основних філософських термінів

Абсолют [лат. аbsolutus – довершений, необмежений] – вічна, незмінна, нескінченна духовна першооснова світу; основна характеристика Бога в середньов. його осмисленні, яка передбачає доведення позитивних якостей Бога до гранично можливого стану повноти та досконалості.

Агностицизм [грец. agnostos – недоступний для пізнання] – філос. вчення, яке заперечує можливість пізнання суті речей та закономірностей розвитку дійсності.

Антропосоціогенез – тривалий істор. процес виникнення соц. форми руху матерії, становлення і формування людини і суспільства.

Базис [грец. basis – основа] – 1) у марксистській концепції: сукупність виробничих відносин, що складають екон. структуру даного суспільства; 2) головне, на чому будується що-небудь, сутність чого-небудь.

Буття – філос.категорія, яка позначає реальність, що існує об’єктивно, поза і незалежно від свідомості людини.

Відображення – загальна властивість матерії, що полягає у відтворенні ознак, властивостей і відношень об’єкта, що відображається.

Відчуття – відображення у свідомості людини окремих властивостей предметів і явищ, які безпосередньо впливають на органи відчуття.

Властивість – сторона предмета, яка обумовлює його відмінність або подібність з ін. речами.

Гіпотеза [грец. hypothesis – підстава, припущення] – форма розвитку науки; спосіб пізнавальної діяльності, побудови можливого, проблемного знання, в процесі якого формулюється одна з можливих відповідей на питання, що виникло протягом дослідження.

Гуманізм [лат. humanus – людський, людяний] – напрямок сусп. думки, що виник в епоху Відродження, згідно з яким людина розглядається як вища цінність, захищається її свобода і всебічний розвиток.

Деїзм [лат. deіs – бог] – філос. вчення, згідно з яким Бог є безособова першопричина світу, яка знаходиться поза природою та соціумом і не втручається в їхній розвиток.

Діалектика [грец. dialektike – мистецтво вести бесіду] – наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та мислення; метод пізнання дійсності в її суперечливості, цілісності, розвитку; процес розвитку чого-небудь у всій різноманітності його форм і у всій його суперечливості.

Дуалізм [лат. dualis – подвійний] – філос. вчення, протилежне монізму, яке виходить з визнання рівноправними, такими, що не зводяться одне до одного, двох субстанцій, начал: духу та матерії, ідеального та матеріального.

Дух [лат. spiritus – букв.: подув, подих, запах] – у широкому смислі поняття Д. тотожне ідеальному, свідомості, на відміну від матеріального начала; у вузькому смислі поняття Д. адекватне поняттю мислення.

Елемент [лат. elementum – стихія, початкова речовина] – філософ. категорія для позначення частин цілого, які знаходяться між собою у взаємозв’язку.

Емпіризм [грец. empeiria – дослід] – напрямок у теорії пізнання, який визнає чуттєве дослідження джерелом знання і вважає, що зміст знання може бути представленим або як описання цього дослідження, або зведеним до нього.

Єдине – філософ. поняття, що означає початок неподільності, єдності й цілісності як реально сущого (речі, душі, свідомості, мови, особистості тощо), так і віртуального планів буття (поняття, закону, числа).

Життя – сутнісна ознака біологічної та сусп. форм руху матерії. Найважливішими її властивостями є: подразливість, розвиток, здатність розмножуватися, в основі яких лежать процеси самооновлення, пов’язані з підтриманням живою системою своєї цілісної організації шляхом обміну з навколишнім середовищем речовиною, енергією та інформацією.

Закономірність – більш широке, порівняно із законом, поняття. Якщо закон проявляється суворо в конкретних умовах, то З. проявляється як взаємозв’язок низки законів.

Заперечення – філософ. категорія, яка виражає певний тип відношення між двома послідовними стадіями, станами об’єкта, який розвивається. Це відмирання старого, того, що віджило, не відповідає умовам, які змінились.

Ідеалізм [грец. idea – поняття] – філософ. напрямок, який віддає перевагу у причинно-генетичному відношенні ідеї, духу, свідомості, а не матерії.

Ідеальне [грец. idea – ідея, образ] – філософ. поняття, що характеризує загальну властивість усіх образів свідомості і полягає у тому, що вони містять інформацію про об’єкти дійсності, але не мають матеріальності ані об’єктів, ані людського мозку.

Ідея [грец. idea – ідея, поняття] – уявлення, яке розуміється також як форма духовно-пізнавального відображення певних закономірних зв’язків та відношень зовнішнього світу, спрямована на його перетворення. За своєю логічною будовою І. є формою мислення, різновидом поняття, зміст якого своєрідно поєднує в собі як об’єктивне знання про наявну дійсність, так і суб’єктивну мету, спрямовану на її перетворення.

Існування – поняття, що вживається для характеристики зовнішніх виявів буття, речі або явища. Онтологічно поняття І. протистоїть категорії “сутність”.

Істина – адекватне відображення об’єкта суб’єктом, який, пізнаючи, відтворює його таким, яким він існує сам по собі, поза і незалежно від людини та її пізнання.

Категорія [грец. kategoria – висловлення, ознака, властивість] – найзагальніше, основне наукове поняття, що відображає суттєві властивості і відношення предметів та явищ, котрі мають достатньо великий ступінь спільності.

Кількість – така визначеність, у якій виражаються відмінності одноякісних речей або спільність різноякісних речей, явищ.

культура – сукупність осмисленої творчої діяльності людей; багатофункціональна система, що містить різноманітні аспекти людської діяльності. К. – категорія для позначення створеного людьми штучного середовища проживання й самореалізації, яка виступає джерелом регулювання соц. взаємодії.

Логос [грец. logos – слово, поняття, розум, закон] – у давньогрец. філософії: загальний закон, основа світу, його порядок і гармонія; в ідеалістичній філософії: духовний першопочаток, світовий розум, абсолютна ідея.

Людина – істота, яка має певні потреби, задовольняє їх у процесі виробництва завдяки спілкуванню й здатності свідомо, цілеспрямовано перетворювати світ і саму себе; вищий ступінь еволюції живих організмів на Землі, суб’єкт сусп.-істор. діяльності і культури.

Матеріалізм [лат. materialis – речовий] – філософ. напрямок, протилежний ідеалізму у вирішенні головного питання філософії. М. виходить із первинності матерії і вторинності духовного, ідеального.

Матеріальне – характеристика буття, яка вказує на його об’єктивно-реальне, тобто незалежне від свідомості існування. М. протилежне ідеальному.

Матерія [лат. materia – речовина] – філософ. категорія для позначення об’єктивної реальності, всього того в об’єктивній реальності, що впливає тим чи ін. чином на людину, спричиняючи відчуття.

Метафізика [грец. meta – після і physika – букв.: те, що після фізики] – спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їх внутрішнім зв’язком і розвитком, не осягає внутрішні протиріччя як джерело саморуху, а також безперервність і стрибкуватість розвитку в їх органічній єдності.

Метод [грец. methodos – шлях дослідження] – спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями відповідного об’єкта.

Мислення – вища форма активного відображення об’єктивної реальності, яка полягає у цілеспрямованому, опосередкованому і узагальненому пізнанні суб’єктом суттєвих зв’язків і відношень предметів та явищ, у створенні нових ідей, у прогнозуванні явищ та дій.

Міра – певний кількісний інтервал, у межах якого предмет зберігає свою якість. М. – кількісні межі існування предмета.

Монізм [грец. monos – один, єдиний] – протилежний дуалізму і плюралізму філософ. принцип пояснення різноманітності світу як прояву єдиного начала – матерії або руху. Матеріалісти началом, основою світу вважають матерію. Ідеалісти єдиним началом усіх явищ вважають дух, ідею тощо.

Наслідок – філософ. категорія для позначення явища, процесу, які обумовлені ін. явищами, процесами.

Необхідність – філософ. категорія, яка відображає внутрішні, стійкі, суттєві зв’язки явищ і визначає їх закономірну зміну і розвиток. Н. існує у природі й суспільстві у формі об’єктивних законів. Непізнані закони проявляються як “сліпа” необхідність.

Номіналізм [лат. nomina – назва, ім’я] – напрямок у середньовічній філософії, який вважає поняття лише іменами. На противагу реалізму, номіналісти стверджували, що реально існують лише окремі речі з їх індивідуальними якостями.

Номос [грец. nomos – закон] – в ант. філософії: універсальна, безособова сила, що підпорядковує своїй владі відношення людей і оберігає все краще, найцінніше, що є у людському житті.

Об’єкт [лат. objectum – предмет] – те, на що спрямована пізнавальна і перетворювальна діяльність людини (суб’єкта).

Об’єктивна реальність [лат. objectum – предмет] – буття поза свідомістю; найзагальніше визначення матеріального світу.

Об’єктивне [лат. objectum – предмет] – характеристика природної і соц. дійсності як такої, що існує поза і незалежно від свідомості суб’єкта.

Пантеїзм [грец. pan – все і theos – бог] – філософ. вчення, яке ототожнює Бога та світ. П. існував у двох формах: натуралістичний П., який наділяв природу якостями живого, божественними властивостями і розчиняв Бога у природі, та містичний П. – все у Богові, тобто розчиняв природу у Богові.

Патристика [грец. pater – батько] – сукупність теологічних, філософ. і соц.-політ. доктрин христ. богословів II-VIII ст.

Пізнання – вища форма відображення об’єктивної дійсності; процес збагачення людини новим знанням; сусп.-істор. процес творчої діяльності людей, який формує їх знання на основі яких виникають цілі й мотиви людських дій.

Поняття – форма мислення, у якій виражаються властивості, зв’язки і сторони предмета, що повторюються.

Практика [грец. praktikos – діяльний] – матеріальна, чуттєво-предметна, цілеспрямована діяльність людини, основний зміст якої полягає в освоєнні і перетворенні природних і соц. об’єктів. П. складає всезагальну основу, рушійну силу розвитку людського суспільства і пізнання.

Причина – філософ. категорія для позначення явища, процесу, які обумовлюють, викликають ін. явище, процес.

Простір – одна з основних об’єктивних форм існування матерії. Поняття П. характеризує розташування матеріальних об’єктів один відносно ін., виражає протяжність тіл, їх співіснування.

Протилежність – одночасно існуючі у предметах і явищах сторони або тенденції, притаманні об’єкту як системі, які взаємно передбачають і в той же час виключають, заперечують одна одну.

Протиріччя – активне взаємовідношення, взаємодія протилежностей, їх єдність і протидія.

Раціоналізм [лат. ratio – розум] – 1) напрямок у теорії пізнання, який визнає розум основою пізнання і поведінки людей; 2) філософ. напрямок, згідно з яким основним джерелом та критерієм достовірності знань є розум.

Реалізм середньовічний – напрямок у середньов. філософії, який стверджував, що загальні поняття мають реальне існування і передують існуванню одиничних речей.

Релятивізм [лат. relativus – відносний] – заперечення існування об’єктивного змісту знання, впевненість в існування тільки відносних істин.

Рефлексія [лат. reflexio – звернення назад] – унікальна здатність людської свідомості (і думки) у процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму; внаслідок цього людська свідомість постає водночас і як самосвідомість, як думка про думку, як знання про саме знання.

Розвиток – 1) вищий тип руху, при якому відбувається незворотна, спрямована, закономірна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів від одного якісного стану до ін.

Рух – спосіб існування матерії, її всезагальний атрибут. Р. – будь-яка зміна у природі і суспільстві. Матерія без Р. не існує, оскільки не існує і Р. без матерії.

Свідомість – одне з основних понять філософії, психології і соціології, яке означає вищий рівень відображення об’єктивної дійсності, притаманний лише людині. С. – про­дукт сусп.-істор. розвитку, функціональна властивість мозку, ідеальне відображення дійсності, регулятор цілеспрямованої діяльності людини.

Світогляд – сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше бачення, розуміння світу, місця у ньому людини, її істор. походження і призначення.

Сенсуалізм [лат. sensus – почуття] – філософ. вчення, яке визнає відчуття єдиним джерелом достовірних знань; напрямок у теорії пізнання, згідно з яким чуттєвість є головною формою достовірного пізнання.

Система – філософ. категорія для позначення цілісної сукупності елементів, у якій усі елементи настільки щільно пов’язані між собою, що виступають щодо навколишніх умов та ін. систем як єдине ціле.

Cтруктура – філософ. категорія для позначення відносно стійких зв’язків елементів цілого, система відношень елементів у межах даного цілого.

Суб’єкт [лат. subjectus – той, що знаходиться знизу, лежить в основі] – активно діючий, такий, що володіє свідомістю та волею, індивід або соц. група.

Субстанція [лат. substantia – сутність] – одне з центральних понять новоєвроп. філософії, яке означає таку основу світу, яка охоплює та пронизує собою всі форми та явища дійсності, є самодостатньою і не потребує для свого буття ніяких ін. джерел або причин; першооснова, сутність всіх речей і явищ, причина самої себе.

Суспільна свідомість – філософ. категорія, яка відображає духовну сторону життя суспільства, систему ідей, теорій, поглядів, почуттів, настроїв, які стихійно виробляються соц. групами, класами, націями під впливом їх повсякденного життя.

Суспільне буття – філософ. категорія, яка відображає матеріальну сторону життя суспільства, систему матеріальних відносин, що визначають в результаті суспільну свідомість.

Суспільство – відокремлена від природи частина матеріального світу, яка являє собою форму життєдіяльності людей, що істор. розвивається.

Сутність – філософ. категорія, яка виражає внутрішні, глибинні зв’язки, становить основу предмета.

Схоластика [грец. scholastikos – шкільний, вчений] –
1) середньов. реліг. філософія, що з’єднує теолого-догматичні передумови з раціоналістичною методикою й інтересом до формально-логічних проблем; 2) формальні знання, відірвані від життя та практики.

Теїзм [грец. theos – бог] – реліг. концепція, що виходить з існування особистісного, зовнішнього щодо світу Бога, який створив світ і керує ним.

Теологія [грец. theos – Бог і logos – поняття] – богослов’я, теоретична складова реліг. віровчення, покликана узгоджувати між собою основні догми релігії та пояснювати їх.

Тотожність – відношення речі самої до себе та до
ін. речей, сторонами якого є подібні властивості, сили, тенденції.

Трансцендентальний [лат. transcendo – що виходить за межі] – здобутий не з зовнішнього досвіду, а споконвічно властивий людському розуму, людській свідомості.

Трансцендентний [лат. transcendens – той, що виходить за межі] – потойбічний, надчутливий, метафізичний; протилежний іманентному.

Уявлення – відтворення у свідомості чуттєво-наглядного образу предмета чи явища об’єктивної реальності, які у даний момент не сприймаються, але сприймалися раніше.

Феномен [грец. phainomenоn – те, що являється] – 1) у матеріалістичній філософії: те саме, що і явище; в ідеалістичній філософії: суб’єктивний зміст нашої свідомості, що не відображає об’єктивну дійсність; 2) рідкісне, незвичайне явище або видатна, виключна в якому-небудь відношенні людина.

Філософія [грец. philosophia від phileo – любов і sophia – мудрість] – система ідей, поглядів на світ і на місце в ньому людини; наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення.

Форма [лат. forma – зовнішній вигляд] – філософ. категорія, яка позначає спосіб зовнішнього прояву змісту, а також спосіб зв’язку елементів змісту.

Цивілізація [лат. civilis – громадський] – 1) рівень сусп. розвитку, матеріальної і духовної культури; 2) сучасна світова культура; 3) у культурно-істор. періодизації, прийнятій у науці XVIII-ХІХ ст.: третій ступінь сусп. розвитку, наступний за варварством (перший ступінь – дикість) (введений Л. Морганом, Ф. Енгельсом).

Ціле – філософ. категорія для позначення предмета, який складений із часток.

Цілісність – внутрішня єдність об’єкта, віддиференційованість його від навколишнього середовища, а також сам об’єкт, що має такі властивості.

Цінність – поняття, яке вказує на людське, соц. і культурне значення певних явищ дійсності; соц. схвалені більшістю людей уявлення про те, що таке добро, справедливість, патріотизм, романтична любов, дружба тощо.

Час – одна із основних об’єктивних форм існування матеріальної реальності, яка характеризує тривалість існування процесів і явищ, послідовність зміни станів у розвитку всіх матеріальних систем.

Чуттєве пізнання – безпосереднє відображення у свідомості людини зовнішніх сторін, властивостей предметів і явищ об’єктивного світу за допомогою органів відчуття.

Явище – філософ. категорія для позначення у предметі, процесі того, що безпосередньо виявляється, постає перед нами. Являє собою зовнішню більш змінну і рухливу сторону предмета, процесу.

Якість – 1) об’єктивна і всезагальна характеристика об’єктів, що проявляється у сукупності їх властивостей; 2) як філософ. категорія, поряд з категорією кількість, відображає важливу сторону об’єктивної дійсності.

 

Список літератури

П і д р у ч н и к и, н а в ч а л ь н о - м е т о д и ч н і п о с і б н и к и

т а д о в і д к о в і в и д а н н я

Антология мировой философии: Сб. философ. текстов.
В 4 т. / Под ред. В.В. Соколова, В.Ф. Асмуса и др. – М: Мысль, 1971 – 1972.

Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 406 с.

Горський В.С. Історія української філософії: Курс лекцій. – К.: Наук. думка, 1997.

Данильян О.Г., Тараненко В.М. Основи філософії: Навч. посіб. – Х.: Право, 2003. – 352 с.

Данильян О.Г., Тараненко В.М. Философия: Учеб. – Х.: Прапор, 2005. – 496 с.

Данильян О.Г., Тараненко В.М. Філософія: Підручник. – Х.: Право, 2010. – 312 с.

История философии Украины: Хрестоматия: Учеб. пособие. – К.: Лыбидь, 1993. – 553 с.

Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. Навч. посіб. 2-е вид., виправл. і доопр. – К.: Каравела, 2002. – 544 с.

Скирбек К.Г., Гилье Н. История философии: Учеб. пособие / Под. ред. С.Б. Крымского: Пер. с англ. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 800 с.

Соціальна філософія: Підруч. для вищ. шк. – Х.: Прапор, 2007. – 688 с.

Сучасний словник з суспільних наук / За ред. О.Г. Данильяна, М.І. Панова. – Х.: Прапор, 2006. – 432 с.

Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. – 568 с.

Філософія історії: Підруч. для вищ. шк. – Х.: Прапор, 2006. – 656 с.

Філософія: Навч. посіб. / За ред. І.Ф. Надольного, В.П. Ан-друщенка, І.В. Бойченка та ін. – К.: Вікар, 1997. – 578 с.

Читанка з історії філософії: У 6-ти кн. / За ред. Г.І. Волинки. – Кн. 6. Зарубіжна філософія ХХ ст. – К.: Довіра, 1993. – 239 с.

С п и с о к о с н о в н и х л і т е р а т у р н и х

п е р ш о д ж е р е л

 

Аристотель. Политика. Соч. В 4 т. – Т.4. – М.: Мысль, 1983. – С. 375 – 644.

Бэкон Ф. Новый Органон. Соч. В 2 т. – Т.2. – М.: Мысль, 1972. – 486 с.

Гегель Г.В.Ф. Наука логики // Энцикл. философ. наук. В 3 т. – Т. 3. – М.: Мысль, 1974. – 417 с.

Декарт Р. Рассуждение о методе // Избр. произв. В
2 т. – М., 1989. – 656 с.

Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. – М.: Наука, 1991. – 572 с.

Кант И. Критика чистого разума. Соч. В 6 т. – Т.3. – М.: Мысль, 1964. – 799 с.

Кант И. Критика практического разума. Соч. Т.4. –
Ч.1. – М.: Мысль, 1964 – 544 с.

Камю А. Бунтующий человек. – М.: Политиздат, 1990. – 415 с.

Лейбниц Г.В. Монадология. Соч. В 4 т. – Т.1. – М.: Мысль, 1982. – 636 с.

Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія // Твори. – М., 1955. – Т.3. – 544 с.

Ницше Ф. Так говорил Заратустра. / Пер. Ю.М. Антоновского. – М.: Моск. гос. ун-т, 1990. – 300 с.

Поппер К. Р. Открытое общество и его враги. – М.: Феникс, 1992. – 448 с.

Рассел Б. Человеческое познание. – К.: Ника-Центр, Вист-С, 1997. – 543 с.

Сартр Ж.-П. Экзистенциализм – это гуманизм // Сумерки богов. – М.: Изд-во полит. лит., 1989. – 394 с.

Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество / Под ред. Т.И. Ойзермана, П.П. Гайденко. – М.: Политиздат, 1992. – 544 с.

Тейяр де Шарден П. Феномен человека. – М.: Наука, 1987. – 240 с.

Тойнби А. Дж. Постижение истории / Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1995. – 736 с.

Фейербах Л. Сущность христианства // Избр. философ. произв. В 2 т. – Т. 2. – М.: Изд-во полит. лит., 1955. – 942 с.

Фрейд З. Будущее одной иллюзии // Сумерки богов. – М.: Изд-во полит. лит., 1989. – 394 с.

Фрейд З. Психология бессознательного / Под ред.
М.Г. Ярошевского. – М.: Просвещение, 1989. – 440 с.

Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге / Под ред. А.Л. Доброхотова. – М.: Высш. шк., 1991. – 192 с.

Энгельс Ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой философии. – М.: Изд-во полит. лит., 1989 – 127 с.

Ясперс К. Смысл и назначение истории: Пер. с нем. – М.: Политиздат, 1991. – 527 с.

 

З м і с т

 

 

1. Вступ................................................................................
2. Загальний розрахунок годин лекцій, семінарських занять, самостійної роботи.................................................
3. Програма навчальної дисципліни «філософія»............
4. Плани семінарських занять.............................................
5. Поточний (модульний) та підсумковий контроль знань студентів.....................................................................
6. Індивідуальна робота студентів з філософії..................
7. Критерії оцінки успішності студентів з навчальної дисципліни............................................................................
8. Контрольні питання для підготовки до іспиту..............
9. Словник основних філософських термінів....................
10. Список літератури..........................................................