Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина 149

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гаранту­ються свобода пересування, вільний вибір місця проживан­ня, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися

и Україну.

Дана свобода сформульована з урахуванням існування її внутрішнього (свобода пересування кожного територією Украї­ни; свобода вільного вибору місця проживання) та зовнішнього (свобода залишати територію України, а для громадян України — свобода повернення в Україну) аспектів.

Свобода пересування як конституційно-правовий інститут пройшла довгий еволюційний шлях історичного розвитку, за­знаючи періодів заборони і дозволу, видозмінюючись залежно від політико-правового та соціального рівня розвитку суспіль­них відносин. Проте лише у другій половині XX ст. свобода пе­ресування стала невід'ємним правом людини, загальновизнаним принципом міжнародного права та набула закріплення в доку­ментах універсального та регіонального характеру. Свобода пе­ресування знайшла своє місце в конституціях і законах багатьох держав світу (ФРН, Італія, Японія, Іспанія, Канада тощо)¹.

Для тоталітарних та авторитарних держав властиве обме­ження даної свободи з метою мінімізації можливості опору або непокори владі.

Важливе значення для реалізації цього права в Україні ма-іо Рішення Конституційного Суду України від 14.11.2001 р. № 15-рп/2001², відповідно до якого дозвільний порядок вибору особою місця проживання (тобто інститут прописки) було ви­знано неконституційним.

¹ Динько О. Ф. Зміст і гарантії забезпечення реалізації свободи пересу­
нення людини та громадянина в Україні: Автореф. дис.... канд. юрид. наук /
К НУ імені Тараса Шевченка. - К., 2003. - С 3, 12.

² Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним
Поданням 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції
України (конституційності) положення підпункту 1 п. 4 Положення про пас­
портну службу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України (справа щодо прописки) від 14.11.2001 р. № 15-рп/2001 //
()(|ііційний вісник України. — 2003. — № 28. — Ст. 1379.

Глава V

Сьогодні у зазначеній сфері діє Закон України «Про свобо­ду пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 p., згідно з яким замість прописки запроваджено реєстрацію осіб за місцем їх проживання чи перебування, що має повідомний (а не дозвільний, як прописка) характер.

Відповідно до згаданого Закону реєстрація місця проживан­ня чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, за­конами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Місцем перебування в Законі визначено адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає стро­ком менше шести місяців нарік;

а місцем проживання — адміністративно-територіальну оди­ницю, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Відповідно до ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання особи є житловий будинок, квартира, інше примі­щення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому особа прожи­ває постійно, переважно чи тимчасово. Це поняття уточнюється у Тимчасовому порядку реєстрації фізичних осіб за місцем про­живання, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 16.01.2003 р. № 35, згідно з яким місцем проживання фі­зичної особи є місце, де вона постійно або переважно проживає як власник житлового будинку (приміщення), за договором його наймання, піднаймання, оренди або на інших підставах, перед­бачених законодавством України. Місцем проживання вважа­ються житлові будинки (приміщення), придатні для проживан­ня і включені до відповідного житлового фонду, у тому числі гуртожитки, заклади для дітей-сиріт і дітей, позбавлених бать­ківського піклування, дитячі будинки сімейного типу, спеціаль­ні заклади для престарілих, інвалідів, ветеранів.

Громадянин України, а також іноземець чи особа без грома­дянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобо­в'язані протягом 10 днів після прибуття до нового місця про­живання зареєструвати місце проживання (законними підстава­ми перебування на території України є: для громадян України — належність до громадянства України; для іноземців та осіб без

Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина 151

громадянства — реєстрація на території України паспортного документа або наявність посвідки на постійне або тимчасове проживання в Україні, або документів, що посвідчують отри­мання статусу біженця чи притулку в Україні).

Реєстрація місця проживання громадян України, які про­живають за межами України, здійснюється в установленому по­рядку консульськими установами України за кордоном або дип­ломатичними представництвами.

При зміні місця проживання в межах адміністративно-те­риторіальної одиниці, на яку поширюється повноваження орга­ну реєстрації, особа, яка змінила місце проживання, або її закон­ний представник повинні письмово повідомити про це відпо-нідний орган реєстрації протягом 7 днів.

Зняття з реєстрації місця проживання здійснюється про­тягом 7 днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвіс­но відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Місце проживання має значення для захисту прав особи, для забезпечення сталості цивільних правовідносин.

Реєстрація місця перебування здійснюється за заявою осо­би, яка зобов'язана подати її протягом 7 днів після прибуття в місце перебування. Зняття з реєстрації місця перебування осо­би здійснюється за її повідомленням.

Реєстрація місця проживання та місця перебування особи здійснюється відповідним органом Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, райо­нах у містах, а також у містах Києві та Севастополі.

Право вільно залишати територію України (для кожного) Та право в будь-який час повернутися в Україну (для грома­дян України).

Щодо громадян України, то порядок реалізації ними цих прав визначається Законом України «Про порядок виїзду з Украї­ни і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 p., зі змі­нами і доповненнями. Відповідно до ст. 2 зазначеного Закону до­кументами, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну

 

Глава V

та посвідчують особу громадянина України під час перебуван­ня за її межами, є:

• паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

• проїзний документ дитини;

• дипломатичний паспорт;

• службовий паспорт;

• посвідчення особи моряка.

У разі втрати громадянином України зазначених докумен­тів документом, що дає право на в'їзд в Україну, є посвідчення особи на повернення в Україну, яке видається закордонними дип­ломатичними установами.

Право громадян України в будь-який час повернутися в Україну особливо актуальне в умовах збільшення обсягів міг­рації. Відповідно до Закону України «Про порядок виїзду з Украї­ни і в'їзду в Україну громадян України» громадянин України за жодних підстав не може бути обмежений у праві на в'їзд в Україну.

Порядок в'їзду до іноземної держави регулюється законо­давством відповідної держави.

На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються всі положення чинного законо­давства, вони користуються всіма правами і несуть установлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що нале­жать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх гро­мадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.

Громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон у ви­падках, якщо:

1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну та­ємницю;

2) діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші неви­конані зобов'язання — до виконання зобов'язань, або розв'язан­ня спору за погодженням сторін у передбачених законом випад­ках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не перед­бачено міжнародним договором України;

3) проти нього порушено кримінальну справу — до закін­чення провадження у справі;