Охарактеризувати діагностичні технології керування індивідуальним здоров'ям

Діагностичні технології керування індивідуальним здоров'ям передбачають:

• Характеристику керованого об'єкта (діагностика здоров'я)
• Складання програми керування (оздоровлення) і її реалізацію;
• Оцінку адекватності та ефективності (зворотний зв'язок).

При діагностиці індивідуального здоров'я повинні враховуватися::

1. Фізичний стан стан здоров'я

• фізичний розвиток (антропометричні дані, каліперометрія);
• функціональний стан і функціональні резерви організму (проведення функціональних навантажувальних проб);
• фактори ризику захворюваності, стресостійкість і ін.;

2. Психоемоційні особливості

• психоемоційний стан (тривожність, самопочуття, активність, настрій);
• цілі, які людина ставить перед собою при початку оздоровчого процесу (мотивація);

3. Особистісні особливості людини

• анамнез (досвід попередніх занять в області оздоровлення);
• індивідуальний стиль життя;
• рівень освіти;

4. Духовний стан людини, його культурний рівень;

5. Соціальне і екологічне оточення людини.

При визначенні індивідуальних критеріїв існують два альтернативних підходи:

1. Традиційний підход – його завданням є досягнення всіма людьми однакового поводження, що вважається правильним: відмову від паління й вживання алкоголю, підвищення рухової активності, обмеження споживання з їжею насичених жирів і повареної солі, збереження маси тіла в рекомендуються границах, що.

2. В альтернативному підході в якості здорового розглядається такий стиль поводження, який приводить людину до бажаної тривалості та необхідної якості життя. З огляду на те, що всі люди різні, і підбор оздоровчих заходів повинен базуватися на індивідуальному науково обґрунтованому підході.

 

 

3 0. Пояснити суть методики діагностики соціально-психологічної адаптації осіб похилого віку Д. Роджерса і Р. Даймонда

Ця методика належить до класу опитувальних методик.. Серед питань містяться вислови щодо людини, про його спосіб життя: переживання, думки, звички, стиль поведінки. Прочитавши чи прослухавши чергове висловлювання опитування випробовуваний повинен оцінити, якою мірою це висловлювання може стосуватися щодо нього за шести- бальної шкалою:

" 0 " -це на зовсім не належить;

" 2 " - сумніваюся, що це можна віднести до мене;

" 3 " - вагаюся віднести це до себе;

" 4 " - це, схоже, прямо мене але немає впевненості;

" 5 " -це на мене, схоже;

" 6 " –безсумнівно це про мене;

Потім підраховується інтегральний показник " адаптації ", куди входять результати за двома шкалами: a) адаптивність (34 висловлювання);b) дезадаптивность (34 висловлю-вання). За підсумками аналізу результатів виділяється три групи піддослідних:

1. Пенсіонери із високим рівнем адаптації (група А)

- показник адаптації від 66 до 72 балів.

2. Пенсіонери із середнім рівнем адаптації (група В)

- значення показника адаптації від 49 до 65 балів.

3. Пенсіонери з низьким рівнем адаптації (група С)

- значення показника адаптації від 38 до 48 бал

31. Обгрунтувати необхідність соціального супроводу сім'ї як пріоритетного напряму соціальної політики держави

Суттєві суспільні перетворення сприяли усвідомленню того, що сьогодні одним із пріоритетних напрямів соціальної політики є соціальний супровід сім'ї. Його можна розглядати як систему механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім'ї, її захисту, якщо вона цього потребує. Тобто сімейна політика є ланцюжком між державою та громадським суспільством і виконує стабілізуючу і захисну функції. Необхідність сильної державної сімейної політики зумовлена суспільними потребами: сім'я є спільником суспільства у розв'язанні його головних проблем, збереженні моральних основ, соціалізації дітей, розвитку культури та економіки. Отже, об'єктом сімейної політики є соціальний інститут сім'ї, захист її прав та інтересів у процесі суспільного розвитку. Предмет сімейної політики можна визначити як сукупність проблем сім'ї, що характеризують її як соціальний інститут.

Можна виділити два підходи до розв'язання проблем сім'ї:

• вузький, який передбачає розгляд окремих проблем сім'ї у певних сферах життєдіяльності, стосується окремих категорій людей (тобто, це окремі, нескоординовані програми різних рівнів і обсягу);
• широкий, який передбачає узгоджені дії для розв'язання глобальних проблем сім'ї, інтеграцію різноманітних зусиль для задоволення потреб сім'ї.

Перший підхід нині здійснюється державою в основному на місцевому рівні, другий — на загальнодержавному через втілення концепції державної сімейної політики, яку розроблено на основі законів України, постанов Кабінету Міністрів України з питань надання соціальної допомоги та підтримки сімей.

Концепція державної сімейної політики в Україні спрямована на утворення необхідних умов для поліпшення життєдіяльності сім'ї, виховання дітей, охорони материнства, забезпечення умов для суміщення трудової діяльності та обов'язків членів сім'ї. Сучасні орієнтири сімейної політики в Україні: стабілізація сім'ї, зниження рівня розлучень; підвищення престижу сім'ї та сімейних цінностей у масовій свідомості; забезпечення розумово і фізично здорового потомства, орієнтації на середню сім'ю; підвищення виховного потенціалу сім'ї; адаптація сім'ї до ринкових умов життя.