Поняття системно-структурного підходу. Системно-структурний підхід, як методологічний принцин вивчення бжд. Системний Аналіз в бжд. Поняття емерджентності.

Істотне місце в сучасній науці займає системно-структурний підхід дослідження або як часто говорять системний метод. Цей метод і старий і новий. Він достатньо старий, оскільки такі його форми і складові, як підхід до об'єктів під кутом зору взаємодії частини і цілого, становлення єдності і цілісності, розгляд системи, як закону структури даної сукупності компонентів існували раніше, але були розрізнені. Спеціальна розробка системного підходу почалася з середини XX століття з переходом до вивчення і використання на практиці складних багатокомпонентних систем.

Системно-структурний підхід - це спосіб теоретичного уявлення і відтворення об'єктів як систем. Його основні поняття: "елемент", "структура", "функція". В центрі уваги при системно-структурному підході вивчаються не елементи як такі, а перш за все структура об'єкту і місця елементів в ній.

Основні моменти системно-структурного підходу наступні:

1. Вивчення феномену цілісності і встановлення складу цілого та його елементів

2. Дослідження закономірностей з'єднання елементів в систему, тобто структури об'єкту, що утворює ядро системного підходу.

3. Вивчення функцій системи і її складових, тобто структурно-функціональний (системний) її аналіз.

4. Дослідження походження системи, її меж і зв'язків з іншими системами.

 

Системно-структурний підхід - напрям методології спеціально-наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить дослідження об'єктів як систем.

Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, — системний аналіз.

 Системний аналіз — це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обгрунтування рішень стосов­но складних питань, що існують або виникають в системах.

Під системою розуміється сукупність взаємопов'язаних елементів, які взаємодіють між: собою таким чином, що досягається певний результат (мета).

Під елементами (складовими частинами) системи розуміють не лише матеріальні об'єкти, а й стосунки і зв'язки між цими об'єктами. Будь-який пристрій є прикладом технічної системи, а рослина, тварина чи людина — прикладом біологічної системи. Будь-які групи людей чи колективи — спільноти — є соціальними системами. Система, одним з елементів якої є людина, зветься ерготичною. Прикладами ерготичних систем є системи «людина — природне середовище», «людина — машина»,  «людина —машина — навколишнє середовище» тощо.

Взагалі будь-який предмет може розглядатися як системне утворен­ня. Системи мають свої властивості, яких немає і навіть не може бути у елементів, що складають її. Ця найважливіша властивість систем, яка зветься емерджентністю, лежить в основі системного аналізу.

Принцип системності розглядає явища у їхньому взаємному зв'яз­ку, як цілісний набір чи комплекс. Мета чи результат, якого досягає система, зветься системотворним елементом.

Будь-яка система є складовою частиною іншої системи або ж входить до іншої системи як її елемент. З іншого боку, окремі елементи будь-якої системи можуть розглядатися як окремі самостійні системи.

У сфері наук про безпеку системою є сукупність взаємопов'язаних людей, процесів, будівель, обладнання, устаткування, природних об'єктів тощо, які функціонують у певному середовищі для забезпечення безпеки.

Системою, яка вивчається у безпеці життєдіяльності, є систе­ма «людина — життєве середовище».

Системний аналіз у безпеці життєдіяльності — це методологічні засоби, що використовуються для визначення небезпек, які виника­ють у системі «людина — життєве середовище» чи на рівні її ком­понентних складових, та їх вплив на самопочуття, здоров 'я і жит­тя людини.

Сама сутність дисципліни «Безпека життєдіяльності» вимагає вико­ристання системно-структурного підходу. Це означає, шо при дослі­дженні проблем безпеки життя однієї людини чи будь-якої групи лю­дей їх необхідно вивчати без відриву від екологічних, економіч­них, технологічних, соціальних,  організаційних та інших компо­нентів системи, до якої вони входять. Кожен з цих елементів впливає на інший, і всі вони перебувають у складній взаємозалежності. Вони впливають на рівень життя, здоров'я, добробуту людей, соціальні взаємо­відносини. Своєю чергою від рівня життя, здоров'я, добробуту людей, соціальних взаємовідносин тощо залежать стан духовної і матеріальної культури, характер і темпи розвитку останньої. А матеріальна культура є вже тим елементом життєвого середовища, який безпосередньо впли­ває як на навколишнє природне середовище, так і на саму людину. Виходячи з цього, системно-структурний підхід до явищ, елементів і взаємозв'язків у системі «людина — життєве середовище» є не лише основною вимогою до розвитку теоретичних засад БЖД, але передусім важливим засобом у руках керівників та спеціалістів з удосконалення діяльності, спрямованої на забезпечення здорових і безпечних умов існування людей.