Сутність та функції політичного маніпулювання

Політичне маніпулювання – приховане управління політичною свідомістю та поведінкою людей з метою примусити їх діяти (або лишатися бездіяльними) всупереч особистим інтересам. Причини існування політичного маніпулювання:

1. Складність розумового осягнення політики і і велике значення її чуттєвого сприйняття;

2. Символізація суспільного життя і надання символам значення механізмів розв’язання проблем;

3. Відчуженість індивіда від влади, яка робить його залежним від політичних ілюзій, які збуджують політичні настрої та відчуття;

4. Задоволення за допомогою маніпуляції потреб мас у суспільній орієнтації, у відчутті інтегрованості у суспільство, ідентичності з іншими його членами;

5. Відмінність інтересів правлячих еліт та мас людей;

6. Необхідність для еліт узгоджувати свої дії з масами та мобілізовувати активність мас з метою досягнення певних цілей.

Головне завдання політичного маніпулювання: надання масам ілюзії участі в управлінні суспільством, контролю над політиками та елітами.

Маніпулятивні технології виконують декілька функцій:

- інформаційна функція: отримання, інтерпретація, коментування та розповсюдження відомостей про найважливіші для громадян і органів влади події;

- функція посилення впливу: стимулювання зміни мотивів та установок партнера по спілкуванню з метою трансформації його поведінки та дій;

- функція встановлення контролю над свідомістю: фіксація у суспільній свідомості необхідних стереотипів, іміджі, міфів, які в потрібний момент включають дію механізмів психічного автоматизму;

- функція регулювання: спрямування поведінки та дій об’єкта політичного маніпулювання у потрібному для маніпулятора напрямі, відволікання від достовірної інформації і переорієнтація на сприйняття сфальсифікованої інформації;

- провокативна функція: інспірування у потрібний момент конфлікту з партнером по політичному спілкуванню або у таборі опонентів;

- функція маскування: приховування справжніх намірів шляхом замовчування та перекручування достовірної інформації, яка необхідна партнерові по політичному спілкуванню для прийняття правильних рішень;

- захисна функція: використання маніпулятивних засобів та дій під час фронтальної атаки супротивника у ситуації дефіциту психологічних та інших ресурсів;

- адаптивна функція: пристосування маніпулятивної стратегії і тактики до конкретної ситуації та специфіки партнера по політичному спілкуванню;

- мобілізаційна функція: формування комплексу інформаційних, мотиваційних, емоційних спонук, які забезпечують необхідну політичному маніпуляторові дію чи бездіяльність об’єкта маніпулювання (Бойко О. Д. Політичне маніпулювання: навч. посіб. – К.: Академвидав, 2010. – 432 с.).

№ 57 Технології політичного маніпулювання

- ü Метод "унеможливлення фрагментації" базується на поданні інформації нерозчленованим цілісним потоком, через який вловити якусь певну тенденцію виявляється досить складно й аналітику, а відтак для масового споживача інформації це стає взагалі практично нездійсненним завданням. Найяскравішим прикладом методу унеможливлення фрагментації може слугувати прийом "Білий шум": зниження якості сприйняття фактів унаслідок подачі такої кількості новин, що людина відмовляється їх класифікувати. "Шум" може виникати й через подання суперечливих коментарів та протилежних оцінок, котрі не спираються на будь-які точні дані чи незаперечні факти, що можуть бути перевірені. "Шум" також може створюватися за допомогою "захаращення" фактів складними теоретичними викладками, хаотичними інтерпретаціями.

-

- ü Метод "обмеженого консенсусу точок зору" полягає в тому, що точка зору, цілком підтримувана суспільною думкою, не відкидається, навіть якщо вона не влаштовує маніпуляторів. Тут робота ведеться поволі: за основу беруться вже наявні точки зору, які поетапно "конвертуються" під прийнятні для маніпулятора.

-

- ü Метод "відволікання уваги", або метод "копченого оселедця" (red herring). Як відомо, аби збити собаку зі сліду, достатньо протягти через цей слід копчений оселедець. Звідси бере свій початок і винайдений пропагандистами прийом. Застосовується цей метод для того, щоб відвернути увагу аудиторії від важливої, але невигідної маніпуляторам інформації за допомогою подання іншої інформації в максимально сенсаційній формі. У такий спосіб створюється відволікаюча емоційна домінанта.

-

- ü А такий метод, як "створення фактів" полягає в ланцюговому з'єднанні реальних фактів, що дійсно мали місце, з вигаданими правдоподібними і неправдоподібними подіями. Щойно сумніви аудиторії щодо фактів другої категорії будуть розв'язані, вона без вагань повірить й у факти третьої категорії. Крім того, варто мати на увазі, що факти можна створювати й у буквальному значенні - створюючи, як це прийнято говорити сьогодні, "інформаційний привід".

-

- ü Метод "об'єктивного підходу" - це уміле винайдення фактів і "майстерному" їх коментуванні шляхом долучення або виключення деяких маловідомих фактів. У цей спосіб можна не тільки "виявити" неіснуючу тенденцію, але й "запустити" її в масову свідомість як справжню. Вплив цього методу названо "ефектом Едипа".

-

- ü Метод "історичних аналогій" вельми вигідний у багатьох аспектах. По-перше, пропагандист отримує змогу підлеститися до аудиторії, апелюючи до її ерудованості: "Адже ви пам'ятаєте, що..." По-друге, в історії й справді можна підібрати приклади чи не на всі випадки життя. Цей метод до того ж допомагає в конструюванні "історичних" метафор, котрі програмують об'єкт впливу, а також і потрібних "історичних міфів", що використовуються в стратегічній перспективі.

- Метод "закидання брудом"

- Метод "використання чуток"

- Метод "дезінформація"

- Метод "витік (скидання) секретної інформації"

 

№ 58 Міфотворчість як знаряддя політичного маніпулювання

Міф політичний – ілюзорна ідея, що стверджує певні цінності та норми, які сприймаються перш за все на віру, без раціонального, критичного осмислення.

Міф – психологічно доступна усім відповідь на проблеми загальної значущості.

Ознаки міфу:

1. Міф – антропологічний феномен, орієнтований на емоційно-образне відображення дійсності;

2. Міф – цілісне і самодостатнє утворення;

3. Внутрішня конструкція міфу – протидія “добра” та “зла”;

4. В основі міфу лежить дещо незвичайне, “Чудесне”;

5. Міф спирається на глибинні властивості характеру людини (наприклад, страх);

Функції міфів:

1) Пояснення;

2) Інтеграція;

3) Розкриття суперечностей у суспільстві і політиці;

4) Організації влади та політичної поведінки;

5) Зняття політичного невдоволення;

Шляхи виникнення міфів:

- з реальних ситуацій;

- з ідеології;

- з масової свідомості;

Небезпеки міфологізації:

1. Міфам не притаманна межа між реальним та нереальним.

2. Міфологізована свідомість втрачає здатність самостійного оцінювання дійсності.

3. Домінування міфологізованої свідомості створює загрозу втрати раціональності реальною політикою.

Протидія міфологізації:

1. Розвиток незалежних ЗМІ;

2. Посилення критичних настроїв в суспільстві;

Метод "міфів", основою будь-якого манiпулювання масовою свiдомiстю є соцiальний мiф - твердження чи iдеї, якi сприймаються переважно на вipy, без будь-якого критичного осмислення. Для укорiнення соцiальних мiфiв технологiя манiпулювання передбачає використання багатого арсеналу конкретних методiв впливу на свiдомiсть людей. До них вiдноситься пряме пiдтасування фактiв, замовчування небажаної iнформацiї, поширення брехнi i наклепу, а також бiльш тонкi, рафiнованi засоби: напiвправда (коли з метою забезпечити довiру аудиторiї об'єктивно i докладно висвiтлюються конкретні, малозначущi факти i одночасно замовчуються бiльш важливi або ж подається загально хибна iнтерпретацiя подiй), навiшування ярликiв (для компрометацiї i вiдторгнення слухачами осiб чи iдей їм без доказiв навiшується ярлик фашиста, iмперiалiста чи "червоного"). Ще один приклад симуляцiї масової демократiї - витiснення апеляцiї до суспiльної свiдомостi за допомогою манiпуляцiй експертiв з рейтингами. Рейтинги на основi вибiркового опитування, коли респондент вибирає мiж варiантами суджень самого експерта - це лише модель реальної думки мас, яку експерти нiбито "оживляють". І подiбнiсть моделi стає полiтично дiєвим засобом, як фактор полiтичних рiшень. Наведемо кiлька прикладiв:

 

Навiть США, якi так пишаються тим, що буцiмто в їх суспiльствi немає iдеологiї мають i пiдтримують свої соцiальнi мiфи, визначенi Г. Шиллером:

 

· про iндивiдуальну свободу i особистий вибiр громадян;

· про нейтралiтет основних полiтичних iнститутiв: конгресу, суддiв, 3МІ, зокрема, тощо;

· про незмiнно егоїстичну природу людини, її егоїзм i схильнiсть до споживацтва;

· про вiдсутнiсть в суспiльствi соцiальних конфлiктiв, експлуатацiї i гноблення;

· про плюралiзм 3MI, якi насправдi контролююються великими рекламодавцями i урядом

 

Так, у комуністичній системі існували міфи про приватну власність як джерело зла; про неминучий крах капіталізму і перемогу комунізму; про провідну роль робітничого класу й комуністичної партії; про марксизм як єдино правильне вчення.

 

З крахом комуністичної системи почали формуватися нові соціальні міфи: про капіталізм як „світле майбутнє”; про обов’язкові жертви в перехідний період; про правлячі кола і номенклатуру як уособлення демократів та реформаторів.