голову Пхальгуна і розповів, що давно нема серед живих рідної матері Карни. Коли, опісля загибелі синів, сліпий Дгрітараштра та жона його Ґандгарі забажали доживати віку відлюдниками у північних лісах, вирішила стати їхньою прислужницею горда Кунтідеві, аби хоч так відмолити свій давній гріх. Перед тим, як попрощатися з синами, згадала вона Карну, їх старшого брата, і мовила, що на ній лежить тягар страшної провини. " Я винна у смерти Карни, - сказала княгиня, - тричі завинила я перед первістком: тим, що зреклася його, коли він був ще немовлям, тим, що побоялася визнати сином юного переможця, і тим, що взяла з нього обітницю щадити тих, хто не пощадив його." - А через кілька літ, - смутно оповідав Арджуна, - старий Дгрітараштра та обидві Зітхнув Сатьясена, а тоді запитав ще: - А де зараз Крішна Васудева? І оповів Арджуна, що збулося таки прокляття Ґандгарі. Страшна усобиця струсонула Дваракою, і загинув у безглуздій бійні рід Ядавів. Не зумівши зупинити смертовбивство, помер від горя велет Баларама, а самого Крішну вразила випадкова стріла, і чи був якийсь недолік у незримому панцирі Темноликого, а чи йому просто набридло гратись живими ляльками, тільки Крішна помер від тої рани. Здригнувся Сатьясена, і побажав подумки, аби у далеких світах Крішна Васудева ніколи більше не зустрінув Сина Сонця. І зникли Пандави та їхня сива вже жона в горах Гімавату. А Сатьясена вершив справи князівства, розповідав не дітям уже, а онукам про звитяжного Карну Вайкартану і все ще чекав звісток з берегів Данапрі. Та ось одного дня прийшли до Чампи двоє мандрівників, обпалених чужими вітрами, і ледве пізнав Сатьсена тих, кого сам колись послав у далеку подорож. - Оце всі, що повернулися, - сказав один із брагманів, - але ми виконали твоє - Ми бачили, - сказав другий посланець, - як священна ріка аріїв долає камінні перешкоди, чули, як грізно вона гуде, пробиваючи шлях крізь скелі. Та нижче, біля великого острова, Данапрі лагідно ніжиться у сонячному блиску, спокійна і велична. Вона нагадала нам про душу того, чий попіл прийняли її хвилі... - Так, - мовив князь Ангу, і непрохані сльози знову, як і багато років тому,
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; просмотров: 164; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.22.75.212 (0.121 с.) |