Міжгалузевий баланс виробництва і розподілу продукції.

 

5.1. Трендові і економетричні моделі державного регулювання національної економіки.

 

У прогнозуванні економічного зростання широко використовують трендові й економетричні моделі. Трендові моделі описують розвиток (зміни) доволі стабільної у часі СЕС, особливо її агрегованих показників. Економетричні моделі, на відміну від трендових, розглядають економічне зростання залежно від одного або кількох найсуттєвіших чинників. Серед економетричних моделей вирізняють прості й складні, односекторальні й багатосекторальні, закриті й відкриті.

- Динамічна модель Кейнса розглядає валовий внутрішній продукт (ВВП) як ендогенну змінну , що змінюється з часом. ВВП складається з чотирьох частин: споживання С; валових окремих внутрішніх інвестицій І; державних видатків на закупівлю товарів і послуг G; чистого екс­порту Е. У цій моделі економіка вважається закритою, тому чистий експорт дорівнює нулю, а державні видатки розподіляються на споживання і нагромадження:

Y= C+ I.                                                      (5.1.)

 

Передбачається, що попит на інвестиційні товари постійний, а попит на споживчі товари в наступному році є лінійною функцією від ВВП поточного року:

,                                                     (5.2.)

 

де   –   мінімальний обсяг фонду споживання;

с – нижня межа фонду невиробничого споживання або гранична схильність до споживання, 0 < с < 1.

У динамічній моделі Кейнса запланований випуск товарів кінцевого використання прирівнюють до прогнозованого попиту на них:

 

Y_t+1 = + cY_t+ I.                                                (5.3.)                                   

 

Цю модель можна застосовувати лише для аналізу й короткотермінового прогнозування поведінки економіки. Вона непридатна для довготермінового прогнозування, оскільки не відображає процесу відтворення, зокрема в ній не враховано вибуття фондів через їх фізичний і моральний знос.

- Модель Самуельсона-Хікса. Відміна риса моделі Самуельсона-Хікса від динамічної моделі Кейнса полягає у відмові від сталості інвестицій і введенні їхньої змінної частини, яка пропорційна приросту ВВП поточного року порівняно із минулим роком:

 

Y_t+1 =C+cY_t + r(Y_t – Y_t-1) + I,                                   (5.4.)                                     

 

де r - коефіцієнт акселерації (прискорення), 0 < r < 1.

- Модель Солоу також є односекторною моделлюекономічного зростання. Економічна система розглядається як єдине ціле, що виробляє один універсальний продукт, який можна споживати й інвестувати. Модель доволі адекватно відображає найважливіші макроекономічні аспекти про­цесу відтворення. Експорт-імпорт у явному вигляді в ній не враховано.

Стан економіки в моделі Солоу визначають такі п’ять ендогенних змінних:

X –  валовий внутрішній продукт (ВВП);

С –  фонд невиробничого споживання;

І –  інвестиції;

L –  кількість зайнятих;

К –  фонди.

Окрім того, в моделі використовують такі екзогенні показники (задані поза системою):

v – річний темп приросту кількості зайнятих;

μ –  частка основних виробничих фондів, що вибули за рік;

ρ –  частка нагромадження (частка валових інвестицій у валовому внут­рішньому продукті).

Екзогенні параметри перебувають у таких межах: -1 < v < 1, 0 < μ < 1, 0 < ρ < 1.

Припускається, що ендогенні змінні змінюються з часом (аргумент t пропущено, але він присутній за визначенням). Екзогенні показники вважаються постійними у часі, причому норма нагромадження накопичення є керівним параметром, тобто в початковий момент часу може встановлюватися керівним ор­ганом системи з огляду на будь-яке гранично допустиме значення.

Час t вважається безперервним і вимірюється у роках. Для поточних значень показників L = L(t), К = K(t) є природним, оскільки в принципі у будь-який день можна з’ясувати кількість зайнятих і –  шляхом інвентаризації – обсяг основних виробничих фондів. Значення показників типу потоків X = X(t), I = I(t), С = C(t) у момент t = [ t ] + { t } визначають у вигляді нагромаджених за рік, що починається на {t} днів пізніше 1 січня року [t].

Припускають, що річний випуск у кожен момент часу визначається лінійно-однорідною неокласичною виробничою функцією

X=F(K,L).                                                     (5.5.)             

Згідно із визначенням темпу приросту

 

або ,                                   (5.6.)   

тому

InL = vt + lnA, L = Ae^vt .                                       (5.7.)

- Виробнича функція. Найвідомішою є двохфакторна модель виробничої функції (ВФ), яка відображає залежність результату виробництва від витрат ресурсів. Під ресурсами (чинниками виробництва) найчастіше розуміють нагромаджену працю у формі виробничих фондів (капіталу) К і дійсну (живу) працю L, а під результатом - валовий випуск X, валовий внутрішній продукт Y або національний дохід N. У будь-якому разі результат стисло називають випуском і позначають Y (це може бути і валовий випуск, і ВВП, і національний дохід).

Іноді як ресурс у виробничу функцію вклю­чають залучені до виробництва природні ресурси. Якщо останні практично не змінюються, їх не слід розглядати.

Випуск продукції є функцією від витрат ресурсів (фондів і праці):

Y = F(K, L),                                              (5.8.)                       

 

Виробничу функцію Y=F(K,L), називають неокласи­чною, якщо вона гладка і задовольняє низку умов, що підлягають природному економічному тлумаченню:

1) F(0,L) = F(K,0) = 0  – за відсутності одного із ресурсів виробництво

  неможливе;

2)      –  із мірою зростання ресурсів випуск зростає;

3)    –  із мірою збільшення ресурсів швидкість зростання випуску гальмується;

4) F(+∞, L) = F(K,+∞) = +∞ –  за необмеженого збільшення одного із                                                       ресурсів випуск необмежено зростає.

Випуск продукції моделюють за допомогою такої нелінійної ВФ:

 

, α  > 0, β  > 0,                               (5.9.)       

             

де А – коефіцієнт нейтрального технічного прогресу;

 α, β   – коефіцієнти еластичності за фондами і працею.

Окремим випадком ВФ є функція Кобба-Дугласа:

,                                        (5.10.)                

де β = 1 – α.