Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Матеріали для практичного заняття.
Імунотерапія Імунологічна регуляція — це комплекс заходів, спрямованих на регуляцію імунологічної реактивності організму. Імунологічна регуляціяможе бути медикаментозною (імунотерапія, імунопрофілактика) або немедикаментозною. Залежно від характеру впливу імунорегуляція може бути специфічною або неспецифічною. Специфічна імунорегуляція спрямована на забезпечення несприйнятливості до конкретного виду збудника, речовини чи антигену, створення умов для їх специфічної елімінації. Залежно від мети і результатів впливу імунорегуляція ділиться на імунотерапію та імунопрофілактику, які у свою чергу можуть бути активними, пасивними або адаптивними. Активний вплив передбачає залучення природних механізмів імунної системи у відповідь на введення антигену, наприклад вакцини, анатоксину, — засоби опірності створюються самим організмом. При пасивному — пацієнт отримує готовий фактор захисту — гуморальний (сироватки, специфічні або загальні імуноглобуліни, комерційні препарати моноклонових антитіл) чи клітинний (клоновані і антигеностимульовані in vitro автолімфоцити). У випадку адаптивної терапії чи профілактики організм отримує не засоби боротьби, а лише речовини, які сприяють їх виробленню (лімфокіни, фактори росту та ін.). Імунокорекція, або імуномодуляція — це активне втручання в роботу імунних механізмів з метою впливу на ланку системи, яка неадекватно реагує. Існує певна різниця між цими термінами, хоч дуже часто вони використовуються як синоніми. Під імунокорекцією найчастіше розуміють "виправлення" дефектної ланки чи механізму й утримання його роботи на адекватному нормальному рівні. Імуномодуляція не обов'язково спрямована на відновлення роботи імунних механізмів — це може бути, наприклад, керована імуносупресія у реципієнтів органів. Імуномодулювальний вплив може бути стимулювальним або супресивним, хоч межа між цими процесами теж досить умовна. Наприклад, препарати, які стимулюють Т-супресори, в цілому гальмують (супресують) імунну систему. Крім того, кожен імуностимулятор при зростанні дози проявляє імуносупресивні властивості, і навпаки, будь-який з імунодепресантів, застосований у достатньо малій кількості може стимулювати імунну систему.
Імуностимуляцією називають посилення реакції імунітету на антиген за допомогою медикаментозних чи немедикаментозних методів. її використання доцільне при хронічних або рецидивних захворюваннях, які проявляються ураженням дихальних шляхів, ЛОР-органів, сечовивідної системи, шкіри та інших органів і супроводжуються зниженням імунологічної реактивності. Розробляються також методики імуностимулювальної терапії при онкологічних захворюваннях. Імуностимуляція може бути специфічною — спрямованою на один клон клітин, або неспецифічною, тобто посилювати імунний захист загалом. Імуносупресія — це пригнічення або припинення реакції на антиген шляхом супресії або елімінації певного клону імунокомпетентних клітин (специфічна імуносупресія) або вплив на всю імунну систему (неспецифічна). Такого ж ефекту можна досягти також за допомогою стимулювального впливу на Т-супресори або інші супресорні механізми. Метод застосовується переважно при автоімунних, лімфопроліферативних і алергічних захворюваннях, а також у реципієнтів органів і тканин. Імунореабілітація — комплекс заходів, які сприяють підтримці роботи імунної системи на нормальному, збалансованому рівнях після проведення імунотерапевтичних заходів, перенесених захворювань та ін. Імунотропними засобами називаються такі речовини, які можуть змінювати силу, характер чи спрямованість імунної відповіді, впливаючи на клітинні або гуморальні фактори імунної системи. Але імунна система досить чутливо реагує на переважну більшість медикаментів при застосуванні їх у відповідних дозах (особливості імунотропного впливу деяких традиційних медикаментозних засобів подані у додатках). Тому на практиці під імунотропними засобами мають на увазі такі препарати, які мають виражений і прогнозований вплив на імунну відповідь й можуть бути використані для цілеспрямованої дії на імунну систему. Оскільки для її роботи характерна збалансованість і послідовність етапів реагування, то винятково важливим для імунотропних засобів є відповідність їх дії особливостям наявних імунологічних розладів.
Імунотропний ефект препарату залежать від початкового стану імунної системи, індивідуальних конституційних особливостей пацієнта, схеми призначення засобу. Основні принципи призначення імунотропних препаратів: 1) призначення їх тільки при імунодефіцитних захворюваннях; 2) попереднє застосування дезінтоксикаційної терапії для покращення функції елімінаційних органів (ферменти, сорбенти, інфузійна терапія); 3) коректний вибір препарату залежно від ступеня порушення функції тієї чи іншої ланки імунітету і стадії патологічного процесу; 4) розрахунок оптимальної дози препарату; 5) визначення індивідуальної схеми введення; 6) контроль показників імунного статусу протягом лікування; 7) у дітей і осіб похилого віку необхідне дотримання принципу повільного поступового збільшення дози імунотропного препарату. На сьогодні існує досить багато класифікацій імунотропних засобів. Класифікація імунотропних засобів за походженням: 1. Препарати біологічного походження: — тимоміметики (препарати тимусу): тималін, тактивін, тимоптин, вілозен; — препарати кісткового мозку: мієлопід; — препарати селезінки: спленін; — імуноглобуліни, лейкоцитарний інтерферон; — рослинні адаптогени; — сорбенти рослинного та неорганічного походження. 2. Продукти генної інженерії: — рекомбінантні інтерферони; — рекомбінантні інтерлейкіни, колонієстимулювальні фактори і фактор некрозу пухлин; — моноклонові антитіла; — рекомбінантні вакцини. 3. Препарати мікробного походження: — вакцини з живих ослаблених або вбитих бактерій чи вірусів; — продукти бактерійного або грибкового походження: а) лізати (бронховаксом, риновак); б) ліпополісахариди (пірогенал, продігіозан); в) екстракти (біостим, рибомуніл, бронхомунал, імудон, респівакс); г) дріжджові полісахариди (зимозан, нуклеїнат); д) грибкові полісахариди (крестин, бестатин). 4. Синтетичні препарати: — протипухлинні засоби (цитостатики, антиметаболіти, алкілюючі засоби); — глюкокортикоїди; — нестероїдні протизапальні і простагландини; — гепарини; — нуклеїнові кислоти та їхні похідні (тилорон, ізопринозин); — вітаміни; — сорбенти (засоби еферентної терапії). Функціональна класифікація імунотропних засобів: Імунодепресанти І. "Великі" імунодепресанти: 1) цитостатики: — антиметаболіти (антагоністи пурину і фолієвої кислоти); — алкілюючі засоби; — антибіотики; — алкалоїди. 2) антилімфоцитарна сироватка і глобулін; 3) моноклонові антитіла; 4) високоселективні цитостатики (циклоспорин А, лефлюномід, такролімус). II. Глюкокортикоїди. III. "Малі" імунодепресанти: 1) похідні 4-амінохіноліни (делагіл, плаквеніл); 2) пеніциламін і препарати золота; 3) гепарини та інгібітори ферментів; 4) колхіцин; 5) нестероїдні протизапальні засоби (у великих дозах). IV. Немедикаментозні методи імуносупресивного впливу: 1) хірургічне втручання (спленектомія, синовектомія); 2) іонізуюче опромінення (тотальне, локальне, екстракорпоральне) крові; 3) методи, що зумовлюють розвиток цитопенії (дренаж грудного протоку, елімінація лімфоцитів сепараторами). Імуностимулятори А. Специфічні I. Активні: 1) вакцини (живі, вбиті, рекомбінантні); 2) анатоксини. II. Пасивні: 1) сироватки; 2) імуноглобуліни; 3) моноклонові антитіла. Б. Неспецифічні I. Із переважним впливом на клітинну ланку: тимоміметики, левамізол, препарати селезінки. II. Із переважним впливом на гуморальну ланку: препарати кісткового мозку, мікробного та грибкового походження. III. Із переважним впливом на синтез інтерферону: нуклеїнові кислоти, нестероїдні протизапальні. IV. Препарати із комплексним впливом на імунну систему: рекомбінантні лімфокіни, ізопринозин.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-01-14; просмотров: 58; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.191.195.158 (0.015 с.) |