Закон України «Про захист прав споживачів»

Встановлено, що думка споживачів про якість продукції робить вирішальний вплив на попит. Тому розглянемо в першу чергу законодавчі акти, пов'язані з правами і обов'язками споживачів.

Захист прав споживача регулюється Цивільним кодексом України і Законом України «Про захист прав споживачів» №3682-ХІІ. Цей Закон був прийнятий 15.12.1993 р. і регулярно оновлюється. Останні зміни в його редакцію були внесені 01.12.2005 р. Законом України №3161-IV «Про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів». Він складається з 5-ти розділів, які включають 32 статті і завершальні положення.

Розглянемо окремі статті розділів Закону, що стосуються прав споживачів і їх захисту.

Стаття 4 Закону визначає права і обов'язки споживачів. Споживач має право на:

· відповідну якість продукції і обслуговування;

· безпеку продукції;

· відшкодування шкоди (збитків), нанесених дефектною продукцією, а також майнової і моральної шкоди;

· звернення до суду і інші уповноважені органи державної власти/

Споживач зобов'язаний:

· перед початком експлуатації товару ознайомитися з правилами експлуатації;

· у разі потреби перед початком експлуатації товару звернутися за роз'ясненнями до продавця.

Статтею 6 Закону споживачеві надається право на належну якість продукції, яка свідчить:

· продавець (виробник, виконавець) зобов'язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.

· виробник (виконавець) зобов'язаний забезпечити використання продукції за призначенням протягом терміну її служби, передбаченого нормативним документом або встановленого їм за домовленістю із споживачем, а у разі відсутності такого терміну – протягом 10 років.

Статтею 7 забезпечуються гарантійні зобов'язання виробником (виконавцем), зокрема:

· він забезпечує належну роботу (застосування, використання) продукції, зокрема комплектуючих виробів, протягом гарантійного терміну, встановленого нормативно-правовими актами, нормативними документами або договором;

· гарантійний термін повинен наголошуватися в паспорті на продукцію або на етикетці, або в якому-небудь іншому документі, який додається до продукції;

· продаж товарів, на яких не відмічений термін придатності або відмічено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, термін придатності яких закінчився, забороняється;

· гарантійний термін обчислюється, починаючи з дня передачі товару споживачеві, або його установки (підключення) або збірки;

· що стосується продукції, на яку гарантійні терміни або термін придатності не встановлено, споживач має право пред'явити продавцеві (виробникові, виконавцеві) відповідні вимоги, якщо недоліки були виявлені протягом двох років, а відносно об'єктів будівництва – не пізніше 10 років з дня передачі їх споживачеві;

· при виконанні гарантійного ремонту гарантійний термін збільшується на час перебування продукції на ремонті. Відмічений час розраховується з дня, коли споживач поводився з вимогою ліквідації недоліків;

· при обміні товару його гарантійний термін розраховується наново з дня обміну;

· гарантійні зобов'язання не припиняються у разі неможливості виконання такого зобов'язання унаслідок відсутності необхідних для виконання матеріалів, комплектуючих або запасних частин.

Статтею 8 встановлюються права споживача у разі придбання їм неякісній продукції. Вона свідчить, що у разі виявлення протягом встановленого гарантійного терміну недоліків, споживач має право вимагати:

· пропорційного зменшення ціни;

· безкоштовного усунення недоліків товару в розумні терміни;

· компенсацію витрат на усунення недоліків товару;

· розірвання договору і повернення сплаченої за товар грошової суми;

· заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа тих, що є у продавця (виробника).

Стаття 9 дає право споживачеві право обміняти товар відповідної якості протягом 14 днів, не рахуючи дня покупки. Обмін товару відповідної якості проводиться, якщо товар не використовувався і якщо збережений його товарний вигляд, споживчі здібності, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром.

Стаття 15 дає право споживачам на отримання необхідної, доступної, достовірної і своєчасної інформації про продукцію.

Інформація про продукцію повинна містити:

· найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати дана продукція;

· дані про властивості продукції;

· дані про вміст в продукті шкідливих для здоров'я речовин;

· дані про ціну і умови придбання;

· дату виготовлення;

· найменування і місцезнаходження виробника і т.д.

Якщо продукція підлягає сертифікації, то споживачеві повинна надаватися інформація про наявність сертифікату.

У випадку, надання недостовірній, неповній або невчасній інформації споживач має право розірвати договір і вимагати компенсації збитків, а також вимагати надання її в строк не більше одного місяця. Якщо інформація в зазначений термін не надається, споживач має право розірвати договір і вимагати компенсації збитків.

Збитки, нанесені споживачеві недобросовісною рекламою підлягати відшкодуванню в повному об'ємі. Продавець не звільняється від відповідальності у разі неотримання від виробника відповідної інформації про товар.

Статтею 23 визначається відповідальність за порушення законодавства про захист прав споживачів. У разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання несуть відповідальність за:

· відмова споживачеві в реалізації його прав, встановлених частиною першої статті 8, - в десятикратному розмірі вартості продукції, виходячи з цін, які діяли на момент придбання цієї продукції, але не меншу двох неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

· виготовлення або реалізацію продукції, яка не відповідає вимогам нормативних документів, - у розмірі 50% вартості проведеної або отриманої для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. А у разі, коли згідно Закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі десяти неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

· реалізацію продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, - у розмірі 50% вартості отриманої від реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян. А у разі, коли згідно Закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат – у розмірі десяти неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

· виробництво або реалізацію продукції, яка загрожує життю, здоров'ю, майну споживача і природному навколишньому середовищу, – 300% вартості проведеної продукції або тридцять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

· реалізація забороненої до випуску продукції – 500% вартості проведеної продукції або ста неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

· реалізацію небезпечних товарів без належної маркіровки – 100% вартості проведеної продукції або двадцять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

· відсутність достовірної і своєчасної інформації про продукцію – 30% вартості проведеної продукції або п'ять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

· створення перешкод перевірці якості продукції уповноваженими органами – 1-10% вартості виробленої продукції або десять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

· невиконання або невчасне виконання розпоряджень уповноважених органів – двадцять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

· реалізацію товару, термін придатності якого закінчився – 200% вартості продукції, що залишилася, або п'ять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян;

· порушення умов договору – 100% вартості виробленої продукції або п'ять неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян.

Державний захист прав споживачів покладений на Державний комітет України із захисту прав споживачів і його органів, якому надані відповідні повноваження.

Стаття 24 « Громадські організації споживачів (об'єднання споживачів)» свідчить, що з метою захисту своїх прав і інтересів споживачі мають право об'єднуватися в громадські організації, які діють на підставі Закону України «Об громадських організаціях».

Статтею 25 визначаються права об'єднань споживачів. До них відносяться:

· вивчення споживчих властивостей продукції і попиту на неї;

· проведення експертизи і випробувань продукції;

· отримання від органів виконавчої влади і місцевого самоврядування інформації, необхідної для реалізації своїх цілей і завдань;

· сприяння відповідним державним органам в здійсненні контролю якості продукції і обслуговування;

· надання юридичної і консультаційної допомоги споживачам і т.д.

4.3. Законодавчі акти у сфері стандартизації, метрології і сертифікації:

25 травня 1992 року Постановою КМУ № 269 була прийнята і затверджена «Концепція Державних систем стандартизації, метрології і сертифікації», а також «Програма основних робіт по реалізації Концепції створення Державних систем стандартизації, метрології і сертифікації». Затверджені урядом «Концепція.» і «Програма.» говорять про значущість питання якості продукції.

Програмою на найближчі роки було передбачено:

· розробка проектів законів України (зокрема «Про стандартизацію», «Про єдність вимірювань», «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і відповідальність за їх порушення»);

· розробка проектів рішень КМУ (у питаннях державних цільових програм і державних стандартів);

· утворення фонду стандартів України і приведення його у відповідність з державною системою стандартизації;

· кадрове забезпечення державної системи стандартизації, метрології і сертифікації.