Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Розвиток мови молодшого школяра
Розвиток усної мови. Мова дитини складається під вирішальним впливом мовного спілкування з дорослими, слухання їх мовлення. Мова розвивається поступово, процес її розвитку складається з кількох етапів. На першому році життя дитини створюються анатомо-фізіологічні й психологічні передумови оволодіння мовою. Цей етап розвитку мови підготовчий, домов-ний. Дитина другого року життя практично оволодіває людською мовою. Але ця мова має аграматичний характер: у ній немає відмінювання, дієвідмінювання, прийменників, сполучників, хоч дитина вже будує речення. Граматично правильна усна мова починає формуватися на третьому році життя дитини, але й на цій стадії дитина робить багато помилок, зокрема, в словотворенні. У середньому і старшому дошкільному віці відбувається дальший розвиток мови, а до 7 років, до моменту вступу дитини до школи, система рідної мови звичайно буває нею достатньою мірою засвоєна й вона добре володіє усною розмовною мовою. Навчання в школі спричинює величезні зрушення в мовному розвитку дитини. Ці зрушення зумовлені тим, що до мови дитини ставлять нові вимоги, пов'язані з вивченням багатьох нових навчальних предметів, з необхідністю розуміти мову вчителя, розгорнуто й змістовно відповідати урок та ін. Якщо для дітей дошкільного віку мова є практичним засобом спілкування, в процесі якого вона й формувалася, то у дітей шкільного віку мова є і засобом засвоєння системи знань. Зрозуміло, що без вивчення самої мови, без оволодіння читанням і письмом мова дитини не може виконувати функцію систематичного й всебічного пізнання дійсності. Тому в умовах навчання мова, якою говорить дитина, стає предметом спеціального вивчення. В процесі вивчення мови удосконалюються і розвиваються всі види мови школяра. Розвиток писемної мови. Писемна мова має дуже велике значення у мовному розвитку школяра. В дитини, що володіє писемною мовою, можливості спілкування значно розширюються. Школяр, який опанував писемну мову, може викласти свої думки відсутній людині у письмовій формі. Точно так же, користуючись писемною мовою, він може дізнатися про думки інших людей, і що особливо важливо, набувати самостійні знання, читаючи підручники та інші книжки.
До писемної мови школяра ставлять вельми великі вимоги. Відповідно й виклад того чи іншого навчального матеріалу (в підручниках) має бути суворо послідовним і зв'язним, зрозумілим для учня. Писемна мова та усна мова школяра розвиваються в єдності й взаємно впливають одна на одну. Оволодіння писемною мовою включає в себе оволодіння навичками читання та письма, знанням граматичних і орфографічних правил. За дослідженнями, оволодіння читанням проходить три основні стадії. На першій стадії — аналітичній — дитина ознайомлюється з назвами літер і з тим, як літери з допомогою відповідних їм мовних звуків об'єднуються у склади, а склади — у слова. На цій стадії синтезування букв у склади і складів у слова відбувається повільно й з певними утрудненнями, що пояснюється такими причинами: по-перше, дитина ще не навчилася добре розрізняти графічне написання букв, тому впізнавання їх проходить повільно і з помилками; по-друге, вона утруднюється співвідносити, зв'язувати букви з відповідними до них звуками й нерідко помиляється. На другій стадії — синтетичній — дитина синтезує елементи слова без особливих утруднень і набагато швидше. Проте помилки в синтезуванні слова є і на цій стадії. Вони пояснюються тим, що діти поспішають прочитати слово і не розрізняють його складові елементи, тобто читають за здогадкою. Найчастіше ці помилки мають місце тоді, коли прочитуване слово за зовнішньою формою нагадує інше знайоме слово. На третій стадії — аналітико-синтетичній — процес читання спирається на швидке розрізнення і поєднання елементів слова. Це — стадія вільного й правильного читання. Швидкість читання від класу до класу помітно наростає. Наприклад, першокласник, що закінчив вивчати буквар, читає вголос приблизно втричі повільніше, ніж учень IV класу, який, в свою чергу, читає в два рази повільніше за десятикласника. Усвідомлене, обдумане читання спирається на розвиток складних мислительних процесів, що забезпечують розуміння основного змісту тексту. Усвідомлене читання дається не відразу, а розвивається поступово, в процесі навчання і виховання. Вчитель повинен знати як причини, що утруднюють розвиток читання, так і засоби, які прискорюють його розвиток. Досвід роботи в школі й психологічні дослідження показують, що молодші школярі погано розуміють той чи інший текст через бідність словника, невміння знаходити основну думку в прочитаному, невміння зв'язувати окремі частини твору в загальний контекст і т. д.
Щоб подолати ці недоліки, потрібна спеціальна робота вчителя. Насамперед треба розвивати й збагачувати словник дітей. А для цього важливо знати, яким запасом слів володіє дитина й наскільки точно ці слова виражають зміст понять. Треба вчити школярів знаходити основну думку оповідання чи уривка тексту і значення тих найбільш важливих слів та речень, в яких виражена головна думка. Для цього дітей вчать складати план прочитаного оповідання, підшукувати найбільш точні заголовки для абзаців, частин плану та ін. Зрозуміти зміст тексту дуже допомагає виразне читання вчителя, а потім і самих учнів. Виразне читання розкриває за допомогою жвавої інтонації, логічних наголосів смисловий зміст тексту. Виразність мови залежить, по-перше, від техніки читання, яка в учнів І—II класів ще недосконала. По-друге, засобом виразного читання є й граматика, якою діти цього віку ще не досить володіють. По-третє, виразна мова залежить від уживання порівнянь, епітетів, метафор, гіпербол тощо, які малодоступні молодшим школярам. Розуміти й застосовувати їх можна лише при досить високому рівні розвитку мислення, якого ще не досягли діти цього віку. Учні І—II класів погано усвідомлюють метафори і алегорії, тому розуміють їх, як правило, в прямому, буквальному, а не в переносному смислі. Так, байку вони сприймають просто як казку й не помічають в її змісті переносного смислу. Зміст прислів'я «Що посієш, те, й збереш» розуміють буквально: «Жито посієш — жито й збереш, пшеницю посієш — пшеницю й збереш». Аналогічна картина спостерігається і в розумінні ними інших виразних засобів мови. Правильне розуміння і використовування виразних засобів мови звичайно з'являється в третьокласників, і до IV класу таке розуміння виступає уже в досить чіткій формі. Зміст алегорії, метафор для учнів має вже не самостійне значення, а служить вихідним пунктом для з'ясування й розуміння переносного смислу виразних засобів мови. Майже одночасно з оволодінням навичками читання відбувається і опанування навичок письма. Якщо при оволодінні навичками читання дитина йде від букв до звуків, то формування навичок письма здійснюється у зворотному порядку — від звуків до букв. Основні труднощі при оволодінні технікою письма зумовлені тим, що дрібна мускулатура руки дитини розвинута ще недостатньо: рука швидко стомлюється, дитина жаліється, що вона стомилася писати. Всі ці причини призводять до поширення недоліків у письмі учня: почерк тривалий час лишається крупним і вугластим; дитина пише повільно; внаслідок нестійкості нахилу й натиску при написанні форма букв не завжди правильна; відстані між буквами, словами й рядками не завжди рівномірні. Щоб усунути перелічені недоліки, можна рекомендувати таке: 1) не дозволяти дитині писати тривалий час (на жаль, багато які батьки змушують своїх дітей писати понад норму); 2) вправляти дрібну мускулатуру кисті руки першокласників, пропонуючи їм завдання з ліплення, малювання, плетення, шиття і т. ін.; 3) практикувати списування із зразка, причому діти повинні постійно зорово контролювати кожну написану букву; 4) добиватися того, щоб школярі розуміли дефекти свого письма й усвідомлювали досягнуті успіхи в їх усуненні.
Відомо, що слова пишуться не завжди так, як вимовляються й чуються. Правила вимови дитина засвоєю задовго до навчання письма й тому прагне писати слово так, як його вимовляє. Що треба робити для успішного засвоєння дітьми правил орфографії? Один з найважливіших засобів — промовлення дитиною подумки по складах тих слів, які вона пише. Особливо необхідно членороздільно промовляти ті слова, які дитина постійно пише неправильно. Орфографічно правильне письмо залежить від самоконтролю, від уміння школяра перевіряти правильність написаного. При вихованні самоконтролю треба враховувати як вікові, так і індивідуальні особливості дитини. Самоконтроль зумовлений рівнем розвитку мислення учнів різного віку. В школярів І—II класів, внаслідок недостатнього розвитку мислення, самоконтроль розвинутий ще дуже погано. В учнів третіх класів самоконтроль дуже розвинутий, і вчитель може спиратися на нього, навчаючи дітей орфографії. Розвиток і виховання орфографічного самоконтролю залежить також від деяких рис характеру молодших школярів, від типу їхньої нервової діяльності. Звичайно погано себе контролюють при письмі й пишуть неграмотно школярі невитримані, квапливі, імпульсивні, а також учні, які безвідповідально ставляться до навчання, не здатні критично оцінити свою навчальну діяльність. Розвиток писемної мови не вичерпується знанням орфографічних правил. Уміння в письмовій формі викладати свої думки спирається на більш широке знання граматики — на засвоєння системи граматичних понять. Оволодіння граматикою — це оволодіння правилами та законами, які лежать в основі побудови усної і писемної мови. Застосовуючи ці закони, школяр свідомо й довільно будує свою усну та письмову мову, відбирає найбільш точні слова й вирази, перетворюючи мову на все досконаліший засіб спілкування з людьми. Запитання для повторення 1. Дайте загальну характеристику мови та її функцій. 2. У чому полягають фізіологічні основи мови? 3. Охарактеризуйте психологічні особливості усної і писемної мови. Порівняйте їх. 4. Порівняйте особливості діалогічної і монологічної мови. 5. Охарактеризуйте основні етапи розвитку дитячої мови. 6. Розкажіть про основні етапи оволодіння читанням дітьми молодшого шкільного віку. 7. Як відбувається оволодіння процесом письма в молодшому шкільному віці?
Практичні завдання 1. Проведіть спостереження за тим, які недоліки трапляються в почерку першокласників. 2. Прогляньте зошити і встановіть, які орфографічні помилки допускають учні при письмі. 3. Поспостерігайте, які помилки допускають першокласники в процесі читання. 4. Проведіть невелике дослідження того, як розуміють умовне, переносне значення байок і прислів'їв школярі різних класів. Розділ XIІІ. УЯВА Поняття про уявлення Першокласник Льоня був з батьком у зоопарку. Повертаючись із зоопарку, Льоня весь час говорив про тварин. Дома розповідав мамі про зовнішній вигляд хижаків і мавп. Побачені в зоопарку звірі немов стояли перед очима Льоні. Яскраві образи збереглися, хоч самого процесу сприймання уже давно не було. Образи предметів або процесів реальної дійсності, які в даний момент не сприймаються нами, але які сприймалися раніше, називаються уявленнями. Уявлення — це відтворений образ предметів реального світу. Джерелом уявлень завжди є об'єктивна дійсність. В. І. Ленін писав про те, що поза нами існують речі, а наші сприйняття і уявлення — образи їх. В основі будь-якого уявлення завжди лежить відтворення минулих відчуттів та сприйнять. На думку І. М. Сєченова, уявлення за своїми нервовими механізмами відрізняються від сприйняття лише різницею у збудниках. Для процесу сприймання збудником є предмет зовнішньої дійсності, який людина бачить, чує, сприймає на дотик і т. ін.; для уявлення збудником є не зовнішній предмет, а слово чи думка про цей предмет. Слово або думка викликає образ, уявлення, оживлює збережені в мозку сліди фізіологічних реакцій, відповідних минулим процесам сприймання. Особливості уявлення зумовлені особливостями минулого процесу сприймання. Уявлення можуть бути одержані шляхом оживлення в корі головного мозку слідів процесу схоплюючого сприймання, але можуть виникнути й на основі оживлення слідів сприйнять, що сформувалися за допомогою процесу детального бачення. Образ предмета зовнішнього світу як результат дуже швидкого схоплювання в процесі сприймання якихось окремих особливостей предмета — завжди розпливчастий, позбавлений деталей образ. Такий образ завжди будується не на всебічному й глибокому пізнанні предмета, а на пізнанні частковому, поверховому, на пізнанні частіше за все окремих, хоча, мабуть, іноді й типових властивостей цього предмета. Ви багато разів зустрічали на вулиці бульдозер, але ніколи його детально не роздивлялись. В результаті поверхового сприймання цієї машини ви маєте уявлення про її зовнішню форму й особливості діяльності. Уявлення бульдозера для вас може бути корисним — при зустрічі на вулиці ви його обминете, правильно зрозумієте, яку роботу він виконує і т. д. Однак детально описати або зобразити його за уявленням ви не зможете.
Уявлення звичайно блідіші за сприйняття. Лише в окремих людей уявлення бувають дуже яскраві;' деякі письменники, художники, композитори немов бачать і чують персонажів "своїх романів, картин, опер. Відомий художник Левітан писав етюди з натури, а більшість картин створено ним за уявленням. Композитори Моцарт і Бетховен чітко чули музику, яку вони складали. Письменник І. О. Гончаров зовсім ясно бачив і чув героїв своїх романів. В уявлень часто відсутні окремі деталі, притаманні сприйняттю. Уявлення не є стійкими й незмінними образами того чи іншого предмета. Уявлення є процес, а не зафіксована рухома картина. Спробуйте уявити собі носорога й протягом тривалого часу фіксувати цей образ у свідомості. Через деякий час образ почне «танути», поки не зникне зовсім. То одна, то інша деталі образу носорога виступатимуть на передній план, а інші будуть зникати. Розрізняють зорові, слухові, нюхові, дотикові й рухові (кінестезичні) уявлення. Зорові уявлення виражені найбільш яскраво, але в них звичайно зрідка відображена вся сукупність зовнішніх якостей предметів: колір, форма, рельєф. Найчастіше чітко виступає лише якась одна сторона предмета, а інших або немає, або виражені вони дуже слабо. У процесі навчання зорові уявлення мають велике значення. Навчання читання та письма вимагає ясного й чіткого уявлення написання букв, інакше учень не навчиться правильно писати. Тому дітей вчать писати букви завжди за зразками, і тільки після міцного закріплення зорових образів учні переходять до письма букв без зразка, за уявленням. Велику роль зорові уявлення відіграють у малюванні за уявленням. Від якості зорових уявлень зображуваних предметів і уявлення послідовності самого процесу малювання залежать правильність і якість малюнків. Яскраві й чіткі зорові уявлення полегшують засвоєння таких предметів, як історія, географія, природознавство і література. Зорові просторові уявлення дуже важливі для успішного засвоєння геометрії. Із слухових уявлень велику роль у житті людини відіграють мовні й музичні уявлення. В практиці шкільного навчання мовні уявлення виступають у формі звучання окремих букв, слів і цілих фраз. Особливого значення набувають мовні уявлення на початку навчання дітей рідної мови, а також іноземної, розмовної чужої мови. Уявлення тембру та інтонації дуже важливі при навчанні виразного читання й декламування. Музичні уявлення виражаються головним чином в уявленні звуковисотних співвідношень. Добрий розвиток музичних уявлень необхідний для того, щоб успішно розвивати види музичної діяльності, а також для естетичного виховання дітей засобами музики. Що ж до рухових уявлень, то розрізняють уявлення про рух окремих частин тіла і уявлення рухово-мовні. Уявлення про рух окремих частин тіла винятково важливі для успішного виконання будь-якої фізичної роботи. Рухово-мовні уявлення — основа звукової мови. Точна координація слуху й мовних рухів лежить в основі людської мови. У кожної людини звичайно розвинуті всі види уявлення, але є люди, в яких переважає той або інший вид уявлень. У художників найчастіше переважають зорові уявлення, в музикантів — слухові. В одних людей уявлення завжди яскраві й чіткі, в інших — розпливчасті й дуже неясні. Яскравість уявлень в окремих людей може бути їхньою типологічною особливістю. Є люди, в яких дуже яскраві зорові уявлення, ці люди «бачать» все те, про що їм розповідають, бачать» героїв прочитаних книжок і т. ін. Інші люди мають яскраві слухові уявлення. Вони перебувають немов у світі слухових образів. Загальне поняття про уяву Уявлення того, що в минулому людина не сприймала, створення образів предметів і явищ, з якими раніше не зустрічалась, виникнення наочного образу того, що ще тільки буде створено, становить особливу форму психічної діяльності — уяву. Уява — це створення нового в формі образів-уявлень. Хлопчик читає цікаву книжку: він нікого й нічого не бачить і не чує, він живе життям своїх героїв, співчуває їхній радості та горю, бореться з ворогами, перемагає їх. Цікава, захоплююча книжка викликає в хлопчика яскраві образи уяви. Інженер схилився над складним кресленням нової машини. У кресленні він усе більше і більше «бачить» працюючу машину, добре уявляє собі її зовнішній вигляд, йому навіть іноді вчувається шум її мотора — це теж уява. Процес уяви спостерігається в будь-якій людській діяльності. Уява — дуже цінна психічна властивість людини. В. І. Ленін, говорячи про фантазію (а це одна з різновидностей уяви), вказував, що вона є якістю величезної цінності. Уява притаманна тільки людині. Виникла й розвинулась уява в процесі праці. Перш ніж зробити яку-небудь річ, людина уявляє, що саме треба буде зробити, як вона буде робити, який вигляд матиме річ. Це уявлення наступних дій і того, що буде досягнуто в результаті відповідних дій", становить одну з характерних особливостей праці, яка відрізняє людську діяльність від поведінки тварин. «Павук, — писав К. Маркс, — робить операції, що нагадують операції ткача, і бджола будовою своїх воскових комірок осоромлює деяких людей-архітекторів. Але й найгірший архітектор від найкращої бджоли з самого початку відрізняється тим, що, перш ніж будувати комірку з воску, він уже побудував її у своїй голові. В кінці процесу праці виходить результат, який уже на початку цього процесу був в уяві людини, тобто ідеально». Фізіологічно процес уяви є процес утворення нових поєднань з уже складених нервових тимчасових зв'язків у корі головного мозку. В процесах уяви виявляється взаємозв'язок першої і другої сигнальних систем, тому що образи уяви зумовлюються мовними сигналами, словами, чутними або баченими, й усвідомлюються ці образи також у мовній формі. Уява — це деякий відхід від дійсності. Людина уявляє те, чого вона ще не бачила, що ще не існує, чого немає насправді, але джерело уяви завжди в об'єктивній реальності, у зовнішньому світі. Уява — одна з форм відображення дійсності. Яким би новим не було те, що створено фантазією людини, воно неминуче виходить з того, що є в дійсності, спирається на неї. Письменник і художник, створюючи свої твори, виходять з наявних у них спосте режень, взятих з життя. В іграх дітей, придуманих ними самими, використовується те, що бачать і чують вони навколо себе. Навіть тоді, коли створюються образи абсолютно фантастичні, те, що включається до них, узято з об'єктивної реальності, є відображенням її, хоча новий образ у цілому і не відповідає їй. Такі, наприклад, образи, що фігурують у народних казках. «Баба Яга-костяна нога в ступі їде, товкачем поганяє, мітлою сліди замітає» — в цілому образ фантастичний, не реальний, але складається він з реальних елементів (нога, ступа, мітла, слід). У процесі уяви нові образи створюються з елементів старого, добре відомого минулого досвіду, але елементи цих образів людина часто комбінує, поєднуючи те, що в житті ніколи не поєднується. Таке незвичайне поєднання елементів, узятих з навколишньої дійсності, завжди справляє враження фантастичності. Чим більш незвичайне поєднання окремих елементів, тим більш фантастичний образ. У фантастичних образах відображуються потреби, почуття, настрої, бажання, симпатії і антипатії людини. У казках, міфах, легендах, в уявних образах і подіях відображується прагнення передбачити майбутнє (килим-самоліт, незвичайно урожайні сади, поля, сита худоба); прагнення перетворити дійсність (нові відносини між людьми, загибель зла і перемога, соціальний переворот, що веде до загибелі гнобителів); прагнення пояснити незрозуміле (крики нічних птахів —це крики мавок, лісовиків; вогники болотних газів — це душі загиблих неприродною смертю). Фантастичний образ пов'язаний з дійсністю не тільки тому, що він створюється з її елементів. Основне полягає в тому, що у фантастичному образі опосередковано відображується якась істотна й значна сторона дійсності, якась ідея, задум. У процесі уяви відображується ставлення особистості (або особистостей) до дійсності в яскравому, образному й наочному вираженні. Уява проявляється у діяльності конструктора, винахідника, де ідеї і задум втілюються в реальному образі й спрямовані на перетворення дійсності. Наприклад, інженер тривалий час думав про створення нового самозагострювального різця, читав багато літератури з цього питання. За аналогією він згадав про завжди гострі зуби тигра. Людина стала вивчати будову зубів цього хижака й з'ясувала, що зуб тигра складається із двох шарів органічного матеріалу: першого жорсткого (зовнішнього) і другого більш м'якого (внутрішнього). Коли тигр гризе, внутрішній шар стирається дещо скоріше, ніж зовнішній, і зуб завжди залишається гострим. Незабаром стали виготовляти самозагострювальні різці, що грунтуються на принципі роботи зубів тигра. Так було зроблено важливе й корисне відкриття в техніці металорі-зання. Чим більше знань і спостережень у людини, тим більше в неї і можливостей уяви. Уява дуже тісно пов'язана з процесом пізнання реального світу. Спеціальні дослідження завжди вказували на зв'язок упізнавання з процесами уяви. Коли ми бачимо що-небудь неясно й нечітко, то завжди звертаємось до уяви і за допомогою здогаду пробуємо взнати те, що погано бачимо. Тут уява прискорює процес пізнання. Якщо треба перевірити, наскільки реальні продукти уяви, звертаються до дійсності. Іноді на основі теоретичних даних, точних розрахунків винахідник створює в своїй уяві нову машину, але під час практичної перевірки виявляється, що є якісь технічні недоробки. Ідея правильна, а на практиці не може бути реалізована. Тоді починаються пошуки, нові розрахунки, створюються нові варіанти окремих деталей, нарешті, помилку або знайдено, або внесено потрібне уточнення, і тільки тоді уявне переходить у дійсне. Будь-який новий образ, нова ідея співвідносяться з дійсністю і у випадку невідповідності відкидаються як хибні або виправляються, знов зіставляються з об'єктивною реальністю, і так відбувається до тих пір, поки не буде досягнуто правильне її відображення. Вчений перевіряє гіпотезу реальними фактами, спостереженнями в житті, досвіді, експерименті. До перевірки образів уяви дійсного звертається конструктор-винахідник, з'ясовуючи правильність і корисність винаходу, відповідність його вимогам, які до нього ставляться, можливість його практичного застосування. Художник, скульптор, письменник прагнуть до життєвої правдивості своїх творів, оскільки відображення життєвої правди є необхідною умовою впливу на людей. Учитель, плануючи виховання і формування певних особистих якостей в учня, завжди дуже уважно придивляється до результатів своїх виховних впливів і в разі необхідності змінює їх. Практика є критерієм (мірилом) правильності образів уяви. Сам процес уяви пов'язаний з практичною діяльністю: людина створює образи, уточнює, збагачує, змінює їх. Практика дає змогу конкретизувати задуми, робить їх більш чіткими, певними, сприяє їх реалізації. Творчий задум збагачується, перевіряється і з'ясовується в процесі реального здійснення. Поки задум тільки в голові, він усе ще не до кінця зрозумілий людині. Кожен конструктор нової машини в процесі її створення робить малюнки, креслення, а іноді й моделі. Виготовлені моделі служать опорою і поштовхом для дальшої роботи уяви. Аналогічний процес реалізації образів уяви відбувається і в творчій праці художника, музиканта, письменника, вчителя. Поки у вчителя майбутній урок тільки в голові, він часто розпливчастий, він ще не вилився в чіткий план, в ясну модель. Тому для вчителя, особливо початківця, має велике значення самостійне й ретельне продумування, планування кожного нового уроку в процесі його підготовки. Не можна дати доброго уроку за чужим, не продуманим самим, не відчутим планом. Уява тісно пов'язана з усіма проявами особистості: з індивідуальними особливостями сприйняття і мислення людини, із своєрідністю її емоцій та почуттів, з її інтересами, здібностями. Нерозривно пов'язана уява і з вольовими якостями особистості. Особливо яскраво це спостерігається в процесі творчої праці, коли людина свідомо, цілеспрямовано, відповідно до свого ідейного задуму відтворює раніше одержані образи й створює нове. В цьому випадку нерідко потрібні великі вольові зусилля, і тільки при наявності їх досягається поставлена мета — створюється справді нове. Таким чином, процес уяви охоплює всю особистість у цілому. Найсильніше захоплюють усі сторони особистості творчі процеси. Види уяви Найпростішою, первісною формою уяви є ті образи, що виникають без спеціального наміру з нашого боку. Слухаючи розповідь людини про яку-небудь подію, ми мимоволі уявляємо ситуацію, яку вона описує. Дивлячись на химерні хмари, що линуть у небі, ми іноді мимовільно бачимо в них обличчя людини або обрис тварини. В обох випадках джерелом виниклої елементарної уяви буде те, що сприймається людиною. Відмінність полягає у тому, що в першому випадку нові для людини образи виникають під впливом слів, які вона чує, в другому випадку нові образи спричинюються самим сприйманим предметом, зливаються з образом сприйняття. Схожим для обох випадків є неупередженість виникнення образів. Це приклади мимовільної уяви. Довільна уява проявляється в тих випадках, коли нові образи або ідеї виникають в результаті спеціального наміру людини уявити щось певне, конкретне. Істотно характеризують уяву її самостійність, оригінальність, її творчий характер. З цієї точки зору розрізняють відтворюючу і творчу уяву. Відтворююча уява. Відтворююча уява — це уявлення людиною чого-небудь наочного для неї, причому ' уявлення спирається на словесне описання чи умовне зображення цього нового (креслення, схему, нотний запис). Цей вид уяви широко використовується у різних видах діяльності, особливо у навчанні. Засвоюючи навчальний матеріал, виражений в словесній формі (розповідь учителя, текст підручника), учень повинен уявити собі те, що відповідає новим поняттям, з якими він ознайомлюється. Наприклад, вивчаючи такий навчальний предмет, як природознавство, учні повинні уявити собі моря, озера, гори, незнайомі рослини, тварин. Особливо велика роль відтворюючої уяви при читанні художньої літератури. Читаючи книжки, школяр за допомогою відтворюючої уяви уявляє собі героїв, немовби бачить їх, бачить картини природи, відчуває себе учасником подій, описаних у книжці. Щоб правильно уявити собі те, що передано словом, треба мати достатні знання. Тільки на знання спирається відтворююча уява. Те, як уявляє собі дитина нове, залежить великою мірою від того, як описується це нове. Дуже важливо виразити словесно, чим нове, невідоме відрізняється від уже відомого. Інакше нове легко може бути викривлене під впливом відомого, уподібниться добре знайомому. Коли вчитель розповідає урок або читає уривки з літературних творів, де описані історичні події, діти часто не можуть правильно уявити собі ці події. Історичні факти вони відтворюють відповідно до сучасних уявлень і знань. Так, слухаючи розповідь учителя про Куликовську битву, учні подають іноді репліки типу: «Треба було бити Мамая з кулемета». Діти, що ніколи не бачили справжніх високих гір, з великим трудом уявляють з опису їхню справжню висоту. Часто учні II класу, навіть після перегляду картин з чорними пейзажами, порівнюють висоту гір, зображених на картинах, з одно- чи двоповерховими будинками. Щоб створити в учнів правильні уявлення про новий навчальний матеріал, треба не тільки ясно й точно, а й емоційно розповідати про нього. Тоді в дітей виникнуть живі образи, що правильно відтворюють це нове. Наочний матеріал на уроці допомагає школярам уточнити й з'ясувати те нове, що вони взнали з підручника або розповіді вчителя. Вивчаючи літературний твір, сюжет якого далекий від сучасності, добре показати учням репродукції картин, що зображують побут і історичну добу того часу. Опора на наочний матеріал завжди допомагає роботі відтворюючої уяви — відтворений образ стає точнішим, він правильніше відтворює реальну дійсність. Значно краще уявляють собі учні новий матеріал у тих випадках, коли перед ними ставлять конкретні завдання: намалювати або сконструювати ту чи іншу річ, яка відома учням лише з опису в книжці або з розповіді вчителя у класі. Така практична діяльність учнів, крім того, добрий засіб перевірки уявлень, що сформувалися в дітей на основі роботи відтворюючої уяви. Творча уява. Від відтворюючої уяви слід відрізняти творчу уяву. В процесі творчої уяви створюються нові образи без опори на готовий опис або зображення їх. Цей вид уяви відіграє важливу роль у всіх видах творчої діяльності людей. Творчість — це діяльність, яка дає нові, вперше створювані, оригінальні продукти, що мають суспільне значення: відкриття нових закономірностей у науці, винахід нових машин, відшукування способів виведення нових сортів рослин або порід тварин, створення творів мистецтва, літератури тощо. Джерелом творчої діяльності є суспільна необхідність у тому чи іншому новому продукті. Саме потреба суспільства в чомусь зумовлює виникнення творчої ідеї, творчого задуму, що веде до створення нового.
Неправильно думати, що творчість — вільна гра уяви, яка не потребує великої, а іноді важкої праці. Навпаки, все нове, визначне, важливе створено великою працею. Відкриття в галузі науки й техніки, видатні твори в галузі літератури та мистецтва — результат величезної, напруженої праці. Помиляються ті, хто думає, що творчість — результат натхнення, яке нібито дає можливість письменнику, художнику, творцю в будь-якій галузі без праці створити свої твори. Насправді саме натхнення — це величезне напруження всіх психічних сил людини. Воно характеризується максимальною концентрацією їх на розв'язування поставленого завдання. «Чи повірите, навіть уві сні не можу позбутися своєї машини. Часом мені сняться малюнки та розрахунки», — говорив конструктор С. А. Лавочкін. «Забуваю світ»,— писав О. С. Пушкін про стан свого творчого натхнення. Уся діяльність людини в стані натхнення зосереджена на предметі творчості. Натхнення не можна протиставляти праці. Воно є наслідком великої праці. «Натхнення — це нагорода за каторжну роботу», — писав І. Ю. Рєпін. П. І. Чайковський говорив про те, що натхнення не приходить до ледачих. Натхнення можливе тільки тоді, коли нагромаджено великий досвід спостережень, коли вже з'ясовано задум твору і вчений, письменник або художник цілком захоплені виконанням задуманого. Спершу ідея чи задум виникають звичайно в неясному, розпливчастому вигляді. Потім настає виношування задуму, коли ідея уточнюється, іноді почасти або навіть докорінно змінюється. Це відбувається в результаті з'ясування вимог, яким повинен задовольняти створюваний твір, у процесі нових пошуків або при глибшому вивченні уже відомих матеріалів, на які має спиратися творчість нового, реалізація творчих задумів. Винахідник перевіряє ідею створення нової машини, вивчає умови, в яких вона працюватиме, враховує можливості її заводського виготовлення. Селекціонер перевіряє можливості виведення нового сорту рослин, проектує умови його розвитку. Педагог проектує (за висловом А. С. Макаренка) особистість ви-хованця, накреслює шляхи її формування, вивчає з цією метою поведінку дитини, її інтереси, здібності й вміння, риси характеру, умови життя і виховання. Чим більше збирається необхідних для творчої праці матеріалів, тим успішніше проходить процес створення нового. Після того, як стає ясною ідея, задум, постає питання, як виразити задумане в ділах, певних речах, в продуктах творчості (машина, твір, картина, скульптура, прилад тощо). Починається процес реалізації задуму. Іноді добрий і всебічно продуманий задум і нагромаджений фактичний матеріал дають можливість порівняно легко створити те, що намічено. Однак частіше на початковому етапі реалізації задуму людина стикається з багатьма труднощами. Нерідко труднощі ці зумовлені новизною задуму або необхідністю втілити намічене в новому, зовсім незвичному матеріалі. Чим оригінальніший і сміливіший задум, тим важче його здійснити. Тому утруднення в ході втілення ідеї виникають навіть у людей, що володіють високою майстерністю. Тим більш важко реалізувати оригінальний задум тоді, коли в людини немає достатньої майстерності, необхідних практичних умінь. Щоб дістати доброякісний матеріал для творчої діяльності, людині необхідна високорозвинута спостережливість. Уміння цілеспрямовано й тонко спостерігати — одна з характерних рис людей, що створюють нове у тій чи іншій галузі людської діяльності. Великі запаси спостережень створюють багатий матеріал для діяльності творчої уяви. Спостереження дає можливість побачити не лише те, що треба для здійснення наміченого задуму, а й те, що дає поштовх до постановки нових проблем, до виникнення нової ідеї, нового задуму. Мрія як особливий вид уяви Мрія — це уява, спрямована в майбутнє, в перспективу життя і діяльності людини. Мрія грунтується на життєвих потребах, що зумовлюють бажання і прагнення людини. Активна творча мрія має величезне значення не тільки в житті людей, а й у житті суспільства. В нашій радянській країні реалізуються найсміливіші мрії, якщо вони спрямовані на благо людей. Ці дійові мрії вимагають обгрунтування, глибокого продумування. Марксистсько-ленінське вчення стало тим компасом, який веде трудящих від мрії до дійсності, тією непереможною силою, яка спонукає рухатися вперед, до побудови комунізму в нашій країні. Мрія надихає людину, допомагає боротися з труднощами, дає можливість заглянути в найвіддаленіше майбутнє. Ще в давнину люди мріяли про польоти, створили казку про килим-само-літ. Ці мрії сприяли тому, що людина справді навчилася літати. У наш час люди йдуть у мріях ще далі. К- Е. Ціолковський теоретично обгрунтував можливість того, про що людина лише мріяла — про польоти в космос. Цю мрію почали успішно здійснювати радянські люди. Ю. Гагарін першим в світі почав підкорення космосу. Інші радянські космонавти успішно продовжили польоти в космос та його дальше дослідження. Те, про що сьогодні лише мріє людина, завтра може проявитися в її творчому задумі, а потім і втілитися в дійсність.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-12-30; просмотров: 269; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.144.100.255 (0.071 с.) |