Діяльність людини. Види діяльність та її структура.

Поняття "діяльність" формувалося в філософії, фізіології, соціології і внаслідок перехресних взаємозапозичень набуло чотирьох основних значень: праця, робота, активність і поведінка.

Діяльність людини - це свідома активність, яка виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети; основна відмінність однієї діяльності від іншої полягає у специфічності їх предметів.

Специфічними рисами діяльності є:

- цілеспрямованість;

- продуманість;

- її усвідомлений і соціальний характер;

- її двоспрямований характер (в діяльності людина змінює не тільки навколишній світ, а й себе, в ній формується її власна психіка).

Слід відокремлювати сутність понять діяльності й активності, які дуже часто ототожнюються, хоча і тісно пов'язані між собою та в багато чому "перекривають" зміст одне одного.

У психологічній літературі є декілька підходів до класифікації видів діяльності. Загальноприйнятим вважається поділ діяльності залежно від мети, змісту і форм діяльності на три основні різновиди: гру, навчання і працю (С.Л. Рубінштейн).

Пізніше Б.Г. Ананьев до зазначених видів додав ще такі, як бойова, спортивна, комунікативна, управління, пізнання, самодіяльність; а також виділив індивідуальну та спільну діяльність.

Згідно з С.Б. Каверіним, все, що робить людина впродовж життя, все безкінечне різноманіття форм життєдіяльності повністю вичерпується й описується всього чотирма основними видами діяльності: праця, спілкування, пізнання та рекреація.

До основних понять, що виражають різноманіття діяльностей, відносяться:

- у гносеологічному смислі - матеріальна та ідеальна (духовна);

- у смислі найважливіших категорій діалектики - реальна (актуальна), зовнішня і внутрішня, теоретична і практична;

- у смислі роду чи виду занять, галузі чи сфери діяльності - трудова і нетрудова, професійна;

- у смислі якості - ефективна (продуктивна) і неефективна;

- у смислі інших особливостей - свідома, творча, спільна і багато ін..

3. Складіть план професійного самовдосконалення свої особистості.

Професійне самовдосконалення – свідомий, цілеспрямований процес підвищення рівня власної професійної компетенції і розвитку професійно значущих якостей відповідно до соціальних вимог, умов професійної діяльності і власної програми розвитку.

Розглядаючи готовність особистості до самоосвіти як синтез внутрішніх умов, що гарантують принципове здійснення цього процесу, виокремлюють чотири її важливі елементи (за В. Буряком):

 

1) цілісний емоційно-особистісний апарат (внутрішня потреба в самовдосконаленні, особистісні цінності, емоційно-вольовий механізм, загальні розумові здібності тощо);

 

2) система знань, умінь, навичок із самоосвіти, яку засвоює особистість (повнота і глибина сформованості наукових понять, взаємозв'язків між ними, уміння співвідносити наукові поняття з об'єктивною реальністю, розуміння відностності знань і необхідності уточнення їх шляхом систематичного пізнання тощо);

 

3) уміння та навички грамотно працювати з основними джерелами соціальної інформації, зокрема книгами, бібліографічними системами, автоматизованими інформаційно-пошуковими засобами, радіо, телебаченням, спеціалізованими лекторіями (уміння орієнтуватися у великих обсягах інформації, вибирати головне, фіксувати його тощо);

 

4) система організаційно-управлінських умінь і навичок (ставити й виконувати завдання самоосвіти, планувати свою роботу, вміло розподіляючи час на різноманітні обов'язки, створювати сприятливі умови для діяльності, здійснювати самоконтроль, самоаналіз результатів і характеру самодіяльності тощо).

Щоб зібрати «правду про себе» використовуйте наступні рекомендації:

1. Подумайте і запишіть, що ви знаєте про себе, але тим не менше відкидаєте це в сторону.

2. Опишіть ваш сьогоднішній стан: де і з ким ви живете, ким і де працюєте, скільки вам років і який ваш дохід. Подивіться на цей опис і зверніть увагу на ті моменти, які викликають у вас неприємні думки або асоціації.

3. Запитайте інших людей, що вони думають про вас. Корисною буде думка як ваших знайомих, так і сторонніх людей, які вас не знають. Це будуть ті враження, які ви справляєте на оточуючих. Ваших родичів і знайомих попросіть бути чесними і обіцяйте не ображатися на них, якщо вони вам скажуть щось неприємне.

4. Дуже уважно досліджуйте повчальну інформацію і складіть повний портрет себе.

Другий етап розвитку особистості: Змінюйтесь!Для того, щоб змінити своє життя на краще і стати більш впевненим, сильним, щасливим і багатим чоловіком – вам необхідно змінити свою поведінку, свої думки, свої переконання.

Починай з усунення перешкод, які лежать на твоєму шляху – усунь страхи та зволікання. Але не варто занадто довго застрявати на «вирішенні проблем». Думай про свої цілі, фокусуйся на тому, чого ти хочеш і прагни це отримати. Якщо щось тобі заважає – з’ясовуй що це, опрацьовуй і йди далі.

Дидактика як галузь педагогіки, її завдання і основні категорії.

ДИДАКТИКА - ГАЛУЗЬ ПЕДАГОГІКИ, ЯКА ДОСЛІДЖУЄ НАВЧАННЯ НА НАЙБІЛЬШ ЗАГАЛЬНОМУ РІВНІ - ТЕОРЕТИЧНОМУ. ЦЕ ПЕДАГОГІЧНА ТЕОРІЯ НАВЧАННЯ, ЯКА ДАЄ НАУКОВЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЙОГО ЗМІСТУ, МЕТОДІВ І ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМ.

Об'єктом дидактики є навчання як особливий вид діяльно­сті, спрямований на передачу підростаючим поколінням со­ціального досвіду, його засвоєння, творче відтворення. Над­банням учня стає та частина культури, яка входить до змісту освіти і складає змістову сторону навчання.

Дидактика розглядає змістову і процесуальну сторони навчання в їх єдності. Наприклад, знання вивчаються не ізо­льовано, не самі по собі, а разом з методами їх передачі і за­своєння.

Крім завдання описувати і пояснювати процес навчання й умови його реалізації, завданням дидактики також є перетво­рення та удосконалення практики. Вона розробляє більш до­сконалу організацію процесу навчання, нові навчальні систе­ми, нові технології навчання. Дидактика, як загальна теорія освіти і навчання, розглядає загальні положення й закономірності, властиві навчанню всіх предметів. Ці закономірності відображаються у викладанні конкретних навчальних дисциплін. Водночас викладання ко­жного предмета має свою, надзвичайно суттєву специфіку. Так, навчання біології, хімії, фізиці, математиці докорінно відрізняється від навчальної роботи з таких предметів, як іс­торія і література. Ще більш специфічним є вивчення музики чи проведення навчальних занять з фізичної культури і праці. На цій підставі виділяються окремі дидактики або предметні методики.

Завдяки цьому дидактика виконує дві головні функції:

1) теоретичну (головним чином, діагностичну, прогностичну)

2) практичну (нормативну, інструментальну).

Основними категоріями дидактики є: навчання, осві­та, викладання, учіння, знання, уміння, навички, зако­номірності, принципи, форми, методи навчання.

Навчання — процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває вмінь і навичок. Учитель може навчати учнів безпосередньо або опосе­редковано — через систему завдань. Метою навчання є свідоме засвоєння учнями знань з основ наук, набуття пев­них навичок і вмінь, всебічний розвиток на цій основі їх пізнавальних сил і здібностей.

Освіта — процес засвоєння систематизованих знань і формуван­ня на їх основі світогляду, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам'яті тощо) та результат цього процесу — досягнення пев­ного рівня освіченості. Залежно від мети, особливостей підготовки учнів розріз­няють загальну, політехнічну й професійну освіту. Загальна освіта є сукупністю основ науки про природу, суспільство, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від професії. Політехнічна осві­та — сукупність знань про головні галузі виробництва й набуття загально технічних умінь, необхідних для участі в продуктивній праці. її здобувають у процесі вивчення пред­метів політехнічного циклу: математики, фізики, хімії, біо­логії, географії, а також інших предметів — історії, основ держави і права, літератури, трудового навчання. Професій­на освіта є сукупністю знань, практичних умінь і навичок, необхідних для певної галузі трудової діяльності. Вона забез­печує глибоке вивчення наукових основ з обраного виду пра­ці, формування спеціальних практичних умінь та навичок, виховання майбутніх фахівців. Внаслідок професійного навчання особа набуває певну спеціальність і кваліфікацію.

Викладання — організація та управління вчителем пізнавальної діяльності учнів, в результаті чого відбувається розвиток і вихован­ня школярів. Полягає у формулюванні перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, управлінні їх засво­єнням, закріпленням та використанням, у перевірці якості знань, умінь, навичок.

Учіння — власна навчальна діяльність учня. Учіння є процесом пізнавальної діяльності учнів, за­вдяки якій вони засвоюють системні знання, здобувають індивідуальний досвід пізнання, вміння самостійно ними оперувати, застосовувати навички й уміння, розвиваючи свій навик спілкування з учителем і учнями в класному і загально шкільному колективах.

Знання — факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття, систем­но закріплені у свідомості людини.