Державна інноваційна політика

Під інноваційною політикою треба розуміти комплекс принципів і взаємопідтримуючих економічних, правових, організаційних і соціальних методів планування, стимулювання, регулювання і контролю процесів інноваційної діяльності у науково-технічній і виробничій сферах. Основним завданням державних органів є визначення мети інноваційної політики, основних принципів її здійснення, а також методів реалізації відповідних заходів.

Метою інноваційної політики провідних країн світу є створення сприятливих умов для розвитку науки і техніки, підвищення інноваційної активності, що забезпечує конкурентоспроможність національної продукції на світовому ринку, обороноздатність країни, покращує екологічну ситуацію, а також сприяє розвитку венчурного довгострокового бізнесу. Виходячи з цієї мети, держава визначає пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності і обирає основні шляхи підтримки підприємств, які працюють над виконанням державних інноваційних програм.

Пріоритетні напрями - це тематичні сфери науки і техніки, які мають першочергове значення для досягнення перспективних і поточних цілей соціально-економічного розвитку. Вони формуються під впливом національно-економічних, політичних, екологічних та інших факторів. У залежності від масштабу відрізняють глобальні (загальносвітові), міжнародні (система країн) і національні (окремі країни) пріоритети розвитку науки і техніки.

Пріоритетні напрями деталізуються у переліку критичних технологій, які мають міжгалузевий характер, при цьому враховується їх вплив на конкурентоспроможність продукції, якість життя, покращення екологічної ситуації.

До пріоритетних технологій відносяться:

• інформаційні технології і електроніка;
• виробничі технології (лазерні, плазмові, робототехніка, гнучкі виробничі системи);
• нові матеріали і хімічні продукти;
• технології живих систем, у тому числі біотехнології;
• транспорт;
• енергетика, паливо;
• екологія і раціональне природокористування;
• нанотехнології.

 

Принципи інноваційної політики. Держава розробляє принципи, на основі яких буде проводитись політика в науці і інноваційній сфері, а також методи реалізації цієї політики. Ці принципи залежать від економічної системи, яка склалася в країні, механізмів регулювання економічних відносин, соціального розвитку країни.

До основних принципів інноваційної політики відносяться:

• пріоритет інновацій над традиційним виробництвом;
• свобода наукової і науково-технічної творчості;
• правова охорона і патентний захист інтелектуальної власності;
• інтеграція наукової, науково-технічної діяльності просвіти;
• підтримка конкуренції в сфері науки і техніки, інноваційної діяльності;
• концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах науково-дослідних і досвідно-конструкторських робіт;
• створення загальногосподарського інноваційного клімату;
• використання особливих пільг при впровадженні нових видів обладнання, сировини, матеріалів, енергії;
• розвиток відсталих районів;
• підготовка та перепідготовка кадрів;
• сприяння міжнародному науковому співробітництву;
• економічність інноваційних процесів.

 

У 1991 р. Верховна Рада України затвердила Закон «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності». Цим законом визначені сутність, цілі, напрями і основні принципи державної науково-технічної політики, охарактеризовані основні риси організаційної структури державного управління науково-технічною діяльністю, дано характеристику формам і методам державного впливу на розвиток науково-технічної сфери.

У 1999 р. Верховна Рада України затвердила постанову «Концепція науково-технічного та інноваційного розвитку України». У цьому документі до головних пріоритетів державної політики України віднесені:

• у сфері наукового розвитку: фундаментальна наука, прикладні дослідження і технологій, в яких Україна має значний потенціал; вища освіта, підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів; наукове забезпечення вирішення проблем здоров’я людини і екологічної безпеки; система інформаційного і матеріально-технічного забезпечення наукової діяльності;
• у сфері технологічного розвитку: дослідження і створення умов для високопродуктивної роботи; забезпечення медичних установ медичною технікою і лікарняними препаратами; розробка ресурсо- та енергозберігаючих технологій і т.д.;
• у сфері виробництва: формування наукоємних виробничих процесів, сприяння створенню і функціонуванню інноваційних структур (технопарків, інкубаторів і т.д.).

 

Пріоритетними напрямами інноваційного оновлення в Україні вважаються літакобудування, ракетно-космічна галузь, суднобудування, машинобудування.

Погіршення економічної ситуації в країні не дало можливості забезпечити відповідне фінансування наукових досліджень і реалізацію пріоритетних напрямів. Більш того, протягом 1990-1999 рр. кількість розробок зі створення нових видів техніки і технологій в Україні зменшилася у 3,2 рази. Бюджетне фінансування інноваційної сфери за останні роки складало біля 0,44%.

Для України поки що характерна відсутність інновацій, незначна кількість інноваційної продукції принципової новизни, низька інноваційна діяльність підприємств.