Держава як суб’єкт міжнародного економічного права: правосуб’єктність, групи, форми співробітництва, нормативно-правове регулювання.

Головним суб’єктом міжнародного економічного права є держава. На сучасній політичній карті світу є понад 220 держав, 190 з яких — члени ООН. За існуючими як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі визначеннями, держава — це політична форма організації суспільства, яка виражає обумовлену економіч­ним ладом політичну владу пануючого класу або всього народу. До ознак будь-якої держави слід віднести наявність: 1) публіч­ної влади; 2) державного суверенітету; 3) територіального поділу населення; 4) державного апарату; 5) податкової системи; 6) права.

Міжнародна правосуб'єктність є основною ознакою суб'єкта міжнародного публічного права, що виявляється, як правило, у наявності прав і обов'язків, установлюваних звичаєвими і договірними нормами міжнародного права. Це здатність мати права та обов'язки, здатність їх здійснювати, реальним відбиттям чого є можливість брати участь у міжнародних договорах на рівних правах з іншими державами..

Має два прояви: міжнародну правоздатність і міжнародну дієздатність. Міжнарод­на правоздатність держави — це її здатність мати права й обов’язки з міжнародного права, тобто здатність бути суб’єктом міжнародних правовідносин. Міжнародна дієздатність держави — це її здатність незалежно здійснювати свої суверенні права і нести обов’язки з міжнародного права.

Держава може вступати у міжнародні відносини економічного змісту і не з суб’єктами міжнародного права чи міжнародного економічного права. У цьому разі відносини регулюватимуться не нормами міжнародного права чи міжнародного економічного права, а нормами відповідних національних правових систем, а також нормами міжнародного приватного права. Такого роду відносини не можна розглядати як відносини міжнародно-правові, міждержавні. Взагалі слід ще раз наголосити на тому, що головним суб’єктом міжнародних відносин, зокрема економічних, є держава. Це випливає з того, що будь-яка держава може самостійно мати міжнародні відносини з іншими державами. Крім того, на основі багатосторонніх угод саме держава створює міжнародні організації, які теж є самостійними суб’єктами міжнародно-правових відносин, але їх складовою знову-таки виступає держава.

Практика міжнародного співробітництва за участі держав виробила ряд організаційних форм, а саме:

міжнародне економічне співробітництво держави з державою;

співробітництво держави з міжнародними організаціями, зокрема економічними, на правах повноправного членства;

співробітництво держави з міжнародними економічними організаціями на правах асоційованого членства;

співробітництво держави з відповідною групою держав;

співробітництво держави в рамках міжнародної організації з іншими державами, які є її членами;

співробітництво держави через певну міжнародну організацію з іншими державами, які не є її членами.

 

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні: нормативно-правове закріплення, система державних органів (організацій).

Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні має забезпечувати: - захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій; - заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. До її компетенції належать: прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності; затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України; розгляд, затвердження та зміна структури органів держав­ного регулювання ЗЕД; укладання міжнародних договорів України; встановлення спеціальних режимів ЗЕД на території України Кабінет Міністрів України має такі повноваження у ЗЕД: розробляє заходи, спрямовані на здійснення зовнішньо­економічної політики України; здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України щодо регулювання ЗЕД; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах; приймає нормативні акти; проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань ЗЕД; забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України; НБУ у ЗЕД виконує такі функції: здійснює зберігання і використання золотовалютного ре­зерву України;представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, регулює курс національноївалюти України до грошових одиниць інших держав; здійснює облік і розрахунки за наданими і одержаними державними кредитами і позиками, проводить операції з цен­тральними валютними ресурсами. Міністерство зовнішньоекономічних відносин України: забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, втому числі відповідно до міжнародних договорів України; виконує інші функції відповідно до законів України. Державний Митний комітет України здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України. Звичайно, окремими повноваженнями у сфері зовнішньо­економічної діяльності наділені і деякі інші центральні державні органи. До органів місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю належать: місцеві Ради народних депутатів України та їхні виконавчі і розпорядчі органи; територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньо­економічної діяльності України. Компетенція місцевих Рад народних депутатів України та їх виконавчих і розпорядчих органів визначається законами України " Про ЗЕД" та "Про місцеві Ради народних депутатів України та місцеве і регіональне самоврядування". Органи державного регулювання ЗЕД України можуть створювати свої територіальні підрозділи (відділення), якщо це випливає з їхньої компетенції, яка визначається законами України та положеннями про ці органи. Нормативно-правові акти: Конституція України (зокрема, положення щодо визначення виключно законами засад зовнішньоекономічної діяльності - п. 9 ст. 92; щодо закріплення за Кабінетом Міністрів України такого повноваження, як організація та забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи, - п. 8 ст. 116.
Господарський кодекс України від 16 січня 2003 p., Закон України від 16.04.1991 р. “Про зовнішньоекономічну діяльність” (Закон “Про ЗЕД”) - акт малої кодифікації, спеціально присвячений регулюванню зовнішньоекономічної діяльності; Закони, що визначають умови дії міжнародних договорів в Україні (від 10.12.1991 р. “Про дію міжнародних договорів на території України” та від 22.12.1993 р. “Про міжнародні договори України”) та низка законів про ратифікацію міжнародних договорів за участю України - двосторонніх, багатосторонніх, універсальних.Митний кодекс України від 12.12.1991 р. і Закон України від 05.04.2001 р. “Про Митний тариф України” - регулюють відносини, пов'язані з перетином митного кордону України та сплати мита; Закон України від 24.02.1994 р. “Про міжнародний комерційний арбітраж” визначає правовий статус цього юрисдикційного органу, що вирішує спори між українськими та іноземними суб'єктами господарювання за умови наявності відповідної домовленості між ними. Закон України від 02.12.1997 р. “Про торгово-промислові палати в Україні Закони, що регулюють договірні відносини у сфері ЗЕД: від 7.11.1994 р. “Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні”; тощо.