Хронологія подій Болонського процесу

 

 

Дата	Місце проведення	Подія
25 травня 1998 року	Париж, Франція	Міністри, що представляють Великобританію, Німеччину, Італію і Францію, прийняли Спільну декларацію.
Березень 1999 року	Веймар, Німеччина	Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Ради ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації та оцінювання у вищій освіті.
Травень 1999 року	Копенгаген, Данія	Публікація звіту «Тенденції у вищій освіті - І» на замовлення СRЕ, Конфедерації Рад ректорів країн, що входять до ЕU, за фінансової підтримки ЄС.
18-19 червня 1999 року	Болонья, Італія	Перша зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту, і прийняття спільної декларації.
8-10 лютого 2001 року	Лісабон, Португалія	Семінар «Акредитація / Надання законної сили».
14-15 лютого 2001 року	Берлін, Німеччина	Національний семінар із питань Болонського процесу.
16-17 лютого 2001 року	Гельсінкі, Фінляндія	Міжнародний семінар «Університетські ступені короткого циклу».
1-3 березня 2001 року	Упсала, Швеція	Неформальна зустріч європейських міністрів, що відповідають за освіту і наукові дослідження.
2-4 березня 2001 року	Мальме, Швеція	Міжнародний семінар «Транснаціональна освіта».
10 березня 2001 року	Антверпен, Бельгія	Семінар фламандського співтовариства з проблем Болонського процесу.
10-12 бе­резня 2001 року	Антверпен, Бельгія	Семінар студентів Європи «Втілення В життя Болонської декларації».
13-14 бе­резня 2001 року	Белград, Югославія	Національний семінар із проблем Болонського процесу.
22-25 бе­резня 2001 року	Ґетеборг, Швеція	Прийняття Ґетеборзької конвенції конференцією Асоціації національних студентських спілок в Європі.
29-30 бе­резня 2001 року	Саламанка, Іспанія	Конференція європейських вищих навчальних закладів та освітніх організацій, прийняття спільного документа.
9 квітня 2001 року	Стокгольм, Швеція	Зустріч Групи керівництва у Болонському процесі.
21 квітня 2001 року	Брюссель, Бельгія	Зустріч Ради Асоціації європейських університетів.
26 квітня 2001 року	Брюссель, Бельгія	Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу.
Квітень 2001 року	Гельсінкі, Фінляндія	Публікація звіту «Тенденції у вищій освіті -II» за фінансової підтримки ЄС і ЕТF.
6-8 травня 2001 року	Хальмстад, Швеція	Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Рад ректорів європейських країн.
10-16 травня 2001 року	Братислава, Словаччина	Міжнародний семінар і 40-а зустріч Ради Асоціації національних спілок студентів у Європі.
17 травня 2001 року	Прага, Чехія	Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу.
18-19 травня 2001 року	Прага, Чехія	Зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту.
Червень 2001 року	Рига, Латвія	8-а спільна зустріч у рамках мереж ЕNIC і NАRIС та прийняття документа «Визнання результатів (навчання) у Болонському процесі».
5-8 грудня 2001 року	Тампере, Фінляндія	13-а щорічна конференція ЕАІЕ, розгляд питань Болонського процесу.
1 -2 березня 2002 року	Брюссель, Бельгія	Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільськогосподарських та дотичних до них наук; компетенція випускників.
21-23 травня 2003 рік	Грац, Австрія	Друга конференція представників європейських вищих навчальних закладів та освітніх організацій.
19-20 ве­ресня 2003 рік	Берлін, Німеччина	Третя зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту.

Велика хартія університетів

Болонья, Італія 18 вересня 1988 року

Преамбула

Ректори європейських університетів, які зібралися в Болоньї з нагоди дев'ятисотліття найстарішого у Європі університету за чотири роки до остаточного скасування кордонів між країнами ЄСі підписалися нижче, висловлюючи надію на перспективу розширення співробітництва між усіма європейськими націями, переконані в тому, що народи ідержави мають, як ніколи раніше, усвідомити роль, яку університети будуть покликані відіграти усуспільстві; що змінюється і стає дедалі інтернаціональнішим, вважають, що:

1) на завершальному етапі цього тисячоліття майбутнє людства значною мірою залежить від культурного, наукового і технічного розвитку, зосередженого в центрах культури, знань та досліджень, якими є університети;

2) завдання університетів щодо поширення знань серед нових поколінь передбачає, що в сучасному світі вони мають служити суспільству в цілому і; зокрема, робити значний внесок у подальшу освіту заради культурного, соціального й економічного майбутнього суспільства;

3) університети повинні забезпечити майбутнім поколінням освіту і виховання, що сприяло б справжній гармонії навколишнього середовища та самого життя.

У зв'язку з цим проголошується перед усіма державами та перед совістю всіх націй основні принципи, що мають відтепер і назавжди бути основоположними для університетів.

Основні принципи

1.Університет — автономна установа в суспільствах з різною організацією, що є наслідком розходжень у географічній та історичній спадщині. Університет створює, вивчає, критично осмислює та передає культуру за допомогою проведення досліджень і навчання.

Щоб відповідати вимогам сучасного світу, його дослідницька та викладацька діяльність має бути морально й інтелектуально "незалежною від будь-якої політичної й економічної влади.

2. Викладання та дослідницька робота в університетах
повинні бути неподільні з тим, щоб навчання в них відповідало постійно змінюваним потребам і запитам суспільства, науковим досягненням, що змінюються.

3. Оскільки свобода викладання, досліджень і навчання є
основним принципом університетського життя, то як керівні
органи, так і університети, кожний у межах своєї компетенції, повинні гарантувати дотримання цієї фундаментальної вимоги.

Відкидаючи нетерпимість і будучи завжди відкритим для діалогу, університет стає, таким чином, ідеальним місцем зустрічі викладачів, які здатні передавати свої знання і володіють необхідними засобами для їх удосконалення за допомогою досліджень та інновацій, та студентів, які мають право, здатність і бажання збагатити свій розум цими знаннями.

4.Університет є хранителем традицій європейського гу­манізму, тому він постійно прагне до досягнення універсаль­ного знання, перетинає географічні та політичні кордони, за­тверджує нагальну потребу взаємного пізнання і взаємодії різних культур.

Засоби

Реалізація цих завдань у світлі вищевикладених принципів потребує наявності ефективних засобів, що відповідають сучасним умовам.

1. Для забезпечення свободи досліджень і викладання всім членам університетської спільноти слід надати необхідні засоби.

2. Потрібно брати на роботу викладачів і визначати їх статус відповідно до принципу неподільності дослідницької та викладацької діяльності.

3. Кожен університет, з урахуванням конкретних обставин, має гарантувати своїм студентам дотримання свобод і умов, за яких вони могли б досягти своїх цілей у культурному розвитку знань.

4. Університети, особливо європейські, розглядають взаємний обмін інформацією та документацією, а також збільшення кількості спільних проектів для розвитку освіти як основний елемент постійного розвитку знань.

Тому, як і на початку своєї історії, вони стимулюють мобільність викладачів і студентів, а також розглядають загальну політику в питанні рівного статусу, звань, іспитів (без упередженого ставлення до національних дипломатів) і присудження стипендій як необхідний інструмент для здійснення своєї місії в актуальних на сьогодні умовах.

Ректори, що підписалися нижче, від імені своїх університетів беруть на себе зобов’язання зробити все від них залежне для того, щоб кожна держава, а також зацікавлені наднаціональні організації формували свою політику, спираючись на положення цієї Великої хартії, яка висловлює одностайне бажання кожного університету, вільно визначене та проголошене.