Особливості оформлення власних назв

Під час викладу інформації українською мовою часто виникають труднощі у написанні деяких груп географічних назв, особливо іншомовного походження. Щоб уникнути помилок, треба дотримуватися установлених правил.

Українські географічні назви передають відповідно до вимови за нормами українського правопису: Житомир, Запоріжжя, Львів, Чернигів, Прип΄ять, Тиса і под.

У назвах українських міст треба розрізняти -поль у словах грецького походження (грецьке polis – “місто” :Маріуполь, Тирасполь) і -піль (від українського “поле”: Бориспіль, Тернопіль).

Що стосується іншомовних географічних назв, то деякі з них перекладають на українську мову. Це перш за все назви, які не вжива-ють без номенклатурних позначень: мис Доброї Надії, Північний Льодовитий океан. Перекладають в географічних назвах прийменники, що означають розміри, взаємне розміщення та сторони світу: Великий каньон, Південна Америка, Північний полюс.

Написання географічних назв іншомовного походження підпо-рядковують правилам української орфографії, але воно має й деяку специфіку, пов΄язану із позначенням голосних звуків.

Наприклад, російська літера Е передається:

- через Е: Верхоянськ. Пенза;

- через Є:

- після голосного: Колгуєв;

- після приголосних, крім шиплячих і Ц; у суфіксах -єв, -єєв російських назв, які походять від прізвищ: море Лаптєвих, Лежнєве, але Ржев, Мис Рум΄янцева;

- коли російському Е основи відповідає в аналогічних українськиї основах І: Бежецьк, Бєлгород.

Російська літера И передається:

- через і в основах географічних назв, зокрема на їх початку і в кінці: Іжевськ, Бородіно, Сочі;

- через ї після голосного і при роздільній вимові після приго-лосного: Троїцьк, Ананьїно, Єгор΄ївськ;

- через И:

- після ж, ч, ш та ц перед приголосними: Жигалово, Нальчик, Ішим, Цимлянськ;

- у коренях географічних назв, якщо ці корені спільні для україн-ської та російської мов: Кисловодськ, Липецьк, Клин;

- у складених географічних назвах, де И є сполучним звуком: Владивосток, Семипалатинськ.

Російські географічні назви з суфіксами -ск, -цк, -ич передаються з відповідниками -ськ, -цьк, -ич: Луганськ, Кузнецьк, Углич.

ЗАВДАННЯ 2. Ознайомтесь з інформацією відносно особливостей правопису географічних назв, зробіть записи у формі тез.

Правопис географічних назв

Написання географічних назв у ділових паперах регулюється правилами українського правопису, згідно з якими назви пишуть з великої літери, а їх родові позначення – з малої: Біле море, Тихий океан. Коли ж означувані слова не сприймаються як родові позначення, їх пишуть з великої літери: Біла Церква, Ярославів Вал.

У географічних назвах після губних, задньоязиких та Р, а також після префіксів, що закінчуються приголосними, перед йотованими Я, Ю, Є, Ї пишутьапостроф: В΄ятка, Прип΄ять.

Не пишуть апостроф перед йо (Муравйов), перед Я, Ю, коли ці голосні позначають сполучення м΄якого приголосного з а, у: Рязань, Дюсельдорф.

Особливу увагу слід звернути на правопис складних і складених географічних назв як українського, так і іншомовного походження. Вони пишуться окремо, разом і через дефіс.

ОКРЕМО пишуть географічні назви, утворені:

- поєднанням іменника та узгодженого з ним прикметника: Новий Буг, Кривий Ріг;

- поєднанням іменника та узгодженого з ним порядкового числів-ника: Залісся Перше, Гільча Друга.

РАЗОМпишуть географічні назви, утворені:

- від прикметникових та іменникових основ, з΄єднаних єднальним звуком: Новоукраїнка, Верхньоторецьке, Теплогірськ;

- поєднанням числівникових та іменникових основ: Пятигорськ, Тридуби, Семикаракорськ;

- поєднанням двох іменникових основ за допомогою єднального звука: Волгодонськ, Індокитай;

- сполученням дієслова у формі наказового способу та іменника: Гуляйполе, Копайгородок.

Через дефіс пишуть географічні назви, утворені:

- поєднанням двох іменників без єднального звука: Пуща-Водиця, Коста-Ріка, Тель-Авів;

- поєднанням іменника й постпозитивного прикметника: Нов-город-Волинський, Кам΄янець-Подільський;

- поєднанням двох імен або імені та прізвища за допомогою єднального звука: Андрієво-Іванівка, Івано-Франківськ, Михайло-Коцюбинське;

- поєднанням двох іменників, перший з яких вжито в називному відмінку, а другий – у непрямому відмінку з приймеником чи іншим службовим словом; дефісом виділяється прийменник (службове слово) з обох боків: Ростов-на-Дону, Порт-о-Пренс, Па-де-Кале;

- поєднанням перших складових частин соль-, спас-, усть-, вест-, іст-, нью-, сан-, санкт-, сант-, санта-, сент-, сен- з кінцевими назвотворчими частинами -ривер, -сіті, -сквер, -стрит, -фіорд: Соль-Вичегодськ, Спас-Клепики, Усть-Лабінськ, Вест-Індія, Санкт-Петер-бург, Іст-Ривер, Монк-тон-Сіті іт. ін.