Різновиди спортивної підготовки і їх зміст

Різновиди спортивної підготовки є конкретизацією освітніх, оздоровчих і виховних завдань, що випливають із її мети, яка формулюється так: досягнення індивідуально найвищих результатів в обраному виді спорту.

Освітні завдання реалізуються в таких різновидах підготовки, як інтелектуальна (теоретична), технічна, тактична.

Завдання підвищення фізичних кондицій спортсмена, або, іншими словами, завдання поліпшення енергетичної складової моторики (оздоровчі завдання) вирішуються в процесі фізичної підготовки.

Вирішення виховних завдань здійснюється завдяки морально-вольовій і спеціально-психічній підготовці.

Комплексне ж вирішення всього спектру завдань (і освітніх, і оздоровчих, і виховних) досягається в процесі інтегральної підготовки.

Отже, маємо такі різновиди спортивної підготовки: фізична, технічна, тактична, інтелектуальна, морально-вольова, спеціально-психічна й інтегральна. Коротко схарактеризуємо їх зміст.

Фізична підготовка. Є найважливішою складовою спортивної підготовки взагалі. Під нею розуміють процес розвитку фізичних здібностей, що забезпечують досягнення найвищих результатів у певному (конкретному) виді спорту, а також здібностей, що сприяють вдосконаленню в ньому.

А тому розрізняють спеціальну і загальну фізичну підготовку.

Спеціальна фізична підготовка спрямована на розвиток тих проявів моторики, що відповідають специфіці виду спорту. Основні засоби, що використовуються для цього, - змагальні вправи і розроблені на їх основі спеціальнопідготовчі вправи.

Загальна фізична підготовка спрямована на різнобічний розвиток фізичних здібностей, які хоч і не належать до числа специфічних, та все ж зумовлюють успіх спортивної діяльності. Основні засоби, що використовуються для цього, - загальнопідготовчі вправи, які забезпечують ефект позитивного переносу на рухові дії, що виконуються в змагальній обстановці. При роботі з дітьми і з дорослими спортсменами-новачками діапазон вправ, що забезпечують цей ефект, дуже широкий, а надалі він прогресивно звужується, і на етапі максимальної реалізації потенцій спортсмена і збереження досягнень ситуація змінюється настільки, що ефект позитивного переносу забезпечується лише спеціальнопідготовчими вправами.

Отже, маємо такі крайнощі. З одного боку, на етапі початкової багаторічної підготовки майже на сто відсотків переважають загальнопідготовчі вправи, і з другого, - на етапі збереження досягнень майже на сто відсотків переважають спеціально-підготовчі вправи.

Технічна підготовка. Це процес навчання спортсмена тим руховим діям, які є інструментами ведення спортивної боротьби, а також діям, що сприяють кращому виконанню дій – інструментів.

Таким чином, і в цьому випадку доцільно розрізняти спеціальну і загальну технічну підготовку. Взаємозв’язок між ними приблизно такий же, як і між спеціальною і загальною фізичною підготовкою, тільки тут наріжним каменем стає питання про створення фундаменту фізичної освіти. Теоретиками і практиками дитячо-юнацького спорту помічено, що коли у видах спорту з бідними руховими програмами (наприклад, бігові види) у дітей і підлітків на перших двох етапах багаторічної підготовки не забезпечити надійного фундаменту фізичної освіти, а зразу ж зосередитись на вивченні тих вправ, що є інструментом ведення спортивної боротьби, то це в перспективі стає серйозним гальмом на шляху їх спортивного зростання.

Особливості ж методики вирішення завдань технічної підготовки розкриті у восьмому розділі підручника, а тому тут не доцільно зупинятися на цьому аспекті.

Тактична підготовка. Спортивну тактику визначають як мистецтво ведення спортивної боротьби. Можна виділити декілька напрямків тактичного удосконалення.

1. Вивчення суті основних теоретично-методичних положень спортивної тактики. Тут треба зосередитись на таких моментах: вивчення загальних положень тактики спорту взагалі і обраного виду спорту зокрема; вивчення правил суддівства і положення про змагання з обраного виду спорту; вивчення особливостей тактики в споріднених видах спорту; вивчення тактичного досвіду найсильніших спортсменів.

2. Оволодіння основними елементами, прийомами, варіантами тактичних дій. Тактичні дії освоюються одночасно з оволодінням технічними прийомами. Саме в процесі практичного оволодіння технічними прийомами з’ясовують, як кожна технічна дія може бути пов’язана з реалізацією тактичного варіанту. Знання тактичної суті дій, їх можливої ефективності в певних ситуаціях дає можливість успішно вирішувати тактичну задачу.

Із віком і кваліфікацією спортсмена все більшого значення набуває вибір тактичного варіанту, адекватного особливостям підготовки спортсмена. Дуже важливо знати такий тактичний варіант, який давав би можливість найкраще проявити сильні сторони підготовленості і навіть виграшно використати її недоліки.

3. Удосконалення тактичного мислення. Швидкість вирішення тактичного завдання залежить, в основному, від досконалості евристичного автоматизованого пошуку. Дуже важливо розвинути здатність до просторового і часового передбачення ситуації ще до початку її розгортання (тобто здатність до екстраполяції). Така здатність розвивається у вправах, при виконанні яких ставиться завдання спостерігати і знаходити тактичний смисл у жестах, рухах, діях, станах супротивника.

Удосконаленню тактичного мислення сприяє установка на пошук ефективних засобів боротьби за перемогу.

Важливим також є розбір і аналіз тактичної діяльності в умовах тренувань і змагань. Учні повинні розповідати тренеру, що їм з’ясувати вияснити в поєдинку, чим були викликані їхні дії і які наміри вони мали, що перешкоджало виконати план ведення поєдинку.

4. Вивчення інформації, необхідної для практичної реалізації тактичної підготовленості. Це, перш за все, інформація про можливих супротивників і партнерів по команді, про середовище й умови проведення змагань.

5. Практична реалізація тактичної підготовленості. Вона вимагає розуміння й осмислення таких аспектів: усвідомлення спортсменом власної техніко-тактичної оснащеності, особливостей індивідуального стилю, сильних і слабких сторін підготовленості; розуміння взаємозв’язку між підготовчими діями й основними засобами ведення змагальної боротьби; розуміння ролі ініціативи в поєдинку, місця і значення таких тактичних елементів, як раптовість, маневр, своєчасність; розуміння необхідності витримки і розумного ризику, знання варіантів поведінки в різні моменти поєдинку, вміння проводити розминку і регулювати психічний стан; володіння здатністю протидіяти різним за стилем і силами суперникам.

Інтелектуальна (теоретична) підготовка. Вона передбачає оволодіння такими знаннями:

- знаннями світоглядного, мотиваційного характеру, тобто знаннями, які сприяють формуванню погляду на світ у цілому, дозволяють осмислювати суть спортивної діяльності, її громадське і особисте значення, сформувати раціональні основи стійких мотивів і принципів поведінки.

- Знаннями, що формують наукове підґрунтя підготовки спортсмена (перш за все знаннями з анатомії, фізіології, біохімії, теорії і методики фізичного виховання, психології).

- Спортивно-прикладними знаннями, що охоплюють відомості про біомеханічні основи спортивної техніки і тактики обраного виду спорту, про засоби і методику тренування в конкретному виді спорту, про особливості побудови тренувального процесу в конкретному виді спорту, про гігієнічні норми і режим дня спортсмена і т.п.

Морально-вольова підготовка. Давно помічено, що рівень досягнень у сучасному спорті значною мірою залежить від того, яким є внутрішнє “Я” спортсмена. Одна справа, коли до успіху прагне особистість, яка свої інтереси підпорядковує інтересам Вітчизни, особистість високодуховна, з розвиненим почуттям патріотизму, і інша справа, коли таким прагненням наділений індивідуаліст, який бачить тільки себе, з погордою дивиться на інших і своєю Батьківщиною вважає той край, де йому більше платять.

Обоє вони здатні досягти дуже високих результатів, але якщо припустити, що вони приблизно рівні по силах, то в найтяжчих ситуаціях, що вимагають максимальної самовіддачі, попереду буде, як свідчать спостереження, перший із них.

Отже, бажано, щоб спортсмен взагалі, а надто той, що виступає від імені своєї країни на міжнародній арені, був патріотом свого краю, високодуховною особистістю. А така особистість формується лише тоді, коли вона в своєму світобаченні, у своєму поводженні керується заповідями рідної духовності. Нагадаємо їх: Розумій і люби Бога по-рідному; Не поклоняйся чужоземним поняттям Бога; Самовдосконалюй розум, душу і тіло; Вір у себе; Люби родичів своїх; Виховуй дітей своїх у дусі Рідної Віри; Шануй духовність предків своїх; Шануй свята Рідної Віри; Не самозабувайся на чужині; Не обмовляй; Живи для добра Вітчизни; Будь правдивим свідком; Обороняй свої скарби і не привласнюй чужі; Не люби ворогів народу твого. Не будь рабом; Не залишай у біді приятеля твого; Не зневірюйся; Люби дітей свого і чужого народу. Роз’яснення заповідей дано в другому підрозділі тринадцятого розділу.

Для розвитку вольових якостей необхідна чітко продумана система факторів розвитку волі:

1. Систематичне привчання до обов’язкової реалізації тренувальних програм і змагальних установок. При цьому важливо, щоб тренувальні завдання і змагальні установки відповідали можливостям спортсмена. Це допомагає йому повірити в себе і тверезо себе оцінити.

2. Систематичне впровадження додаткових труднощів.

3. Використання змагального методу і його модифікацій. Тільки регулярна участь у змаганнях і використання змагального методу на тренувальних заняттях (“прикидки”, контрольні змагання у виконанні підготовчих вправ, впровадження елементів ігрового суперництва у виконання тренувальних завдань і т.д.) сприяють формуванню характеру спортсмена.

Важливо, щоб змагальні завдання відповідали можливостям спортсмена. Окрім цього, ступінь окремих труднощів у підготовчих змаганнях може і повинна бути вищою, ніж у цільових, оскільки це сприяє створенню необхідного “запасу міцності”.

4. Послідовне посилення самовиховання: невідступне дотримання загального режиму життя, організованого відповідно до вимог спортивної діяльності; самопереконання, самоспонукання до безумовного виконання тренувальних програм і змагальних установок; саморегуляція емоцій, психічного і загального стану за допомогою аутогенних і подібних до них методів і прийомів; постійний самоконтроль.

Спеціально-психічна підготовка. Це відносно молодий різновид спортивної підготовки, і необхідність впровадження його пояснюється таким висловлюванням заслуженого тренера СРСР С.М. Вайцехівського: “Сьогодні в фінали пробиваються спортсмени, сильні тілом, а золоті медалі виграють сильні духом”.

Таким чином, спрямованість цього виду підготовки зводиться до того, щоб виховати в спортсмена вміння максимально мобілізувати свої духовні і фізичні сили для досягнення поставленої мети і вміння максимально розслабитись, внутрішньо відгородитись від оточення, щоб економити дорогоцінну енергію, яка без такого запобіжного заходу буде витрачатися на генерацію емоцій, нав’язливих ідей і інших проявів психіки.

Для цього використовуються:

1. Різні фактори педагогічного впливу (роз’яснення, спонукання, підбадьорення словом чи прикладом і т.д.).

2. Спеціальні засоби, методи і прийоми:

- способи “налаштування”, мобілізації і зняття напруженості, основані на виконанні спеціальної розминки, вправ на розслаблення й інших рухових дій, що сприяють досягнення необхідного психічного стану;

- ідеомоторні вправи (відтворення подумки рухових дій з концентрацією уваги на вирішальних фазах), а також “самонакази” й інші прийоми самоспонукання, що використовуються під час виконання змагальних чи підготовчих вправ;

- специфічні методи і прийоми “психорегуляційного тренування”, які проводяться під керівництвом спеціаліста чи самостійно. Вони розраховані як на глибоку релаксацію (розслаблення, заспокоєння), так і на психічну мобілізацію на майбутню роботу.

Можна сподіватися, що в перспективі цей різновид підготовки буде інтенсивно розвиватися. В цьому переконують психологічні дослідження. В одному із них[71], наприклад, міститься така інформація: “Сучасні дослідження показують, що внаслідок давнього походження відділи спинного мозку, що контролюють психомоторну систему, обробляють отриману сенсорними системами людини інформацію приблизно в 1,3 млн. разів швидше, ніж відділи еволюційно більш молодого головного мозку. А тому спортсмену необхідно навчитися відключати в момент екстремальних ситуацій свою свідомість з метою ліквідації гальмівних впливів з боку лобних доль головного мозку, іншими словами, треба вміти “довірити себе своєму тілу.”

Інтегральна підготовка. Вона, по суті являє собою оптимальне поєднання в тренувальному процесі аналітичного і синтетичного підходів. Перший із них полягає в цілеспрямованій роботі над вдосконаленням окремих різновидів підготовленості, а другий – у забезпеченні злагодженості комплексних проявів усіх різновидів підготовленості, що досягається планомірною змагальною практикою.

Раніше цей різновид підготовки розглядався як додатковий, і реалізувався він лише на етапах, що передували участі у відповідальних змаганнях. Сьогодні ж погляд на інтегральну підготовку став суттєво іншим. Тепер засобам інтегральної підготовки відводиться значне місце в усіх періодах тренувального макроциклу.