Поетапна методика вивчення сім’ї і її ролі у виникненні і перерізі нервово-психічного розладу

Методика являє собою опис етапів діагностичного вивчення сім’ї, в який включається характеристика основних цілей кожного етапу, труднощів, які можуть виникати, а також методичні інструменти, які можуть бути використані.

 

Етап І. Встановлення необхідності психотерапевтичного вивчення сім’ї. попереднє знайомство з тим із членів сім’ї, хто звернувся до психолога. Тривалість етапу – перші 10-15 хвилин знайомства. Необхідно встановити наявність зовнішніх ознак існування психотравмуючого сімейного ставлення: порушення взаємостосунків, захворювання одного з членів сім’ї, порушення статевої функції, алкоголізм, суїцидальна поведінка тощо. В бесіді з’ясовується рівень конфліктності, напруженості,ступінь задоволеності сімейним життям, характеристика емоційних взаємостосунків.

 

Етап ІІ. Загальне знайомство із сім’єю. Основна ціль етапу – формування у психотерапевта правильного загального уявлення про сім’ю, про різні сторони життя сім’ї і взаємостосунків в ній. Основним засобом досягнення такого розуміння є бесіда. В одних випадках – вільна, коли члени сім’ї самі розповідають, що хочуть, в інших випадках – задаються запитання. Взагалі, важко утримати певний напрямок бесіди. На цьому етапі особливо велика роль інтуїції психолога. На цьому етапі також використовується наступний методичний прийом – в ході першої зустрічі члени сім’ї заповнюють одну із анкет (ДОДАТОК 1-3. ЕЙДЕМІЛЛЕР). Анкета до деяких пір не аналізується, а пізніше, коли у психотерапевта складається відчуття, що він вже добре знає сім’ю і правильно уявляє собі взаємостосунки в ній, він намагається відповісти на запитання анкети за окремих членів сім’ї і потім порівнює їх з дійсними. При цьому від психолога вимагається хороше знання устрою життя сім’ї, особливостей особистості відповідаю чого, його ставлення до різних ситуацій і до обстеження. Якщо психологу вдалося вгадати 80% відповідей, робиться висновок про те, що він вже добре уявляє собі життя сім’ї. При вгадуванні 60% відповідей і менше знання сім’ї вважається недостатнім. При формуванні уявлення про сім’ю досить важливо враховувати фактори, які спотворюють це уявлення: змінюється поведінка, коли за членами сім’ї спостерігають, нормативні уявлення членів сім’ї (якою повинна бути сім’я). Е.Ейдеміллером розроблена методика, ціль якої – допомогти сімейному психологу сформувати правильне уявлення про нормативні «фільтри» даної сім’ї (ДОДАТОК 9. ЕЙДЕМІЛЛЕР). Методика включає набір фактів з життя різних сімей, причому тих, які можуть характеризувати цю сім’ю негативно. Кожний такий факт віддрукований на окремій карточці. Члену сім’ї пропонується ознайомитися з усіма карточками і відповісти самому собі на запитання: «Якби Ви дізналися це про сім’ю знайомого, як змінилося б Ваше ставлення до нього?». Потім карточки ранжуються – від самого «позорного» факту до найменш «позорного». Якщо уявлення сім’ї дуже різні, то необхідно ці факти, які розходяться детальніше дослідити і враховувати при проведенні сімейної психотерапії. Другий варіант методики застосовується тоді, коли потрібно з’ясувати ступінь вираженості «зовнішньо нормативного опору» в даній сім’ї (С.297. ЕЙДЕМІЛЛЕР). Другий фактор – наскільки співпадає інформація, одержана від різних членів сім’ї.

Етап ІІІ. Виявлення психотравмуючої ситуації. Психолог, опираючись на достатньо надійне і повне уявлення про сім’ю, зосереджує свої сили на виявленні психотравмуючої ситуації. Він намагається дати відповідь на запитання: які із чисельних сторін сімейних стосунків впливають на індивіда психотравмуючим чином?

На першому етапі (до загального знайомства з сім’єю) психолог нерідко відчуває дефіцит гіпотез – йому важко передбачити з достатньою впевненістю, що саме в житті даної сім’ї могло здійснювати психотравмуючий вплив.

По закінченні другого етапу таких підозрюваних може виявитись дуже багато. Психолог може назвати десяток обставин, які могли бути травмуючи ми. Чим більше версій у психолога, тим краще, тим більше шансів знайти істину причину. На даному етапі вивчення сім’ї досить важливо виявити і перевірити всі потенційні травмуючи ситуації. Оцінка їх здійснюється шляхом висування і перевірки діагностичних гіпотез. Розглядаючи кожну потенційну травмуючи ситуацію, психолог намагається відповісти на запитання: «Що повинно спостерігатися в житті даної сім’ї і в поведінці її членів, якщо джерелом психічної травматизації є саме ця ситуація?» Потім збирається матеріал для їх перевірки.

Етап ІV. Корекційний сімейний діагноз. До початку цього етапу психолог вже добре уявляє собі сім’ю пацієнта і психотравмуючу ситуацію. Ціль етапу – відповісти на запитання, які зміни в житті сім’ї можуть привести до зміни психотравмуючої ситуації, зняття її травматичності. Ведучим методом є мислиннєве експериментування. Психотерапевт намагається отримати відповіді на наступні запитання: (ЗАПИТАННЯ С.300-301 ЕЙДЕМІЛЛЕР).

Описана методика поетапного вивчення сім’ї не претендує на те, щоб точно «алгоритмізувати» діагностику сім’ї. її задача – закласти основи вивчення сім’ї, задати логіку її пізнання. Вказані етапи повинні бути присутні при будь-якому вивченні сім’ї, тривалому, короткому тощо. Неякісне завершення будь-якого з етапів – джерело помилки в діагностиці. Досвід показує, що психотерапевти нерідко приділяють недостатньо уваги ІІ етапу, намагаючись перейти відразу до ІІІ – без глибокого вивчення сім’ї вцілому. Результатом цього є, по-перше, труднощі в становленні потенційних психотравмуючих ситуацій, через які психотерапевт іноді не визначає дійсну психотравмуючу ситуацію, і по-друге, нездатність до мисленнєвого експериментування – встановлення переважних шляхів корекції сімейних стосунків, а це призводить до того, що шлях корекції може бути неправильним.