Головуючого Пшонки М.П. Суддів: Леванчука А.О.,

Макарчука М.А., Матвєєвої О.А.,

Писаної Т.О.

розглянувши у судовому засіданні справу за позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, Головного управління юстиції в м. Києві, треті особи: Міністерство юстиції України підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, комунальне підприємство Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна, Головне управління юстиції в м. Києві, про визнання недійсними заповітів та заяви, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності та зобовязання вчинити дії; за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ОСОБА_9, приватного підприємства «Борей-таксі», комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна, треті особи: Головне управління юстиції в м. Києві, ОСОБА_10, товариство з з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Елітком», ОСОБА_8, про встановлення фактів, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання протиправними дій, визнання пріоритету права, визнання недійсним заповіту, визнання недійсною угоди, визнання права власності, визнання недійсними довіреностей, визнання таким, що втратив користування жилим приміщенням, вилучення жилого приміщення, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, зобовязання повернути безпідставно набуте майно, виселення, вселення, зобовязання вчинити дії, витребування майна, переведення обовязку, припинення права власності, стягнення грошової компенсації, відшкодування збитків та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2000 року ОСОБА_11 звернувся з позовом про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом шостої Київської державної нотаріальної контори
Мотицькою С.А. 3 листопада 1998 року, що зареєстровано в реєстрі за
№ 3С-619 на імя ОСОБА_13 та ОСОБА_14 щодо спадкового майна померлого ОСОБА_15 у вигляді 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 листопада
2000 року позов задоволено.
Ухвалою Печерського районного суду від 28 липня 2008 року зазначене рішення суду скасовано за нововиявленими обставинами.
До участі в справі в якості правонаступника померлого ОСОБА_11 залучено його сина ОСОБА_6 який уточнив позовні вимоги і просив про визнання недійсними заповітів та заяви, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання права власності та зобовязання вчинити дії. ОСОБА_7 звернувся з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_9,
ПП «Борей-таксі», КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на обєкти нерухомого майна про встановлення фактів, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання протиправними дій, визнання пріоритету права, визнання недійсним заповіту, визнання недійсною угоди, визнання права власності, визнання недійсними довіреностей, визнання таким, що втратив користування жилим приміщенням, вилучення жилого приміщення, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, зобовязання повернути безпідставно набуте майно, виселення, вселення, зобовязання вчинити дії, витребування майна, переведення обовязку, припинення права власності, стягнення грошової компенсації, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 лютого
2010 року позов ОСОБА_6 задоволено частково: визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом шостої Київської державної нотаріальної контори Мотицькою С.А.
3 листопада 1998 року, що зареєстровано в реєстрі за № 3С-619 на імя ОСОБА_13 та ОСОБА_14 щодо спадкового майна померлого ОСОБА_15 у вигляді
1/3 частини квартири АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_6 право власності на 2/3 частини вказаної квартири; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Позов ОСОБА_7 задоволено частково. Зобовязано ОСОБА_6 не чинити ОСОБА_7 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1, передавши йому ключі від квартири.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2010 року рішення районного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу апеляційного суду в частині передачі справи на новий розгляд, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, і постановити нову ухвалу.
Ухвалою Верховного Суду України від 30 листопада 2011 року відповідно до п. 2 розділу ХІІІ «;Перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України» від 20 жовтня 2011 року справу за вказаним позовом передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення районного суду та направляючи справу на новий розгляд, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 214 ЦПК України, оскільки відмовляючи в задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_7 суд не навів будь-яких фактів та доказів на підтвердження свого висновку.

З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки він ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права.

Підстави для скасування рішення суду в апеляційному порядку та передачі справи на новий розгляд визначені ст. 311 ЦПК України, проте таких підстав в ухвалі апеляційного суду не наведено.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України неповне зясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, визначено як підставу для скасування рішення і ухвалення нового рішення судом апеляційної інстанції.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обовязків, визначених законом, а тому ухвала підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2010 року скасувати, справу направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий

Судді: М.П. Пшонка

А.О. Леванчук

М.А. Макарчук

О.А. Матвєєва

Т.О. Писана

 

К О М Е Н Т А Р

Розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_7 про скасування ухвали апеляційного суду в частині передачі справи на новий розгляд, касаційний суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, неправильно застосував норми процесуального права, а саме, скасовуючи рішення районного суду та направляючи справу на новий розгляд, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 214 ЦПК України, оскільки відмовляючи в задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_7 суд не навів будь-яких фактів та доказів на підтвердження свого висновку. Проте підстави для скасування рішення суду в апеляційному порядку та передачі справи на новий розгляд визначені ст. 311 ЦПК України, а таких підстав в ухвалі апеляційного суду не наведено. Також, судом касаційної інстанції було зазначено, що апеляційний суд не виконав своїх обов’язків, зазначених у статті 309, відповідно до якої він, на підставі неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, повинен був скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове рішення.

Таким чином, рішення касаційного суду ґрунтується на законних підставах, а саме, воно відповідає ч. 2 ст. 338 ЦПК де зазначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для практичного вирішення справи.

 

Справа № 6-602св11

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Листопада 2011 року м. Київ