Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Форми фізичного виховання в сім'ї
До найпоширеніших форм фізичного виховання дітей шкільного віку в сім'ї належать: 1) ранкова гігієнічна гімнастика (зарядка); 2) фізкультурні хвилинки під час виконання домашніх завдань. Проводяться після 30-35 хв безперервної роботи з школярами молодшого віку і через 40-45 хв з школярами середнього і старшого шкільного віку; 3) індивідуальні заняття різними фізичними вправами в домашніх умовах: - силова (атлетична) гімнастика; - оздоровча аеробіка (танцювальна аеробіка, шейпінг); - стретчинг, калланетика і ін.; 4) активний відпочинок на свіжому повітрі у вільний від уроків і виконання домашніх завдань час. Він включає прогулянки, катання на велосипеді, купання, ходьбу на лижах, різні ігри і ін. Сумарний час його тривалості в режимі дня від 1,5 до 3 годин.; 5) участь разом з батьками в різних змаганнях-конкурсах і вікторинах; 6) сімейні походи (піші, лижні, велосипедні, водні) у вихідні дні і в канікулярний час разом з батьками; 7) гартуючі процедури, які проводяться після зарядки, самостійні заняття фізичними вправами або перед сном. Фізичне виховання дітей у сім'ї вимагає від батьків певних знань, досвіду, терпіння і безпосередньої участі. Батьки повинні: періодично проводити бесіди з своїми дітьми на теми здорового способу життя; залучати їх до систематичних занять фізичними вправами і спортом; брати участь у сумісних з дітьми заняттях оздоровчою фізичною культурою; стежити за станом фізичного розвитку, поставою, здоров'ям дітей.
4. Зміст навчального предмету "Основи здоров'я і фізична культура" та методики навчання руховим діям школярів Зміст уроків фізичної культури регламентується державною програмою для загальноосвітніх навчальних закладів (1-11 класи) "Основи здоров'я і фізична культура". Програма починається з Пояснювальної записки, в якій визначена мета фізичного виховання (навчальні, розвиваючі і оздоровчі, пізнавальні і виховні), завдання фізичного виховання, мета і завдання вчителя в роботі з учнями, визначена головні вимоги до сучасних уроків фізичної культури і критерії у виставлянні оцінок. Зміст предмету "Основи здоров'я і фізична культура" інтегрований з хореографією та іншими предметами. В процесі його вивчення здійснюються міжпредметні зв'язки з анатомією і фізіологією людини, гігієною, біологією, теорією і методикою фізичного виховання, історією фізичної культури і спорту, музикою і ін.
Устарших класах поглиблюється інтеграція міжпредметних зв'язків, але головні функції покладаються на практичне виконання фізичних вправ. У Пояснювальній записці представлена умовна сітка розподілу навчальних годин по темах і елементах програмного матеріалу. Програма не встановлює чітко певної кількості годин для проходження тих або інших розділів, але вимоги до планування зобов'яжуть вчителя більшу частину часу приділяти вивченню і закріпленню пріоритетного матеріалу з урахуванням регіональних умов проведення уроків і сензитивних періодів розвитку фізичних якостей учнів. Програма складається з таких розділів: І. Навчальний пріоритетний матеріал. II. Матеріал для обов'язкового повторення і домашніх завдань. III. Контрольні навчальні нормативи і вимоги. IV. Орієнтовний комплексний тест оцінки фізичної підготовленості. Навчання руховим діям у шкільному віці направлено, перш за все, на формування, поглиблення і розширення спеціальних знань у вигляді уявлень, узагальнень і понять, закономірностей, принципів і правил рухової діяльності. Ці знання повинні забезпечувати свідоме орієнтування в явищах фізичної культури, доцільне і своєчасне використання її засобів і форм у житті, успішне оволодіння руховими уміннями, навиками і досвідом застосування їх у різноманітних умовах практики. У поєднанні з навчанням рухових умінь удосконалюються інтелектуальні вміння і здібності спостерігати, аналізувати, узагальнювати, порівнювати, оцінювати рухи і умови. У змісті фізичної освіти, тісно пов'язаної з фізичним розвитком, правомірно виділити такі компоненти поняття навчання руховим діям: • створення педагогом передумов і стимулів навчальної діяльності (визначення чергових завдань і завдань для учнів, мотивація необхідності вирішення цих завдань і подолання виникаючих труднощів, посилання на раніше засвоєне); • сприйняття учнями нового учбового матеріалу – аналіз і осмислення заданого, досягнення розуміння суті і значення завдань; засвоєння відповідних понять, принципів і правил практичного використання вивченого, формування на цій основі нових знань; вдосконалення учнем методів пізнавальної діяльності, що використовується, пов'язаний з цим розвиток інтелектуальних здібностей;
• оволодіння, на основі знань що засвоюються, технікою рухових дій (у цілому і за окремими фазами, елементами, характеристиками); формування і вдосконалення відповідних рухових умінь і навиків, розвитку рухових якостей; • оволодіння досвідом застосування спеціальних знань, рухових умінь і навиків, у складніших умовах пов'язане, з одного боку, з навчанням самостійному орієнтуванню в цих умовах, творчому вирішенню завдань і з вихованням інтелектуальних, моральних і вольових якостей, а з другого боку – з навчанням самостійному варіюванню техніки відповідно до нових завдань і умов; пов'язаних з цим змістом розвиток інтелектуальних, рухових і вольових якостей; • пов'язане з навчальною роботою формування гармонійної статури, попередження порушень постави, попутний і спеціальний розвиток рухових якостей; • самоконтроль, аналіз, взаємооцінка і самооцінка учнями навчальної діяльності та її результатів; контроль педагога за діями і успішністю учнів, оціночна інформація, обговорення досягнень і недоліків. Поєднання компонентів навчального процесу значною мірою залежить і від необхідності використання незавершених циклів вікового розвитку з метою своєчасної активізації прогресивних змін, підвищення навчання руховим діям і розвитку інших здібностей. Структура процесу навчання розрахована на відносно тривалі періоди (залежно від складності і доступності навчального матеріалу – на декілька занять, тижнів, на рік і більше). В практиці фізичного виховання школярів зберігаються, в основному, загальноприйняті етапи, їх спрямованість, специфічні завдання і основний зміст. Проте на всіх трьох етапах (початкового розучування, поглибленого вивчення і закріплення) компоненти змісту, методи і методичні прийоми повинні конкретизуватися відповідно до вікових особливостей учнів. На практиці навчання руховим діям школярів у певній послідовності повинні використовуватися всі основні методичні напрями. Конкретним вираженням їх є: 1. Педагог визначає і повідомляє учням завдання, програму, конкретні способи виконання дій, критерії контролю і оцінки їх результативності. Він підказує (навіть вселяє) мотиви майбутньої діяльності; висловлює знання в закінченому вигляді. Виховна роль цього шляху обмежена і зводиться, в основному, до розвитку пам'яті і виконавчих якостей. В освітньому відношенні він мало ефективний. Проте при вирішенні багатьох завдань фізичного розвитку і, частково, вдосконалення рухових якостей, особливо в молодшому шкільному віці, частково він може бути використаний. Більш ефективний той варіант, відмінною ознакою якого є обгрунтовування педагогом викладених знань, рекомендацій і вимог, розкриття причинної залежності між умовами діяльності, способами виконання дій і їх результатами. Він обумовлює лише відтворюючу (репродуктивну) діяльність, але сприяє підвищенню інтелектуальної активності і забезпечує більший освітній і виховний ефект навчальної роботи учнів, що застосовується в більш широких межах, у тому числі і в молодшому шкільному віці.
2. Педагог лише частково, визначає зміст, форми і послідовність майбутніх дій. Кількість і складність таких завдань залежить від віку і ступеня підготовленості школярів, часу та інших умов. Цей шлях забезпечує розвиток таких здібностей, як самостійність, ініціативність і творча активність у рухових діях, виховання спостережливості, підвищення культури і творчої уяви. Крім того, забезпечується засвоєння елементів і найпростіших форм дослідницьких умінь. Все це можливо лише за наявності повноцінного контролю педагога. Даний частково-дослідницький (евристичний) шлях навчально-виховної роботи цілком доступний в елементарних формах (і абсолютно необхідний) вже в молодшому шкільному віці. Ще більше значення він набуває на подальших вікових етапах, коли питома вага проблемних ситуацій може істотно зростати. Поєднання його з першим (репродуктивним, чисто виконавчим) у доцільних пропорціях – забезпечує високий рівень всестороннього, гармонійного фізичного виховання дітей. 3. Третій шлях, реабілітуючий себе в сучасній загальній освіті, – власне пошуковий (дослідницький). Відмінною його особливістю є надання учням повної самостійності у вирішенні проблемних завдань, включаючи планування своїх дій, визначення засобів і методів, аналіз результатів і т.ін. Застосування цього шляху вельми доцільне у фізичному вихованні, але лише в роботі із дітьми старшого віку і як додаткове (за однією – двома темами протягом навчального року), оскільки для цього потрібен не тільки високий рівень попередньої підготовленості, але і значні витрати часу. Використання безпосередньої наочності, коли учні не мають у своєму розпорядженні початкових знань і рухового досвіду, розвиваючи творчі здібності, в роботі з дітьми слід добиватися шляхом осмисленого сприйняття демонстрованих рухів. З цією метою сприйняття повинні зводитися до рівня організованих спостережень із використанням словесних прийомів – орієнтовних завдань, попередніх і попутних вказівок, порад і ін. Таким поєднанням методичних прийомів, які забезпечують безпосередню наочність з прийомами орієнтовних словесних дій, можна створювати повне, всебічне і точне сприйняття, уявлення адекватне навчальним завданням. Поєднання перерахованих методичних прийомів веде до витонченого розвитку органів чуття. Цю можливість особливо важливо використовувати в молодшому і на початку середнього шкільного віку, коли зберігаються ще відносно високі темпи сенсомоторного розвитку.
Методи і методичні прийоми навчально-виховної роботи обумовлені закономірностями навчання. Підбір і поєднання методів не повинні бути стандартними. Шаблонне використання такого необхідного методу як показ мало ефективний в освоєнні повноцінних знань і вмінь, особливо у вихованні особистості школяра. Якщо ж для створення уявлення педагог, назвавши те, що вивчається і визначивши його призначення, вдасться до чіткого опису, яким зосередить увагу учнів не тільки на загальній картині, але і на складових частинах, характеристиках техніки руху, їх дії істотно зміняться. Учні будуть більш уважніші і спостережливіші, а головне – будуть самостійно, творчо створювати уявну модель руху. Цим буде досягнуте формування досконаліших рухових умінь, а разом з тим розвиток спостережливості, уяви і образного мислення, виховання творчих здібностей, самостійності. У роботі зі школярами особливої уваги вимагає закріплення освоєних рухових умінь і доведення їх до рівня навиків. По-перше, освоєння значного числа рухів направлено на навчання управління рухового апарату, на вдосконалення рухів і виховання відповідних здібностей. У цьому випадку вправа є ефективною лише до тих пір, поки наявна необхідність подолання координаційних труднощів. Уміння, які набуті цим шляхом, самі по собі не знаходять застосування в конкретній життєвій практиці (в побуті, праці, спорті), немає необхідності в міцному закріпленні їх, перетворенні в навики. По-друге, недоцільно закріплювати до стійкого навику ті рухові уміння, над вдосконаленням яких належить повторна навчальна робота відповідно до програмних вимог у подальші роки. Тимчасово не слід закріплювати і ті, які є лише початковим варіантом для подальшого формування інших варіантів стосовно нових і складніших умов рухової діяльності (найтиповіші з них можуть доводитися до рівня навиків). Характер і конкретний порядок поєднання методів визначається так: 1. Завдання навчально-виховної роботи. Необхідно створити лише загальне уявлення про зовнішню форму руху, що вивчається, достатньо використати опис або показ, або той і інший у поєднанні. Якщо ж необхідно добитися глибокого розуміння суті руху вдаються, особливо в старшому шкільному віці, до пояснення (встановлення причинно-наслідкових зв'язків і відносин), поєднуючи його з прийомами демонстрації і ін. Якщо ж поставлене завдання – забезпечить творчу активність учнів, виховувати у них самостійність, ініціативність – потрібне поєднання проблемних ситуацій і використання завдань творчого характеру. 2. Особливості учнів. У роботі з дітьми молодшого шкільного віку потрібно більше вказівок. Висловлювати зміст гри краще в образній, за можливістю, художній формі. Частіше користуватися одностороннім розбором. У роботі з добре підготовленими учнями, із старшокласниками, особливе значення має бесіда, колективний розбір, глибокі за змістом пояснення з опорою на знання з інших навчальних предметів, графічне зображення і ін.
3. Особливостями матеріалу, що вивчається. При навчанні грі не обійтися без попередньої розповіді, елементів опису і подальшого розбору. Якщо рухова дія проста і учні зможуть відразу її виконати, доцільно розучувати її в цілому і т.ін. 4. Зовнішні умови навчальної роботи. В умовах зниженої температури повітря, значного вітру недоречно вдаватися до розповіді, тривалих пояснень, докладного розбору. Натомість доведеться спиратися, головним чином, на короткі вказівки, команди. Кожний з методів навчання руховим діям здійснює виховну функцію відповідно до його специфічних рис.
5. Особливості розвитку фізичних здібностей у шкільному віці Характерні фізичні здібності (або різноманітні їх поєднання) рухових умінь і навиків виявляються лише в умовах конкретної рухової діяльності, в поєднанні з руховими діями. Використовуючи різноманітні види і елементи рухової діяльності, можна добитися бажаного розвитку здібностей. На практиці фізичного виховання школярів використовують два основні шляхи розвитку фізичних здібностей: Перший шлях зводиться до попутного стимулювання здібностей, виявляється в процесі формування нових рухових умінь і навиків, а також при подальшому варіюванні і вдосконаленні їх в ускладнених умовах. Другий шлях характеризується спеціальною організацією розвитку здібностей на базі засвоєних дій. Для цього, з одного боку, широко використовуються загальнорозвиваючі і спеціально-підготовчі вправи – бігові, стрибкові, метальні, плавальні, спортивно-ігрові і інші, які мають спільні елементи, схожість із структурою рухової дії, що вивчається (метод так званих зв'язаних дій). З іншого боку, використовуються основні для даної рухової діяльності (зокрема – змагальні) рухи або їх різновиди. Методами строго регламентованої, ігрової, частково змагальної вправи забезпечуються спеціальні дії на організм з метою розвитку необхідних здібностей. Вправи дозуються зростаючою кількістю або тривалістю повторень, прискоренням темпу або підвищенням швидкості рухів, використанням обтяжень і іншими прийомами. Ці шляхи розвитку фізичних здібностей необхідні для всіх вікових ступенів фізичного виховання. Перший відіграє провідну роль у молодшому шкільному віці, особливо у зв'язку з навчанням дітей основам управління рухами і вдосконаленням координаційних здібностей, початковим формуванням рухових умінь, "школи рухів" і створенням основ високої їх культури. Другий шлях стає провідним, починаючи з середнього шкільного віку (в деяких видах спорту). Цього вимагають завдання підготовки до виконання навчальних нормативів, вимог спортивної класифікації, а також підготовки до спортивних змагань, туристських походів і ін. Цей шлях також використовується і у зв'язку із застосуванням загальнорозвиваючих вправ з метою гармонійного розвитку мускулатури, формування постави і т.п.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 236; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.224.56.216 (0.018 с.) |