З історії професійної освіти

Як відомо, з найдавніших часів молодь отримувала виробничу майстерність від своїх родичів або майстрів під час спільної праці. Цей природний шлях мав свої переваги й недоліки. Серед перших - високу

 ефективність, легкість збереження таємниць ремесла у родині та ін. Недоліки ж полягали не лише в тривалості навчання, але й у високій імовірності втрати технологічних винаходів і знахідок у випадку раптової загибелі їх носіїв. Усім відомі приклади безповоротного зникнення знань про виробництво дамаської ("булатної") сталі, технологій виробництва чудових італійських скрипок, а також багатьох інших інструментів, знарядь й виробів.

Засвоєння професії вийшло за межі родини чи вузької фахової гільдії у період промислово-технічної революції XIX ст., коли дітям з селянських родин необхідно було за короткий час швидко і якісно надати якусь з тогочасних масових професій - слюсаря, токаря, муляра, ливарника тощо, для успішної роботи на міських заводах і фабриках. В умовах все більшого впливу національного виробничого потенціалу на безпеку країни та її роль на міжнародній арені підготовка кваліфікованих робітників стала стратегічним державним завданням, одним з пріоритетів урядів і всього населення.

Хоч країни створили різноманітні системи підготовки молоді до продуктивної праці, спільним для більшості з них є те, що професійна освіта нижчого та середнього рівня охоплює молодь шкільного віку, а тому часто знаходиться у підпорядкуванні міністерства освіти. Основою для початку набування фаху є отримання підлітком початкової або основної (неповної середньої) загальної освіти. Якщо ж ця система не задовольняє вимог ринку праці, то фахівців вищих рівнів професійної компетентності готують у політехнічних університетах та спеціалізованих інститутах у секторі вищої освіти, як правило, на основі повнлоїсередньої.

 

  7.2. ЦІЛІ І МОДЕЛІ СЕРЕДНЬОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

Спільними для всіх країн світу є головні цілі діяльності системи професійної освіти в сучасних умовах:

• надання всій молоді загальних і професійних знань, умінь та
навичок, що стануть достатньою базою для успіху на ринку праці й
безперервного професійного вдосконалення впродовж усього життя;

• розширення й оновлення професійних компетентностей у
працюючих робітників і службовців, що стає все важливішим для
задоволення зростаючих вимог сучасного швидкозмінного і
високотехнологічного виробництва;

* • забезпечення доступу до ринку праці безробітних, які не мають
достатньої освіти, чи фах яких зник внаслідок прискорення сучасної
науково-технологічної революції Наприклад, у

Всі наявні у світі варіанти профпідготовки можна звести до п'яти типових моделей |25|:

І.МОДЕЛЬ-1 (МІ) містить поєднання загальної освіти і професійної підготовки на заключній стадії середньої освіти з тривалістю навчання два-чотири роки. Вся молодь отримує право продовжувати навчання у вищих закладах освіти чи розпочати активну трудову діяльність відповідно до фахового сертифікату.

2. МОДЕЛЬ-2 (М2) передбачає створення мережі спеціалізованих закладів професійно-технічної освіти з кількарічними програмами, які здебільшого складаються з двох головних частин - загальноосвітньої і фахової. Навчання в аудиторіях і лабораторіях цих закладів доповнюється більш-менш тривалою виробничою практикою за профілем підготовки. Право на продовження освіти отримує більшість випускників, залежно від успіхів у навчанні і змісту отриманих дипломів чи сертифікатів.

3. МОДЕЛЬ-3 (МЗ). Комбіноване ("дуальне") навчання, яке відбувається одночасно на робочому місці і в спеціалізованому закладі освіти. Найбільш поширені варіанти передбачають розподіли часу двох видів навчання 4:1, 3:1 чи 2:1, а також підписання індивідуального контракту між учнем і керівником того підприємства, на якому проходить виробнича підготовка. Можливості подальшого навчання випускників цієї моделі профосвіти залежать насамперед від змісту програм навчання і досягнутих успіхів.

4. МОДЕЛЬ-4 (М4). Ця модель цілковито спирається на виробниче учнівство і зберігає всі головні риси підготовки молоді у часи Середньовіччя, оскільки не потребує створення спеціалізованих закладів професійно-технічної освіти. Учень є працівником фірми чи підприємств задовільного розміру і форми власності. Складання випускних екзаменів дає право на суто фаховий сертифікат і виключає можливість без проблемного вступу у вищу школу. Ця модель лишається найпоширенішою і в наш час, оскільки, за даними учасників V Міжнародної конференції з проблем освіти дорослих (Гамбург, 1997), 85% всіх працюючих у світі людей отримали професійну освіту шляхом традиційного учнівства [26].

5. МОДЕЛЬ-5 (М5). Ця модель передбачає надання дуже різноманітної за місцем навчання і тривалістю програм професійної підготовки особам, які можуть розглядатися як безробітні (випускники закладів середньої освіти, що не спромоглися вступити у заклади вищої освіти; дорослі особи, що втратили місце роботи і бажають змінити фах тощо). У межах подібного підходу професійно-технічна освіта стає засобом боротьби з безробіттям і соціального захисту частини населення, що спричинює фінансування з позаосвітніх джерел - фондів боротьби з безробіттям, соціальної підтримки осіб з низьким рівнем освіти.

Більшість країн Європейського Союзу, Центральної Європи, СНД використовують М2. Японія - переважно М4. Великобританія обрала п'яту модель.