Програмно-цільове бюджетування та його різновиди у міжнародній практиці бюджетного менеджменту.

Система програмно цільового бюджетування об'єднує три взаємодіючі та взаємодоповнювальні етапи бюджетного планування. Перший етап передбачає формулювання та прогнозування довго- і середньотермінових цілей діяльності певної бюджетної установи чи програми, а також розроблення стратегії для реалізації поставлених цілей і завдань. На цьому етапі бюджетне планування передбачає визначення існуючих фінансових коштів та їхнє ефективне використання.

На другому етапі складають самі програми, який охоплює аналіз і відбір програм, проектів, видів діяльності на певний період, а також визначення величини фінансових ресурсів, потрібних для їхньої реалізації.

Третій етап передбачає складання бюджету. Він визначає розподіл матеріалів, грошових коштів, необхідних для виконання затвердженої програми. В имоги до ресурсного забезпечення ставлять у залежність від результатів роботи бюджетної установи.

До головних складових системи програмноцільового бюджетування зачисляють: меморандум про програму (докладне пояснення її стратегії і спрямованості з чітким зазначенням підстав прийняття фінансових рішень); спеціальні дослідження (виконання відповідних розрахунків і підготовка аналітичних документів); багаторічні програми та фінансові плани (визначення перспективи на кілька років щодо фінансування витрат, а також впливу поточних рішень на видатки майбутніх періодів), їхню структуру, результати, системний аналіз.

На концептуальній основі бюджетування у західних країнах розроблено і запроваджено низку аналітично-управлінських технологій оптимізації бюджетів усіх рівнів. Широко використовують різні складові системи програмно-цільового бюджетування: класифікацію витрат, визначення завдань, оцінювання ефективності.

Однією з новацій став бюджетний процес на збалансованій основі, запропонований у США.

Найважливішою перевагою бюджетного процесу на збалансованій основі є те, що бюджетні призначення щорічно розглядають централізовано щодо однакового ставлення до всіх претендентів на бюджетне фінансування. Крім того, бюджетний процес забезпечує ефективніший контроль над витратами, що посилює відповідальність органів управління, сприяє своєчасномувиявленню проблем.

Зменшене бюджетування передбачає скорочення фінансування нижче певного рівня, що забезпечує проведення урядової політики в поточний момент;

На форми і методи бюджетного менеджменту, обсяг і структуру бюджетних видатків можуть впливати стан економічної конюктури та темпи інфляції- обставини, які обумовлюють інкрементальне та декрементальне бюджетування.

За інкрементального бюджетування програм збільшують на величину вищу, ніж темпи інфляції. Нарахування обчислюють на підставі статистичних даних, а аналіз зосереджують на розробленні послідовного нарощування державних видатків.

У випадку декрементального бюджетування приріст видатків менший від темпу інфляції, що потребує певного скорочення бюджетних асигнувань. Скорочення найбільше стосується тих програм,які фінансують коштом щорічних бюджетних асигну­вань. Завдяки такому бюджетуванню можна досягнути значної економії коштів.

Метод послідовно постатейних бюджетів відобра­жає структуру бюджету в її традиційній формі переліку законодавчо закріплених доходів і видатків. Цей метод розроблення бюджетів зручний інформаційно.

Вартість одиниці послуг у межах фінансованих програм чи певних бюджетів визначає функціональне бюджетування. Його ідея полягає в координації функцій державних органів для економного витрачання асигнованих бюджетних коштів для запобігання дублюванню їхніх функцій і бюджетних перевитрат.

Серед програмних технологій першого покоління варто назвати систему «планування- програмування-бюджетування», яка максимально спрямована на необхідний результат, тому передбачає класифікацію різних державних цілей, узгодження дій державних органів для успішного їх проведення, програмування діяльності держави на кілька років й аналіз альтернативних програм, підвищення ефективності фінансового контролю.

На зміну системі «планування- програмування-бюджетування» та багатьох інших моделей першого й другого покоління прийшла система раціоналізації бюджетного вибору. Її вперше використали у Франції 1968р.Мета моделі- поліпшити підготовку прийняття рішень і контролю адміністрації. Її функціонування починається з аналізу проблеми як вихідної основи формування мети на базі конкретного відомства,визначення та вибору програми.

Водночас канадські спеціалісти створили систему політичного й витратного менеджменту, задум якої полягає в інтеграції витратних параметрів фінансових програм з рішеннями щодо їхнього використання. У межах цієї системи централізоване приймання рішень на макрорівні комбінують з децентралізованим витрачанням коштів на макрорівні. Розпорядники бюджетних асигнувань можуть вносити в кошториси лише незначні зміни і тільки такі, що відповідають цілям уряду та перебувають під його контролем

Програмне бюджетування - спосіб розроблення бюджетів, який фокусує увагу на алокації коштів окремими програмами та дає змогу кількісно виміряти вплив видатків на кінцеві результати реалізації програм.

Найпоширенішою версією програмного бюджетування є програмно цільовий менеджмент, який передбачає реалізацію таких етапів: формування ієрархічного реєстру цілей, визначення способів їхнього досягнення; розроблення програм як методу приймання фінансових рішень; інтеграція програм у предметно-матеріальній формі з їхньою фінансовою вартістю, складання програмно-фінансового плану з додатком аналізу та пояснювальної записки; документуваня та тиражуван­ня фінансової інформації для службового і публічного користування; організація виконання - визначення по­вноважень, компетенції, відповідальності правлінських структур та осіб, задіяних у реалізації програм.

Одним із інноваційних інструментів бюджетно­го управління є технологія нульового бюджетування. За цим методом складання бюджету кожен розпоряд­ник бюджетних коштів повинен щорічно доводити доцільність витрачання кожної статті кошторисних коштів