Принципи та порядок проведення референдумів в Україні.

Проведення всеукраїнських та місцевих референдумів регламентується Конституцією і Законом про всеукраїнський і місцеві референдуми. З точки зору порядку проведення референдум можна розглядати як референдний процес (іноді його називають референдарним процесом), який складається з відносно самостійних процедур, що здійснюються у певній послідовності:

- призначення референдуму;

- підготовка і проведення референдуму;

- голосування і визначення підсумків референдуму;

- опублікування і введення в дію законів та інших рішень, прийнятих референдумом.

У всеукраїнському та місцевому референдумах мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли 18-ти років і постійно проживають відповідно на території України або області, району, міста, району в місті, селища, села.

Будь-яке пряме або непряме обмеження прав громадян України на участь у референдумі залежно від походження, соціального і майнового стану, расової чи національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних поглядів, роду й характеру занять забороняється.

Референдум є прямим: громадяни беруть участь у референдумі безпосередньо.

Голосування під час референдуму є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається.

Підготовка і проведення референдумів здійснюються на демократичних засадах, відкрито і гласно.

Першою стадією проведення референдуму є його призначення.

Після завершення збирання підписів ініціативна група у триденний строк складає підсумковий протокол, в якому зазначається загальна кількість підписів, дата реєстрації ініціативної групи, дата закінчення збирання підписів.

Підписні листи по акту передаються на зберігання у встановленому в законі порядку.

Центральна комісія забезпечує реєстрацію документів, підбиває загальні підсумки збору підписів в цілому по Україні, про що складається протокол.

Після прийняття рішення про призначення наступає друга стадія референдного процесу – підготовка проведення референдуму.

Відповідно до Закону про всеукраїнський та місцевий референдуми створюються структури і умови, необхідні для проведення референдуму: дільниці для голосувань, комісії по проведенню референдуму і списки учасників референдуму.

Найбільш відповідальну стадію референдуму становить голосування і визначення підсумків референдуму.

Проект Закону, рішення вважається ухваленим громадянами, якщо за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі.

Датою прийняття закону чи рішення вважається день проведення референдуму.

Тому будь-який результат (як позитивний, так і негативний) є рішенням самих громадян, їхнім волевиявленням.

49)Юридична відповідальність за порушення виборчого та референдного законодавства Однією із гарантій реального здійснення вільного волевиявлення встановлена законом юридична відповідальність за порушення виборчого законодавства, причому в кожному з базових виборчих законів містяться загальні статті, якими запроваджується інститут відповідальності за порушення виборчого законодавства, а свою юридичну регламентацію цей інститут отримує відповідно в чинному адміністративному, кримінальному, кримінально-процесуальному, цивільно-процесуальному законодавстві.
Так, у Кодексі України про адміністративні правопорушення міститься ст. 186-2, що передбачає адміністративну відповідальність за певні порушення законодавства про вибори Президента і народних депутатів. Цією статею встановлюється, що публічні заклики або агітація за бойкотування виборів, опублікування або поширення іншим способом неправдивих відомостей про кандидата у Президенти чи депутати, а також агітація за або проти кандидата в день виборів тягнуть накладання штрафу від трьох до шести офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.
Видача членам дільничної виборчої комісії виборчого бюлетеня для голосування за іншу особу тягне накладення штрафу до п'яти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.
Втручання в роботу виборчих комісій, що перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з реєстрацією кандидатів у Президенти або депутати, підрахунком голосів чи визначенням результатів або підбиттям загальних підсумків виборів тягне накладення штрафу від трьох до шести офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.
До адміністративної відповідальності відповідно до частини першої і третьої цієї статті може бути притягнута будь-яка особа, що досягла 16-річного віку, якщо вона психічно здорова. Нести відповідальність за порушення, передбачені ч. 2 цієї статті, мають тільки спеціальні суб'єкти — члени виборчих комісій.
Кримінальні правопорушення, пов”язані з порушенням виборчого законодавства, належать до злочинів, які посягають на суспільні відносини, пов'язані з формами, завданнями, змістом діяльності держави і посягають на політичні права громадян: права брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Зазіхання на виборчі права громадян можуть мати місце на будь-якій стадії виборчого процесу, тому кримінально-правові норми, що встановлюють відповідальність за порушення виборчого законодавства, є бланкетними (відсилочними): їх застосування потребує уточнення змісту статей, посилань на базові закони про вибори.
Кримінально-правовим захистом забезпечується насамперед здійснення виборчих прав. Ст. 127 Кримінального кодексу України передбачає, що перешкоджання шляхом насильства, обману, погроз, підкупу або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином права обирати або бути обраним народним депутатом, вести передвиборну агітацію карається позбавленням волі на строк до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, чи штрафом до десяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.
Ті самі дії, вчинені членом виборчої комісії чи іншою службовою особою, караються позбавленням волі на строк від одного до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років, чи штрафом від семи до п'ятнадцяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.
Ст. 128 Кримінального кодексу України за такі злочини, як підлог виборчих документів, приписки або завідомо неправильний підрахунок голосів, вчинені членом виборчої комісії 'чи іншою службовою особою, передбачає кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до двох років або накладанням штрафу від семи до п'ятнадцяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.
Ще один вид злочину — порушення таємниці голосування членом виборчої комісії або іншою службовою особою, передбачений ст. 129 Кримінального кодексу, карається позбавленням волі на строк від одного до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або штрафом від семи до п'ятнадцяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.

Прийняття рішень про проведення референдумів з питань, що не відносяться до відання Республіки Крим або до відання органів місцевого і регіонального самоврядування, тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством.

Особи, які перешкоджають шляхом насильства, обману, погроз або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином України права брати участь у референдумі, вести до голосування агітацію, а також члени комісій з референдуму, посадові особи, які вчинили підлог документів референдуму, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушили таємницю голосування або допустили інші порушення цього Закону, несуть встановлену законодавством України відповідальність.

50)Теорія парламентаризму в сучасному світі. Верховна Рада України – український парламент. Державнi функцiї в кожнiй країнi здiйснюються розгалуженою системою органiв. Вищi органи держави - парламент, глава держави i уряд, верховний суд - реалiзують основнi владнi повноваження, а їхня дiяльнiсть набуває полiтичної значу-щостi. Проаналiзувавши роботу ви-щих органiв, можна визначити, на яких засадах функцiонує державний механiзм у цiлому.

Значну увагу в характеристицi вищих органiв держави придiляють парламентам, якi розглядають як ор-гани законодавчої влади, а iнодi i як такi, що своєю дiяльнiстю формально забезпечують функцiонування i саме iснування iнших вищих органiв дер-жави. Вiдомо, що немало консти-туцiй було прийнято парламентами або за їхньою безпосередньою участю, i саме конституцiї утворюють правову основу для iснування i функцiонуван-ня всього державного механiзму. Звiдси можна говорити про установчу роль парламентiв щодо iнших еле-ментiв цього механiзму.

Пiдвищений iнтерес до парла-ментiв зумовлений i тим, що вони є представницькими органами. В основi формування i роботи парламентiв ле-жать iдеї народного представництва, впровадження яких у полiтичне жит-тя пов'язане iз становленням сучасної державностi зарубiжних країн. Такi iдеї склали чи не найголовнiший змiст конституцiйної теорiї, що виникла iдомiнувала у початковий перiод розвитку цiєї державностi. З часом сенс та значення їх дещо змiнилися, але вони i сьогоднi зберiгають характер полiти-ко-правового постулату, непересiчної соцiальної i духовної цiнностi.

Парламенти є загальнонацiональними колегiальними представниць-кими органами державної влади, якi повнiстю або частково обираються народом (виборчим корпусом) i, на вiдмiну вiд iнших загальнонацiональних колегiальних представницьких органiв - так званих установчих зборiв (конституцiйних конвентiв, асамблей), - дiють на постiйнiй основi.

Парламенти - це виборнi i колегiальнi органи держави, якi функцiонують в умовах демократичного правлiння i мають свої головнi повноваження у сферi законотворчостi. В унiтарних державах парламен-ти формуються на загальнонацiональному рiвнi, у федерацiях - також i на рiвнi їхнiх суб'єктiв. В останньому випадку повноваження законодав-чих органiв двох рiвнiв розмежовуються на засадах, визначених федераль-ною конституцiєю.

Дiяльнiсть парламентiв визначає характер i змiст парламентаризму. Парламентаризм - це система взаємодiї держави i суспiльства, для якої характерними є визнання провiдної або особливої i досить iстотної ролi у здiйсненнi державно-владних функцiй загальнонацiонального колегiального постiйно дiючого представницького органу. Парламентаризм не слiд пов'язувати з якимись конкретними формами державного правлiння. Яви-ще парламентаризму в тiй чи iншiй формi властиве кожнiй сучаснiй демо-кратичнiй країнi, воно є iсторично зумовленим наслiдком суспiльно-полiтичного розвитку.

У президентських республiках конституцiї встановили досить жор-сткий розподiл основних функцiй вищих органiв держави. Внаслiдок цьо-го парламенти дiють як юридично i фактично незалежнi органи з власти-вими тiльки їм важливими повноваженнями.

Важливим моментом для характеристики сучасного стану парламента-ризму є й те, що представницькi органи продовжують вiдiгравати значну роль у сферi iдеологiї, iдеологiчного впливу на населення. В багатьох країнах парламент уособлює укорiнення нацiональної традицiї, його дiяльнiсть та сприймання її населенням визначають особливостi полiтичної культури. i це не можна не враховувати. Водночас парламенти є ареною для узгодження су-перечностей i можуть використовуватись полiтичними партiями для актив-ної пропаганди своїх програм та демократичної боротьби за владу.

Отже, явище парламентаризму ще не вичерпало себе, хоча надто оптимiстичним було б говорити про якийсь <ренесанс> парламентаризму. Реальнi процеси суспiльно-полiтичного i державно-правового розвитку зарубiжних країн свiдчать, що вiдбувається пристосування представ-ницьких органiв до потреб сьогодення. Все це i зумовлює оцiнки змiсту парламентаризму.