Загальною реакцією на альдегіди є

реакція:

1) з натрію гідроксидом під час нагрівання;

2) "срібного дзеркала";

3) утворення азобарвника;

4) утворення комплексних солей;

5) з кислотою сірчаною концентрованою.

124. Концентрацію етанолу визначають:

1) за температурою застигання;

2) за допомогою методу К'єльдаля;

3) за густиною;

4) завдяки методу Фольгарда;

5) за допомогою методу нейтралізації.

125. Домішки альдегідів у лікарських
засобах визначають за допомогою:

1) лужного розчину тетрайодмеркурату;

2) мідно-тартратного розчину;

3) аміачного розчину аргентуму нітрату;

4) розчину натрію бісульфіту;

5) кислоти саліцилової в суміші з кислотою сірчаною концентрованою.

126. Яку реакцію середовища мають
водні розчини гексаметилентетраміну:

1) нейтральну; 2)слабокислу;

3) слаболужну;

4) сильнокислу;

5) кислу?

127. За допомогою реакції з
реактивом Несслера можна
ідентифікувати:

1) альдегіди;

2) кислоти;

3) ефіри;

4) спирти;

5) феноли.

128. В етанолі не допустимою є домішка:

1) спирту метилового;

2) ацетону;

3) перекисних сполук;

4) в'яжучих речовин;

5) кислих сполук.

129. Лікарські засоби альдегідів
вступають у реакцію:

1) нейтралізації;

2) гідролізу;

3) окиснення відновлення;

 

4) обміну;

5) утворення мурексиду.

130. Методом кількісного визначення
гексаметилентетраміну в експрес-аналізі є:

1) комплексонометрія;

2) гравіметрія;

3) йодометрія;

4) нейтралізація зі змішаним індикатором;

5) броматометрія.

131. Які сполуки під час кип'ятіння з
розчином кальцію хлориду утворюють
білий осад, розчинний у кислоті хлоридній
розведеній:

1) нітрати;

2) цитрати;

3) саліцилати;

4) бензоати;

5) тартрати?

132. Для ідентифікації цитрат-йону ДФУ
рекомендує реакцію з розчином:

1) калію ацетату;

2) кальцію хлориду;

3) магнію сульфату;

4) натрію гідроксиду;

5) барію хлориду.

133. Натрію гідроцитрат і натрію цитрат
можна розрізнити за:

1) розчинністю у воді;

2) реакціями ідентифікації на натрій-йон;

3) реакціями ідентифікації на цитрат-йон;

4) реакцією водного середовища;

5) граничним вмістом хлоридів.

134. Солі лимонної кислоти застосовують
для консервування крові, бо вони:

1) 3 кальцію хлоридом під час нагрівання утворюють осад, розчинний за умови охолодження;

2) с солями натрію;

3) зв'язують йони кальцію крові в розчинний за звичайних умов, але недисоційований комплекс;

4) с продуктами нейтралізації кислоти лимонної різною масою соди;

5) різні на смак.

135. Глутамінова кислота дає синьо-
фіолетове забарвлення під час нагрівання з
нінгідрином, оскільки вона є:

1) амінокислотою;

№

2) аміном аліфатичного ряду;

3) складовою білка;

4) кислотою;

5) похідною кислоти глутарової.

136. Відповідно до вимог ДФУ кількісне
визначення натрію цитрату проводять за
допомогою методу:

1) кислотно-основного титрування в неводному середовищі;

2) кислотно-основного титрування у водному середовищі;

3) аргентометрії;

4) йонобмінної хроматографії;

5) ацидиметрії.

137. Аліфатичні амінокислоти
утворюють солі з кислотами та лугами,
тому що:

1) розчинні у воді;

2) мають асиметричний атом карбону;

3) нерозчинні в органічних розчинниках;

4) існують в оптично активних формах;

5) мають амфотерний характер.

138. Для амінокислот жирного ряду
характерним є утворення комплексних
солей синього кольору з нонами:

1) купруму;

2) кальцію;

3) магнію;

4) кобальту;

5) барію.

139. Кислоту глутамінову кількісно
визначають за допомогою методу:

1) Мора;

2) Фольгарда;

3) Фаянса;

4) нітритометрії;

5) К'єльдаля.

140. Натрію гідроцитрат для ін'єкцій
кількісно визначають за допомогою
методу:

1) нітритометрії;

2) гравіметрії;

3) броматометрії;

4) алкаліметрії;

5) комплексонометрії.

141. Вихідними речовинами для
добування натрію гідроцитрату для
ін'єкцій є:

у

1) кислота малонова, натрію гідроксид;

2) кислота лимонна, натрію гідрокарбонат;

3) натрію гідрокарбонат, бензгідрол;

4) кислота ізовалеріанова, натрій;

5) кислота сульфанілова, натрію гідроксид.

142. Тотожність глютамінової кислоти
підтверджують за допомогою реакції з:

1) нінгідрином;

2) манітом;

3) кислотою хлоридною;

4) магнію сульфатом;

5) етанолом.

143. Загальною і в той самий час
специфічною реакцією ідентифікації
бензоатів і саліцилатів є взаємодія з:

1) лужним розчином калію тетрайодмеркурату;

2) формальдегідом у кислоті сірчаній концентрованій;

3) кислотою сульфатною;

4) феруму(Ш) хлоридом;

5) натрію гідроксидом.

144. Реакція утворення ауринового
барвника характерна для:

1)бензойної кислоти;

2) саліцилової кислоти;

3) натрію цитрату;

4) кальцію глюконату;

5) стрептоциду.

145. Фармакопейним методом
кількісного визначення кислоти
ацетилсаліцилової є:

1) алкаліметрія, пряме титрування;

2) комплексонометрія;

3) кислотно-основне зворотне титрування після лужного гідролізу;

4) нітритометрія;

5) йодометрія, зворотне титрування.

146. У разі нагрівання кислоти
саліцилової відбувається процес:

1) декарбоксилування;

2) дегідратації;

3) поліконденсації;

4) омилення;

5) полімеризації.

147. Який метод використовують під час
кількісного визначення кислоти бензойної:

ІЗ

1) ацидиметрія, пряме титрування;

2) алкаліметрія, пряме титрування;

3) броматометрія, зворотне титрування;

4) перманганатометрія;

5) йодометрія?

148. Для кількісного визначення
кислоти ацетилсаліцилової субстанцію
розчиняють у:

1) нейтралізованому за фенолфталеїном спирті;

2) амоніачному буферному розчині;

3) кислоті оцтовій безводній;

4) суміші мета- та тетраборатів амонію;

5) воді очищеній.

149. Натрію саліцилат реагує із
феруму(Ш) хлоридом завдяки:

1) фенольному гідроксилу;

2) ароматичному циклу;

3) карбоксильній групі;

4) йону натрію;

5) атомам гідрогену.

150. Кислота саліцилова справляє
антисептичну дію завдяки тому, що вона:

1) містить карбоксильну групу;

2) містить фенольний гідроксил;

3) є похідною бензену;

4) розчинна в спирті;

5) нерозчинна у воді.

151. Характерною реакцією тотожності
натрію бензоату є реакція з:

1) феруму(Ш) хлоридом;

2) феруму(П) хлоридом;

3) феруму(П) сульфатом;

4) меркурію(ІІ) нітратом;

5) бісмуту(Ш) нітратом.

152. Ацетилсаліцилова кислота у
вологому повітрі:

1) нейтралізується;

2) відновлюється;

3) гідролізується;

4) окислюється;

5) омилюється.

153. Недоброякісність кислоти
ацетилсаліцилової визначають за
допомогою реактиву:

1) феруму(ІІ) хлориду;

2) натрію гідроксиду;

 

3) феруму(Ш) хлориду;

4) аргентуму нітрату;

5) води бромної.

154. Натрію бензоат і натрію саліцилат
можна відрізнити за допомогою реакції з:

1) натрію гідроксидом;

2) калію бромідом;

3) барію хлоридом;

4) феруму(Ш) хлоридом;

5) натрію сульфідом.

155. Підтвердити тотожність
кислоти саліцилової можна завдяки
реакції з:

1) кислотою нітратною;

2) реактивом Фелінга;

3) аміачним розчином аргентуму нітрату;

4) нінгідрином;

5) реактивом Маркі.

156. Під час зберігання кислоти
ацетилсаліцилової враховують її здатність:

1) гідролізуватися у вологому повітрі;

2) вивітрюватися;

3) спалахувати;

4) окислюватися;

5) відновлюватися.

157. Специфічною реакцією
ідентифікації стрептоциду є:

1) реакція утворення азобарвника;

2) реакція конденсації з альдегідами;

3) нагрівання з лугом;

4) лігнінова проба;

5) реакція піролізу.

158. Згідно з ДФУ для кількісного
визначення сульфаніламідів
використовують метод:

1) перманганатометрії;

2) йодометрії;

3) комплексонометрії;

4) нітритометрії;

5) гравіметричний.

159. Метод нітритометрії ви­
користовують для кількісного
визначення:

і) стрептоциду;

2) гексаметилентетраміну;

3) кальцію глюконату;

4) антипірину;

5) кислоти саліцилової.

160. Зовнішнім індикатором
нітритометричного методу с:

1) крохмаль;

2) залізоамонійний галун;

3) тропеолін 00;

4) йодид-крохмальний папірець;

5) куркумовий папірець.

161. Сульфаніламідні лікарські засоби
вступають у реакцію діазотування завдяки
наявності:

1) імідної групи;

2) бензойного кільця;

3) первинної ароматичної аміногрупи;

4) амфотерних властивостей;

5) сульфогрупи.

162. Основою структури суль­
фаніламідних лікарських засобів є:

1) кислота «-амінобензойна;

2) кислота бензойна;

3) амід кислоти сульфанілової;

4) кислота саліцилова;

5) кислота сульфатна.

163. Якими властивостями володіє
більшість сульфаніламідних лікарських
засобів:

1) основними;

2) кислотними;

3) нейтральними;

4) амфотерними;

5) окисними?

164. Завдяки якій реакції
розрізняють сульфаніламідні лікарські
засоби:

1) взаємодії з лугом;

2) піролізу;

3) розчинення в кислоті;

4) доведення наявності органічно зв'язаної сірки;

5) доведення наявності карбону в молекулі?

165. Сульфаніламідні лікарські засоби
вступають у реакцію утворення
азобарвника завдяки наявності:

1) первинної ароматичної аміногрупи;

2) сульфуру в сульфамідній групі;

3) гідрогену в сульфамідній групі;

4) ароматичного ядра;

5) радикалу в сульфамідній групі.

166. Специфічною на сульфацил-натрій
є реакція:

1) з розчином міді(ІІ) сульфату;

2) утворення ауринового барвника;

3) з розчином кальцію хлориду;

4) Віталі — Морена;

5) мурексидна проба.

167. Загальною реакцією ідентифікації
сульфаніламідних лікарських засобів є:

1) конденсація з альдегідом;

2) з водою йодною;

3) з амонію гідроксидом;

4) з феруму(Ш) хлоридом;

5) з калію дихроматом.

168. Сульфацил-натрію утворює
блакитно-зелений осад комплексної солі з:

1) реактивом Маркі;

2) кислотою нітратною;

3) фенолом;

4) купрум(П) сульфатом;

5) калію дихроматом.

169. Сульфаніламідні лікарські засоби
розрізняють за допомогою реакції:

1) утворенню азобарвника;

2) взаємодії з розчинами солей важких металів;

3) взаємодії з водою бромною;

4) окисненню кислотою нітратною;

5) взаємодії з розчином натрію нітропрусиду.

170. За ДФУ під час нітритометричного
титрування прокаїну гідрохлориду точку
еквівалентності визначають за допомогою:

1) потенціометричного методу;

2) розчину кислотного хромтемносинього;

3) розчину метилового оранжевого;

4) розчину тропеоліну 00 в суміші з метиленовим синім;

5) розчину фенолфталеїну.

171. Анестезувальний ефект новокаїну
зумовлений наявністю в молекулі:

1) первинної ароматичної аміногрупи;

2) складної ефірної групи;

3) анестезіофорного угруповання;

4) бензойного ядра;

5) кислотного залишку.

172. Специфічна реакція на анестезин
зумовлена наявністю:

1)бензойного кільця;

2) етилового радикалу;

3) аміногрупи;

4) залишку кислоти бензойної;

5) карбоксильної групи.

173. Які реактиви застосовують для
ідентифікації анестезину:

1) натрію гідроксид, розчин йоду;

2) калію перманганат, кислоту сірчану розведену;

3) барію хлорид, кислоту хлоридну;

4) натрію нітрат, кислоту нітратну;

5) калію фероціанід, натрію хлорид?

174. Анестезин належить до похідних:

1) сульфаніламідних препаратів;

2) ароматичних амінокислот;

3) аміноспиртів;

4) алкалоїдів;

5) ароматичних амінів.

175. Новокаїн вступає в реакцію
утворення азобарвника завдяки тому, що
він є:

1) гідрохлоридом;

2) ароматичним аміном;

3) сіллю органічної основи та неорганічної кислоти;

 

4) складним ефіром;

5) кристалічною речовиною.

176. Днкаїн від новокаїну можна
відрізнити за допомогою реакції:

1) з розчином аргентуму нітрату;

2) утворення ауринового барвника;

3) утворення азобарвника;

4) з розчином купруму(П) сульфату;

5) з розчином феруму(Ш) хлориду.

177. Можливість кількісного
визначення анестезину броматометрнчним
методом (зворотним титруванням)
зумовлена наявністю в молекулі:

1) ароматичного кільця;

2) ароматичної аміногрупи;

3) ефірного зв'язку;

4) залишку кислоти бензойної;

5) залишку параамінобензойної кислоти.

178. Реакціями ідентифікації прокаїну
гідрохлориду є:

1) утворення азобарвника, лігнінова проба;

 

2) утворення срібних солей, мурексидна проба;

3) утворення азобарвника, йодоформна проба;

4) утворення оксонієвих солей і азобарвника;

5) талейохінна проба, флуоресценція в УФ-світлі.

179.Дикаїн справляє анестезувальну дію, бо є похідним:

1) складного ефіру кислоти параамінобонзойної;

2) спирту етилового;

3) ароматичного аміну;

4) солі органічної основи та мінеральної кислоти;

5) бутану.

180. Специфічною на дикаїн є реакція
з:

1) кислотою хлоридною;

2) кислотою сульфатною концентрованою;

3) кислотою нітратною концентрованою та спиртовим розчином калію гідроксиду;

4) кислотою сульфатною концентрованою і калію дихроматом;

5) кислотою хлоридною і калію перманганатом.

181. Специфічною на анестезин є
реакція:

1) утворення йодоформу;

2) утворення індофенолового барвника;

3) утворення ауринового барвника;

4) з феруму(Ш) хлоридом;

5) а кислотою нітратною концентрованою.

182. Фармакопейним методом
кількісного визначення прокаїну
гідрохлориду є:

1) нітритометрія

2) перманганатометрія;

3) алкаліметрія;

4) аргентометрія;

5) меркуриметрія.

183. Унаслідок лужного гідролізу
анестезину утворюється етанол, який
можна виявити за допомогою реакції:

1) знебарвлення води бромної;

2) утворення ауринового барвника;

3) Віталі — Морена;

4) утворення "срібного дзеркала";

5) йодоформної проби.

184. Фармакопейною реакцією
ідентифікації прокаїну гідрохлориду є:

1) миттєве знебарвлення розчину калію перманганату в середовищі кислоти сульфатної;

2) утворення ауринового барвника;

3) з розчином амонію роданіду;

4) з розчином хлораміну;

5) утворення берлінської лазурі.

185. Для визначення тотожності
фурациліну застосовують реактив:

1) амонію гідроксид;

2) натрію гідроксид;

3) феруму(Ш) хлорид;

4) амонію оксалат;

5) барію хлорид.

186. Анальгін належить до похідних:

1) піразолу;

2) фурану;

3) фурфуролу;

4) піролідину;

5) імідазолу.

187. За допомогою методу йодометрії
(прямого титрування) в підкисленому
розчині визначають:

1) новокаїн;

2) фурацилін;

3) анальгін;

4) гексаметилентетрамін;

5) ізоніазид.

188. Яка субстанція в розчинах для
ін'єкцій жовтіє під час зберігання, не
втрачаючії активності:

1) натрію хлорид;

2) анальгін;

3) натрію тіосульфат;

4) атропіну сульфат;

5) кальцію глюконат?

189. Реакцію парацетамолу із солями
діазонію зумовлює наявність у молекулі:

1) фенольного гідроксилу;

2) ароматичної аміногрупи;

3) ароматичного ядра;

4) радикалу в аміногрупі;

5) метильної групи.

Реактивом для ідентифікації

фтивазиду як похідного піридину є:

1) 2,4-динітрохлорбензол;

2) кислота азотна концентрована;

3) амонію хлорид;

4) вода бромна;

6) розчин кобальту нітриту.

191.Фурацилін є похідним:

1) фурану;

2) імідазолу;

3) піролу;

4) піразолу;

5) піридину.

192. Методом кількісного визначення
анальгіну є:

1) метод Мора;

2) комплексонометрія;

3) меркуриметрія;

4) нітритометрія;

5) йодометрія.

193. Кількісне визначення 25%
розчину анальгіну проводять
методом:

1) рефрактометрії;

2) броматометрії;

3) аргентометрії;

4) комплексонометрії;

5) алкаліметрії.

194. Методом кількісного визначення
фурациліну є:

1) йодометрія в лужному середовищі;

2) рефрактометрія;

3) трилонометрія;

4) перманганатометрія;

5) ацидиметрія.

195. Пірацетам є похідним:

1) піридину;

2) фурану;

3) піролу;

4) хіноліну;

5) тіазолу,

196. Груповою реакцією ідентифікації
пуринових алкалоїдів є:

1) Віталі — Морена;

2) утворення перйодиду;

3) мурексидна проба;

4) утворення ауринового барвника;

5) талейохінна проба.

197. Сольові форми алкалоїдів у
неводному середовищі кількісно
визначають методом:

1) комплексонометрії;

2) алкаліметрії;

3) ацидиметрії;

4) нітритометрії;

5) перманганатометрії.

198. Фармакопейним реактивом для
ідентифікації алкалоїдів є:

1) калію йодвісмутат;

2) калію піроантимонат;

3) калію тетрайодомеркурат;

4) калію йодид;

5) калію фериціанід.

199. Фармакопейним загально-
алкалоїдним реактивом є:

1) реактив Маркі;

2) реактив Фелінга;

3) реактив Драгендорфа;

4) реактив Толленса;

5) реактив Несслера.

200. Який реактив використовують для
проведення групової реакції на алкалоїди
— похідні морфінану:

1) кислоту сульфатну концентровану;

2) кислоту нітратну концентровану;

3) натрію гідроксид;

4) суміш концентрованої сульфатної і нітратної кислот;

5) амонію гідроксид?

201. За допомогою мурексидної проби
ідентифікують лікарські засоби — похідні:

1) амінів;

2) ксантину;

3) альдегідів;

4) барбітурової кислоти;

5) аміноспиртів.

202. Хімічну назву 1,3-диметил-ксантин
має:

1) кофеїн;

2) бемегрид;

3) теофілін;

4) папаверин;

5) теобромін.

203. Сольові форми алкалоїдів, згідно з
вимогами ДФУ, кількісно визначають за

допомогою методу:

1) комплексонометрії;

2) перманганатометрії;

3) йодометрії;

4) нейтралізації в неводному середовищі;

5) броматометрії.

204. Для проведення реакції Віталі —
Морена використовують суміш реактивів:

1) кислоту сірчану концентровану з формаліном;

2) кислоту азотну з формаліном;

3) кислоту нітратну концентровану зі спиртовим розчином калію гідроксиду;

4) кислоту хлоридну концентровану з гліцерином;

5) кислоту нітратну концентровану із кислотою сірчаною.

205. Алкалоїд пілокарпін с похідним:

1) тропану;

2) імідазолу;

3) фурфуролу;

4) фурану;

5) піролу.

206. Який лікарський засіб взаємодіє з
феруму(Ш) хлоридом лише після
попереднього гідролізу:

1) морфіну гідрохлорид;

2) теофілін;

3) кодеїн;

4) теобромін;

5) атропіну сульфат?

207. Методом кількісного визначення
морфіну гідрохлориду в лікарських
формах є:

1) ацидиметрія в неводному середовищі з меркурієм(П) ацетатом;

2) йодометрія;

3) алкаліметрія в спиртово-хло­роформному середовищі;

4) фотоколориметрія за реакцією з кислотою пікриновою;

5) комплексонометрія,

208. Відмінність морфіну гідрохлориду від кодеїну визначають за допомогою реактиву:

1) Фреде;

2) Люголя;

3) Бушарда;

4) Маркі;

5) Шейблера.

209. Із ЛРС добувають:

1) прості ефіри;

2) ароматичні аміни;

3) алкалоїди;

4) альдегіди аліфатичного ряду;

5) галогенопохідні вуглеводнів жирного ряду.

210. Морфін від кодеїну можна
відрізнити за реакцією з:

1) купруму(П) сульфатом;

2) феруму(Ш) хлоридом;

3) нінгідрином;

4) кислотою сульфатною концентрованою;

5) кислотою хлористоводневою розведеною.

211. Реакція Віталі — Морена є
специфічною для:

1) антибіотиків пеніцилінового ряду;

2) складних ефірів;

3) алкалоїдів, похідних пурину;

 

4) гетероциклічних сполук, похідних фурану;

5) алкалоїдів, похідних тропану.