Принципи і складові елементи організації заробітної плати

Організація оплати праці — це один з найважливіших інструментів, що визначає взаємозв’язок міри праці і міри його оплати.

Організації заробітної плати властиві певні принципи: Оплата праці найманого працівника залежно від його особистого трудового вкладу, кількості і якості витраченої праці; Надання самостійності підприємствам у виборі форм і систем оплати праці і визначенні її розміру; Співвідношення в оплаті праці різних категорій і професійно-кваліфікаційних груп з урахуванням складності виконуваних робіт і умов праці, її престижності; Стимулювання підвищення технічного й організаційного рівня виробництва, зниження собівартості й підвищення якості продукції; Регулювання розмірів мінімальної заробітної плати, які мають забезпечувати просте відтворення робочої сили працівникам різної кваліфікації. У сучасній економічній системі України розрізняють державне та тарифно-договірне регулювання заробітної плати.

Головною вимогою до організації заробітної плати на підприємстві є забезпечення необхідного підвищення заробітної плати при зниженні її затрат на одиницю продукції, а також гарантованості виплати заробітної плати за рахунок результатів діяльності підприємства.

Суб’єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; власники, об’єднання власників або їхні представницькі органи; професійні спілки, об’єднання професійних спілок або їхні представницькі органи; працівники.

Основні принципи організації оплати праці здійснюються за допомогою таких її складових елементів, як система угод і договорів на різних рівнях економіки, а також через: установлення норм трудових затрат, тобто нормування праці; установлення норм оплати праці, а саме застосування тарифної системи, або системи пайової участі працівника у фонді оплати праці підприємства; визначення системи оплати праці, тобто способу урахування при оплаті індивідуальних і колективних результатів праці; установлення порядку змін в організації оплати праці на окремих підприємствах і його структурних підрозділах.

Державне регулювання заробітної плати

Закон "Про оплату праці" визначає сферу державного регулювання заробітної плати найманих працівників в Україні. На державному рівні відбувається: встановлення розміру мінімальної заробітної плати; встановлення державних норм і гарантій оплати праці; встановлення умов і розмірів заробітної плати керівників

підприємств, заснованих на державній, комунальній власності; встановлення умов і розмірів заробітної плати працівників

підприємств, установ і організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету; регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається КМУ; оподаткування доходів працівників.

Держава регулює фонд оплати праці підприємств—монополістів з метою недопущення штучного підвищення заробітної плати. Держава також регулює порядок обчислення середньої заробітної плати для різноманітних виплат, зокрема для оплати відпусток, для нарахування гарантійних і компенсаційних виплат тощо. До сфери державного регулювання віднесено також встановлення норм оплат праці: в надурочний час; у святкові, неробочі і вихідні дні; в нічний час; за час простою, що стався не з вини працівника; при виготовлені продукції, що виявилась браком не з вини працівника. Зокрема, у останньому випадку місячна заробітна плата працівника не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки (окладу). На державному рівні забезпечується також регулювання заробітної плати при відхиленні від тарифних умов.