Чому позицію Кузанця не слід розуміти, як ототожнення Бога й творіння.

1. В Бозі все міститься як виникле – в причині виникнення. Виникле не є причина виникнення, хоча в причині те, що може виникнути, є саме причина.

2. Творіння не є ані бог, ані ніщо.

3. Бог як є і всім, так і не є нічим з усього. Він є всім згорнутим чином, і нічим – розгорнутим. В єдиному Бозі згорнуто все, оскільки все в ньому, і він розгортає все, оскільки він в усьому. Наприклад, число не є одиниця, але будь-яке число згорнуто в одиницю, як виникле – в причині виникнення, хоча число в одиниці є саме одиниця.

4. Бог є душею світу, що все у всьому створює; він є духом всього в сукупності. Він є буттям всіх речей, яке існує в усьому, що існує, і все, що існує, існує в цьому бутті.

5. Він є формою, що надає буття усьому. Усілякий образ має форму, яка надає йому буття образу і істинне в образі є від форми.

6. Усіляке творіння в Бозі є тим, чим воно є, бо усіляке творіння, будучи образом божим, знаходиться у своїй істинні.

 

Чим різняться позиції Антоніо та Бартоломео щодо жадібності в діалозі Поджо Брачолліні?

Бартоломео	Антоніо
засуджує жадібність, називаючи її протиприродною	виправдовує її, і визнає цілком властивою кожній людині. Це входить в інстинкт самозбереження.
Жадібність – це завжди непідконтрольна пристрасть до надбання та примноження свого багатства. Із жадібності випливають усі інші пороки.	За словами Лукіана, серед жадібних були і Арістотель і багато з його послідовників, яки присвятили своє життя філософії.
суспільство страждає від жадібності, бо вона не може керуватися ніяким розумом.	Маючи більше ніж потребується жадібні, навпаки, сприяють розвитку суспільства, культури, та інших сфер життя. Все, що ми обговорюємо, чим займаємось, що робимо, має своєю ціллю стягнення якнайбільшої вигоди.
Жадібність – це проклятий злочин, згубний для людини, який шкодить всім без виключення. Жадібний перш за все шкодить та не поважає себе.	жадібність не губить душі, не заважає заняттям науками та осягненню мудрості.
Жадібність більше властива людям похилого віку.	Що ж до людей похилого віку, то вони піддаються жадібності лише через свою передбачливість. Вони бояться знов пережити труднощі, які колись їх спіткали.
Будучи жадібною людина вже не може мислити про дружбу та мати бажання робити добро.	Хоч і не допомагає друзям матеріально, але допомагає добрими порадами, гроші в дружбі не головне

 

Чи може філософ отримати спасіння за Валлою?

1. Ні. Любов і віра кращі для досягнення спасіння та морального оновлення, аніж жага до раціональних умовиводів. «Ми стоїмо за віру, а не можливість, яка базується за доведеннях розуму».

2. Знання робить людину гордовитою, а любов, навпаки, – смиренною. Бог розкрив гординю і безумство в Аристотеля та інших філософів і засудив їх.

3. Християнин повинен уникати пристрасті до знання високого та задовольнятися нижчим.

4. Немає нічого більш важливого для християнина, ніж смиренність. Тільки так ми пізнаємо Бога в усій його величі.

5. Філософ же нехтує цим. Він прагне до пізнання неосяжного і тим самим губить свою душу. «Бог гордовитим противиться, а смиренним дає благодать».

 

Як Фічино розуміє моральні чесноти?

1. Чеснота - відповідна природі душі властивість, внаслідок якої людина виконує обов’язок і до себе, і до інших.

2. Існує два види моральних чеснот:

1) поміркованість – керує власними почуттями і вчинками: утримання, постійність, стриманість, терпеливість, завзятість, хоробрість, великодушність.

2) скромність – якнайкраще вчиняти щодо інших: вірність, невинність, справедливість, дружба, благодіяння, щедрість, велич.

3. Велич найголовніша. Вона полягає у великих громадських і навіть божественних справах.

4. Ця чеснота піклується наперед про інших, слугує для підтримки спільності людського роду. Велич – витратами допомагає народам.

5. Чеснота має робити богоподібним – величі це вдається найкраще.

6. Стриманість і поміркованість приборкують пристрасті, постійність, терпіння, завзятість, сміливість перемагають небезпеки, страхи, печалі. У бога немає тягот, йому не потрібні ці чесноти. Невинність – бог і так не шкодить. Вірність і справедливість – нема ніякого договору. Дружба – сердечні почуття, бог позбавлений їх, бога ніхто не знає. Щедрість – малим речам. Велич – бог наділяє всіх, не терпить, коли хтось позбавлений свого. Тільки велич властива богові.

 

Чому за Фічино слід думати про вічне та любити все?

Слід любити все бо:

1. Джерело і кінцева мета любові – в благу. Всі речі дотичні до блага, бо їх початок, кінець і центр – Бог.

2. Любов – рух, що поєднує, від блага, заради блага, до блага. Рух, що породжується коханням, охоплює все суще.

3. Все в природі є або

- твоєю причиною (в ній більше тебе, ніж в тобі, вона більш присутня в бутті; якщо любиш себе, маєш любити її),

- або наслідком (природно любити те, що від тебе, твій образ),

- або пов’язано однією причиною (споглядаючи, бачиш себе невіддільним від причини; бачиш, що спільний з природою за походженням, метою, родом або видом).

–> Твоя любов може бути поширена на всі речі.

Слід думати про вічність бо:

1. Всі думають про вічність, вічне життя, отже, думка спрямована на неосяжне.

2. Якщо зберегти прагнення без роздумів – це тваринна природа –

3. Якби шукав блага теперішнього, не зміг би скористатись їм, бо його треба знати. Отже твоя думка має йти у вічність.

- В любові до всього зберігаєшся саме ти: ти помічаєш себе у всьому і все у собі.

- Роздум про вічність приводить до миті: вічність – це мить, що завжди перебуває подібною собі.

 

Як слід ставитись до Фортуни, за Фічіно?

1. Добре битись з Фортуною зброєю розсудливості, терпіння, великодушності.

2. Але краще не воювати, а заключити мир, узгодити нашу волю з її волею і добровільно йти туди, інакше поведе силою. Цього доб’ємось, якщо узгодимо в собі силу, мудрість і бажання.

3. Дурний натовп або не думає про майбутнє, або не піклується про засоби захисту, або це не виходить – проти Фортуни це не діє – не може запобігти майбутнього.

4. Ударам Фортуни не може протистояти людина і людська природа як така, але може людська розсудливість. АЛЕ: Розсудливість не стільки людське, скільки дар природи. Людина сама передбачає випадковість, але робить це за допомогою розсудливості, яка від природи.

5. Людська розсудливість – дар не просто природи, а першого блага. Між причиною і дією має бути відповідність –> природа рухає природним –> першопричина природи рухає в нас життєвим, розумним і добрим, є основою поміркованості в теперішньому, роздумів про минуле і поміркованості в майбутньому.

6. Доля - хід подій, який здійснюється поза порядком речей і бажанням, але згідно з порядком бога. Для нас це Фортуна/випадок, для загальної природи – рок, для розумного начала – провидіння, для вищого блага – закон.

7. Спосіб дій при подіях випадкових, неминучих і закономірних підказано самою основою порядку речей; знання про порядок входить в порядок, не заважаючи йому.

 

В чому полягає щастя, за Фічино?

1. Щастя притаманне дії волі більше, ніж дії інтелекту.

2. Розум йде ланцюжком причин, поки не знайде найпершу – бога. Воля не задовольняється благом, поки знає, що є більше. –>

4. Найвище благо – бог –> тільки на ньому зупиняються пошуки розуму і волі.

Оскільки бог – причина душі –> тільки в ній вона знаходить відпочинок.

5. 1) душа бачить бога розумом; 2) радіє йому волею.

6. Щастя радості перевершує щастя споглядання –>

7. Розум нічим не біг би насолоджуватись, воля насолоджувалась би –> волі належить насолоджуватись вищим благом.

8. Вище благо – бог, блаженство – насолоджуватись богом, досягається волею, люблячи, ми радіємо йому і звертаємось до нього. В житті люди насолоджуються різними благами, богом – у всій його повноті.

9. Різні здібності, але всі задовольняються по мірі; хто під любов’ю підкорюється впливу бога і його справедливості – робить це охоче; блаженна душа не може покинути бога за власним бажанням, оскільки завжди прагне до блага, в ньому – вічний спокій.

10. Шлях любові більш зручний для досягнення безкінечного блага. Вище благо – Бог, блаженство – в насолоджені Богом, а насолоджуємось за допомогою волі, бо вона веде до Бога, і ми, люблячи його і радіючи йому, піднімаємось і звертаємось до нього.