Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Мовні особливості офіційно-ділового стилю
Офіційно-діловий стиль – це такий функціональний різновид літературної мови, який обслуговує сфери офіційних ділових відносин – задовольняє потреби в документальному оформленні ділових відносин як між членами суспільства, так і державними установами та організаціями, фіксує різні акти суспільно-політичного та економічного життя. У зв’язку з широкою сферою застосування цього стилю і жанровий діапазон його досить широкий:
З утвердження статусу української мови як державної і проголошенням України незалежною самостіною державою, роль офіційно-ділового стилю зросла. Тепер його використовують у суспільному, громадському і державному житті країни. Офіційно-діловий стиль функціонує переважно в писемній формі, це пов’язано з необхідністю документувати інформацію, надаючи їй правового значення за допомогою особливої побудови мови службових документів. Основними стильовими ознаками його є достовірність, точність, зрозумілість, стислість, вичерпність викладу змісту, нейтральній, коректний тон мовлення, послідовність та переконливість, стабільність, стійкість, висока стандартизація висловів, сувора регламентація тексту. Тексти офіційно-ділового стилю, як і наукового, належать до інформаційного типу, тому в них: - обов’язковими є чітко визначена структура тексту, встановлений обсяг основних частин, наявність стандартних висловів (у діловому спілкуванні прийнято користуватись готовими бланками); - широко використовують суспільно-політичну і адміністративно-канцелярську термінологію (відрядження, протокол, наказ, вищезазначений, сторони, звіт, кредит, розпорядження, резолюція, план), номенклатурні найменування; - обмежені синонімія, часті лексичні повтори; наявні складноскорочені слова, абревіатури; - використовують тільки засоби сучасної української літературної мови; - часто вживають віддієслівні іменники (виконання, засідання, опис, розподіл), інфінітиви (підготувати, піднести, обговорити), дієслова у формі теперішнього часу, безособові і наказові форми дієслів, дієприкметників і дієприслівників, відіменні прийменники (на основі, згідно з, за рахунок), складні сполучники (внаслідок того, що; у зв’язку з тим, що), а також стійкі словосполучення, що служать для зв’язку частин складного речення (на випадок, якщо; на тій підставі, що; таким чином, що; той факт, що);
- виклад стилістично нейтральний, однозначний, емоційно-експресивні мовні засоби відсутні; - активно вживають кліше (порушити питання, подати пропозицію тощо); - слабка індивідуалізація мовлення, що виявляється у відсутності займенниково-дієслівних форм 1-2 особи і частковості форм 3 особи в неозначено-особових конструкціях; - широко використовують односкладні речення, зокрема безособові, інфінітивні, неозначено-особові, узагальнено-особові; речення, ускладнені відокремленими означеннями й обставинами, однорідними членами; простежується тенденція до вживання складних речень, що відображають логічне підпорядкування одних фактів іншим; - характер викладу розповідний, прямий порядок слів у реченні. Таким чином, за традиційною класифікацією в українській мові виділяють п’ять стилів. Проте мова розвивається, і сьогодні вже можна говорити ще про деякі нові стилі. Напр., конфесійний, церемоніальний, інформаційний тощо.
Мова права Мова права – функціональний різновид літературної мови з характерними лінгвостилістичними та структурно-жанровими ознаками, обумовленими специфікою правової сфери та комунікативно-професійними потребами в ній. Основними галузями функціонування сучасної правничої мови є законодавство (національне і міжнародне), судочинство, нотаріат і діловодство, юридична наука й освіта, правова інформація. Мова права характеризується набором певних лінгвостилістичних параметрів, які водночас слугують і вимогами до сучасного юридичного тексту: офіційність, ясність, точність, однозначність, повнота змісту, логічна послідовність, аргументованість, чіткість структури викладу, настановчо-інформативний (директивний) характер правових приписів, кодифікованість, узагальненість, сувора нормативність на всіх мовних рівнях, високий ступінь стандартизації (термінології і синтаксичних конструкцій: усталених зворотів, формул, кліше), стилістична однорідність, нейтральність (беземоційність), традиційність (стабільність) засобів вираження, відсутність індивідуально-авторських рис.
Юридична мова як соціально та історично сформована сукупність мовних засобів (лексичних, фразеологічних, граматико-стилістичних) являє собою поліфункціональну, відкриту і багаторівневу систему. Будучи складною поліфункціональною підсистемою літературної мови, мова права виконує низку функцій, серед яких є базові (загальномовні) і специфічні: 1) номінативна (називання правових реалій і понять); 2) гносеологічна (знаряддя й спосіб правового пізнання, оволодіння суспільно-правовим досвідом); 3) аксіологічна (правової та морально-етичної оцінки); 4) комунікативна (спілкування); 5) регулювально-волюнтативна (правове регулювання людської поведінки та суспільних відносин через волевиявлення суб’єкта права та вплив на правосвідомість); 6) культуроносна (збереження й передачі правового знання та правової культури); 7) естетична (мовностилістична довершеність тексту закону як еталон для усіх юридичних документів). Актуалізація певного набору базових і специфічних функцій на мовленнєвому рівні залежить від мети і призначення, змісту і форми, жанру і стильової приналежності юридичного тексту. Відкритість мови права обумовлена не лише самою природою права, тенденцією до розширення сфери правового регулювання (майже усіх видів) суспільних відносин, але й внутрішньолінгвістичними чинниками – передусім постійною взаємодією загальнолітературної і власне юридичної лексики, адже юридичний словник постійно поповнюється термінами, утвореними на основі загальновживаних слів шляхом їх спеціалізації. Процеси термінологізації і детермінологізації спричиняють мінливість (рухливість) меж юридичної і загальновживаної лексики. Співвідношення загальновживаної і спеціальної лексики у юридичних текстах варіюється залежно від їхнього призначення і жанру. Багаторівневість мови права як системи простежується насамперед на функціонально-стилістичному рівні. Маючи широку й відкриту сферу побутування, мова права характеризується функціонально-стильовою та жанрово-стильовою неоднорідністю. Послуговується вона засобами різних функціональних стилів: офіційно-ділового (сфера внутрішнього і міжнародного законодавства, правозастосування, судочинства, нотаріату, діловодства); наукового (сфера правничої науки й освіти), публіцистичного (засоби масової юридичної інформації, правова освіта населення, судові промови) та розмовного (сфера усного професійного спілкування юристів). Ці основні функціональні різновиди згідно з тематикою і жанровою класифікацією юридичних текстів поділяються на підстилі. Так, наприклад, в офіційно-діловому стилі виділяються підстилі, які характеризуються певним набором жанрів юридичних документів: законодавчий (конституція, постанова, указ, декрет, кодекс), дипломатичний (договір, угода, конвенція, декларація, меморандум, нота), судово-правовий (позов, апеляція, касаційне подання), адміністративно-канцелярський (акт, протокол, заява, ухвала, контракт, доручення). Західноєвропейські вчені також структурують юридичну мову за відповідними функціональними галузями (структурами) права: Отто Вальтер (Otto Walter) – 1) мова законів (законодавчі, абстрактні правові норми, призначені законодавцем як для фахівців, так і неюристів); 2) мова юридичної науки та експертиз (коментарі та обговорення спеціальних питань фахівцями для фахівців); 3) мова відомчого писемного спілкування (формуляри, пам’ятки, повістки та ін.); 4) адміністративний жаргон (неофіційне обговорення спеціальних питань фахівцями); Л.Еріксен (Lars Eriksen) – законодавство, адміністрація, судочинство; Сандріні (Sandrini) – правотворчість (договори, устави), здійснення правосуддя (судові рішення, свідчення, експертизи, позови), адміністративні тексти (відомча мова та мова відомчої кореспонденції).
Кожен функціонально-стильовий різновид юридичної мови має свої специфічні ознаки, норми і правила використаннямовних засобів залежно від ситуації та комунікативного завдання. Так, мова офіційно-ділових текстів, зокрема законодавчих актів, призначених регулювати суспільні відносини, характеризується офіційністю, узагальненістю, стандартизованістю, кодифікованістю, безособовістю, настановчо-інформативним характером, стилістичною нейтральністю, відсутністю індивідуально-авторських рис. Мова юридичної науки вирізняється логічністю, об’єктивністю й обґрунтованістю, фактологічною точністю, аргументованістю, узагальненістю та ін. Мова юридичної публіцистики, реалізуючи дві основні, нерозривно поєднані функції – інформативності і впливу, характеризується полемічною загостреністю, популярністю, образністю, експресивністю, відкритою оцінністю, поєднанням різностильових елементів у тексті, індивідуально- авторськими стильовими ознаками. Розмовний стиль у юридичному мовленні, маючи основною функцією комунікативну, реалізує її у двох видах усного професійного спілкування – офіційному і напівофіційному, або неофіційному. Останньому притаманні спонтанність (непідготовленість), неповнота або надлишковість мовних засобів, експресивно-емоційна забарвленість тощо.
|
|||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-06-26; просмотров: 1629; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.250.153 (0.011 с.) |