Фонові знання з теорії перекладу

 

Процес перекладу можливий лише завдяки тому, що в мовознавстві називається авторським характером мовних одиниць. Відомо, що будь-яка мовна одиниця, починаючи з морфеми та вище (слово, словосполучення, речення, група речень), характеризується наявністю двох сторін або планів: плану виразу (форми) та плану змісту (значення) [3].

Загальна теорія перекладу основується на даних, які отримані при спостереженні об’єкту в різних його проявах. Ці прояви можуть бути випадковими, нетиповими, і тоді вони не враховуються. Ці прояви можуть повторюватися, бути типовими, і тоді теорія вважає їх закономірними загалом або для того чи іншого виду перекладу зокрема. Довший час не викликала сумніву аксіома: міжмовні перетворення можуть здійснюватися лише людиною [12]. Науково-технічний прогрес у ХХ столітті вніс в це положення суттєве уточнення: міжмовні перетворення може здійснювати як людина, так і машина. Так з’явилася перша основа для класифікації перекладу: механізми міжмовних перетворень. Теорія машинного перекладу поки що існує як дещо єдине ціле. Це пов’язано із стабільністю умов процесу машинного перекладу і невисокою компетентністю машин. Інша справа людина. Їй не тільки доводиться працювати в різних умовах, їй доводиться в залежності від ситуації перекладати письмово або усно, сприймати оригінал очима або на слух.

Важко не помітити різницю, що існує між письмовим перекладом, не обмеженим по часу, що дозволяє користуватися словниками і різноманітними довідниками, і усним перекладом, який виконується в екстремальних умовах функціонування розумових механізмів перекладача. Різниця, яка існує між письмовим і усним перекладом, пов’язана з умовами функціонування розумових механізмів, котрі, таким чином, є основою для класифікації перекладу (Рис.1), що здійснюється людиною [8].

 

Рис.1. Переклад як особливий вид комунікації

 

Будь-який перекладач, чи то письмовий, чи усний, на думку ЕтьєннДолє (французький перекладач пізнього середньовіччя, написав трактат «Про те, як якісно перекладати з одної мови на іншу», з якого п'ять принципів перекладу, наведені нижче, стали п'ятьма заповідями для усіх перекладачів світу), повинен дотримуватися наступних основних принципів перекладу:

1. Досконало розуміти зміст тексту, що він перекладає, і намір автора, якого він перекладає

2. Досконало володіти мовою, з якої перекладає, і так же чудово знати мову, на яку перекладає

.   Уникати тенденції перекладати слово в слово, бо це спотворює зміст оригіналу і губить б красу його форми

.   Використовувати в перекладі загальновживані форми мови

.   Правильно вибирати і розташовувати слова, відтворювати загальне враження, яке викликає оригінал, у відповідній "тональності".

Для досягнення максимально адекватного перекладу, кожен перекладач має використовувати перекладацькі трансформації. КомісаровВ. Н. виділяє три основні групи перекладацьких трансформацій: лексичні, граматичні та лексико-граматичні, які в свою чергу поділяються на певні види (Рис.2)

 

Рис.2. Види перекладацьких трансформацій (за В.Н. Комісаровим)

Однією з проблем, що потребують детального вивчення в теорії перекладу, залишається проблема вибору адекватного відповідника в процесі перекладу юридичних текстів однієї мови іншою. Вибір прийнятного варіанта перекладу визначається наявністю або відсутністю еквівалента в мові перекладу. Якщо такий існує, то процедура полягає в його звичайній підстановці, проте за його відсутності - у ретельному підборі одного з варіантних відповідників з урахуванням низки лінгвістичних і екстралінгвістичних факторів. Це такі фактори, як референційне та денотативне значення потенційних відповідників; їх стилістична належність; контекстуальне оточення; мовні норми; сполучуваність слів тощо [6].