Зародження етнологічних ідей в античності, середньовіччі та епосі Просвітництва.

Еволюціонізм.

Дифузіонізм.

Соціологізм.

Функціоналізм.

Американська школа історичної етнології.

Структуралізм.

Етнопсихологічна школа.

Новітні теоретичні розробки в етнології.

Зародження етнологічних ідей в античності, середньовіччі та епосі Просвітництва.

Самостійно.

2. Еволюціонізм.

Еволюціонізм претендував на теорію, що відкриває універсальні закони розвитку природи і людства. Основна ідея – безперервний, прямолінійний та від самого початку визначений прогрес. Прогрес – це перехід від простого до складного.

Засновниками еволюціонізму в етнології були австрійський юрист і етнолог І.Унгер та німецький історик і філософ Т.Вайц. Вони намагалися визначити загальні стадії культурного розвитку людства.

Визначними представниками еволюціонізму були Дж.Макленнан, Дж.Леббок, Е.Тайлор, А.Бастіан, Л.Морган.

Дж. Макленнан (1827–1881 рр.). За фахом - юрист Основні праці – “Студії з давньої історії”, “Первісний шлюб”, “Дослідження давньої історії”.

Розробив і ввів такі поняття як “екзогамія”, “ендогамія”, “матрілокальність”, “патрілокальність”. Проаналізував сімейно-шлюбних стосунки і звичаї архаїчних суспільств, а також сучасних народів. Встановив, що вони залишалися на такому ж рівні розвитку. Займався питаннями первісної релігії. Досліджував сутність тотемізму.

Англійський археолог і етнограф Джон Леббок (1834–1913 рр.). Основні праці – “Доісторичні часи”, “Початок цивілізації”.

Він простежив історію розвитку шлюбу та сім'ї. Дав визначення основних форм вірувань первісних етнічних спільнот – “фетишизму”, “тотемізму”, “шаманізму”. Теоретично обгрунтував методи систематизації і порівняння. Він також доводив, що відтворення поступу людської цивілізації та культури можливе лише на основі широкого застосування археологічних і етнографічних матеріалів.

Едуард Тайлор (1832–1917 рр.). Основні праці – “Дослідження в галузі давньої історії людства”, “Первісна культура”, “Антропологія”.

Основне місце в них займають питання духовної культури, передусім вірувань. Культурні відмінності не є результатом расових відмінностей, а лише відображають досягнутий рівень культурного розвитку; кожен елемент культури в різних народів з'явився в результаті власного тривалого розвитку або ж був запозичений у сусідів.

Він сформулював положення про іманентну еволюцію культурних явищ. Заперечував регрес. Запровадив метод пережитків. Розробив анімістичну теорію.

Адольф Бастіан (1826–1905 рр.) Основні праці – “Людина в історії”, “Загальні основи етнології”.

Бастіан є автором клітинної теорії та концепції географічних провінцій. Під “клітинами” розумілися “елементарні думки” або “первинні культурні елементи”, які в однакових умовах життєдіяль­ності схожі скрізь на Землі.

“Клітина” в його розумінні проявлялася у вигляді “етнічних ідей”, що були видозміненими “елементарними думками” в різних географічних провінціях. З цього робився головний висновок: кожен народ, що існує у своєму окремому середовищі, сам формує свої культурні ідеї, але при контактах з іншими народами ця самобутність руйнується, що водночас сприяє загальному розвит­кові культури.

Льюїс Морґан (1818–1881 рр.) Основні праці – “Первісне суспільство”, “Давнє суспільство”.

Розробив універсальну періодизацію історії людства. Поділив історію на 3 основні “етнічні періоди”:

1. дикунство,

2. варварство,

3. цивілізація.

Критеріями переходу від одного до іншого етапів людського розвитку були взяті “винаходи та відкриття” – вогонь, лук і стріли, гончарство, землеробство, скотарство.

Вчення про виникнення, розвиток і універсальність родової організації, яка згідно з його думкою є основною “первинною клітиною” тради­ційного суспільства. В історії людства виокремлю­валися 2 великих періоди:

1. ранній – соціальна організація (роди, фратрії, племена),

2. пізній – політична організація (ставленні людей до території та власності).

В еволюції родової організації значне місце відвів дослідженню матрілінійноого роду.

Визначив 5 стадій розвитку сімейно-шлюбних стосунків:

1) кровноспоріднена сім'я з відносинами проміскуїтету;

2) пунуальна сім'я з різними варіантами групового шлюбу;

3) парна сім'я;

4) патріархальна (полігамна) сім'я;

5) моногамна сім'я.

Еволюціоністи намагалися відкрити універсальне джерело та обгрунтувати загальні закони розвитку людських культур. Вони створили цілісну типову модель первісного суспільства – через ототожнення характеру життєдіяльності сучасних неписьменних народів і давніх традиційних суспільств.

Дифузіонізм

На межі XIX – XX ст. в еволюціонізмі відбулась методологічна криза, основою якої стали заперечення теоретичних схем. Внаслідок цього виникли ряд наукових напрямів.

Дифузіонізм (лат. дифузіо — розпов­сюдження, розтікання) – прагнув обгрунтувати тезу, що історія людства розвивається через різні форми контактів між народами, внаслідок яких відбувається запозичення та поширення культурних явищ.

У дифузіонізмі виділяють кілька наукових шкіл, основними з яких є 2:

· Антропогеографічна школа;

· Морфологія культури.

Антропогеографічна школа.

Фрідріх Ратцель (1844–1904 рр.). Основні праці – “Антропогеографія”, “Народознавство”, “Земля і життя”.

Розробив та науково обгрунтував теорію географічного детермінізму – вплив природного середовища на формування етнічної культури. Він визначив наслідки для її розвитку міжетнічних зв'язків у вигляді переселень, завоювань, міжрасових змішувань, обміну тощо.

Ратцель розробив теорію “ аккультурації ” – перенесення етнокультурного комплексу з одного місця на інше.

Морфологія культури.

Лео Фробеніус (1873–1928 рр.). Основна праця – “Походження африканських культур”, “Пайдеума”.

Розробив теорію морфології культури. Її сутність полягає в біологізації культурних явищ. Культура (“пайдеума” (від грец. – виховання) – живий організм потребує харчування у вигляді продуктів людської діяльності (мисливство, рибальство, скотарство тощо). Нова культура народжується лише через стикання зі старою культурою; вона не створюється народом, але не може обійтися без людини, бо культура “не має ніг” і не може пересуватися самостійно.

Отже, основний акцент на дослідженні культурного явища – з'ясування його географічного та етнічного походження. Звідси вивчалися шляхи поширення матеріальної і духовної культур на земній кулі, що уявлялося як переміщення, запозичення та змішування 'їх окремих елементів чи цілих комплексів.