Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Умови походження та модифікації етносу
Зосереджуючи увагу на проблемах становлення або зміни етносу, за- значимо, що нема в історії випадків, коли етногенез, тобто формування того чи іншого етносу, відбувався за якимось єдиним правилом. Ряд учених-етнопсихологів намагались складний процес етногенезу народів втиснути у схему, за якою вони начебто пройшли такий шлях: племінні союзи -- народності -- нації. Але, як справедливо зазначає Л. Шкляр, як немає народів, які про- йшли усі рівні суспільно-економічних формацій, так немає (хіба що за рідкісним винятком) націй, які пройшли всі стадії етногенезу -- від ро- доплемінної спільності до національних утворень [47]. Цікавим прикладом, який ілюструє складність не тільки схематичної побудови процесу етногенезу, а й відтворення реального етногенезу кон- кретної нації, може бути дискусія, що виникла щодо етногенезу україн- ської нації. Ця дискусія так і не завершилась. Згідно з однією версією ук- раїнський етнос з'явився у період феодального роздроблення, на руїнах Київської Русі приблизно у ХІІІХІV ст. Водночас відбувався етногенез і російської нації. Інша версія склалась на рубежі ХІХХХ ст. і, згідно з нею, україн- ський народ -- прямий спадкоємець культури Київської Русі, а його ет- нічні корені сягають в епоху скіфів і сарматів, антів та гунів і навіть кель- тів. Її підтримували видатні українські історики М. Костомаров і М. Гру- шевський, її й сьогодні підтримують українські патріоти. Але ця версія ще у ХІХ ст. зазнавала жорсткої критики з боку державної школи імпер- ської історіографії за "сепаратизм", тобто відхід від ідеї східнослов'янсь- кої єдності. Критикується вона і зараз з боку російських історіографів. Так, Л. Гумільов охарактеризував згадану версію як прояв "войовничого провінціоналізму ", що в перекладі на мову психології може означати те, що українці, переймаючись комплексом меншовартості, створюють дуже амбітні теорії свого походження, і це є не що інше, як процес гі- перкомпенсації цього комплексу. Отже, крапка в цій дискусії ще не по- ставлена. Поняття маргінальності Поняття маргінальності вживається досить часто в значенні погра- ничності, перехідності, невизначеності. Так, у багатьох дослідженнях з етнопсихології йдеться про етнічних
маргіналів -- людей, які не мають чітких етнокультурних орієнтацій, не можуть з упевненістю заявити свою причетність до того чи іншого етно- су, до тієї або іншої культури. Гіперболізуючи свою позицію, вони іноді називають себе "громадянами світу". Таке явище, як маргіналізація, стає можливим, по-перше, через міжетнічні шлюби, а по-друге, через мігра- цію населення. Цікаво зазначити, що діти, які народились від міжетнічних шлюбів, все ж таки не мають великих складностей у визначенні своєї етнічної на- лежності. Складнішим і поширенішим явищем є так звана культурна маргінальність. Мільйони людей, які проживають за межами території проживання свого етносу, стають причетними до культури іншого етносу. Представ- ники малочисельних народів живуть на рубежі культур, одна з яких є, як правило, вищою за показниками рівня соціально-економічного розвитку або за престижністю. Ця культурна "граничність" призводить до відсікання людини від її етнічних коренів і розмивання національного "я" або національної са- мосвідомості. Світогляд і ціннісно-духовні орієнтації особистості зали- шаються поза певної системи цінностей народу, його культури та психо- логії. Наслідок такої ситуації -- відмова від національно-культурних цін- ностей, втрата усвідомлення етнічної ідентичності, невизначеність пове- дінки та посилення маргіналізації. Велика загроза маргіналізації різних етносів (у тому числі й україн- ському) була за радянських часів, коли тоталітарний режим намагався сформувати "єдину націю -- радянський народ". Тепер ми переживаємо зворотні процеси -- відродження націй та етносів. Отже, сьогодні пра- вильний підхід до розв'язання національного питання буде сприяти не тільки національній консолідації, а й взагалі національному відроджен- ню народів України.
На сьогодні не існує загальноприйнятого науково-обґрунтованого визначення поняття "нація". Усі існуючі визначення зводяться до перера-
хування її складових, таких, як спільна мова, територія та економічне й політичне життя на ній, культура та релігія, спільні расово-етнічні коре- ні, закладені в генотипі, психологічна єдність, стрижнем якої є націо- нальна самосвідомість. Мова. Отже, однією з найістотніших ознак нації вважається мова. Розглянемо окремі нації з точки зору використання ними рідної мови. Українці, росіяни, білоруси, що живуть за межами своїх країн, не зав- жди володіють рідною мовою, але вважають себе українцями, росіянами та білорусами, і немає підстави не вважати їх такими. Євреї, що живуть за межами Ізраїлю, як правило, не володіють івритом. Існують нації з двома або й більшою кількістю мов -- швейцарці, ін- дуси, бельгійці, канадці. І навпаки, є різні нації, які мають спільну мо- ву -- німці, австрійці, жителі Люксембургу, Ліхтенштейну, частини Швейцарії говорять німецькою. Жителі Канади, Австралії, Нової Зелан- дії говорять англійською, хоча належать до різних націй. До різних націй належать серби та хорвати, але мови у них майже однакові. У світі мов також існує таке цікаве явище, як піджан-мови -- своє- рідні міжнародні мови. Вони сформувались тоді, коли європейським ко- лонізаторам потрібно було налагоджувати стосунки з корінними жителя- ми Африки, Америки, Індонезії, Китаю та Тихоокеанських островів. Безумовно, європейці не вважали за необхідне попрацювати та ви- вчити місцеву мову. На корінне населення ж вони дивились, як на дітей, котрим не під силу вивчити мову дорослих, тобто європейців. Отже, за- войовники розмовляли з жителями колоній спрощеною, "дитячою мо- вою". Аборигени, сприйнявши цю мову, трохи її змінювали, добавляючи до неї свої слова. Так виникли піджан-мови. Такими небагатослівними піджан-мовами було зручно користуватись у торгівлі та бізнесі. Взагалі слово "піджан" походить від слова "бізнес". Існує версія, що так слово "бізнес" звучало у китайців, які вперше вчились його вимовляти. Часто складалось так, що діти росли й чули тільки піджан-мову. Таким чином формувались нові мови, які називались креольськими. Як приклад фор- мування такої мови можна навести офіційну мову, що існує в Індонезії. Індонезією багато років правили голландці, які спілкувались з місцеви- ми жителями піджан-мовою, яка називалась базар-малай. На той час в Ін- донезії було багато племен і національних груп, і кожна з них мала свою мову. Коли вони стали незалежними від Голландії, єдиною спільною мо- вою була мова базар-малай, яку й проголосили офіційною мовою Індоне- зії. У подальшому ця мова розвинулась через те, що індонезійці ввели в неї багато малайських слів. Таким чином, у нації зникло кілька мов, а на змі- ну їм прийшла одна мова, але сама нація залишилась як така. Отже, мова, хоч і дуже важлива, глибинна ознака нації, але не така, без якої нація може втратити свою етнічну специфіку. Політична та економічна діяльність на спільній території. Також можливе існування нації і без таких важливих ознак, як спільна політич- на та економічна діяльність на єдиній території. У межах різних держав перебувають такі нації, як ірландці, азербайджанці, курди, узбеки, ки- тайці. Євреї майже упродовж двох тисячоліть не мали своєї держави та
території. Цигани і тепер їх не мають. Українська, вірменська та інші ді - аспори відірвані від своїх держав, вони розкидані по усьому світу, але зберегли свою національну самобутність. Релігія. Важливою, але також необов'язковою ознакою нації є також релігія. Такі релігії, як християнство, іслам і буддизм, об'єднують безліч націй і є світовими релігіями. У багатьох націй співіснують дві або кіль - ка релігій. Так, багаторелігійною є американська нація -- у США існу- ють усі більш-менш відомі релігії. У Японії державною релігією вважається синтоїзм ("шлях богів"), але вона мирно співіснує з буддизмом і конфуціанством. Синтоїзм або синто вважається істинно народною японською релігією. За своєю сут- ністю вона наближається до язичества, синто стверджує, що все у світі має душу -- гори, квіти, райдуга, що з'являється після грози. Перед син- тоїстським храмом обов'язково будується щось на зразок воріт із двома поперечними перекладинами. Торій вважається національним символом Японії, оскільки це один з небагатьох зразків японської архітектури, яка існувала до іноземного впливу на цю країну. Священна книга синто складається з багатьох японських легенд. Там немає ніяких моральних заповідей чи норм поведінки, застережень проти гріховних учинків. Тому синто не є релігією в звичному розумінні. Адже релігія -- це зв'язок з Богом. Ця примітивна система вірувань була поро- джена через обожнення природи. Саме вона виховала в японців любов до природи та майже релігійне ставлення до чистоти. Бруд ототожнюється в японців зі злом, а очищення від всіх видів бруду є основою майже усіх об- рядів. Отже, любов до чистоти в цієї нації має глибоке коріння. Буддизм, на відміну від простонародного синтоїзму, прижився в Япо- нії як релігія еліти, оскільки, маючи складне філософське підґрунтя, не сприймався рядовими японцями. Але ці такі несхожі між собою релігії не ворогують між собою, а навпаки -- утворюють певний союз. Так, у сільській місцевості синтоїстські та буддійські храми будують поряд, ос- кільки вважається, що боги синто захищають Будду від місцевих злих духів. Буддійський храм відрізняється від синтоїстського статуєю Будди та прокладеними до нього звивистими доріжками з кам'яних плит. Пе- ред храмом синто стоїть торій, а веде до нього дорога, що встелена дріб- ним щебенем, у якому в'язнуть ноги.
З початку ХVII ст. військова влада Японії -- сьогуни -- почали наса- джувати в країні конфуціанство з його ідеєю покірності владі. Конфуці- анство дещо витіснило буддизм, але державною релігією все ж таки ста- ла синто. Отже, японська нація зазнала впливу трьох релігій. Синто наділив її чутливістю до краси природи, прагненням до чистоти та легендою про своє божественне походження. Буддизм з його філософією недовговіч- ності всього існуючого закріпив у народі стійкість і мужність. Конфуці- анство принесло з собою ідею про те, що основа моралі -- це вірність і повага до старших і властей. Ці риси лягли в основу японських традицій та національного характеру. Своєрідний підхід до релігії мають цигани. Вони вважають своєю ре- лігію тієї країни, в якій живуть. При зміні вітчизни вони змінюють і ре- лігію, але в глибині душі вони завжди залишаються язичниками. Таким чином, певну релігію далеко не завжди можна ототожнювати з певною нацією. Те ж саме стосується культури та расових коренів. Національна самосвідомість. Єдина складова, як вважають спеціа - лісти, без якої неможливе існування нації, суто психологічна. Це -- на - ціональна самосвідомість, або усвідомлення етнічної ідентичності (на - ціональна ідентифікація), як вона називається в західній науці. Інші фахівці вважають такою складовою національний характер. Ад- же саме національний характер робить націю неповторною та самобут- ньою. І нарешті, третя категорія дослідників вважає основною ознакою нації національну ідею. Отже, усі ці ознаки, хоча й різні за змістом, але схожі в одному -- це суто психологічні ознаки. Тому націю іноді назива- ють психологічним видом.
|
||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; просмотров: 291; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.141.28.62 (0.039 с.) |