Фізіологічні основи вольових дій.

Вольова дія є довільною дією. І.М.Сєченов та І.П.Павлов довели рефлекторну природу довільних дій.

Як утворюються довільні дії?

1. Зовнішні і внутрішні подразники активізують відповідні ділянки КГМ, утворюючи складні системи тимчасових нервових зв’язків.
2. Мовні сигнали (словесні вказівки від інших людей або внутрішнє мовлення) регулює і направляє протікання вольового акту.
3. Небажані рухи гальмуються сигналами II сигнальної системи, тобто людина затримує дії, обдумуючи свої вчинки і дії.

Отже, вольова поведінка людини регулюється II сигнальною системою.

Структура вольової дії:

1. Підготовчий етап

· Усвідомлення мети, прагнення досягнути її

· Усвідомлення ряду можливостей досягнення мети

· Усвідомлення мотивів

· Боротьба мотивів

· Прийняття рішення

2. Виконавчий

· Виконання прийнятого рішення

· Самоконтроль. Самооцінка

Результатом вольової дії є досягнення мети.

Велике значення у виконанні вольових дій має мотивація – усвідомлення людиною необхідності виконання дії. Сформованість позитивної мотивації сприяє вихованню волі.

Вольові риси:

“+” Рішучість, самостійність, наполегливість, цілеспрямованість.

“ – “ Впертість, нестриманість, негативізм, слабовольність: абулія, апраксія, лінощі.

Розділ 4. Індивідуальні особливості особистості.

 

Тема № 16: Темперамент.

План.

1. Поняття про темперамент. Історія досліджень темпераменту.

2. Фізіологічні основи темпераменту.

3. Психологічна характеристика типів темпераменту. Співвідношення типів темпераменту.

Практичне заняття: Визначення типу темпераменту досліджуваного.

Ключові поняття: темперамент, тип вищої нервової діяльності, нервові процеси, сила, врівноваженість, рухливість, сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік.

 

Темперамент – латинське слово – співвідношення – це сукупність індивідуальних особливостей особистості, що характеризують динамічну і емоційну сторону її діяльності і поведінки.

Історія дослідження темпераменту.

       Гіппократ(лікар) – 5 – 4 ст. до н.е. – різне співвідношення рідини в організмі людини:

• Кров (лат. сангус) – сангвінік
• Слиз (гр. флегма) – флегматик
• Жовта жовч (гр. холе) – холерик
• Чорна жовч (гр. Мелана холе) – меланхолік.

       Теорія названа гуморальна (рідина – лат.) Гіппократа – Галена.

       Аристотель підтвердив цю теорію, стверджуючи, що темперамент залежить від різного складу крові.

       До 18 ст. особливості темпераменту пов’язували з особливостями кровеносної системи.

       Досліджували темперамент:

       Німецький психіатр Е.Кречмер;         темпер. залежить від

       Японський психолог Т. Фуракава       хімічн. складу крові

       Е Кречмер у 1921р. видав працю „Будова тіла і характер”. Він виділив 4 типи конституції людини:

1. астеніки – високий, худий

2. пікнік – малий повний

3. атлетик – міцна спортивна будова тіла

4. диспластик – безформенна неправильна будова тіла

       Залежно від будови тіла виділив 3 типи темпераменту:

Шизотимік – астенічна будова тіла

Циклотимік – пікнічна будова тіла

Іксотимік – атлетична будова тіла.

       Типологія Кречмера є досить популярною в країнах Західної Європи. В Америці в 40-і рр.. набувала популярності концепція У.Шелдона, яка має багато спільного з концепцією Кречмера.

       Наукове обґрунтування темпераменту вперше дав І.Павлова у вченні про типи нервової системи(співвідношення збудження і гальмування їх врівноваженість і рухливість).

Властивості збудження і гальмування, по яких характеризують тип н / с:

1. Сила – визначає працездатність збудження і гальмування
2. Врівноваженість – баланс між збудженням і гальмуванням
3. Рухливість – швидкість зміни збудження і гальмування

Тип нервової системи

                          Сильний                                  Слабкий

                                                                           Меланхолік Неурівноважений      Урівноважений

(з переваж. збудж.)          

холерик             Рухливий     Інертний

                              сангвінік     флегматик

     Холерик – активний, надзвичайно емоційний, непосидючий, комунікативний, часто змінює свій настрій, хороший організатор, доводить справу до кінця, цікавий співрозмовник.

Гітлер, Пушкін, Суворов.

       Сангвінік – емоційний, комунікативний, хороший організатор, оптиміст, має почуття гумору, любить все нове, часто змінює погляди, не доводить справу до кінця, активний, легко пристосовується до ситуації.

Ленін, Лермонтов, Наполеон.

       Флегматик – спокійний, уповільнений, стійкий, надійний, доводить справу до кінця, робить якісно, важко пристосовується до навколишнього середовища, не комунікативний, мало емоційний, мало говорить, стійкий у своїх поглядах.

Крилов, Кутузов.

       Меланхолік – надзвичайно чутливий, вразливий, вимагає підтримки, не витримує перевантажень, часто ображається, часто плаче, не впевнений в собі, важко сходиться з людьми, мало емоційний, покірливий, заглиблений в собі, надійний і вірний друг, чутливий до мистецтва, здатен сам створювати глибокі і яскраві образи, талановитий у мистецтві.

Гоголь, Свифт, Чайковський.

                              Хороших і поганих типів темпераменту не має. У кожного з них є свої сильні і слабкі сторони.

 

       У чистому вигляді темпераменти в житті трапляються рідко. В характері людини є „сплав” різних типів темпераментів у різному співвідношенні. І.П.Павлов вирізнив 96 варіацій типів, а його учень В.К.Красунський – 210.

 

       Тип нервової системи є природженим, змінити його повністю не можливо. Тому тип темпераменту треба не змінювати, а враховувати і цим можливо вносити корекцію в окремі типологічні властивості.

       Сангвінікам необхідно нагадувати, що треба довести справу до кінця і привчати до цього.

       Холериків треба завантажувати роботою і вчити стримувати емоції.

       Флегматиків не треба підганяти, але треба активізовувати і давати їм час подумати.

       Меланхоліків не можна перевантажувати, не можна сварити (навіть у їх присутності інших дітей), здійснювати по відношенню до них несподіваних дій, треба їх підтримувати, формувати впевненість в собі.

       Сім раз відмір, один – відріж. Поспішиш – людей насмішиш – холерика стосується. Кончил дело – гуляй смело – сангвініка. Не святі горшки ліплять – меланхоліка. Під лежачий камінь вода не біжить – флегматика.

       Щодо направленості думок і діяльності людини на навколишній світ чи на себе поділяють на екстравертів (зовні) і   інтровертів ( внутрь ).

Тема № 17: Характер.

План.

1. Поняття про характер.

2.  Фізіологічні основи характеру.

3.  Структура характеру. Риси характеру та їх характеристика.

4.  Характер і самовиховання.

Практичне заняття: Визначення індивідуальних особливостей рис характеру досліджуваного.

Ключові поняття: характер, риси характеру, структура характеру, типове та індивідуальне в характері, національні риси характеру.

 

Термін „характер” грецького походження, що означає чеканка, печатка.

       Характер – індивідуальне поєднання стійких психічних особливостей людини, що обумовлюють типовий для даної особистості спосіб поведінки у певних життєвих ситуаціях.

       Ознаки характеру:

1. Якість особистості, що відрізняє її від інших;
2. Стійкість характеру і разом з тим його пластичність;
3. Виражається в поведінці.

Характер пов’язаний з іншими сторонами особистості, зокрема з темпераментом і здібностями

Е.Кант „Темперамент – те, що робить з людини природа, характер – те, що вона робить з собою”.

„Посієш вчинок – пожнеш звичку; посієш звичку – пожнеш характер; посієш характер – пожнеш долю” (Народна мудрість).

 

Фізіологічні основи характеру – динамічний стереотип(звичніформи поведінки),тип нервової системи та система умовних зв’язків, що виникають під дією зовнішніх впливів.

 

Характер не успадковується і не є вродженим, постійним, незмінним. Він формується під впливом оточуючого середовища, життєвого досвіду людини, її виховання.

Існує незліченна кількість індивідуальних характерів. Але якщо люди живуть і діють в однакових суспільних умовах, то в їх характерах може бути багато спільного, типового. Тому говорять, що є типове та індивідуальне в характері, характер кожної людини – це сплав, єдність індивідуального і типового.

 

Під рисами характеру розуміють індивідуальні звичні форми поведінки людини, в яких реалізується її ставлення до дійсності. Кожна риса характеру набуває свого значення в залежності від її співвідношення з іншими, тому риси характеру необхідно розглядати і оцінювати у їх взаємозв’язку. Окремих рис характеру дуже багато.

Структуру характеру складають його риси.

Класифікації структури характеру:

1. На основі морально-психологічної природи рис характеру:

Риси: -моральні

          -вольові

          -емоційні

          -інтелектуальні

2. За симптомокомплексами (рисами, що взаємопов'язані, взаємозалежні, утворюють групи) -Теплов М.Б.

Групи -ставлення до інших людей;

рис      -ставлення до себе;

хар-ру -ставлення до праці

                -ставлення до речей.

 

       Національні риси характеру: працелюбність, гостинність, терплячість, довірливість, недбалість(безалаберность).

 

       Характерологія – галузь психології особистості, вчення про характер.

Визначення характеру людини за:

• Датою народження (гороскоп);
• Іменем (гама звуків імені визначає характер („р” – тверді))
• Зовнішністю (фізіогноміка) – люди з тонкими губами злі; люди-товстуни добряки;
• Рельєфом долонею (хіромантія)
• Почерком(графологія)

 

 

 

Тема № 18: Здібності.

План.

1.Поняття про здібності.

2.Задатки як передумова розвитку здібностей.

3. Зв’язок здібностей з інтересами і нахилами.

4. Види здібностей. Рівні розвитку здібностей.

5. Умови формування здібностей.

Практичне заняття: Визначення наявності здібностей та інтересів до різних сфер діяльності у досліджуваного.

Ключові поняття: здібності, задатки, нахили, види здібностей, обдарованість, талант, геніальність.

 

Здібності – індивідуально-психологічні особливості людини, які є умовою успішного виконання конкретної діяльності і проявляються у динаміці оволодіння необхідними для цієї діяльності знаннями, уміннями і навичками.

Людину вважають здібною, якщо вона:

1. швидко і успішно оволодіває певним видом діяльності у порівнянні з іншими людьми;

2. досягає результатів вищих ніж середній рівень.

Ознаки здібностей:

1. індивідуальні особливості, які відрізняють одну людину від іншої;

2. психологічні особливості особистості;

3. це ті особливості, які відповідають певним видам діяльності.

Вони є набутою особливістю, формуються і виявляються лише в процесі відповідної діяльності.

Вагомий внесок у вивчення здібностей розробив Борис Теплов. Він розробив концепцію індивідуального стилю діяльності, який визначається не стільки природними передумовами, скільки особливостями життєвого досвіду та сформованими властивостями особистості.

 

Задатки – природні передумови здібностей людини (деякі вроджені анатомо-фізіологічні особливості мозку, аналізаторів, ЦНС).

Задатки багатозначні, тобто на основі одних задатків можуть виробитися різні здібності.

Відсутність ранніх досягнень не означає відсутність здібностей, вони можуть проявитися в більш пізньому віці.

Види здібностей:

1. за спрямованістю: з агальні (проявляються у всіх видах діяльності) і спеціальні (проявляються в певному виді діяльності).

2. За змістом: музичні, математичні, спортивні, літературні і т.д.

Рівні:

1. репродуктивний (відтворює);

2. творчий (створює).

Обдарованість – природний дар, який людина отримує, особливі здібності у певній діяльності.

Талант – вищий рівень здібностей людини до певної діяльності, пов'язаний із творчим ставленням до цієї діяльності.

Геніальність – найвищий рівень творчих проявів особистості, які втілюються у видах діяльності, що має історичне значення для життя суспільства.

Умови формування здібностей:

1. наявність задатків;

2. наявність сприятливих умов;

3. бажання самої людини та наполеглива праця для досягнення успіхів.

 

 

Вікова психологія.