Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Принципи і закони діалектики
У філософському розумінні поняття «принцип» означає фундаментальне положення, найсуттєвіше начало певної концепції, теорії. Для діалектики такими началами є: загальний зв'язок, розвиток, суперечність, стрибкоподібність, заперечення. Це ті найважливіші фундаментальні положення, на яких ґрунтуються основні закони діалектики, діалектичне розуміння зв'язку, руху, саморуху, заперечення, форми переходу до нової якості. Поняття принципу (від лат. principium — основа, начало) означає фундамент внутрішніх переконань людини, тих теоретичних засад, якими вона користується у своєму житті та діяльності. У повсякденному житті термін «принцип» (стосовно людини) означає цілеспрямованість, непідкупність, наполегливість. Безпринципність — відсутність впевненості, волі, переконань тощо. СИСТЕМАТИЧНИЙ КУРС ФІЛОСОФІЇ Принцип розвитку через суперечність демонструє, що процес роздвоєння єдиного на протилежності є сутністю розвитку. На першій стадії, існуючи ще в можливості, суперечність виступає як тотожність, яка містить несуттєві відмінності. Наступна стадія — існуюча відмінність у тотожності: за спільної основи в об'єкті є суттєві властивості, тенденції, які не відповідають одна одній. Суттєві відмінності перетворюються на протилежності, які, взаємо-заперечуючи одна одну, переростають у суперечність. Будь-який розвиток є виникнення суперечностей, їх вирішення і водночас виникнення нових суперечностей. Принцип єдності історичного і логічного є методологічною основою осмислення сутності та закономірностей складних об'єктів, що розвиваються. Історичне — процес становлення та розвитку об'єкта; логічне — теоретичне відтворення об'єкта, що розвивається, в усіх його суттєвих, закономірних зв'язках і відношеннях. Дослідження функціонування, відтворення та розвитку об'єкта, який склався історично, за допомогою логічного методу передбачає виявлення його історичної перспективи і розгляду в єдності нинішнього, минулого і майбутнього. Взаємодія логічного й історичного методів у побудові теорії об'єкта, що розвивається, носить складний, багатоступеневий характер. Звернення до історичного методу — передумова логічного методу. Разом із тим для дослідження генези об'єкта необхідно мати певне уявлення про його сутність.
Принцип загального зв'язку — закономірна форма поєднання всіх одиничних речей, явищ, процесів у єдине ціле. Він є основоположним, фундаментальним усвідомленням об'єктивної дійсності. Із виявлення стійких, необхідних зв'язків: внутрішніх і зовнішніх, необхідних і випадкових, суттєвих і несуттєвих тощо починається людське пізнання, що робить можливим формування законів науки. _________________________________________________ В античних мислителів загальна мінливість буття (Космосу) уявлялась як перетворення одного першоначала на інше — води на повітря, землі на воду, повітря на вогонь і навпаки. Найбільш яскраво антична діалектика представлена в Геракліта, в якого світ, що знаходиться в постійному русі, внутрішньо суперечливий і мислиться у вічному становленні, зміні, єдності протилежностей. Відчутний вияв стихійно-діалектичні ідеї знайшли в атомістів (Левкіпп, Демокріт, Епікур): виникнення будь-якої речі з атома є діалектичним «стрибком», оскільки кожна річ несе в собі нову якість порівняно з атомами, що її складають. Елейська школа різко протиставила мислений і чуттєвий світи, єдність і множинність. Зенон Елейський, якого Арістотель називав діалектиком, аналізував суперечності, які виникають у намаганні осмислити множинність і рух. Він доходить висновку, що буття має суперечливі визначення, оскільки воно єдине і множинне, рухається і знаходиться у спокої тощо. Розділ 5 • Проблема розвитку у філософії На основі філософії елеатів і Геракліта виникла заперечлива (негативна) діалектика софістів, які, відійшовши від натурфілософії, сприяли руху людської думки з її суперечностями, пошуком істини в постійних дискусіях. Гіпертрофуючи відносність людського знання, вони приходять до релятивізму, тим самим доводячи діалектику до крайнього скептицизму. Продовжуючи думки Сократа і трактуючи світ ідей як особливу самостійну сутність, Платон розуміє під діалектикою знання істинно сущого. Його можна досягнути за допомогою зведення суперечливих частин у цілісне і загальне. Діалоги Платона є зразком античної діалектики. У бутті кожна річ тотожна сама собі і всім іншим, а також (як така) вона змістовна в собі та відносно іншого.
Арістотель розвиває діалектику далі — в напрямку пізнання реально існуючого Космосу. У вченні про чотири причини (матеріальну, формальну, рухаючу і цільову) він утверджує їх існування в кожній речі нероздільно і в тотожності з самою річчю. Арістотель вважає необхідним об'єднання одиничних форм саморухомих речей у загальний саморух усієї дійсності. Він називає його першодвигуном, що мислить сам себе, тобто є і суб'єктом, і об'єктом. Крім того, діалектика — не просто абсолютне знання, але знання можливого, ймовірного. В античному неоплатонізмі (Платон, Прокл) були розвинуті концепції роздвоєння абсолютного Єдиного Бога, взаємовідображення суб'єкта та об'єкта в пізнанні, вчення про вічну рухомість Космосу. __________________________________________________________________________ Сутність розвитку, виявлення конкретного, розгорнутого зображення все глибших пластів його сутності здійснюється через закони діалектики. Закон — це та об'єктивність, що не залежить від волі та бажання людини, від її свідомості (йдеться не про юридичні закони). Закон — це суттєве відношення, зв'язок між сутностями, які характеризуються об'єктивністю, необхідністю, загальністю, внутрішньою суттєвістю, повторюваністю. Виділяють три групи законів: окремі, притаманні певним формам руху матерії (закони механіки, хімії, біології тощо); особливі, властиві для всіх або багатьох форм руху матерії (закони кібернетики, збереження, математики і т. д.); загальні, універсальні закони (закони діалектики). Відмінність між законами природи і суспільства полягає в тому, що перші діють стихійно, а другі виявляються через свідомі дії людей. Закон єдності та боротьби протилежностей розкриває питання про джерело розвитку. Життєво-буттєвий шлях усіх конкретних систем проходить через «випробування» суперечностями, оскільки розвиток об'єктивної реальності, процесу пізнання, всіх форм людської активності відбувається через роздвоєння єдиного на протилежності, взаємодія яких становить внутрішній імпульс розвитку системи, її зміни.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-26; просмотров: 177; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 13.58.200.78 (0.006 с.) |