Свідомість, пам'ять, тяма, притомність

«Хлопчик уже втратив свідомість», – читаємо в газеті і, якщо негаразд знаємо російську мову та її вислів "потерять сознание", то не відразу збагнемо, про що тут і до чого. Адже українське слово "свідомість" – це не стільки «здатність людини орієнтуватися в довколишній дійсності», скільки «відчуття своєї належності до інших людей та обов'язку перед ними». Тому й кажемо: "класова, національна, громадянська свідомість", "свідомість синівського обов'язку" тощо. Із тексту наведеної на початку фрази видно, що наляканий хлопчик знепритомнів чи зомлів або вмлів, то так і треба було написати. На жаль, ця помилка не є винятком, бо раз у раз натрапляємо на такі чудернацькі вислови, як: «Через годину потерпілий повернувся до свідомості» – Таких висловів ми не знайдемо ні в нашій класиці, ні в фольклорі, ні в сучасній народній мові. Це – груба калька, створена без усякої на те потреби.

Стан людини, коли вона реагує на довколишню дійсність, зветься по-українському "притомність" («Білі стіни будинку вертають мені притомність». – М. Коцюбинський). Є близькі до цього іменника прикметник "притомний" («Притомна була, поки і вмерла». – М. Номис) і дієслова "притомніти", "опритомніти" («Він приходив до пам'яті не зразу, а поступово – неначе був у зомлінні і тепер притомнів» – Ю. Смолич; «Поранений Богун опритомнів і намагався звести голову». – Я. Качура).

Є ще слово "тяма", що поміж іншими має також значення «притомність»: «Мені сказали, що я пролежав без тями два тижні» (І. Франко); «Обличчя людей із хутора були бліді й перелякані: вони тільки тепер прийшли до тями й важко думали над тим, що зопалу вчинили» (П. Панч).

До вислову "бути непритомним" є паралель "бути (лежати) без пам'яті": «Іцик лежав без пам'яті» (І. Франко). Так само до слів "притомніти", "опритомніти", "прийти до тями" є паралель "прийти до пам'яті": «Тоді Олеся як до пам'яті прийшла» (Марко Вовчок), "очуняти": «Сава Андрійович очунює» (О. Довженко), "очунятися": «Знаю, що як очунялася я, то лежала на дощі кров'ю підлита» (Панас Мирний), "очуматися": «Очумався я від того, що дзюрчала вода» (Ю. Яновський), "очутитися": «Нарешті Кобзар очутився» (С. Журахович).

Значення «допомогти непритомному» передається висловами: "приводити до пам'яті" («Коли його привели до пам'яті, він був блідий, мов труп». – І. Франко), "приводити до притомності" («Скількись шклянок холодної води, висипаної йому на голову, привели його до притомності». – А. Кримський), "очутити" «Це очутило трохи Корнія; він підвівся і махнув рукою», – Б. Грінченко), "опритомнювати", "опритомнити" («Панно Федоренко!..» – Великий пан вимовив це слово, ніби згори опритомнював її». – О. Кобилянська),

У нашій мові є чималий арсенал різноманітних засобів, щоб передати потрібне нам поняття, а через незнання багатства своєї мови вдаємось до творення штучних слів і висловів, у яких нема жодної потреби!

Словом, одним словом, одно слово

Іменник "слово" в орудному відмінку чи в називному з числівником один або без нього – раз у раз трапляється в живій мові й на письмі, де він виконує граматичну функцію вставного слова: «Тепер у нас і Лора почала учитись, одним словом, ціла школа!» (Леся Українка); («Словом, Тверський бульвар, вісімнадцять – то була наша справжня альма-матер у час війни» (Ю. Смолич); «Одно слово, електрика міцно ввійшла в побут селян, і вони користуються нею на всі сто» («Радянська Україна»).

Отже, маємо аж три варіанти вставного слова, де кожний із них означає те саме, що й інші, тому хоч-не-хоч виникає питання: якому з них дати перевагу або, обравши один, відмовитись від інших?

Чи не найхарактернішим із них, із погляду популярності в народному мовленні, є вислів одно слово? Мабуть, що так, бо саме його звичайно чуємо з живих уст, приміром: «Одно слово, як то кажуть, коли не коваль, то й рук не погань!» Саме словом, механічно перенесено з російської на український ґрунт, і навряд чи є потреба послугуватись ним, коли є змога брати потрібне з українських народних джерел.

Справа, діло, річ

Дехто вважає, що слова "справа" й "діло" – тотожні, тому, мовляв, байдуже, якого з них ужити; декому так сподобалося слово справа, що викинув з ужитку слово "діло": «Він знається на своїй справі», «Він – майстер своєї справи».

Справді, бувають випадки, коли ці два слова – тотожні, наприклад, можна сказати: «Я прийшов до вас у такій справі»; «Я прийшов до вас із таким ділом» або «Я покінчив у комунвідділі з своєю справою (зі своїм ділом)». Але в перших двох фразах треба було сказати: «знається на своєму ділі», «майстер свого діла», – бо під словом справа розуміють сукупність планів і намірів здійснити чи виконати щось: «За добру справу варто добре постояти» (прислів'я); «... він робить справу величезної державної ваги...» (Григорій Тютюнник); «За всякими справами ви нічого не пишете про себе» (М. Коцюбинський). Під словом діло звичайно розуміємо якусь роботу, працю: «Діло в неї наче горіло в руках» (І. Нечуй-Левицький); «Діла незабутні дідів наших» (Т. Шевченко); «І діла не зробить, і час ізгайнує» (з живих уст).

Візьмімо ще таку фразу з нашої преси: «Святослав Ольгович був на престолі лише два тижні. А ось Святослав Всеволодович – це вже інша справа. Його княжіння тривало 14 років». Тут теж слово справа стоїть не до ладу, бо йдеться не про сукупність якихось планів чи намірів, а про тривалість перебування на престолі двох князів, отож, треба було написати: «А ось Святослав Всеволодович – це вже інша річ...» Негаразд надруковано в одній районній газеті: «Справа в тім, що так виконувати роботу не можна», – бо тут слід було висловитись так: «Річ у тім, що так...»

Слово "річ", як відповідник до російського "дело", ми часто бачимо в нашій класиці («Давня ця річ: мабуть, літ сорок тому буде». – О. Кониський), в фольклорі «Лицарська річ – у бої полягти». – Приповідка), в сучасній українській ориґінальній і перекладній літературі.

Відповідно до російських висловів «В чем дело?», «Дело в том, что...» по-українському треба казати: «У чому річ?», «Річ у тім, (тому), що...», а не «В чому справа?», «Справа в тім, що...».

Аналогічно до російського вислову "не отдавать себе отчета" іноді помилково кажуть: «Не здавати собі відчиту». Тут саме треба вживати слова "справа": "не здавати собі справи" («Вони, видимо, не здавали собі справи з того, що робиться». – Словник за редакцією А. Кримського); можна ще сказати, як пропонував сучасний український письменник О. Кундзич, – не усвідомлювати: «Він не всвідомлював, що каже».

Можна сказати "до речі" й "до діла" відповідно до російського слова "кстати": «Не війтова дочка, а до речі говорить» (М. Номис); «Фраза була не до діла, в ній не було ні запитання, ні наказу» (Ю. Смолич).

Становище, вихід зі становища, рада, дати раду, зарадити

Часто чуємо з уст і читаємо: «Він опинився в безвихідному становищі»; «Вона не бачила виходу з цього становища»; «Він вийшов зі скрутного становища».

Жодного з цих висловів ми не знайдемо ні в українській класичній літературі, ані почуємо з уст народу, їх штучно створили нашвидкуруч люди, далекі від народної мови й не обізнані з класичними зразками. Натомість бачимо: «Розмова вкрай схвилювала його, хлопець був безпорадний» (К. Гордієнко); «Побачу ще, як там буде; коли не дам ради, то тоді вже, певне, треба іти в найми знову» (Т. Шевченко); «Мною не турбуйтеся: я собі дам раду» (М. Коцюбинський); «Рідний брат так не зарадив би мені в тій скруті, як Іван» (із живих уст). Із цього випливає, що в наведених на початку фразах треба було висловитись так: «опинився в безпорадному становищі (стані)», «не бачила ради в цьому становищі», «дав собі раду в скрутному становищі» чи «зарадив собі в скруті».

Талан і талант

«Автор не без талану, але йому не вистачає ще життєвого досвіду й уміння організувати набуті спостереження», – читаємо в критичній статті й саме тому, що в ній мовиться про письменника та його здібності, бачимо помилку: треба було написати – таланту. Слово "талан" має значення «доля» («На вівтар Вітчизни комсомол України клав усе – сили, талан свій, життя». – С. Скляренко), «щастя» («Навіщо мені врода, коли нема долі, нема талану!» – Т. Шевченко), «удача» («А менший працює, як риба об лід побивається, а нічого не вдіє, ні в чому нема йому талану». – О. Стороженко).

Талант – це «природжена здібність у тій чи тій галузі науки або мистецтва»: «Силу свого таланту віддають вони на справу революційної боротьби» (В. Еллан).

Коли в людини нема таланту, то кажуть: "людина неталановита", а не "безталанна", як часом помилково пишуть і мовлять. "Безталанний" – це «нещасний, знедолений»: «А ти, моя Україно, безталанна вдово» (Т. Шевченко); «Мої безталанні діти» (О. Стороженко).

Танець і тан о к

Багатьом здається, що слова "тан о к" і "танець" означають одне й те ж, тому й читаємо раз у раз на афішах: «Виступає ансамбль пісні й танку». Але це не так. Слово "тан о к" означає «різновид танцю», воно відповідає російському "хоровод": «У місті Немирові дівок танок ходить, молодая Бондарівна всіх передом водить» «Українські пісні» М. Максимовича); «Стрункі високі дерева снуються перед очима, неначе водять який чарівний танок» (Леся Українка).

Танець – це «ритмічні рухи під музику або спів»: «Добре! добре! Ну, до танців, до танців, кобзарю!» (Т. Шевченко); «А в залі розвернулися танці на всі боки, поміст ходором ходить» (Панас Мирний).

У розстр о чку чи на в и плат?

У крамницях часто читаємо таке оповіщення: «У нас ви можете купити готовий одяг у розстрочку». Або інколи ще й так: «Товар продається з розстроченням». Обидва ці вислови – "у розстрочку" і "з розстроченням" – не українські й не російські, а належать до тої мовної сумішки, що зветься в народі суржиком. В українській мові є дієслово "строчити" з похідним від нього іменником "строчіння" («Хазяїн шиє, якусь полу від кожуха строчить». – Марко Вовчок); є й слова, що позначають протилежну до них дію, – "розстрочувати", "розстрочування", але вони стосуються кравецтва, а не умов сплати під час купівлі. Відповідно до російського вислову "в рассрочку" є в українській мові давній вислів "на виплат": «Дурно не треба, можна на виплат» (М. Коцюбинський). Отже, в оповіщеннях крамниць треба було написати: «купити готовий одяг на виплат», «продається на виплат».

Фарба, барва, краска

Щодо слів "фарба" й "барва" помиляються часом навіть деякі письменники, неправильно вживаючи їх: «Рожеві вуста, на яких грає стільки фарби й сонця, співчутливо питають», «Обличчя, пофарбовані полум'ям під гарячу мідь». У цих фразах слова "фарба" й "пофарбовані" ніяк не підходять, бо тут мовиться не про косметичну речовину, якою фарбують жінки губи або й обличчя, а про зорове враження, колір, що зветься українською мовою – "барва": «Край неба на сході весело рум'янився, мінився радісними барвами» (В. Козаченко). Від цього слова походить відомий прикметник "барвистий" («Хай молодість наша свята і крилата іде по барвистій землі». – В. Сосюра), як і прислівник "барвисто" («Рай земний, едем барвисто-пишний». – П. Куліш).

Кольорова речовина, якою мастять чи фарбують або малюють, зветься фарбою. Розрізняють фарби за матеріалом, із якого виготовлено, та за призначенням: олійні, акварельні, рослинні, друкарські, фарбарські, а також за кольором: червона фарба (або червінка чи червоне красило), біла (або білило, біль), жовта (або жовтило, жовтка), зелена (або зелінка) тощо. Наведемо приклади: «Віконниці помальовані ясно-синьою фарбою» (І. Нечуй-Левицький); «В цю хвилину назустріч нам ішов молодий робітник з відром зеленої фарби в одній руці і з великим квачем у другій» (Леся Українка); «На стіні проти стола висить великий портрет Шевченка, хорошої роботи олійними фарбами» (М. Коцюбинський).

Крім слів "барва" й "фарба", є в українській мові й слово "краска": «Краска сорому кинулася в обличчя Лаговському» (А. Кримський).