![]() Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву ![]() Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Зрівнювальні і не зрівнювальніСтр 1 из 2Следующая ⇒
Складні судження, їх види Складними називаються судження, які складаються з декількох простих суджень, що поєднуються між собою логічними зв’язками: “і (та)”, “або”, “якщо..., то”, “якщо і тільки якщо”. Види складних суджень визначаються за ознакою логічної зв’язки в них. Таким чином є такі види складних суджень: з’єднувальні, розділові та умовні. З’єднувальне судження (кон’юнкція) є поєднання двох і більше суджень за допомогою логічної зв’язки “і”. В таких судження може бути декілька Суб’єктів та спільний їм Предикат: S1, S2, S3 є P. Наприклад: МАУП, КГУ та КПІ – київські вузи. Може бути також один S з декількома належними його Р. S є Р1 і S є Р2. Дачний будинок теплий і затишний. Розділове судження (диз’юнкція) – це зв’язок двох і більше суджень з допомогою логічної зв’язки “або” (чи). При цьому сильна диз’юнкція буде тоді, коли запропоновані Р виключають один одного. В середу буде сонячна, похмура чи дощова погода. Якщо ж запропоновані Р можуть співіснувати в одному і тому ж Суб’єкті, то диз’юнкція вважається слабкою. Наприклад: Ножом можно різати і (чи) колоти.
Основні закони логіки. Закони логіки – це ті закони, яким повинно підпорядковуватись мислення для того, щоб вірно відображувати дійсність. Між законами мислення та законами логіки є деякі відмінності. Закони мислення – це внутрішній необхідний, істотний процес зв’язку понять та думок в процесі міркування. Логіка вивчає ці зв’язки і виявляє їх закони: закон оберненого співвідношення обсягу та змісту понять. Мислення до того ж підпорядковується всезагальним законам діалектики (закон єдності та боротьбі протилежностей, закон переходу кількісних перемін в переміни якісні та закон заперечення заперечення). В логіці враховуються закони мислення. Проте вченими (Аристотель, Френсіс Бекон, Рене Декарт, Готфрид Вільгельм Лейбніц та інші) відкриті і сформульовані ті закони, що забезпечують такий (непротирічливий, послідовний, чіткий) процес мислення, яких забезпечує нас від помилок, хибних висновків і дає можливість пізнати і висловити в думці істину. Ці закони називаються основними законами логіки. Їх є чотири:
1.Закон тотожності. Кожна вірно логічно сформульована думка чи поняття про предмет повинні бути чітко визначеними і зберігатися однозначно протягом всього процесу мислення і висновку. У вигляді формули закон записується так: А є А, або А=А. 2.Закон протиріччя. Не можуть бути істинними два несумісних висловлювання про один і той же предмет, що береться в один і той же час та в одному і тому ж відношенні; одне з цих висловлювань обв’язково буде хибним. Оскільки цей закон застерігає проти суперечливості мислення, то його інколи називають законом несуперечливості. 3.Закон виключення третього. Дві суперечливі одна одній думки (Біле – небіле) не можуть бути одночасно істинними і хибними. Якщо одна з цих думок істина, то друга – хибна. Третього не дано. 4.Закон достатньої підстави (достатнього обґрунтування). Всяка думка, щоб стати достовірною, повинна бути обґрунтована іншими думками, істинність яких доведена або очевидна.
Прості судження та їх види
Є чотири види простих (основних) суджень, які одержані внаслідок одноразового врахування якісних і кількісних сторін суджень: 1.Загальностверджувальні судження, у яких Суб’єкт – поняття загальне, а зв’язка – стверджувальна (позитивна). Формула цього судження: Всі S є Р. Символом загальностверждувального судження є латинська буква А (від слова “affirmo” – стверджую). Наприклад: “Всі студенти МАУП успішно склали іспити з Логіки”.
2.Загальнозаперечні судження, у яких Суб’єкт – поняття загальне, а зв’язка – заперечна (негативна). Формула цього судження: Всі S не є Р. (“ВСІ” тут рівнозначно “НІХТО”, “НІ ОДИН” “Жоден”) Символом загальнозаперечного судження є латинська буква Е (від слова nego – заперечую). Наприклад: “Жоден студент КПІ не склав іспиту з Логіки”. 3.Частковостверджувальні судження, у яких обсяг Суб’єкта частковий (деякі, частина), а зв’язка – стверджувальна. Формула цього судження: Деякі S є Р. Символом цього судження є латинська буква І (друга буква від слова від слова “affirmo” –стверджую). Наприклад: “Лише деякі студенти КПІ склали іспиту з Логіки за першим же заходом”. 4.Частковозаперечні судження, у яких Суб’єкт частковий, а зв’язка заперечна. Формула цього судження: Деякі S не є Р. Символом цього судження є латинська буква О (друга буква слова “nego”). Наприклад: “Лише деякі студенти МАУП не склади іспиту з Логіки за першим заходом. Логічний квадрат, структурв Дана схема являє собою геометричний квадрат в якому виділені сторони і діагоналі при чому вершини квадрата- категоричні діагоналі, а сторони і діагоналі- відношення між судженнями. Вершини судження розташовані так, що у верхній частині- загальні, у нижній- часткові, ліві- стверджувальні, праві- заперечні. Вздовж сторін вказані відношення. Відношення між судженнями Кожен термін у судженні розподільний або не розподільний. Знання правил розподіленості термінів у судженнях необхідне при аналізі умовиводів. 1. Якщо термін судження повністю включається до обсягу іншого терміну або повністю виключається з нього, то він розподільний. 2. Якщо термін судження частково включається до обсягу іншого терміну або частково виключається з нього, то він не розподільний. При розподіленості терміна в судженні говориться про всі предмети, про увесь клас. Якщо ж термін у судженні не розподільний, то це означає, що у судженні йдеться не про всі, а лише про деякі предмети класу, виражені цим терміном, про деяку частину цього класу. Існують такі правила розподіленості термінів у судженнях: 1а) У загальноствердних судженнях, в яких обсяг терміна S повністю включається до обсягу Р (рис.), S – розподілене, а Р – не розподілене. Розглянемо це правило на такому прикладі: “Усі метали є провідниками електрики” (“Всі S є Р”). Оскільки обсяг субєкта цього судження (поняття “метал”) цілком включається до обсягу предиката (поняття “провідник електрики”), то S тут розподілене, а Р – не розподілене. У цьому судженні йдеться про всі метали, але не про всі провідники електрики. Обсяг предиката у таких судженнях (рис. 1) не вичерпується обсягом себєкта. б) У тих же загальноствердних судженнях, у яких обсяг субєкта є обним і тим же (рис. 2) розподілений не тільки субєкт, а й предикат. До загальноствердних суджень, у яких розподілені S і Р, відносяться судження- означення і судження із виділяючим субєктом.
2 У загальнозаперечних судженнях субєкт і предикат розподілені. Наприклад, у судженні “Жоден із доказів не повинен братися на віру” (“Жодне S не є Р”) обсяг субєкта (поняття “доказ”) повністю виключається із обсягу предиката (“братися на віру”), тому обидва терміни (S і Р) тут розподілені.
3У частковоствердних судженнях ми маємо два випадки: а) У частковоствердних судженнях, у яких обсяг субєкта частково включається до обсягу предиката, S і Р не розподілені б) У частковоствердному судженні, в якому обсяг предиката повністю включається до обсягу субєкта, S – розподілене, а Р – не розподілене. 4У частковозаперечних судженнях субєкт не розподілений, предикат розподілений або в цих судженнях обсяг S частково виключається з обсягу Р.
Поняття і види модальності Модальність- це явно чи неявно виражена в судженні додаткова інформація про логічний чи фактивний статус судження, про результативні, оцінювальні, часові та інші його характеристики. Модальність будьякого суження р в загальному вигляді може бути представлена з допомогою оператора М. Модальні характеристики суджень вираж найчастіше першими категоріями: Необхідність- випадковість Обовязок- заборонаїОдна з модальних характеристик вважається сильною М, а друга, яка визначається через заперечення модальн оператора вважається слабкою. Сильна характеристика може бути позитив. Мр, а може бути негативною Мр, це саме стосується і слабкої характеристики Мр В пізнавальному відношенні важливі такі модальні судження: епістимічна,деонтична, алентична, темпоральна, які мають важливе значення у практичній діяльності юристів.
Епістемічна модальність Епістемічна логіка - це розділ модальної логіки, який досліджує ерістемічні висловлювання та їхні відношення в структурі міркування. Прикладами епістемічних висловлювань можуть бути речення: (1) Відомо, що цей злочин вчинив О. (2) Я вірю, що О. не є винним. (3) Спростовано, що О. був на місці злочину в той час. (4) Я знаю, що я нічого не знаю. Епістема- вищий тип достовірного знання Епістемічні судження отримуються в результаті обміну інформ із людьми
Деонтична модальність Деонтична логіка це розділ модальної логіки, який вивчає деонтичні висловлювання та їхні відношення в структурі міркування. Прикладами деонтичних висловлювань можуть бути такі речення: (1) Обов’язково дотримуватися законодавства. (2) Дозволено купувати нерухомість. (3) Заборонено читати чужі листи. Вважається, що деонтичні модальності можуть бути виражені одна через одну:
1. Обов’язковим є те, від чого не дозволено утримуватися. Формально це визначення записується так: ОА = ~ P ~ A. 2. Дозволеним є те, що заборонено не робити. Формально це визначення записується так: ОА = ~ F ~ A. 3. Дозволеним є те, від виконання чого не обов’язково утримуватися. Формально це визначення записується так: РА = ~ O ~ A. 4. Дозволеним є те, що не є забороненим. Формально це визначення записується так: РА = ~ FA. 5. Забороненим є те, від чого слід обов’язково утримуватися. Формально це визначення записується так: FA = O ~ A. 6. Забороненим є те, що не є дозволеним. Формально це визначення записується так: FA = ~ PA. Алентична модальність Алетична логіка – це розділ модальної логіки, де досліджуються алетичні висловлювання та їх відношення в структурі міркування. У алетичній логіці є три основні закони: 1. “Усе необхідне є реальним” 2. “Усе реальне є можливим” 3. “Усе необхідне є можливим” Види запитань Логічну структуру запитання можна представити в такий спосіб: 1) у ньому насамперед представлене шукане; 2) у ньому позначена в загальних контурах інформація; 3) і нарешті, запитання – це вимога переходу від відносного, неповного знання, до знання повного Займенник "який" у запитанні позначає особливість, властивість чи стан; прислівники "коли", "де", "скільки", "навіщо" і "чому" позначають відповідно місце, час, простір, кількість, цілепокладання, причину. Якщо в запитанні дотримується точна категоріальність, тобто вказується на конкретну, а не на абстрактну ситуацію, вказується конкретна множина, до якої відноситься предмет нашого пошуку тощо, то це є ознакою достатньої еротетичної культури людини. З точки зору логіки під запитанням розуміється думка, яка виражена реченням і у якій зафіксована вимога або прохання поновити наявну інформацію з метою усунення або зменшення пізнавальної невизначенності.
Відкриті запитання — це запитання, на які не можна дати таких прямих відповідей. Вузлові і навідні запитання. Види відповідей Відповідь - це судження, зміст і структура якого обумовлені конкретною логічною структурою запитання Для того, щоб відповідь була коректною, аргументованою, лапідарною і цілком відповідала логічній структурі та функції запитання, необхідно знати основні правила конструювання відповідей. Правило перше. На некоректне запитання давати відповідь алогічно, тому що така відповідь вступає в явне протиріччя з принципами і законами логіки. Як вийти з подібної ситуації? Наведемо основні рекомендації Правило друге. Інформаційний потенціал відповіді має бути за обсягом більшим за запитання. Це є категоричний імператив запитання, умова, необхідна для зменшення невизначеності обговорюваної проблеми. Недотримання цього правила робить дискусію безплідною. Як іноді говорять: "З чим прийшли, з тим і пішли", "Товкти воду в ступі". Запитання і відповіді по суті залишилися незмінними, хоча можливо за формою трохи були змінені. Такі ситуації зустрічаються на різного роду зборах, семінарських заняттях, в інститутах і навіть, як виняток, на "звичайних" науково-методичних конференціях. Правило третє. Відповідь повинна бути лапідарною, несуперечливою, однозначною, ясною. Цього можна досягти лише тоді, коли той, хто відповідає, зрозумів сутність запитуваної інформації. Правило четверте. У відповіді (по можливості) повинні бути представлені різні альтернативи. Воля того, хто запитує − визначити одну з них у якості оптимальної для розв'язання конкретної проблеми
Складні судження, їх види Складними називаються судження, які складаються з декількох простих суджень, що поєднуються між собою логічними зв’язками: “і (та)”, “або”, “якщо..., то”, “якщо і тільки якщо”. Види складних суджень визначаються за ознакою логічної зв’язки в них. Таким чином є такі види складних суджень: з’єднувальні, розділові та умовні. З’єднувальне судження (кон’юнкція) є поєднання двох і більше суджень за допомогою логічної зв’язки “і”. В таких судження може бути декілька Суб’єктів та спільний їм Предикат: S1, S2, S3 є P. Наприклад: МАУП, КГУ та КПІ – київські вузи. Може бути також один S з декількома належними його Р. S є Р1 і S є Р2. Дачний будинок теплий і затишний. Розділове судження (диз’юнкція) – це зв’язок двох і більше суджень з допомогою логічної зв’язки “або” (чи). При цьому сильна диз’юнкція буде тоді, коли запропоновані Р виключають один одного. В середу буде сонячна, похмура чи дощова погода. Якщо ж запропоновані Р можуть співіснувати в одному і тому ж Суб’єкті, то диз’юнкція вважається слабкою. Наприклад: Ножом можно різати і (чи) колоти.
Основні закони логіки. Закони логіки – це ті закони, яким повинно підпорядковуватись мислення для того, щоб вірно відображувати дійсність. Між законами мислення та законами логіки є деякі відмінності. Закони мислення – це внутрішній необхідний, істотний процес зв’язку понять та думок в процесі міркування. Логіка вивчає ці зв’язки і виявляє їх закони: закон оберненого співвідношення обсягу та змісту понять. Мислення до того ж підпорядковується всезагальним законам діалектики (закон єдності та боротьбі протилежностей, закон переходу кількісних перемін в переміни якісні та закон заперечення заперечення). В логіці враховуються закони мислення. Проте вченими (Аристотель, Френсіс Бекон, Рене Декарт, Готфрид Вільгельм Лейбніц та інші) відкриті і сформульовані ті закони, що забезпечують такий (непротирічливий, послідовний, чіткий) процес мислення, яких забезпечує нас від помилок, хибних висновків і дає можливість пізнати і висловити в думці істину. Ці закони називаються основними законами логіки. Їх є чотири: 1.Закон тотожності. Кожна вірно логічно сформульована думка чи поняття про предмет повинні бути чітко визначеними і зберігатися однозначно протягом всього процесу мислення і висновку. У вигляді формули закон записується так: А є А, або А=А. 2.Закон протиріччя. Не можуть бути істинними два несумісних висловлювання про один і той же предмет, що береться в один і той же час та в одному і тому ж відношенні; одне з цих висловлювань обв’язково буде хибним. Оскільки цей закон застерігає проти суперечливості мислення, то його інколи називають законом несуперечливості. 3.Закон виключення третього. Дві суперечливі одна одній думки (Біле – небіле) не можуть бути одночасно істинними і хибними. Якщо одна з цих думок істина, то друга – хибна. Третього не дано. 4.Закон достатньої підстави (достатнього обґрунтування). Всяка думка, щоб стати достовірною, повинна бути обґрунтована іншими думками, істинність яких доведена або очевидна.
Прості судження та їх види
Є чотири види простих (основних) суджень, які одержані внаслідок одноразового врахування якісних і кількісних сторін суджень: 1.Загальностверджувальні судження, у яких Суб’єкт – поняття загальне, а зв’язка – стверджувальна (позитивна). Формула цього судження: Всі S є Р. Символом загальностверждувального судження є латинська буква А (від слова “affirmo” – стверджую). Наприклад: “Всі студенти МАУП успішно склали іспити з Логіки”. 2.Загальнозаперечні судження, у яких Суб’єкт – поняття загальне, а зв’язка – заперечна (негативна). Формула цього судження: Всі S не є Р. (“ВСІ” тут рівнозначно “НІХТО”, “НІ ОДИН” “Жоден”) Символом загальнозаперечного судження є латинська буква Е (від слова nego – заперечую). Наприклад: “Жоден студент КПІ не склав іспиту з Логіки”. 3.Частковостверджувальні судження, у яких обсяг Суб’єкта частковий (деякі, частина), а зв’язка – стверджувальна. Формула цього судження: Деякі S є Р. Символом цього судження є латинська буква І (друга буква від слова від слова “affirmo” –стверджую). Наприклад: “Лише деякі студенти КПІ склали іспиту з Логіки за першим же заходом”. 4.Частковозаперечні судження, у яких Суб’єкт частковий, а зв’язка заперечна. Формула цього судження: Деякі S не є Р. Символом цього судження є латинська буква О (друга буква слова “nego”). Наприклад: “Лише деякі студенти МАУП не склади іспиту з Логіки за першим заходом. Зрівнювальні і не зрівнювальні Незрівн- це такі судження які мають різні суб’єкти або предикати (напр.: серед студентів є спортсмени (музиканти) Зрівнюв- це такі прості судження, які мають однакові суб’єкти і предикати і зв’язуються зв’язкою або екванторами. Це 4 види простих категоричних суджень що задовольняють прості вимоги.. Серед зрівнювальних суджень виділяють сумісні і несумісні судження Розглянемо відношення сумісності: еквівалентність, субконтрарність, підпорядкованість Еквівален- це судження які мають однакові логічні характеристик: суб’єкти, предикати, стверджувальну чи заперечну зв’язку і одну і ту саму кількісну характеристику, яка виражена квантором Субкантрарні- це судження І та О які можуть бути одночасно істинні але не можуть бути одночасно хибні Підпорядкован існує між судженнями А та І та між Е та О тобто вздовж вертикальних сторін. Несумісні судження- це А та Е, А та О, Е та І. Розглянемо 2 види відношення несумісності: Протилежні судження (контрарні)- це А та Е, вони одночасно не можуть бути істинними але одночасно можуть бути хибними Є ще контрадикторні Логічний квадрат, структурв Дана схема являє собою геометричний квадрат в якому виділені сторони і діагоналі при чому вершини квадрата- категоричні діагоналі, а сторони і діагоналі- відношення між судженнями. Вершини судження розташовані так, що у верхній частині- загальні, у нижній- часткові, ліві- стверджувальні, праві- заперечні. Вздовж сторін вказані відношення. Відношення між судженнями Кожен термін у судженні розподільний або не розподільний. Знання правил розподіленості термінів у судженнях необхідне при аналізі умовиводів. 1. Якщо термін судження повністю включається до обсягу іншого терміну або повністю виключається з нього, то він розподільний. 2. Якщо термін судження частково включається до обсягу іншого терміну або частково виключається з нього, то він не розподільний. При розподіленості терміна в судженні говориться про всі предмети, про увесь клас. Якщо ж термін у судженні не розподільний, то це означає, що у судженні йдеться не про всі, а лише про деякі предмети класу, виражені цим терміном, про деяку частину цього класу. Існують такі правила розподіленості термінів у судженнях: 1а) У загальноствердних судженнях, в яких обсяг терміна S повністю включається до обсягу Р (рис.), S – розподілене, а Р – не розподілене. Розглянемо це правило на такому прикладі: “Усі метали є провідниками електрики” (“Всі S є Р”). Оскільки обсяг субєкта цього судження (поняття “метал”) цілком включається до обсягу предиката (поняття “провідник електрики”), то S тут розподілене, а Р – не розподілене. У цьому судженні йдеться про всі метали, але не про всі провідники електрики. Обсяг предиката у таких судженнях (рис. 1) не вичерпується обсягом себєкта. б) У тих же загальноствердних судженнях, у яких обсяг субєкта є обним і тим же (рис. 2) розподілений не тільки субєкт, а й предикат. До загальноствердних суджень, у яких розподілені S і Р, відносяться судження- означення і судження із виділяючим субєктом.
2 У загальнозаперечних судженнях субєкт і предикат розподілені. Наприклад, у судженні “Жоден із доказів не повинен братися на віру” (“Жодне S не є Р”) обсяг субєкта (поняття “доказ”) повністю виключається із обсягу предиката (“братися на віру”), тому обидва терміни (S і Р) тут розподілені.
3У частковоствердних судженнях ми маємо два випадки: а) У частковоствердних судженнях, у яких обсяг субєкта частково включається до обсягу предиката, S і Р не розподілені б) У частковоствердному судженні, в якому обсяг предиката повністю включається до обсягу субєкта, S – розподілене, а Р – не розподілене. 4У частковозаперечних судженнях субєкт не розподілений, предикат розподілений або в цих судженнях обсяг S частково виключається з обсягу Р.
Поняття і види модальності Модальність- це явно чи неявно виражена в судженні додаткова інформація про логічний чи фактивний статус судження, про результативні, оцінювальні, часові та інші його характеристики. Модальність будьякого суження р в загальному вигляді може бути представлена з допомогою оператора М. Модальні характеристики суджень вираж найчастіше першими категоріями: Необхідність- випадковість Обовязок- заборонаїОдна з модальних характеристик вважається сильною М, а друга, яка визначається через заперечення модальн оператора вважається слабкою. Сильна характеристика може бути позитив. Мр, а може бути негативною Мр, це саме стосується і слабкої характеристики Мр В пізнавальному відношенні важливі такі модальні судження: епістимічна,деонтична, алентична, темпоральна, які мають важливе значення у практичній діяльності юристів.
Епістемічна модальність Епістемічна логіка - це розділ модальної логіки, який досліджує ерістемічні висловлювання та їхні відношення в структурі міркування. Прикладами епістемічних висловлювань можуть бути речення: (1) Відомо, що цей злочин вчинив О. (2) Я вірю, що О. не є винним. (3) Спростовано, що О. був на місці злочину в той час. (4) Я знаю, що я нічого не знаю. Епістема- вищий тип достовірного знання Епістемічні судження отримуються в результаті обміну інформ із людьми
Деонтична модальність Деонтична логіка це розділ модальної логіки, який вивчає деонтичні висловлювання та їхні відношення в структурі міркування. Прикладами деонтичних висловлювань можуть бути такі речення: (1) Обов’язково дотримуватися законодавства. (2) Дозволено купувати нерухомість. (3) Заборонено читати чужі листи. Вважається, що деонтичні модальності можуть бути виражені одна через одну: 1. Обов’язковим є те, від чого не дозволено утримуватися. Формально це визначення записується так: ОА = ~ P ~ A. 2. Дозволеним є те, що заборонено не робити. Формально це визначення записується так: ОА = ~ F ~ A. 3. Дозволеним є те, від виконання чого не обов’язково утримуватися. Формально це визначення записується так: РА = ~ O ~ A. 4. Дозволеним є те, що не є забороненим. Формально це визначення записується так: РА = ~ FA. 5. Забороненим є те, від чого слід обов’язково утримуватися. Формально це визначення записується так: FA = O ~ A. 6. Забороненим є те, що не є дозволеним. Формально це визначення записується так: FA = ~ PA. Алентична модальність Алетична логіка – це розділ модальної логіки, де досліджуються алетичні висловлювання та їх відношення в структурі міркування. У алетичній логіці є три основні закони: 1. “Усе необхідне є реальним” 2. “Усе реальне є можливим” 3. “Усе необхідне є можливим” Види запитань Логічну структуру запитання можна представити в такий спосіб: 1) у ньому насамперед представлене шукане; 2) у ньому позначена в загальних контурах інформація; 3) і нарешті, запитання – це вимога переходу від відносного, неповного знання, до знання повного Займенник "який" у запитанні позначає особливість, властивість чи стан; прислівники "коли", "де", "скільки", "навіщо" і "чому" позначають відповідно місце, час, простір, кількість, цілепокладання, причину. Якщо в запитанні дотримується точна категоріальність, тобто вказується на конкретну, а не на абстрактну ситуацію, вказується конкретна множина, до якої відноситься предмет нашого пошуку тощо, то це є ознакою достатньої еротетичної культури людини. З точки зору логіки під запитанням розуміється думка, яка виражена реченням і у якій зафіксована вимога або прохання поновити наявну інформацію з метою усунення або зменшення пізнавальної невизначенності. Відкриті запитання — це запитання, на які не можна дати таких прямих відповідей. Вузлові і навідні запитання. Види відповідей Відповідь - це судження, зміст і структура якого обумовлені конкретною логічною структурою запитання Для того, щоб відповідь була коректною, аргументованою, лапідарною і цілком відповідала логічній структурі та функції запитання, необхідно знати основні правила конструювання відповідей. Правило перше. На некоректне запитання давати відповідь алогічно, тому що така відповідь вступає в явне протиріччя з принципами і законами логіки. Як вийти з подібної ситуації? Наведемо основні рекомендації Правило друге. Інформаційний потенціал відповіді має бути за обсягом більшим за запитання. Це є категоричний імператив запитання, умова, необхідна для зменшення невизначеності обговорюваної проблеми. Недотримання цього правила робить дискусію безплідною. Як іноді говорять: "З чим прийшли, з тим і пішли", "Товкти воду в ступі". Запитання і відповіді по суті залишилися незмінними, хоча можливо за формою трохи були змінені. Такі ситуації зустрічаються на різного роду зборах, семінарських заняттях, в інститутах і навіть, як виняток, на "звичайних" науково-методичних конференціях. Правило третє. Відповідь повинна бути лапідарною, несуперечливою, однозначною, ясною. Цього можна досягти лише тоді, коли той, хто відповідає, зрозумів сутність запитуваної інформації. Правило четверте. У відповіді (по можливості) повинні бути представлені різні альтернативи. Воля того, хто запитує − визначити одну з них у якості оптимальної для розв'язання конкретної проблеми
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 378; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.142.245.245 (0.137 с.) |