Програма психології Ф.Брентано як вчення про інтенціональні акти свідомості

Ще один варіант перетворення психології в самостійну науку представляла програма її розвитку, запропонована австрійським філософом Францем Брентано (1838-1917). Вона спиралася на створене Брентано ідеалістичне вчення про інтенціональність психічних феноменів. Він вважав, що психіка завжди інтенціональна, тобто завжди являє собою відношення до чого-небудь, спрямована на щось, але сам її предмет не завжди існує реально. У своїй роботі “Психологія з емпіричної точки зору” (1874), спираючись на ідеї Арістотеля, він стверджує, що кожен психічний феномен характеризується іманентною об'єктністю. Відповідно до цього предмет вивчення психології - це не самі по собі відчуття чи уявлення, а ті акти, “дії”, які робить суб'єкт, коли він перетворює щось в об'єкт усвідомлення. Таким чином, поза цих актів об'єкта не існує, а сам акт із необхідністю передбачає “спрямованість” на об’єкт, так звану інтенцію. Таку дисципліну, запропоновану Брентано та його послідовниками, назвали психологією актів. Основними ознаками психічного явища, як він вважає, є спрямованість на об’єкт, іманентна предметність, або інтенційне існування предмета у психічному акті. Будь-який психічний акт має свій предмет, але відношення акту до свого предмету може бути потрійне: в уявленні предмет уявляється, у судженні визначається або відкидається, у любові – ненависті його люблять або ним нехтують. Брентано розрізняє три класи психічних явищ – уявлення, судження, рух почуття. Новими, в таких міркуваннях, для традиційної психології виявились два моменти: розрізнення акту і змісту уявлення (дана ідея започаткувала функціональну психологію) та розрізнення уявлення і судження як двох самостійних класів психічних явищ.

Брентано виділяє генетичну і описову психологію як дві окремі і глибоко різні науки. Перша – індуктивна, емпірична, засновує природничонауковий метод, друга – апріорна, як математика, черпає феномени із внутрішнього пізнання і без будь—якої індукції приходить до достовірних положень. Перша прагне до встановлення природничонаукових законів, друга – до опису, аналізу, кваліфікації феноменів.

Брентано стояв біля витоків напрямку, що отримав назву функціоналізм (напрямок обстоює ідею про те, що аналізувати мислення і поведінку необхідно в поняттях їх функцій чи корисності, а не в поняттях їх змісту). Даний напрямок протистояв вундтівській концепції, надалі названої структуралізмом (даний напрямок ґрунтується на припущенні: весь психічний досвід людини, незалежно від його складності, можна розглядати як сукупність, чи комбінації простих елементів). Вундта відносять до структуралістів на тій підставі, що основним завданням для його програми було з?ясувати, з яких компонентів побудована свідомість і який характер їх структурування. Для Брентано вихідним було поняття не про елемент свідомості, а про його акт, що розуміється як функція суб'єкта, виражена в його спрямованості на об'єкт. Тому психолог, згідно Брентано, повинен досліджувати не елементи (відчуття різної якості, інтенсивності і т.і.), а акти, завдяки яким ці елементи стають об'єктом усвідомлення. Таким чином, центральна для психології про блема суб’єктно -об’єктных відносин одержала у Брентано істотно іншу інтерпретацію, ніж у Вундта. Обоє виходили з того, що предметом психології є свідомість і інтерпретували її з позицій інтроспекціонізму. В обох випадках затверджувався феноменологічний підхід (об'єкт аналізу - феномени свідомості). Розходження ж полягало в тому, що послідовники Вундта спиралися на виявлення гіпотетичних структурних елементів свідомості, недоступних недосвідченому спостерігачу, а послідовники Брентано розгортали дослідження свідомості в його цілісності і природності, вільної від упереджених теоретичних схем.

Ідеї Брентано вплинули на психологічну думку в різних напрямках. У Брентано вчилися і під впливом його ідей знаходилися такі західноєвропейські психологи як К.Штумпф, Т.Ліпс - у Німеччині; А.Мейнонг, Х.Ерекфест - в Австрії; Д,Уорд, Г.Стаут - в Англії й ін. Серед учнів Брентано був Фрейд, у вченні якого поняття про інтенцію перетворилося в ідею про спрямованість психічної енергії на зовнішні об'єкти. В основі гештальтпсихології лежать феноменологічні ідеї Гуссерля - одного з учнів Брентано.