Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Доповнення 8. Бледа і Аттіла
Викладена коротко версія убивства Аттілою свого брата та співправителя Бледи, – виглядає переконливою лише для невігласа, що просто нехтує історію. Наведемо її, за сучасним джерелом:
445 року Аттіла зрадницьки замордував свого брата Бледу. З того часу він був єдиним володарем цілого люду і держави гунів – охоплювала вона тоді простір від Середньої Європи аж по землі над Волгою – і з усією певністю найпотужнішою людиною світу тієї епохи. (О. Кравчук, Падіння Риму. Книга воєн, Варшава., 1978, с. 152–153)
Тут з абсолютною чіткістю вимальовується мотив (та – не абиякий!) – вбивши співправителя – стати єдиним володарем цілого люду і держави: аргументація, здавалося, – не до спростування. Однак… Нагадаємо, що каганів обирали (то були вже п’яті вибори) на зборах представників народів країни, хоч і дожиттєво. Каган міг назначити собі помічника, співправителя, який виконував свої обов’язки доти, доки на це була воля кагана. Оскільки ні каган – убивши співправителя (навіщо?), ні співправитель убивши кагана, – не могли ні на що розраховувати, крім утрати авторитету в очах народу, у них – це очевидно, не могло буди жодного мотиву. Отже, в історії відсутнє головне – мотив убивства. Як брат йому чимось не догодив – він просто перестав би бути співправителем. Не треба плутати, це ж вам не імперія, це правова держава – каганат. Тому дозволимо собі з повною певністю твердити, що й уся історія “зрадницького вбивства” хана Бледи каганом Аттілою – не заслуговує на жодну довіру: є черговою римською брехнею. Наведемо деякі прецеденти; прецедент не є аргументом, але за давністю справи правда про неї навряд чи буде колись вичерпно доведена. Пригадаємо скритовбивство конунга візіґотів на вигнанні, Аларіха Балта та аттентат на його наступника і швагера, конунга Атаульва – незаперечну роботу Риму. Для порівняння пригадаємо й те, що відбулося потім на сході, поруч із іншою імперією – Китаєм. Колись там над міру зріс та посилився Східно–Тюркський каганат, це сталося за Бюльґе–кагана та його співправителя і воєначальника Кюль–тегіна, молодшого брата Бюльґе. Цей останній був отруєний 731 китайськими агентами; Бюльґе був отруєний ними 734, власним міністром, якому китайський імператор пообіцяв величезний хабар. Iсторичним та неперевершеним зразком китайського лицемірства полишається зворушливий лист співчуття з нагоди смерті Кюль–тегіна від імператора на пам’ятній стелі на березі Орхону. За самим Аттілою всі 19 років його влади – полювали візантійські скритовбивці, поки не домоглися свого. Всі записки ретора Пріскоса, цитовані Йорданом, – це розповідь про черговий невдалий замах на життя Аттіли. Красномовним фактом є те, що по смерті Бледи в Гунії не зменшилася шана до Аттіли, а значить… Значить певно, що його вбивство було не справою Аттіли, а ромеїв. Iмперія, то не тільки постійна загроза агресії, то ще й неперевершена підлість. Спокійним за себе може бути лише той із сусідів імперії, хто спроможеться остаточно зрівняти її з землею. Завоювання Цезарем Ґаллії та Британії рясніє римськими замахами та атентатами. Їх ціллю незмінно бували місцеві варварські конунги, що очолювали опір загарбникам. Не одного разу намагалися вбити підчас Маркоманських воєн і конунга Маробода; скритовбивців направляла рука імператора–філософа, поштивого Марка Аврелія. З другого боку, з тiєї чи половини римських (та – й візантійських теж) імператорів, що померли не власною смертю, – лише один загинув від руки варварів – Валентиніан III. Але, то було суто приватна справа: помста двох гунів за вбивство їх побратима, римлянина Еція Флавія. Варварські правителі римських не вбивали, в чому ж справа? Нема сумніву в тому, що варвари гребували подібними аморальними засобами взагалі; хоч, могли би – чому ні? Але, загалом… Вони ще й добре розуміли повну безглуздість та марність подібних дій. Адже, на місце одного людського сміття, посадженого або сенатом за сенатських розмірів хабарі, або проголошеного легіонами, – сяде таке саме інше, ну, і що? – що від цього зміниться? Чи може, бува, імперія під іншим цезарем – відмовиться від грабунку? Ні, вони добре розуміли, що імперію треба знищити цілком, разом з усіма її інститутами та атрибутами, а не розмінюватися на дрібноту. Що, на міру своїх сил – і робили.
|
||
Последнее изменение этой страницы: 2021-01-14; просмотров: 57; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.138.102.30 (0.005 с.) |