Функції та принципи роботи контролю і оцінки знань.

Контроль (франц. controle - перевірна) - виявлення, вимірювання й оцінювання знань та умінь учнів.

Перевірка є компонентом (засобом) контролю і означає виявлення і вимірювання рівня і якості знань, обсягу праці учня.

Оцінювання (процес) та оцінка (результат перевірки). Оцінки фіксують у вигляді балів у журналах, табелях успішності, базах даних. Основою для оцінювання успішності учня є результати контролю.

Облік успішності передбачає фіксацію результатів контролю у вигляді оцінного судження або числового бала з метою аналізу стану навчального процесу за певний період, причин його неефективного функціонування. Отже, структура контролю складається з перевірки, оцінювання, оцінки та обліку.

Об'єктом контролю у навчанні є знання учнів про основні категорії, принципи, правила, факти, явища у їх тісному взаємозв'язку і взаємозумовленості, їх уміння і навички оперувати цими знаннями. Об'єктом контролю є також діяльність учнів у навчанні, їх уміння застосовувати знання на практиці, самостійно здобувати нові знання. Контроль знань учнів завжди має бути зорієнтований на загальну мету навчання.

Функції контролю знань поділяють на: специфічні (контролювальні) та загальні.

Специфічні функції полягають у виявленні, вимірюванні й оцінюванні знань.

До загальних функцій контролю належать:

- діагностична (визначення рівня та якості знань учнів, виявлення прогалин у знаннях та їх причин);

- освітня (систематизація знань учнів, коригування результатів їхньої навчальної діяльності);

- виховна (формування моральних якостей учнів, виховання адекватної самооцінки, дисциплінованості, самостійності, почуття відповідальності);

- розвивальна (формування самостійності та критичності мислення учня, розвиток пізнавальних процесів);

- стимулювальна (спонукання учнів до систематичної праці, досягання кращих результатів у навчанні, подолання прогалин у знаннях);

- прогностична (визначення шляхів підвищення ефективності роботи вчителя і пізнавальної діяльності учнів);

- оцінювальна (зіставлення виявленого рівня знань, умінь і навичок з вимогами навчальної програми);

- управлінська (коригування роботи учнів і власної діяльності вчителем, удосконалення організації навчання).

Загальні та специфічні функції контролю зумовлені основними завданнями навчання і тісно взаємопов'язані.

Основними засобами контролю є спостереження за діяльністю учня під час занять, вивчення продуктів навчальної праці учня, перевірка знань, умінь та навичок.

основны принципів контролю:

Принцип індивідуального характеру контролю передбачає перевірку знань, навичок і вмінь кожного учня, оцінювання успішності з урахуванням його психологічних особливостей.

Принцип об'єктивності вимагає оцінити знання учнів за встановленими нормами та критеріями.

Принцип систематичності - вимога до перевірки та оцінювання успішності учнів, яка передбачає безперервне одержання вчителем інформації про якість засвоєння учнями навчального матеріалу на кожному етапі засвоєння знань (поурочний облік успішності).

Тематична спрямованість - принцип перевірки та оцінювання успішності учнів, який передбачає спрямованість контролю на визначення знань, умінь і навичок з конкретного розділу програми.

Принцип єдності вимог полягає в адекватному порівняльному відображенні якості навчання у різних школах.

Оптимальність - принцип контролю, який передбачає науково обґрунтований вибір найкращого для конкретних умов варіанта завдань, форм і методів контролю та оцінювання результатів навчання за певними критеріями.

Принцип усебічності полягає в урахуванні всіх проявів навчальної діяльності, встановленні зв'язку з усіма видами роботи учнів на уроці.

Контроль результатів навчання відбувається на всіх стадіях процесу навчання. Особливого значення він набуває після вивчення якого-небудь розділу програми чи завершення етапу навчання. Основне завдання перевірки результатів навчання полягає у виявленні рівня засвоєння знань, умінь, компетенцій, які мають відповідати освітньому стандарту. У дидактичній теорії поняття "контроль", "перевірка", "оцінювання", "оцінка", "облік" об'єднуються в ієрархічні залежності і відображають суть педагогічної діагностики як процесу вимірювання рівня засвоєння знань, оброблення й аналізу одержаних даних, узагальнення результатів щодо просування учнів на наступні ступені навчання.

16. Види перевірки навчальної роботи студентів.

Видами контролю є:попередній, поточний, тематичний і підсумковий.

1. Попередній контроль проводиться перед вивченням нового курсу або нового розділу курсу з метою визначення знань учнів з найважливішого матеріалу попереднього навчального року, півріччя

2. Поточний контроль здійснюється учителями в ході вивчення кожної теми. При цьому діагностується засвоєння учнем лише окремих елементів навчальної програми. Основні функції поточної перевірки-навчаюча, стимулююча.

Обов'язковими видами контролю є тематичний і підсумковий.

3. Тематичний контроль проводиться після вивчення теми або розділу програми. Його метою є діагностування якості засвоєння учнями навчального матеріалу з окремої теми, встановлення відповідності рівня засвоєння програмовим вимогам.

4. Підсумковий контроль проводиться в кінці кожного семестру і навчального року. Його призначення - діагностування інтегрованого результату навчальної діяльності учнів відповідно до поставлених на даному етапі завдань навчання.

17. Методи і форми організації контролю знань, навичок, вмінь. Критерії і норми оцінки знання.

Методи контролю - це способи, за допомогою яких визначається результативність навчально-пізнавальної діяльності учнів і педагогічної роботи вчителя.

Для ефективної перевірки рівня засвоєння студентами знань, умінь та навичок з навчальної дисципліни викорис­товують різні методи і форми контролю.

Методи контролю:

1) Усний контроль (усне опитування) послідовність: фор­мулювання запитань (завдань) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми; підготовка студентів до відпо­віді і викладу знань; коригування викладених у процесі відповіді знань; аналіз і оцінювання відповіді.

За рівнем пізнавальної активності запитання для пере­вірки можуть бути:

- репродуктивними (передбачають від­творення вивченого);

- реконструктивними (потребують застосування знань і вмінь у дещо змінених умовах);

- твор­чими (застосування знань і вмінь у значно змінених, не­стандартних умовах, перенесення засвоєних принципів до­ведення (способів дій) на виконання складніших завдань).

За актуальністю запитання для усної перевірки поді­ляють на:

1) Основні запи­тання передбачають самостійну розгорнуту відповідь (наприклад, запитання семінарського заняття),

2) додатко­ві - уточнення того, як студент розуміє певне питання, формулювання, формулу тощо, допоміжні - виправлен­ня помилок, неточностей. Усі запитання мають бути ло­гічними, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукуп­ність - послідовною і системною.

2)Письмовий контроль. Його метою є з'ясування в письмо­вій формі ступеня оволодіння студентами знаннями, вмін­нями та навичками з предмета, визначення їх якості - правильності, точності, усвідомленості, вміння застосува­ти знання на практиці.

3)Тестовий (англ. test - іспит, випробування, дослід) контроль. Для визначення рівня сформованості знань і вмінь з навчальної дисципліни користуються методом тес­тів. Виокремлюють тести: відкритої форми (передбачають короткі одно­значні відповіді, які ґрунтуються переважно на відтворенні вивченого матеріалу, або складні (комплексні) відповіді, які потребують розвинутого логічного мислення, вміння аналі­зувати.) і тести закритої форми (передбачають вибір відповіді з певної кількості варіантів.Серед таких тестів виокрем­люють тест-альтернативу, тест-відповідність:

Тест-альтернатива вимагає вибору однієї з двох за­пропонованих відповідей. Тест-відповідність, як правило, складається з двох частин, між якими слід встановити відповідність.)

4)Графічний контроль. Сутність його полягає у створен­ні студентом узагальненої наочної моделі, яка відображає відношення, взаємозв'язки певних об'єктів або їх сукуп­ності.

5)Програмований контроль. Реалізується він шляхом пред'явлення усім студентам стандартних вимог, що за­безпечується використанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань.

6) Практична перевірка. Їїзастосовують з навчальних дисциплін, які передбачають оволодіння системою прак­тичних професійних умінь та навичок, і здійснюють під час проведення практичних і лабораторних занять з цих на­вчальних дисциплін, у процесі проходження різних видів виробничої практики.

7) Метод самоконтролю. Його суттю є усвідомлене ре­гулювання студентом своєї діяльності задля забезпечен­ня таких її результатів, які б відповідали поставленим завданням, вимогам, нормам, правилам, зразкам.

8) Метод самооцінки. Передбачає він критичне ставлен­ня студента до своїх здібностей і можливостей, об'єктивне оцінювання досягнутих результатів.

Для формування здатності до самоконтролю і само­оцінки викладач має мотивувати виставлену оцінку, пропонувати студентові самому оцінити свою відповідь. Дієвим засобом є й організація взаємоконтролю, рецен­зування відповідей товаришів. Важливо при цьому озна­йомити студентів з нормами і критеріями оцінювання знань.

Форми контролю.

1. Індивідуальна перевірка. Стосується вона конкрет­них студентів і має на меті з'ясування рівня засвоєння студентом певних знань, умінь і навичок, рівня форму­вання професійних рис, а також визначення напрямів роботи.

2. Фронтальна перевірка. Ця форма контролю спрямо­вана на з'ясування рівня засвоєння студентами програмного матеріалу за порівняно короткий час. Вона передбачає короткі відповіді з місця на короткі запитання (йдеться про усну співбесіду за матеріалами розглянутої теми на по­чатку нової лекції з оцінюванням відповідей студентів) або письмову роботу на початку чи в кінці лекції (10—15 хв.) (відповіді перевіряються і оцінюються викладачем у поза-лекційний час).

3. Підсумкові форми контролю. До них відносять залі­ки, іспити, курсові роботи, дипломні проекти, державні іспити.

Критерії оцінки − це ті положення, урахування яких є обов’язковим при виставленні тієї чи іншої оцінки.
Норми оцінки − це опис умов, на які має спиратися викладач, виставляючи оцінку.
Норми оцінок.:
Оцінка «відмінно» виставляється студенту, який при відповіді на запитання виявив всебічні, систематизовані, глибокі знання програмного матеріалу, правильно та повністю виконав поставлене завдання.
Оцінка «добре» виставляється студенту якщо він припустився окремих несуттєвих помилок, які не мають принципового значення.
Оцінка «задовільно» виставляється, якщо студент окремими вміннями та навичками володіє невпевнено, припустився незначних помилок в арифметичних розрахунках, демонструє здатність упоратися з виконанням завдань, передбачених програмою на рівні репродуктивного відтворення.
Оцінка «незадовільно» виставляється, якщо при відповіді на питання студент виявив серйозні прогалини в знаннях основного матеріалу, зробив принципові помилки, не зміг розв’язати задачу і провести розрахунки тощо.