Склад основних рішень по функціях інноваційного менеджменту

 

Функції менеджменту	Типові управлінські рішення
Формування цілей	Ухвалення інноваційної місії Ш Формування цільових параметрів діяльності ІП Ухвалення стратегічної концепції ІП Затвердження цільових параметрів інноваційного проекту
Планування	Формування тематичного плану НДДКР Затвердження календарного графіка робіт за проектом Затвердження кошторису витрат за проектом Формування виробничої програми Ш Затвердження штатного розкладу по підрозділах Запит кредитних засобів на інновації Ухвалення фінансового плану ІП Затвердження плану реалізації продукції
Організація	Створення ІП Вибір організаційно-прайової форми ІП
Ухвалення організаційної структури ІП
Затвердження положень про служби ІП і посадових інструкцій
Створення нових або скасування існуючих підрозділів Ш
Відкриття філіалу або дочірньої фірми ІП
	Оцінка стану робіт за проектом
	Оцінка фінансового стану Ш
Контроль	Аналіз роботи служб і підрозділів ІП
	Розпорядження про зміну термінів проведення робіт за проектами
	Встановлення порядку оцінки діяльності виконавців
	Оцінка виконання стратегічної концепції ІП

 

Управлінські рішення в інноваціях можуть ухвалюватися інтуїтивно, або на основі наукового підходу. Інтуїтивний спосіб грунтується на емоційному сприйнятті і оцінці ситуації і припускає наявність у менеджера професійних знань і значного практичного досвіду. Саме ці чинники забезпечують зваженість і раціональність ухвалюваних рішень. Науковий підхід, що є фундаментальною основою менеджменту, розглядає ухвалення управлінського рішення, як цілісний процес, зміст якого дозволяє вивчити виниклу проблему, проаналізувати можливі варіанти її рішення і вибрати найефективніший з них.

Управлінські рішення в інноваційному менеджменті при всій їх різнома­нітності і унікальності кожного з них можна систематизувати в однорідні гру­пи (рис.5).

 

 

Рис. 5. Види рішень в інноваційному менеджменті

 

По предмету виділяються концептуальні і виконавські рішення. Концептуальні рішення по своєму характеру направлені в майбутнє і визначають принципові аспекти розвитку ІП. Вони охоплюють практично всі предметні функції інноваційного менеджменту: формування цілей, планування організацію і контроль інновацій. Концептуальні рішення вимагають особливого ретельного обгрунтування і передбачають найчастіше проведення спеціальних досліджень.

Виконавські рішення направлені на забезпечення виконання перш за все концептуальних рішень. Якщо концептуальні рішення складають прерогативу діяльності вищого менеджменту на ІП, то виконавські рішення готуються і здійснюються численним апаратом середнього і нижчого менеджменту.

По ознаці повторюваності розрізняють разові і рішення, які повторюються. Разові рішення носять унікальний характер, приймаються при створенні ІП або у форс-мажорних умовах і направлені на перспективу. Незалежно від рівня ухвалення разового рішення воно формується в нових, невизначених і слабоструктурованих ситуаціях, в яких неможливо використовувати стандартну процедуру. При ухваленні разових рішень наявний сильний вплив особових оцінок менеджера і інтуїтивних мотивів.

Рішення, що повторюються, є часто звані програмованими, ухвалюються у штатних ситуаціях, носять, як правило, виконавський характер і здійснюються по строгих технологічних схемах. Склад і порядок підготовки програмованих рішень регламентуються на ІП спеціальними положеннями і здійснюється в автоматизованих варіантах інформаційних систем, систем діловодства і управління.

За формою ухвалення рішень останні підрозділяються на індивідуальні і колективні. Вибір форми ухвалення рішень залежить від характеру задач, які стоїть, і прийнятого на ІП переважного стилю керівництва, авторитарного або колективного.

Індивідуальна форма ухвалення рішень орієнтована на оригінальні творчі підходи, оперативну підготовку і персональну відповідальність менеджера, Вона припускає строгу структуризацію проблеми і штатну ситуацію при її рі­шенні.

Колективна (або групова) форма управлінських рішень забезпечує високу ступінь обгрунтованості і опрацьовування проблеми, аналіз великого числа альтернатив і поведінкову узгодженість при реалізації рішення в перспективі. Колективна форма більш підходить при ухваленні концептуальних разових рі­шень коли підвищені витрати на її проведення окупаються глибиною опрацьо­вування проблеми і досягнутим компромісом в колективі вже на стадії ухва­лення рішення.

Процес ухвалення рішень в інноваційному менеджменті. Ухвалення рі­шень в інноваційному менеджменті є циклічним процесом, в якому початкова інформація про стан діяльності ІП трансформується в направлені дії на об'єкт управління з метою приведення його в бажаний або необхідний стан. У цьому процесі виділяють три відносно самостійні фази: визначення проблеми рішен­ня, формування альтернатив, ухвалення і реалізація рішення.

При визначенні проблеми рішення йдеться про можливо точну і об'єкти­вну фіксацію стану об'єкту управління на основі збору вичерпної інформації. Джерелом інформації для виконавських вирішень, що повторюються, виступає планово-звітна документація про хід виконання інноваційних проектів. Концептуальні рішення вимагають, як правило, спеціального інформаційного забезпечення на базі маркетингових досліджень, аналітичних оглядів конкурен­тів і ін.

Оцінка ситуації передбачає процедури зіставлення фактичного стану ін­новаційної діяльності з необхідним або передбаченим відповідним планом. Наявність розбіжностей означає появу загрози виникнення проблеми, що вимагає управлінського рішення. Під проблемою в менеджменті прийнято розуміти функціонування керованого об'єкту при ускладненні досягнення поставлених цілей в теперішньому часі або майбутньому. Оцінка ситуації повинна не тільки виявити наявність або відсутність відхилень в діяльності ІП, але і у разі існування останніх визначити ступінь їх небезпеки для функціонування підприємства. Оцінка ситуації повинна не тільки виявити наявність проблеми, але й визначити необхідний ієрархічний рівень її рішення в менеджменті ІП. Для цього в ході оцінки ситуації з'ясовуються конкретні причини, що викликали виниклі відхилення, визначаються можливі сфери і наслідки їх впливу на діяльність ІП.

Формулювання проблеми для управлінського вирішення повинне містити характеристику ситуації, опис її масштабів (просторових і часових), вказівку причин і визначення рівня рішення. Формування альтернатив починають зі встановлення граничних областей пошуку можливих рішень, які задаються двома компонентами: критеріями оцінки альтернатив і прийнятими обмеженням реалізації рішень. Сукупність критеріїв оцінки і прийнятих обмежень визначає поле майбутніх рішень і сприяє адресності генерації альтернатив.

Критерії оцінки альтернатив можуть задаватися якісними (імідж, стійкість ІП, демонстрація потенціалу і ін.) або кількісними (витрати, науково-технічний рівень, конкурентоспроможність і ін.) параметрами. Найчастіше критерії оцінки альтернатив рішень формулюються у вигляді параметрів економічної ефективності інновацій. Обмеження визначаються по всіх зовнішніх і внутрішніх чинниках рішення інноваційної проблеми. До внутрішніх чинників рішення відносяться внутрішньофірмові обмеження: по цілях і прийнятій страте­гії інновацій, ресурсах, організаційній структурі ІП,, умовах фінансування і ін. Зовнішні чинники відображають рамкові умови діяльності Ш. Слід розрізняти постійні, не залежні від ІП, чинники зовнішнього середовища, наприклад, сис­тема податків, митна і кредитна політика держави, екологічне середовище і ін., і змінні чинники, на які ІП може робити вплив, наприклад, партнери по коопе­рації, постачальники, споживач, кредитні організації.

Генерація варіантів альтернатив рішення здійснюється на базі прийня­тих обмежень і з урахуванням сформульованих критеріїв їх оцінки. Для форму­вання альтернатив, як вже наголошувалося, можуть використовуватися індиві­дуальні або колективні процедури. У теорії і практиці менеджменту використо­вується достатньо багато різноманітних методів формування управлінських рі­шень, заснованих на моделюванні інноваційних процесів, їх прогнозуванні, побудові «дерева цілей», морфологічному аналізі ситуації і ін. Застосування методів повинне бути направлене на формування можливо більшої кількості допустимих варіантів рішення проблеми. Під допустимим розуміється будь-який варіант рішення проблеми, який задовольняє прийнятим обмеженням і забезпечує досягнення поставленої мети. Ухвалення рішення здійснюється на основі порівняльної оцінки допустимих варіантів і вибору найкращого з погляду встановлених критеріїв.

Завершальний етап ухвалення рішення передбачає організацію контролю за його реалізацією і оцінку фактичних підсумків виконання передбачених рішенням заходів.