Гістологічна класифікація пухлин.

 

1 група. Епітеліальні пухлини без специфічної локалізації (органонеспецифічні).

2 група. Пухлини екзо- та ендокринних залоз, епітеліальних покривів (органоспецифічні).

3 група. Мезенхімальні пухлини.

4 група. Пухлини з меланінутворюючоі тканини.

5 група. Пухлини нервової системи та оболонок мозку.

6 група. Пухлини системи крові.

7 група. Тератоми -дисембріональні пухлини.

 

Різновиди пухлин:

 

Папілома - доброякісна пухлина епітеліальної тканини. Виникає на поверхні шкіри або слизової оболонки. Макроскопічно нагадує кольорову капусту.

Ще її звуть пухлина - перчатка: значне розростання строми у вигляді сосочків, які покриті шаром епітелію (перчатка).

Аденома - доброякісна пухлина з залозистого епітелія.

Рак - злоякісна пухлина епітеліальної тканини. Рак ще зветься карцинома.

 

Форми раку:

 

1) "Рак на місці" - немає інвазійного росту.

2) Плоскоклітинний - виникає на шкірі і слизових, покритих плоскім або перехідним епітелієм, а також у місцях метаплазія призматичного епітелію. Клітини мало диференційовані. Паренхіма перебільшує строму.

3) Аденокарцинома - злоякісна пухлина залозистого епітелію. Ріст інфільтративний, базілярна мембрана зруйнована. Паренхіма перебільшує строму. Клітини мало - та недиференційовані.

4) Солідний рак - паренхіма та строма розростаються приблизно однаково.

5) Дрібноклітинний рак - побудована із дрібних недиференційованих клітин, округлі за формою. Строма майже відсутня.

6) Фіброзний рак (скір) -"рак-географічна карта". Строма значно переважає паренхіму. Клітини паренхіми ніби острівці в океані строми. Рак метастазує переважно лімфогенно.

Доброякісні пухлини мезенхіми:

- фіброма - із сполучної тканини,

- ліпома - із зрілої жирової тканини,

- гемангіома - пухлина із кровоносних судин,

- міома - із м'язової тканини (лейоміома - із гладеньких м'язів, рабдоміома - з поперечно - посмутованих м'язів).

Саркома - злоякісна пухлина мезенхіми. На розрізі вона нагадує м'ясо риби.

Невус - пухлино подібний утвір. Найчастіше трапляється в ділянці обличчя, тулуба у вигляді утворень, що вибухають над поверхнею шкіри, темного коліра. Це доброякісна пухлина. Меланома - злоякісна пухлина, побудова з поліморфних клітин, в цитоплазмі яких міститься меланін.

Старіння.

Процес онтогенезу (індивідуального розвитку людини) поділяється на два періоди: внутрішньоутробний, або пренатальний, і поза утробний, або постнатальний. Патологія пренатального періоду полягає в порушенні закладки і формування органів плода. Вона пов'язана з двома причинами: дією несприятливих зовнішніх факторів і хворобами матері. Серед зовнішніх факторів велике значення мають фізичні впливи: гіпоксія, іонізуюче випромінювання, неповноцінне харчування матері. З числа хімічних чинників найчастіше дають нікотин, алкоголь, сільськогосподарські і побутові отрути, деякі медикаменти. Можуть пошкоджувати плід віруси грипу, кору, краснухи, а також хвороби матері (анемії, артеріальна гіпертензія).

Постнатальний період проходить кілька вікових періодів: росту, зрілості, та неминуче завершується старістю і смертю. Завдяки досягненням медицини тривалість життя людей зросла у 20 столітті на тридцять років, і становить у розвинутих країнах 70 років, але рідко коли переходить 100-річний рубіж. Тривалість життя обмежена генетично: це обмеження стосується здатності клітин до поділу. Н-д, фібробласт дає не більш як 50 подвоєнь маси, а далі нащадки його старіють і гинуть.

Захворювання людей віком понад 60 років характеризується мультиморбідністю, тобто одночасовою наявністю декількох серйозних захворювань, а це передбачає особливі підходи до їх лікування. Проблема старіння вимагає організації глибоких медико-біологічних досліджень цього процесу з метою подовження активного віку людини, цим займаються геронтологія -наука про старість і довголіття та геріатрія - наука про хвороби похилого і старечого віку.

Старіння - це неминучий руйнівний процес, який обмежує адаптаційні можливості організму, зумовлює розвиток вікової патології і збільшує вірогідність смерті. Старіння починається з клітин. Ембріональній клітині, яка здійснює 50 поділів, потрібно 110 -120 років, щоб здійснити їх у організмі. Це генетична межа старіння. Але до цього доживає тільки 0,1% населення землі. Вікові зміни клітини: знижується здатність виробляти енергію, сповільнюється синтез ферментів, нагромаджуються відходи метаболізму. Процес старіння захоплює всі клітини. Старіння клітини формується як поєднання їх власних вікових змін із змінами міжклітинних і загально - регуляторних впливів.

Старіння - це процес морфологічних, біохімічних, функціональних і психічних змін.

Прояви старіння.

1) На молекулярному рівні: нагромадження сполук (у нейронах -ліпофусціна, у тканинних макрофагах - гемосидерина, в позаклітинному просторі - амілоїда), синтез ферментів з низькою активністю, сповільнення утворення ферментів і гормонів, колаген стає малорозчинним, спотворення синтезу РНК і білків, з'явлення дефективних білків (вони стають об'єктами аутоімунної агресії), зниження потужності калій-натрієвого насоса, порушення процесів збудження, гальмування, порушення трансмембранного транспорту речовин, зменшення АТФ.

2) На клітинному рівні: зменшення їх кількості, зниження здатності до розмноження і диференціації.

3) На тканинному рівні: дистрофії, склерози, загибель тканин.

4) На органному, системному рівні: зміни структурної будови та функції органів.

Нервова система: зменшення нейронів, послаблення пам'яті, згасання інтелекту. В нейронах нагромадження ліпофусцін -кінцевого продукту перекисного окислення ліпідів. Старіння гіпоталамічних нейронів, і як слід -ендокринні розлади.

Ендокринна система: сповільнення синтезу гормонів (особливо статевих), послаблення регуляторних впливів щитовидної залози на обмін речовин.

Дихальна система: обмеження легеневої вентиляції, атрофія м'язового шару бронхів, утруднення дренажу (сприяє розвитку патологічних процесів, ателектазу), зменшення легеневих об'ємів. Ці зміни сприяють розвитку артеріальної гіпоксемії.

Система кровообігу: склероз міокарда, розширення порожнин серця, зниження скоротливої здатності міокарда, зменшення ударного об'єму крові й серцевого викиду, сповільнення швидкості кровотоку серця, зниження автоматизму, сповільнення передачі імпульсів, схильність до аритмії, у стінках великих артерій -склероз інтими, атрофія м'язового шару, зниження еластичності судинних стінок, зменшення функціонуючих капілярів, підвищення їх ламкості, зменшення проникливості стінок капілярів.

В органах травлення йдуть процеси атрофії всіх структур, зменшення секреції травних соків.

Старіння імунної системи проявляється послабленням специфічної реактивності до чужорідних антигенів і аутеагресією проти власних клітин. Це стає причиною низької опірності до інфекційних збудників. Через інволюцію тимуса у організмі створюються передумови для виникнення злоякісних пухлин.

Для старечого віку характерний певний спектр захворювань, які різко зростають за частотою і нерідко призводять до смерті. Це атеросклероз, ішемічна хвороба серця, судинна патологія мозку, паркінсонізм, артеріальна гіпертензія, злоякісні пухлини, цукровий діабет, остеохондроз хребта, катаракта. Перебіг захворювань у старих людей відхиляється від типового перебігу в дорослих. Характерні ареактивність, повільність наростання і згладженість клінічних симптомів.

Гіпотези причин старіння.

1. Перша група гіпотез. Причина старіння -нагромадження невідновних пошкоджень (або помилок), які стають протягом життя людини.

Ключова роль -це помилки у відтворення ДНК (мутації) під впливом шкідливих патологічних факторів довкілля. Ці дефекти призводять до порушення обмінних процесів. До цієї групи гіпотез відносять:

а) утворення вільних радикалів, які окислюють ліпіди мембран, підвищують їх проникність, порушують структуру ДНК, РНК.

б) старіння сполучної тканини -утворення малорозчинного колагену.

в) втрата нервово-ендокринного контролю над гомеостазом внаслідок дегенерації гіпоталамо-гіпофізарної системи.

2. Друга група гіпотез -тривалість життя обмежена генетичною програмою. Роль "водія" старіння приписують гіпоталамусу. Але деякі вчені вважають існування нез'ясованого механізму старіння ("годинника"), для якого індукція вікових змін в органах є природною функцією.

Методи подовження життя.

1. Зниження температури тіла. Це призводить до зниження рівня метаболізму і накопиченню метаболічних помилок (шлаків).

2. Спеціальна дієта за набором поживних речовин нижчої калорійності.

3. Прийом вітамінів групи Е та С.

4. Прийом антиоксидантів, які запобігають накопиченню вільних радикалів.

Клімакс.

Клімакс (клімактеричний період) - це період переходу від статевої зрілості до припинення репродуктивної функції.

Розрізняють фізіологічний і патологічний клімакс.

Фізіологічний клімакс - природне і закономірне згасання статевої функції (у жінок починається у віці 45-48 років, у чоловіків 45-60 років).

Патологічний клімакс виникає після перенесених раніше інфекційних хвороб, фізичних і психічних травм, несприятливих умов праці, йому притаманний ускладнений перебіг. Розрізняють ранній клімакс (40-42 роки) та пізній (після 55років). Пізній клімакс пов'язаний, як правило, з хронічною патологією, насамперед статевої сфери, для клімактеричного періоду характерна атрофія статевих органів та залоз.

 

Лекція № 11.