![]() Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву ![]() Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Прийоми навчання в молодшій групі
(під час формування співочих вмінь) 1) Співоча постава - положення тулубу (корпусу)- сидіти, спираючись на стілець. Прийоми: показ, слово вихователя (пояснення).
2) 3вукоутворення - не чітке, в'яле. Діти не вміють володіти своїм голосом. Артикуляційний апарат розвинутий слабо. Діти часто картавлять, ковтають окремі звуки, тобто співають „говірком” (пе - ту - шок). Програмові вимоги - вчити співати без напруги і крику, протяжно. Для протяжного співу використовувати такі методичні прийоми: вчити підспівувати спочатку окремі слова - склади („мяу, тра -та – та”), а потім всю пісню. Для співучості пропонувати співати на склад „ля”, ”ду”, “ко –ко”(наприклад „ Кошка” (мяу) і „Цыплята” (ко - ко - ко).
З) Дихання - поверхове, коротке. Вчити не брати дихання посеред слова (на підставі показу).
4 ) Дикція - повинна бути чіткою. Діти повинні розуміти зміст слів. Для цього бажано використовувати наступні методичні прийоми: наочність (картки, іграшки, пояснення слів, показ, індивідуальна робота). Не можна слова пісні вчити як вірш, слова засвоюються разом з мелодією, а окремо повторюються тільки важкі слова.
5) Чистота інтонування (стрій). Прийоми: спів з голосу педагога. Потрібно знати, що з голосу малюки краще сприймають мелодію. Тому спочатку треба вчити співати без супроводу (а капелла). Велике значення має використання вправ, пов’язані з наспівуванням. Діти співають в ігровій формі звуконаслідування: „ку- ку”, “а- у”, “бі- бі –бі”. а) Поспівки співають без інструменту, з голосу вихователя; б) Важкий інтервал пісні можна співати на склад „ля” чи інший; в) Співи гарно співаючих дітей; г) Індивідуальні заняття з нечисто співаючими.
6) Ансамбль. Діти часто відстають або випереджають один одного під час співу. Прийоми: а) зібрати увагу дітей: „Посмотрите все на меня. Поем по руке”; б) виразний початок пісні. в)Індивідуальна робота; На одному занятті можна виконати 2-3 пісні, а за рік 6 пісень.
Середня група. На п’ятому році життя діти мають певну музичну підготовку. У них зміцнився голос, поширився діапазон – ре1 – сі1, краще стало вимовляння звуків. Це дає можливість поширити обсяг співочих вмінь. До кінця року діти повинні оволодіти такими програмними навичками:
- співати природнім голосом без напруги, протяжно; - брати дихання між короткими фразами; - вимовляти слова чітко, правильно; - разом починати й закінчувати пісню; - правильно передавати нескладну мелодію; - співати узгоджено в межах „ре1 – сі1”; - прислухуватися до голосів інших; - розрізняти звуки за висотою; - співати ізсупроводом та без нього; Основний метод - виразний, емоційний показ, як і молодша група, а прийом – ігровий, який поки що залишається основним. а) Над звукоутворенням - продовжити роботу над протяжністю звучання, тому іноді діти ще співають „говірком”. б) Над диханням - показ і контроль за зміною дихання. в) Над дикцією - роз'яснення змісту пісні та слів. г) Над чистотою інтонування - вправи на розширення діапазону, показ голосом прийомів, наприклад, як пищить комар (спів тоненьким, високим голосом), а потім питання: „А ведмідь теж пищіть?”. - “Ні”, а як? - спів без супроводу (Вправи: „ Двімашини”, „Качелі”, „Птах і пташенята”, гарно вивчена пісня). д) Над ансамблем - діти самі повинні починати спів з показу вихователя. Потрібно звертати увагу на характер вступу, слухати інструмент, співати не голосно. Прийоми: чіткий показ вступу, індивідуальна робота, спів по підгрупам. В середній групі на одному занятті діти можуть виконати 2-3пісні. На закріплення. Пед. завд. № 11(про машини). МЕТОДИКА НАВЧАННЯ СПІВАМ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ.
Вікові особливості: Дитина зміцнюється фізично, вдосконалюється її голосовий апарат. Увага більш стійка, мислення більш активне. Діти мають достатньо розвинену мову, щоб висловити свої думки з приводу змісту пісні. Вони розуміють пояснення вихователя, дітей привчають до усвідомленого виконання. У них краще розвинений слух - звуковисотний, тембровий, ритмічний, динамічний.
Програмові завдання: а) по звукоутворенню – продовжувати вчити співати природнім легким голосом, без напруги, співучим звуком, м’яко співати без ударні кінці фраз; б) по дикції – вчити вимовляти слова чітко, виразно; в) по диханню – вчити брати як глибоке дихання, в наспівних піснях, так і коротке в рухливих піснях;
г) по чистоті інтонування – вчити співати пісні з великими інтервалами (стрибками); д) по ансамблю – не тільки починати і закінчувати разом, але й з відтінками, виразно, самостійно як їз супроводом, так і без нього. За рік 6-8 нових пісень. МЕТОДИЧНІ ПРИЙОМИ НАВЧАННЯ. Для поширення діапазону: а) дітей розміщують в три ряди (в залежності від їх діапазону): - І ряд – дітей з обмеженим діапазоном (2-3 звуки); - ІІ ряд – з неповним діапазоном; - ІІІ ряд – з нормальним діапазоном. б) підбирають пісні з більш широким діапазоном; в) поступове підвищення тональності вивченої пісні: Для звукоутворення. Наспівні пісні співати на слоги “ля”, “ду”; Рухливі – на “тьох”, “тук”; Швидкі пісні вчити у помірному темпі.
Для дихання – диригентський жест, пояснення, показ.
Для дикції – промовляння тексту пошепки, (в ігровій формі), спів скоромовок. Для чистоти інтонування: - настройка на І-й звук; - спів на певні слоги; - спів поспівок, змінюючи тональність; - прийом звуконаслідування (під час роботи над важкими місцями); - вправа “музичне ехо”; - спів без супроводу; - спів гарно співаючих дітей. Для ансамблю – рухове моделювання, диригентський, тест, слуховий контроль, показ, обличчя педагога. Дітей підготовчої групи вихователь готує до занять по нотах. З цього приводу, що в школі діти від співу по слуху переходять до співу по нотах. Дітям потрібно дати деякі відомості про музичну грамоту, познайомити з умовними, поки графічними позначками, які показують співвідношення звуків з висотою та тривалістю (звуковисотний нотний). Стан з нотами – “метеликами”, великі і малі фігурки, фланелеграор, музична сходинка, рухове моделювання, спів а капелла).
Методика організації ритмічної діяльності молодших школярів 1. Значення та завдання. Види рухів. а) Ритміка – взаємозв’язок музики та рухів. б) Значення музично – ритмічних рухів. в) Завдання педагога з музичного – ритмічного виховання дошкільників. г) Зв’язок музики і рухів. д) Вікові можливості дошк. у музично – ритмічні діяльності (сам. робота). є) Види музично – ритмічних рухів. 2. Програма виховання та навчання з р. 1. “Музично – ритмічні рухи”. 3. Методика навчання рухам в різних вікових групах.
ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ. 1. Ритміка – взаємозв’язок музики та рухів. Музично –ритмічне виховання потрібно починати якомога раніше. Воно здійснюється через муз. ігри, музично – ритмічні вправи, хороводи, танці. Органічна єдність музики і рухів необхідна і природна. Рухи повинні розкривати зміст музики, відповідати характеру, формі, динаміці, темпу і ритму муз. твору. Яскравим прикладом зв’язку музики рухів є балет, а також такий вид спорту як художня гімнастика, фігурне ковзання, синхронне плавання. Систему музичних вправ з допомогою ритмічних рухів одним з перших розробив ще на початку ХІХ ст. швейцарський музикант – педагог Жан Далькроз. Його метод полягає в тому, щоб, використовуючи спеціальне підібране тренувальні вправи, розвивати у дошкільників муз. слух, пам’ять, увага ритмічність, пластичну виразність рухів. Ці позиції враховуються та розробляються сучасною педагогікою. 2. Музично – ритмічні рухи мають велике значення у справі всеб. вихов.:
Вони сприяють: 1) розвитку муз. сенсорних здібностей; 2) психічних процесі; 3) пізнавальних процесів; 4) поширенню муз. кругозору; 5) всебічному розвитку дитини: Інсценівки, національні танці, ігри формують: а) моральні якості дошкільників, допомагають виховувати у дітей любов до Батьківщини, почуття інтернаціоналізму, привчають до колективних дій. б) сприяють фізичному вихованню – зміцнюють дитячий організм, поліпшують дихання, посаду, швидкість, кровообіг, сприяють формуванню моторики. в) розумовому вихованню – веселі ігри, танці викликають активну діяльність вищих відділів головного мозку, пов’язаних з інтелектуальними та вольовими процесами. г) естетичному вихованню – виховують почуття прекрасного, емоційна чутливість, на прекрасне, рухи становлять виразними, красивими, легкими, граціозними. 3. Завдання педагога, які здійснюються в процесі муз. – ритм., виховання. 1) вчити дітей узгоджувати рухи з характером музики, яскравими засобами музичної виразності, ритмічно, виразно рухатися, грати в ігри, водити хороводи, танцювати як на заняттях, так і поза них; 2) розвивати почуття ритму, яке виражається у тому, що діти почувають у музиці ритмічну виразність, відгукуються на неї і передають її у рухах; 3) розвивати художньо – творчі здібності, які можуть проявитися у дошкільників у тому, що вони самі шукають засоби вивчення ігрового образу, вигадують, комбінують танцювальні рухи, пропонують зміни в танцях за власною ініціативою, водять хороводи поза занять. 4. Різні муз. твори викладають у дітей емоційне хвилювання, народжують повні настрої, під впливом яких і рухи отримують відповідний характер. Наприклад, урочисте звучання святкового маршу бадьорить, веселить, радує. Це виражається у підтягнутій посаді, точних рухах рук та ніг. Навпаки, спокійний, плавний характер таночка (вальсу) дає можливість зробити посаду вільною, рухи м’якими, повільними. Особливості ладу, ритму, темпу, також відображаються у рухах. Принцип контрасту і неповторності в музиці викликає контрастність і неповторність рухів. Нескладний ритм виражається акцентами, хлопками, притопами. Динаміка і темп – зміною швидкості, напруженості, амплітуди, напрямку рухів. 5. В процесі розвитку музично-ритмічних рухів необхідно враховувати вікові особливості дітей. Навчання музично-ритмічним рухам починається з молодшої групи. 1) діти 3-го – 4-го року життя можуть вимовитися про гру, згадуючи її окремі моменти. Здатні самостійно змінювати рухи відповідно 2-х часним музичним творам. Але ці реакції недосконалі. Діти легко засвоюють ритмічний малюнок у хлопках, ніж під час бігу чи ходу. Чіткі темпові та динамічні зміни викликають бажання бігати.
2) 4-го – 5-го року життя діти роблять короткі зауваження з приводу музично-ритмічних ігор, вправ, щодо сюжету, динаміки,... Можуть достатньо чітко ходити у відповідності з матричною пульсацією. Але вірної передачі ритмічного малюнку у таночку ще важко досягти. Відчуваючи зміну темпу діти не завжди точно відтворюють це у рухах. 3) в 5-6р. намагаються відзначити зв’язок музики і рухів. Слухаючи твір, можуть відтворити в пам’яті його послідовність у рухах, в танцях, іграх. Відчувають і можуть вірно передати у рухах повторні та контрастні частини в рухах музики. З’являється рухаючи виразність, точність та граціозність. Дітям характерно більш розвинене почуття ритму, вміння виділяти акцент, сильну долю, зміну темпу. 4) в 6-7 років – активно сприймають музику, відзначають її зв’язок з рухами, почувають виразні особливості музики. Самостійно рухаються в хороводі, танку, розрізняючи форму твору: розподіл на фрази, речення. Відтворюють ритмічний малюнок, рівномірно відтворювані акценти, змінюють темп, прискорюючи чи уповільнюючи його, виконують рухи виразно, з зацікавленістю відносяться до творчих завдань, проявляючи ініціативу. Щоб рухатися у відповідності з характером музики, потрібно мати відповідний запас рухів. Їх беруть з вправ, сюжетної драматизації, танцю, з фізкультурних вправ. З фізкультури: 1) хода, біг, стрибки, які зустрічаються в хороводах, іграх, танцях; 2) рухи з використанням різних предметів (м’ячі, прапорці, стрічки тощо). 3) перешикування (хода шеренгами, у колі, парами) для хороводів, танців. В галузі сюжетної драматизації береться такий принцип побудови як інсценування сюжету пісень, програмової музики. Діти передають музично-ігрові образи в рухах. Вони втілюють в рухах враження від спостережень за діями праці дорослих, за рухами фізкультурників, воїнів, транспорту, тварин, птахів. Діти використовують міміку, жести, дії. В галузі танцю – використовують елементи народного танцю (польки, галопу, плескання, притупування).
Види музично-ритмічних рухів. І. Вправи, ігри, таночки. Музичні заняття починаються з музично-ритмічних вправ. Вони складаються з трьох груп рухів: а) основні – хода, біг, стрибки; б) танцювальні – крок польки, галоп тощо; в) характерні (імітаційні) – відтворення дій людей, поведінки тварин. Музично-ритмічні вправи є підготовчим етапом для засвоєння рухів, які потім зустрінуться в іграх, танцях. Музично-ритмічні вправи можуть бути сюжетними і безсюжетними. Сюжетні частіше використовуються в молодших та середніх групах. Безсюжетні – в старших та підготовчих групах. (“Біг парами” Шуберта). Вправи спрямовані на розвиток слідуючи вмінь:
- узгоджувати рухи: а) з характером музичних творів; б) із зміною регістру (високий, середній, низький); в) із зміною динамічних відтінків; г) з темпом. - починати і закінчувати рух одночасно з музикою; - самостійно змінювати рухи відповідно формі твору; - виконувати перешикування (колона, шеренга, по колу один за одним); - виконувати танцювальні рухи (“пружинка”, “галоп”), та вправи з атрибутами. Музичні ігри двох типів: 1. ігри під інструментальну музику (сюжетні, безсюжетні) 2. ігри під спів. В основі сюжетної гри є відповідний образ, в ній є правила, розгорнута дія. Обов’язкове завдання – на зміну характеру музики реагувати зміною характеру рухів. (“Зайці та ведмідь”) Безсюжетні ігри мають завдання – навчати дітей рухатися відповідно характеру музики. Правила таких ігор пов’язані з музикою, яка супроводжує біг, стрибки, крокування (“Карусель”), а словесні сигнали замінюються музичними. В цих іграх обов’язково є елемент змагання, що сприяє розвитку спритності, швидкості, виконання рухів. Ігри під спів (сюжетні) – хороводи, інсценування пісень. Діти вчаться передавати рухами: - зміст пісні, загальний характер музики (веселий, спокійний); - форму (заспів, приспів); - темп; - динаміку; - ритм; - регістр. Іноді спів може бути тільки зав’язкою до гри (“Мишеловка”: спочатку під спів рухаються по колу, а коли пісня закінчується, піднімають руки і починають ловити мишей). В молодших групах в основному проводяться ігри під спів вихователя. В старших групах під спів вихователя і дітей. Спочатку пісню розучують, а потім грають і співають. Під спів дошкільників можна проводити тільки спокійні ігри, зі спокійними плавними рухами (крокування, піднімання і опускання рук, притупування, виставляння почергово ніг вперед). Бігати і стрибати під час співів не можна, тому що це ускладнює дихання дітей. У швидких іграх, хороводах пісню співає вихователь, а діти тільки виконують рухи відповідно тексту пісні, або вихователь розділяє дітей на підгрупи (одна співає, друга-грає, а потім навпаки). Танці трьох видів: а) фіксовані (з зафіксованими рухами) – танці, в яких за певною музикою закріплюється певна послідовність рухів (“Український танок” – спочатку йде слухання музики, визначається форма, засоби музичної виразності, а на наступному занятті вихователь показує рухи і діти починають їх розучувати). б) характерні (імітаційні) – рельєфно малюють той чи інший персонаж (танок сніжинок, ведмежат). в) вільний (або творчий) танок може бути: колективний, груповий, індивідуальний. Прослухавши музику, діти повинні самостійно використати ті знання танцювальних рухів, які відповідають музиці. Під час занять треба приділяти увагу відпрацюванню точності, красоті рухів, культури взаємин між дітьми, в процесі чого у дітей розвивається естетичний смак. М.І.Калінін говорив: “Людина, що вміє танцювати і до кімнати ввійде красиво і повернутись, зуміє як слід”.
2. Програма з розділу „Музично – ритмічні рухи” 3) Методика роботи по музично – ритмічним рухом у молодшій та середній групах. План 1. Методи, прийоми (по муз. – ритм. рухам в молодший та середній групах). 2. Вікові можливості. 3. Методика роботи.
1. Методи і прийоми, які використовують з муз. – ритмічних рухів такі ж, які в співах: а) наочно – слуховий (виразне виконання музики педагогом чи грамзапис). б) наочно – зоровий (показ гри, танців, посібники, атрибути, іграшки). в) словесний (розповідь про нову гру, танок) з використанням художнього слова. г) вікові можливості дітей мол. групи. У дітей молодшої групи координація рухів розвинена слабо, вони тягнуть ноги, опускають голову, важко бігають та стрибають, погана постава. Характерно швидке збудження нервової системи і недостатнє гальмування, тому у дітей уповільнюється реакція на музичні сигнали. Не дивлячись на це, у дітей з`являється інтерес до музичних ігор, танців. Малят вчать слухати музику і рухатись згідно з нею. Тому першим завданням є формування елементарної ритмічності, у зв`язаності рухів. Порівнюючи вікові особливості дітей молодший групи з дітьми середньої, відмічаємо, що на 5 році виробляється краща осана, бігають ритмічно, легко, впевнено, виконувати танцювальні рухи, звертають увагу на те, що за допомогою темпа, динаміки можна передати спів, гру труби, сопілки („Труби, Грицю, в рукавицю”) рухи ведмедя в грі („Зайці і ведмідь”) вчаться в іграх, хороводах швидко змінювати характерні рухи: швидку ходьбу – на легкий біг, енергійний кротна тихий, - тобто вчаться тому, що відповідає програмним завданням дітей середньої групи. Так як в програмі вимоги до молодшої і середньої групи мають багато (однакового, спільним завданням по музично - ритмічним рухає: 1. Розвивати вміння розрізнювати початок і кінець музики, починати і закінчувати рухи під музику (гра з брязкітками). 2. Самостійно змінювати рухи відповідно з контр. 2 х частиною в молодшій групі, в 3х ч. – в середні групі. „Гуляти – відпочивати”: під тиху – сплять: під бадьору – крокують по кімнаті. 3. Сприймати контр. за регістром, динамікою музику („Пальчики і ручки”, - під тиху – вдаряють пальцем о палець: під голосну – притупують). Згадайте рухи, якими оволодіють діти в мол. в середній групах. Методика роботи в обох групах майже однакова, так як програмні завдання, вимоги мають багато спільного. Всі види муз. – ритм. рухів (вправи танці, ігри) в обох групах виконуються після показу дорослого, або показу завчасно підготовленої дитини. На вивчення – 4,5,6 занять, в залежності від складності. І етапах роботи на д муз. – ритм рухами – ознайомленою – відповідає заняття. Існує декілька засобів ознайомлення з грою цілком: а) спочатку виконується музика, а потім коротке виконання гри, в кільці ще раз звучить музика. б) коли розповідь випереджує виконання музики (пояснювання правил гри, яке повинне бути коротким). в) чергування музики з розповіддю (приклад гри. „Прогулянка і дощик” - завд. визн. спосіб ознайомлення з грою).
Послідовність вивчення танцю: 1. слухання музики. 2. пояснення вихователем її характеру, форми. 3. показ не тільки вихователем, але завчасно підготовленню дитиною.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 507; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.188.200.164 (0.077 с.) |